Рішення від 11.09.2023 по справі 915/786/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2023 року Справа № 915/786/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Артьомові І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573)

електронна пошта зазначена в системі "Електронний суд": kancel@mkrada.gov.ua

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТАВИАН", вул. Адміральська, 27/3, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 41849691)

до відповідача ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 )

про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності на нежитлове приміщення, визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна

Представники учасників справи у судове засідання не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Миколаївської області звернулась Миколаївська міська рада з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТАВИАН" та до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в якій просить суд:

1. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ОКТАВИАН" усунути перешкоди в користуванні Миколаївською міською радою земельною ділянкою площею 36, 2 кв. м. шляхом знесення нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 м. Миколаїв.

2. Скасувати державну реєстрацію права власності та припинити за Товариством з обмеженою відповідальністю "ОКТАВИАН" право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 36, 2 кв. м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1623884448101, державна реєстрація від 30.08.2018, запис за № 27716213).

3. Скасувати державну реєстрацію право власності та припинити за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 36, 2 кв. м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1623884448101, державна реєстрація від 15.08.2018, запис № 27524837).

4. Визнати недійсним акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 1279, 1280, виданий 28.08.2018, видавник: ТОВ "ОКТАВИАН", ОСОБА_1 , приватний нотаріус Помазан Я.В.

Позивач також просить суд судові витрати стягнути з відповідачів на користь позивача через виконавчий комітет Миколаївської міської ради.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 29.05.2023 позовну заяву Миколаївської міської ради (вх. № 6423/23 від 22.05.2023) до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТАВИАН" та до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації права власності, припинення права власності, визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 10.07.2023.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.07.2023 строк підготовчого провадження було продовжено на 30 днів та відкладено підготовче засідання по справі на 21.08.2023.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.08.2023 закрито підготовче провадження у справі № 915/786/23. Розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 11.09.2023.

Позивач у судове засідання 11.09.2023 явку повноважного представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

11.09.2023 на адресу Господарського суду Миколаївської області заява про проведення засідання без участі представника позивача (вх. № 11867/23 від 11.09.2023).

Відповідно до ч. 3 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Подану заяву судом розглянуто та задоволено.

Відповідачі явку повноважних представників в жодне підготовче/судове засідання не забезпечили.

Ухвала Господарського суду Миколаївської області про відкриття провадження у справі від 06.06.2023, а також ухвала суду від 21.08.2023 отримані відповідачем ТОВ «ОКТАВИАН», що підтверджується наявними в справі повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Ухвала суду від 10.07.2023, направлена на адресу ТОВ "ОКТАВИАН", повернута до суду поштовою установою із зазначенням причини повернення "адресат відсутній за вказаною адресою".

Ухвала Господарського суду Миколаївської області про відкриття провадження у справі від 06.06.2023, а також ухвали суду від 10.07.2023, від 21.08.2023, направлені на адресу ОСОБА_1., повернуті до суду поштовою установою із зазначенням причини повернення "адресат відсутній за вказаною адресою".

Додатково судом вжито заходів щодо повідомлення відповідача ФОП ОСОБА_1. шляхом надіслання телефонограми від 14.07.2023.

Ухвали суду надіслані на адреси відповідачів, які зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та у Єдиному демографічному реєстрі.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону).

Відповідно до абз. 1, 3 ч. 1 ст. 4 ст. Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-комунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17; від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, Суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

В рішеннях від 28.10.1998 у справі "Осман проти Сполученого королівства" та від 19.06.2001 року у справі "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".)

В рішенні від 07.07.1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідачі не повідомляли суд про зміну свого місцезнаходження, ухвали суду надсилались судом за адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві (яка співпадає із відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, а також відомостями, зазначеними у Єдиному державному демографічному реєстрі).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про вжиття всіх необхідних та достатніх заходів з метою повідомлення відповідачів про розгляд справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача та представників відповідачів.

В судовому засіданні 11.09.2023 судом відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України підписано вступну та резолютивну частини рішення.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

2.1. Правова позиція позивача.

