ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2023 року Справа № 280/5627/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження, без виклику учасників справи (у письмовому провадженні), адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Плужника Максима Валерійовича ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл.. Народна, буд. 4, м. Ужгород, 88000) та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
20.07.2023 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка), в особі представника - адвоката Плужника Максима Валерійовича, до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 2), в якій позивачка просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 від 21.06.2023 №084450006836 щодо відмови в призначенні та виплаті пенсії за віком, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивачці;
зобов'язати відповідача 2 здійснити призначення та виплату пенсії за віком, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивачці, починаючи з 14.06.2023.
Крім того, просить витребувати у відповідач 2 копію пенсійної справи позивачки.
Підставою для звернення до суду із цим позовом зазначено факт відмови позивачці у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 10 років, як потерпілій від Чорнобильської катастрофи - евакуйованій з 10-кілометрової зони відчуження у 1986 році. Вважає, що вона має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 10 років, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Проте відповідач 1 безпідставно та необґрунтовано відмовив їй у призначенні пенсії, що зумовило звернення до суду з даним позовом. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою від 25.07.2023 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Відповідачі позов не визнали, 18.08.2023 від відповідача 2, а 31.08.2023 від відповідача 1 до суду надійшли відзиви на позов.
У своєму відзиві відповідач 1 зазначив, що Законом України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено пільги по зниженню пенсійного віку особам, які мають статус потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС, порядок призначення пенсій по інвалідності в розмірі фактичного відшкодування збитків та їх розмір. Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено порядок виплати, строки призначення пенсій, порядок їх перерахунків, пенсійний вік виходу на пенсію, перелік документів, необхідних для призначення пенсій та порядок визначення страхового стажу та розмірів пенсій потерпілим особам, яким пенсії призначаються в солідарній системі. 14.06.2023 позивачка звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». За наслідками розгляду заяви позивачки відповідачем 1 відмовлено в призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю підстави для видачі довідки №647/6 від 02.03.2023 про період перебування в зоні відчуження. Просить відмовити в позові.
В своєму відзиві відповідач 2 зазначив, що в постанові Правління Пенсійного фонду України “Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення(перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 25.11.2005 №22-1, а саме, в Розділі ІІ пункту 7 передбачено, що до заяви про призначення пенсії надаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями.
Для визначення права позивачки на призначення пенсії за віком, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідачем 2 було зроблено запит від 02.02.2023 №0800-0215-6/7317 до Київської обласної державної адміністрації з проханням надати довідку про період перебування (проживання) позивачки у м. Чорнобиль та вказати дату евакуації із зони відчуження. У відповідь на запит відповідача Київською військовою адміністрацією надано інформацію від 02.03.2023 №647/6 (копія додається) із вказівкою на те, що лише посвідчення потерплого внаслідок Чорнобильської катастрофи надає право на користування пільгами. Натомість довідка надана не була. Відповідачем 1 не було взято до уваги інформацію Київської військової адміністрації від 02.03.2023 №647/6, адже у ній не зазначено підстав та первинних документів, на основі чого така інформація була викладена. До страхового сажу позивачки відповідачем 1 було зараховано усі періоди її трудової діяльності. За результатами розгляду заяви позивачки відповідачем 1 було встановлено, що вік позивачки становить 52 роки 06 місяців, її страховий стаж 18 років 11 місяців 14 днів та прийнято рішення від 31.05.2023 №907540882378 про відмову у призначенні пенсії за віком у відповідності до норм ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» внаслідок відсутності документів (довідки), що підтверджують відселення позивачки із зони відчуження у 1986 році. Просить відмовити у задоволенні позову.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивачка має статус громадянки, віднесена до 2 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - громадянки, яка евакуйована із зони відчуження у 1986 році, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 виданим 27.12.2004 Запорізькою обласною державною адміністрацією.
14.06.2023 позивачка у віці 52 роки 6 місяців звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України (відповідача 2) із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням відповідача 1 від 21.06.2023 №084450006836 позивачці було відмовлено у призначенні пенсії за віком, з висновком про те, що позивачка не має право на призначення пенсії за віком, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», через відсутність необхідних документів. При цьому до страхового стажу (18 р. 11 м. 14 дн.) зараховані всі періоди її роботи, а довідку №647/6 від 02.03.2023 про період перебування в зоні відчуження не взято до уваги, оскільки відсутня підстава видачі довідки.
