Справа № 682/2484/23
Провадження № 6/682/46/2023
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2023 року
Славутський міськрайонний суд
Хмельницької області у складі:
головуючого судді Мотонок Т. Я.,
за участю секретаря судових засідань Мелашенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Славута цивільну справу № 682/2484/23 за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дяченко Микола Михайлович, про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, у справі № 682/2484/23 за заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів,
ВСТАНОВИЛА:
03.10.2023 до Славутського міськрайонного суду Хмельницької області надійшла вказана вище заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дяченко М.М., про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, у справі № 682/2484/23 за заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів.
В обґрунтування поданої заяви вказано, що 27.09.2023 Славутським міськрайонним судом видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з дня подачі заяви до суду 25.09.2023 і до досягнення донькою повноліття, а також судовий збір у сумі 268,40 грн. ОСОБА_1 вважає зазначений судовий наказ таким, що не підлягає виконанню, оскільки 14 червня 2019 року за рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області з неї на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2000 грн. щомісячно. Стягнення аліментів розпочато з 18 березня 2019 року і проводиться до повноліття дитини. Заявник зазначає, що до підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, відносяться випадки, коли немає матеріальної передумови для виконання рішення, тобто об'єктивно відсутній обов'язок боржника; або ж випадки видачі виконавчого документа, коли його не треба було видавати, тобто випадки помилкової видачі виконавчого листа; або випадки, коли після видачі виконавчого документа був змінений зміст рішення. Таким чином, судовий наказ був виданий помилково, тому що суд, в який звернувся батько дитини, повинен був відмовити йому у видачі судового наказу, оскільки в іншому суді вже була вирішена справа зі спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. За таких обставин заявник звернулась до суду та просила суд визнати судовий наказ від 27.09.2023 у справі № 682/82484/23 таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою суду від 04.10.2023 у даній справі відкрито провадження та призначено судовий розгляд на 18.10.2023, про що належним чином повідомлено учасників справи.
18.10.2023 учасники справи, будучи належним чином повідомлені про час та дату розгляду справи, до суду не прибули.
Відповідно до ч. 3 ст. 432 ЦПК України, неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви.
На підставі ст. 247 ЦПК України, фіксування судового розгляду не здійснювалось у зв'язку із відсутністю учасників судового розгляду.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 ЦПК України, наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Згідно зі статтею 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
При вирішенні питання про видачу судового наказу, судом було встановлено, що форма і зміст заяви про видачу судового наказу відповідали нормам ст. 163 ЦПК України.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК, судовий наказ може бути видано, якщо: заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 160 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Таким чином, особливістю наказного провадження в розрізі аліментних вимог є виключно: заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину 1/4, на двох дітей 1/3, на трьох і більше дітей 1/2 від доходу платника аліментів, але не більше ніж 10 прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідного віку, а також на дитину у твердій грошовій сумі у розмірі 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; можливість їх розгляду лише за відсутності спору про батьківство/материнство та за відсутності підстав для залучення інших зацікавлених осіб.
Отже, при вирішенні питання про видачу судового наказу про стягнення аліментів за заявою ОСОБА_2 були враховані всі повідомлені заявником обставини, враховані норми процесуального та сімейного законодавства і видано судовий наказ. Крім того суд звертає увагу, що під час розгляду вимог у порядку наказового провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті (п. 7 ч. 1 ст. 168 ЦПК України).
При цьому, слід зазначити, що в заяві про видачу судового наказу ОСОБА_2 не було повідомлено суд про наявність судового рішення у справі між тими самими сторонами, з того ж самого предмету та з тих самих підстав.
Разом із тим, ст. 173 ЦПК України передбачено, що суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432,435 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Крім того, як вбачається з висновку Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі №755/15479/14-ц, підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Отже, сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа або наявності інших обставин, які зумовлюють необхідність установлення питань виконання судового рішення.
Згідно з ч. 5 ст. 11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Статтею 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
У справі «Soering vs UK» Європейський суд визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Виконання будь-якого рішення суду є обов'язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Судовий захист прав особи, як і діяльність суду, не може вважатися ефективним, якщо рішення суду не буде виконано або виконано неналежним чином і без подальшого контролю суду за їх виконанням.
Разом з тим із матеріалів даної справи вбачається, що на підставі заочного рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2019 року з ОСОБА_1 вже стягнуто аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2000 грн. щомісячно, на користь ОСОБА_2 .
Зазначене заочне рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2019 року набрало законної сили, відомостей про його скасування матеріали справи не містять.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що судовий наказ не підлягає виконанню, оскільки його було видано помилково, через приховування заявником за судовим наказом факту розгляду питання щодо стягнення аліментів в позовному провадженні.
Керуючись ст.ст. 260, 173, 432, 435 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дяченко Микола Михайлович, про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, у справі № 682/2484/23 за заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів - задовольнити.
Визнати судовий наказ від 27.09.2023, виданий Славутським міськрайонним судом Хмельницької області у справі № 682/2484/23 за заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів, таким, що не підлягає виконанню.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Хмельницького апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Мотонок Т. Я.