Підставою позову позивачем зазначено порушення вимог законодавства при оформленні права власності на об'єкт нерухомості на земельній ділянці комунальної власності м. Миколаєва.

Так, на підставі рішення Миколаївської міської ради від 19.12.2008 за № 31/42 між Миколаївською міською радою та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі від 02.02.2009 № 6277, відповідно до умов якого в оренду передана земельна ділянка загальною площею 29 кв. м. зі строком дії до 02.02.2017 (з урахуванням договору про зміни № 269-12 від 05.10.2012).

Позивач зазначає, що право оренди у ФОП ОСОБА_1. закінчилось 02.02.2017.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка від 10.05.2023 № 331797266) ТОВ "ОКТАВИАН" є власником об'єкта нерухомого майна: нежитлові приміщення по проспекту АДРЕСА_2, загальною площею 36, 2 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1623884448101.

Право власності зареєстровано державним реєстратором Прасолова Л.М., Миколаївська районна державна адміністрація на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42786021 від 31.08.2018.

Позивач зазначає, що до набуття права власності ТОВ "ОКТАВИАН" власником вказаного об'єкту була ОСОБА_1.

Право власності за ОСОБА_1 зареєстровано державним реєстратором: Марянчук Н.В., Миколаївська філія комунального підприємства "Агенція адміністративних послуг", Миколаївська область, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 42579698 від 16.08.2018.

Позивач зазначає, що будь-яких прав на користування земельною ділянкою ні у ОСОБА_1, ні у ТОВ "ОКТАВИАН" не було, міська рада взагалі не надавала у власність чи користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування об'єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень по АДРЕСА_2 загальною площею 36, 2 кв. м. , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1623884448101.

Позивач зазначає, що вищевказані дії свідчать про порушення прав територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради як власника земельної ділянки та перешкоджання в її вільному володінні, користуванні та розпорядженні на розсуд власника ділянки з огляду на наступне.

Щодо підстав виникнення права власності у ОСОБА_1 на вказаний об'єкт нерухомого майна, то позивач зазначає, що:

- розпоряджень Миколаївського міського голови, рішень виконавчого комітету Миколаївської міської ради, рішень Миколаївської міської ради від 03.08.2018 № 62р не приймалось;

- інвентаризація об'єкту по вул. АДРЕСА_2 не здійснювалась, технічний паспорт та довідка не видавались;

- уповноваженим органом щодо надання та зміни адрес об'єктам нерухомості є виконавчий комітет Миколаївської міської ради, а не Миколаївська міська рада;

- відповідно до службової записки департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_2 департаментом не надавалась. Адреса по пр. АДРЕСА_2 була надана територіальній громаді міста Миколаєва відповідно до п. 37 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 22.08.2019 № 936. Паспорти прив'язок на тимчасові споруди за вказаною адресою департаментом не надавались;

- відповідно до листа Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проєктів розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації містобудівні умови та обмеження для об'єкта за вищезазначеною адресою не надавались;

- відповідно до листа Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області в реєстрі будівельної діяльності відомості щодо видачі/реєстрації документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів відсутні.

Позивач зазначає, що ОСОБА_1 без будь-яких прав на земельну ділянку площею 36, 2 кв. м. (саме такою площею збудовано об'єкт нерухомого майна відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), без прав на забудову земельної ділянки комунальної власності та без будь-яких дозвільних документів збудовано вказаний об'єкт нерухомого майна та зареєстровано право власності на нього.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою виникнення права власності на об'єкт: нежитлові приміщення за відповідачем ТОВ "ОКТАВИАН" зазначено акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 1279, 1280 від 28.08.2018. видавник: ТОВ "ОКТАВИАН", ОСОБА_1 приватний нотаріус Помазан Я.В.

Миколаївська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє інтереси територіальної громади міста Миколаєва, у тому числі при реалізації останньою права власності на землі комунальної власності.