Не погодившись з рішенням відповідача 1 про відмову у призначенні пенсії, позивачка звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до Преамбули Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28 лютого 1991 року, зі змінами та доповненнями (далі - Закон №796-XII) цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Частиною 3 статі 55 Закону №796-XII визначено, що призначення та виплата пенсій особам, які мають право на її отримання із зменшенням пенсійного віку, проводиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи:
- евакуйовані з 10-кілометрової зони відчуження у 1986 році зі зменшенням віку на 10 років
- евакуйовані з інших територій зони відчуження у 1986 році зі зменшенням віку на 8 років.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону №796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону №796-XII, крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать неповнолітні діти, зазначені у статті 27 цього Закону. Після досягнення повноліття (в разі одруження або влаштування на роботу в передбачених чинним законодавством випадках до досягнення повноліття - за їх бажанням відповідно з часу одруження або влаштування на роботу) визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи провадиться на умовах, визначених частиною першою цієї статті, а щодо потерпілих, зазначених у пункті 6 частини першої цієї статті, визначення категорії провадиться відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 цього Закону.
За приписами ст. 27 Закону №796-XII до дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, належать неповнолітні діти, які:
1) евакуйовані із зони відчуження, у тому числі діти, які на момент евакуації знаходились у стані внутріутробного розвитку;
2) проживали на момент аварії чи прожили або постійно навчалися після аварії не менше одного року у зоні безумовного (обов'язкового) відселення;
3) проживали на момент аварії чи прожили або постійно навчалися після аварії не менше двох років у зоні гарантованого добровільного відселення;
4) проживали на момент аварії чи прожили або постійно навчалися після аварії не менше трьох років у зоні посиленого радіоекологічного контролю;
5) народились після 26 квітня 1986 року від батька, який на час настання вагітності матері мав підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, або народжені матір'ю, яка на час настання вагітності або під час вагітності мала підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;
6) хворі на рак щитовидної залози незалежно від дозиметричних показників, а також хворі на променеву хворобу;
7) одержали дозу опромінення щитовидної залози внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка перевищує рівні, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 65 Закону №796-XII, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Позивачка має посвідчення громадянки, яка евакуйована із зони відчуження у 1986 році (категорія 2) встановленого зразка.
Згідно ч. 2 ст. 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу евакуйованих із зони відчуження, відселених і тих, які самостійно переселилися, відповідно до статті 4 є довідка про евакуацію, відселення, самостійне переселення.
З наведеного вбачається, що посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» видається на підставі довідка про евакуацію з зони відчуження.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Для вирішення питання щодо права на зменшення пенсійного віку відповідно до Закону №796-XII, згідно підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який затверджений постановою Правління ПФУ 25.11.2005 №22-1 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 №1566/11846 (із змінами), до заяви про призначення пенсії за віком додаються потерпілим від Чорнобильської катастрофи, зокрема, документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями.
Отже, чинним законодавством України встановлено чіткий перелік документів, що підтверджують наявність статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи, евакуйованої з зони відчуження у 1986 році, та необхідних для вирішення питання щодо призначення пенсії за віком зі зменшення пенсійного віку. При цьому такими документами є: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями. Тобто факт евакуацію із зони відчуження у 1986 році підтверджується довідкою про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, а не довідкою про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення.
Як встановлено з матеріалів справи, позивачкою до заяви про призначення пенсії за віком було додано, крім іншого, посвідчення постраждалого від ЧАЕС.
Проти вказаної обставини відповідач не заперечує.
До позовної заяви позивачкою була додана копія довідки виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів (до утворення обласних державних адміністрацій саме такі органи виконували функцію з видачі відповідних довідок) від 15.10.1991 №55982, відповідно до якої позивачка станом на 26.04.1986 фактично проживала та буда прописана в АДРЕСА_3 , та згідно встановленого порядку евакуйована 05.05.1986. Зазначено, що ця довідка є підставою для видачі посвідчення постраждалого від Чорнобильської катастрофи категорії 2.
Також до позову додана копія довідки виконавчого комітету Чорнобильської міської ради народних депутатів від 23.05.1986 №1213, виданої матері позивачки, відповідно до якої позивачка зі своєю сім'єю проживала в АДРЕСА_3 . Довідка видавалась для пред'явлення за місцем навчання позивачки.
Факт проживання позивачки в м. Чорнобилі Київської області станом на травень 1986 року також підтверджується копією доданого до позову свідоцтва про неповну середню освіту.
За приписами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, крім іншого, повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Доказів того, що позивачці пропонувалось надати додаткову довідку про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, матеріали справи не містять, натомість зазначеною довідкою виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів від 15.10.1991 №55982, а також наявним у неї посвідченням, яке надавалось пенсійному органу, підтверджується факт евакуації позивачки з м. Чорнобиль Київської області.
Суд зазначає, що м. Чорнобиль Київської області знаходиться на відстані більше ніж 10 кілометрів від Чорнобильської АЕС (близько 18 км), проте в зоні відчуження (відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 (зі змінами)).
Відповідно до приписів ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 №791а-ХІІ зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році.
Відповідно, у позивачки відсутнє право на зменшення пенсійного віку на 10 років, як зазначено в позові.
Разом з тим, з врахуванням того, що позивачка має більше 15 років страхового стажу, проживала в м. Чорнобиль та була евакуйована у п'ятнадцятирічному віці - 05.05.1986 з зони відчуження, має статус постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорія 2, то вона в силу вимог ст. 55 Закону №796-XII має право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на вісім років, а не на 10 років як зазначено в позові.
Крім того, суд зазначає, що з врахуванням приписів ст. 65 Закону №796-XII вимога про надання довідки на підтвердження статусу, який в силу вимог цієї норми засвідчується посвідченням, на переконання суду є невиправданим надмірним формалізмом.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У контексті предмету спору, Європейським судом з прав людини сформовано підхід щодо застосування принципу «належного урядування».
Так, в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Лелас проти Хорватії» (заява №55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу» (пункт 74).
Отже, принцип «належного урядування» без сумніву є дотичним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має у своєму розпорядженні ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначені були правомірно нараховані та своєчасно поновлені й виплачені. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з'явитись лише як наслідок порушення принципу «неналежного урядування».
Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 04.06.2019 №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011.
У справі «Трегубенко проти України» (заява №61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).
З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що вимагання будь-яких інших документів, ніж ті, які чітко визначені чинним Законодавством для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, порушує принцип «належного урядування», а також гарантоване державою право на пенсійне забезпечення, а отже не може вважатись законним та обґрунтованим.
З врахуванням викладеного суд висновує про протиправність оскаржуваного рішення на наявність правових підстав для його скасування.
Щодо дати з якої повинна бути призначена пенсія, то суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Позивачка досяг пенсійного віку (52 роки) - 14.12.2022. З заявою про призначення пенсії за віком, зі зниженням пенсійного віку, позивачка звернулась - 14.06.2023, тобто більше ніж три місяці з дня досягнення пенсійного віку.
Відповідно, в даному випадку пенсія має бути призначена позивачці з 14.06.2023 (ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
З приводу визначення пенсійного органу, який має здійснювати призначення пенсії, суд вказує наступне.
Згідно пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок № 22-1), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 Порядку №22-1 передбачено, що створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Таким чином, наразі органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
У даному випадку заява позивачки про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності відповідачем 1 та за результатом її розгляду прийнято оскаржуване рішення.
Отже, саме відповідач 1, у цьому спорі, є органом, що призначає пенсію, в зв'язку з чим вимога позивачки про зобов'язання відповідача 2 призначити їй пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, є безпідставною та не підлягає задоволенню.
Також, суд зауважує, що судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду: від 14.09.2020 (справа №560/2120/20), від 19.08.2021 (справа №420/3284/20), від 17.09.2021 (справа №580/1285/20) та інших.
В даному випадку позивачу ще не призначена пенсія, на виконання даного рішення суду, а тому вимога про зобов'язання відповідача 2 виплачувати позивачці пенсію за віком є передчасною та не підлягає задоволенню.
Щодо інших доводів сторін, то в даному випадку суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява №18390/91; пункт 29).
Інші доводи сторін не впливають на суть спору, а отже не потребують детальних відповідей.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Часиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
В зв'язку з тим, що позивачка звільнена від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Плужника Максима Валерійовича ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл.. Народна, буд. 4, м. Ужгород, 88000) та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 21.06.2023 №084450006836 про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 , згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити з 14.06.2023 ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на вісім років у відповідності до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як потерпілій від Чорнобильської катастрофи евакуйованій з інших територій зони відчуження у 1986 році.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 17 жовтня 2023 року.
Суддя Р.В. Кисіль