Позивач зазначає, що належним та ефективним способом захисту порушених прав Миколаївської міської ради, зважаючи на те, що до укладання договору оренди землі від 02.02.2009 № 6277 (щодо земельної ділянки площею 29 кв. м., інша частина забудованої земельної ділянки взагалі не передалась в користування) земельна ділянка не була забудована, є зобов'язання ТОВ "ОКТАВИАН" усунути перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою загальною площею 36, 2 кв. м. шляхом знесення нежитлових приміщень по АДРЕСА_2 , оскільки у ТОВ "ОКТАВИАН" відсутні правові підстави утримувати та користуватись земельною ділянкою шляхом розміщення на ній незаконно збудованих об'єктів.

Об'єкт нежитлові приміщення по АДРЕСА_2 , є самочинним будівництвом в розумінні положень ст. 376 ЦК України, право власності на яке не виникає згідно вимог ч. 2 вказаної статті Кодексу, за відсутності будь-яких прав на користування земельною ділянкою. ОСОБА_1 не набула права власності на визначених законом підставах, у відповідності до ст. 328 ЦК України, а отже не мала права розпоряджатись об'єктом, в тому числі відчужувати у власність ТОВ "ОКТАВИАН" на підставі вищевказаного акту приймання-передачі нерухомого майна.

Оскільки акт приймання-передачі нерухомого майна погоджує дію шляхом волевиявлення сторін цього двостороннього правочину щодо переходу прав власності на об'єкт нерухомого майна та є підставою для реєстрації права власності за відповідачем у реєстрі речових прав, оскарження такого акту є належним та ефективним способом захисту прав позивача. Акт підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 215 ЦК України.

Відповідачем ОСОБА_1 здійснено будівництво об'єкта нерухомого майна на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проекту, що в розумінні положень ст. 376 ЦК України є самочинним будівництвом.

Відповідач ОСОБА_1 не набула у визначеному законом порядку права власності на два торгові кіоски як на об'єкт нерухомості. Подальше відчуження об'єкта самочинного будівництва в силу положень, зокрема, ст. ст. 181, 182, 190, 376 ЦК України, є незаконним, оскільки нежитлові приміщення не набувають статусу об'єкта нерухомого майна, а ОСОБА_1 - права власності на об'єкт нерухомого майна, а тому всі реєстрації прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо спірного об'єкта підлягають скасуванню.

Позовні вимоги обґрунтовано положеннями ст. ст. 13. 14, 41, 124, 125 Конституції України, ст. ст. 1, 2, 6, 10, 26, 59, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.2, 5, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст. ст. 3, 169, 172, 181, 182, 190, 203, 215, 319, 321, 327, 328, 375, 376, 391, 525, 526, 629 ЦК України, ст. ст. 80, 83, 116, 122, 152, 212 ЗК України, ст. 22 БК України, ст. 4, 20, 73, 75, 81, 162, 164 ГК України, судовою практикою ВС України, ВС та ЄСПЛ.

2.2. Правова позиція (заперечення) відповідачів.

Відповідачі не скористались наданим їм ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

02.02.2009 між Миколаївською міською радою (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди землі № 6277 від 02.02.2009, відповідно до умов якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 19.12.2008 за № 31/42 передає, а ФОП ОСОБА_1 приймає в оренду земельну ділянку для розміщення та обслуговування двох торгових кіосків по АДРЕСА_6, поблизу житлового будинку № 22, без права оформлення свідоцтва на право власності на нерухоме майно /Ленінський район/.

Відповідно до п. 2.1 договору в оренду передається ділянка загальною площею 29 /двадцять дев'ять/ кв. м., у тому числі 20 кв. м. під тимчасовою забудовою, 9 кв. під проходами, проїздами та площадками без права передачі її в суборенду.

Відповідно до п. 2.2 договору земельна ділянка вільна від забудови.

Відповідно до п. 2.3 договору земельна ділянка передається в оренду без будівель, споруд та інших об'єктів.

Відповідно до п. 3.1 договору договір діє протягом 3 (трьох) років з дати його державної реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за три місяці до закінчення строку дії договору звернутись письмово до орендодавця з проханням щодо продовження строку дії договору.

Відповідно до п. 5.1 договору земельна ділянка передається в оренду для розміщення та обслуговування двох торгових кіосків.

Відповідно до п. 5.2 договору цільове призначення земельної ділянки (1.11.6 УКЦВЗ): землі комерційного використання.

Відповідно до абз. 1 п. 7.1 договору у разі закінчення терміну оренди, припинення або розірвання договору оренди, орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду.

Відповідно до п.п. "к" п. 9.4 договору орендар зобов'язаний у разі відчуження споруд, розташованих на земельній ділянці, наданій в оренду, орендар зобов'язаний повідомити про це міську раду у 10-денний термін з дня відчуження, демонтувати споруди, привести земельну ділянку у стан, придатний для використання за призначенням.

Відповідно до п.п. "л" п. 9.4 договору орендар зобов'язаний у разі непродовження міською радою строку оренди землі орендар зобов'язаний демонтувати споруди, привести земельну ділянку у стан, придатний для використання за призначенням без відшкодування орендодавцем втрат орендаря, у тому числі вартості майна.

Відповідно до п. 12.2 Договору дія договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Договір оренди підписано та скріплено печатками сторін, а також зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02.02.2009 за № 040900100124.

Договором про зміни № 269-12 сторони погодили продовження строку оренди земельної ділянки, виклавши п. 3.1 договору в наступній редакції: «Термін оренди продовжений на 5 (п'ять) років до 02.02.2017. Орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на подовження строку дії договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку дії договору письмово звернутися до орендодавця з клопотанням про подовження строку оренди. Підставою для подовження строку дії договору (поновлення договору) буде відповідне рішення орендодавця.

Договір про зміни № 269-12 зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Миколаївській області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.10.2012 за № 481010004001311.

Договір зареєстровано в Книзі записів договорів оренди 05.10.2012 за № 269-12.

Суду не подано доказів продовження строку дії договору. Отже, договір оренди припинив свою дію 02.02.2017 у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Відповідно до інформації Управління земельних ресурсів № 37/54/11.02-03/21-2 від 13.09.2021 між Миколаївською міською радою та ФОП ОСОБА_1. на земельну ділянку по АДРЕСА_3, біля будинку № 22 02.02.2009 укладено договір оренди землі № 6277, який діяв до 02.02.2017.

Суду не подано доказів оформлення прав користування земельною ділянкою відповідачем ОСОБА_1. або ТОВ "ОКТАВИАН", не подано доказів прийняття Миколаївською міською радою рішень про надання у власність або у користування земельної ділянки для будівництва об'єктів нерухомого майна.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (інформаційна довідка від 10.05.2023 № 331797266) за ОСОБА_1 з 15.08.2018 по 31.08.2018 було зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 , нежитлові приміщення: літера А - заг. площею 20 кв.м., літера Б - заг. площею 16, 2 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1623884448101.

Право власності зареєстровано 15.08.2018 державним реєстратором Миколаївської філії комунального підприємства "Агенція адміністративних послуг" Марянчук Н. В.

Підстава для державної реєстрації права власності:

- інформаційна довідка, серія та номер: 1181, виданий 30.07.2018, видавник: ФОП Амеліна Маргарита Олександрівна (кваліфікаційний сертифікат АЕ№002534);

- технічний паспорт, серія та номер: 1181, виданий 30.07.2018, видавник: ФОП Амеліна Маргарита Олександрівна (кваліфікаційний сертифікат АЕ№002534);

- рішення органу місцевого самоврядування про надання адреси, серія та номер: 62р, виданий 03.08.2018, видавник: Миколаївська міська рада.

Відповідно до службової записки Департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Миколаївської міської ради від 07.09.2021 № 36241/02.02.02-10/21-2 розпоряджень Миколаївського міського голови, рішень виконавчого комітету Миколаївської міської ради, рішень Миколаївської міської ради від 14.04.2017 № 304/2, № 17/12, від 03.08.2018 № 62р, № 63р, № 64р не приймалось.

Відповідно до листа ФОП Маргарити Амеліни (експерт категорії інженер з інвентаризації нерухомого майна) від 12.10.2021 № 12 інвентаризація об'єктів нерухомого майна та технічний паспорт серія та номер: 1181 від 30.07.2018, а також інформаційна довідка № 1181 від 30.07.2018 за адресою: Миколаївська обл., м. Миколаїв, проспект АДРЕСА_6 не видавались, інвентаризація даного об'єкту не здійснювалась.

Відповідно до інформації Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проєктів розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації № 1945-01-22 від 18.08.2021 містобудівні умови та обмеження на проектування об'єкта торгівлі за адресою пр. АДРЕСА_2 Департаментом не надавалися.

Відповідно до інформації Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради № 33204/12.01-24/21-2 від 17.08.2021 містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкту будівництва за адресою пр. АДРЕСА_2 Департаментом не надавалось. Адреса по пр. АДРЕСА_2 була надана територіальній громаді м. Миколаєва відповідно до п. 38 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 22.08.2019 № 936. Паспорти прив'язок на тимчасові споруди за вказаною адресою Департаментом не надавалися.

Пунктом 38 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 936 від 22.08.2019 «Про зміну та надання адрес і внесення змін до рішень виконкому міської ради» нежитловому приміщенню по пр. АДРЕСА_6 (прим. № 66-1 заг. площею 75, 1 кв. м.), яке належить територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, надано нову адресу: пр. АДРЕСА_2.

Відповідно до інформацій КП "ММБТІ" № 2286 від 25.08.2021, № 34934/40-01/21-2 від 30.08.2021 остання технічна інвентаризація за адресою пр. АДРЕСА_2 фахівцями Бюро проведена 06.12.2018 за заявою управління комунального майна ММР. Матеріали технічної інвентаризації, проведені ФОП Амеліною М. О., до КП «ММБТІ» не надходили.

Відповідно до інформації Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області № 875/3/1014-1.14-21 від 19.08.2021 пошуком даним в Реєстрі будівельної діяльності за реквізитами "АДРЕСА_2" відомостей щодо видачі/реєстрації документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів не знайдено.

Відповідно до витягу з акту № 20 від 03.12.2019 обстеження зайнятих земельних ділянок комісією з питань упорядкування розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг на території м. Миколаєва комісією вирішено, зокрема: рекомендувати департаменту архітектури та містобудування ММР та управлінню земельних ресурсів ММР в межах повноважень переглянути документи стосовно продовження (поновлення) строку дії договору оренди землі № 6277 від 02.02.2009 з метою визначення дотримання технічних норм та документації внаслідок розміщення пересувної тимчасової споруди; у разі виявлення порушень вжити заходів щодо їх усунення з метою дотримання норм чинного законодавства.

04.01.2018 проведено державну реєстрацію ТОВ "ОКТАВИАН", що підтверджується витягом з ЄДРЮОФОПГФ.

Судом також встановлено, що пунктами 1, 2 рішення загальних зборів засновників ТОВ "ОКТАВИАН", оформленого протоколом (рішення) № 3 від 22.08.2018, вирішено звільнити ОСОБА_2 з посади директора ТОВ "ОКТАВИАН" та призначити ОСОБА_3 на посаду директора ТОВ "ОКТАВИАН", а також затвердити перехід Товариства на власний установчий документ (статут).

Пунктами 1, 4 рішення загальних зборів засновників ТОВ "ОКТАВИАН", оформленого протоколом (рішення) № 4 від 23.08.2018, вирішено збільшити суму статутного капіталу Товариства за рахунок майнових внесків третіх осіб, а саме: ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , що входять до складу засновників ТОВ "ОКТАВИАН" та вносять наступне майно:

- ОСОБА_4 в рахунок своєї частки вносить майновий вклад у розмірі 240 626 (двісті сорок тисяч шістсот двадцять сім) гривень, а саме: нежитлові приміщення літ. А, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , загальною оціночною (ринковою) вартістю 240 626 (двісті сорок тисяч шістсот двадцять сім) гривень, згідно звіту № 566/08-18 про незалежну оцінку від 17 серпня 2018 року;

- ОСОБА_1 в рахунок своєї частки вносить майновий вклад у розмірі 252 335 (двісті п'ятдесят дві тисячі триста тридцять п'ять) гривень, а саме: нежитлові приміщення літ. А, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , загальною оціночною (ринковою) вартістю 160 157 (сто шістдесят тисяч сто п'ятдесят сім) гривень, згідно звіту № 565/08-18 про незалежну оцінку від 17 серпня 2018 року, та нежитлові приміщення літ. А, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною оціночною (ринковою) вартістю 92178 (дев'яносто дві тисячі сто сімдесят вісім) гривень, згідно звіту № 564/08-18 про незалежну оцінку від 17 серпня 2018 року.

Затверджено розмір статутного капіталу, затверджено Статут Товариства у новій редакції.

28.08.2018 відповідно до нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Помазан Я. В. Акту приймання-передачі майна, що вноситься до статутного (складеного) капіталу ТОВ "ОКТАВИАН", ОСОБА_1 в рахунок своєї частки внесла майновий вклад та передала до статутного фонду ТОВ "ОКТАВИАН", а ТОВ "ОКТАВИАН" в особі керівника ОСОБА_3 прийняло наступне майно, зокрема: нежитлове приміщення літ. А, загальною площею 20, 0 кв. м., літ. Б, загальною площею 16, 2 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (інформаційна довідка від 10.05.2023 № 331797266) ТОВ "ОКТАВИАН" є власником об'єкта нерухомого майна: нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 , нежитлові приміщення: літера А - заг. площею 20 кв.м., літера Б - заг. площею 16, 2 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1623884448101.

Право власності зареєстровано 31.08.2018 державним реєстратором Миколаївської районної державної адміністрації Прасоловою Л. М.

Підстава для державної реєстрації права власності:

- акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 1279, 1280, виданий 28.08.2018, видавник ТОВ "ОКТАВИАН", ОСОБА_1 , приватний нотаріус Помазан Я.В.;

- протокол загальних зборів Учасників ТОВ "ОКТАВИАН" серія та номер: 4, виданий 23.08.2018, видавник: учасники ТОВ "ОКТАВИАН";

- рішення загальних зборів Учасників ТОВ "ОКТАВИАН", серія та номер: 3, виданий 22.08.2018, видавник: учасник ТОВ "ОКТАВИАН" ОСОБА_3

29.10.2021 виконавчим комітетом Миколаївської міської ради подано до Інгульського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області та Миколаївській обласній прокуратурі заяву № 8051/02.02.01-22/02.03/21 про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 358 КК України.

Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

ІV. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

4.1. Правове регулювання права комунальної власності. Підстави набуття прав на земельну ділянку комунальної власності.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до абз. 1, 4 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується Конституцією України.

Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 169, ст. 172 ЦК України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

Відповідно до п. "а" ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЗК України (тут і далі в редакції від 01.04.2018) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 116, ч. 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

4.2. Правове регулювання самовільного зайняття земельних ділянок.

Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельних ділянок - це будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що будь-які дії, направлені на фактичне використання земельної ділянки без оформлення права власності на земельну ділянку або права постійного користування чи права оренди земельної ділянки в порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", є самовільним заняттям земельної ділянки (постанова КАС ВС від 20.02.2020 у справі № 1940/1655/18).

Відповідно до вимог законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки (постанова КГС ВС від 05.12.2019 у справі 910/810/18).

За відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку комунальної форми власності, а тому розміщення відповідачем ТС за відсутності документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою комунальної власності, право розпорядження якою належить до компетенції Ради, не можна визнати законним (постанова КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 918/633/16).

При вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. При вирішенні таких спорів необхідно комплексно досліджувати питання стосовно того, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо (постанови КГС ВС від 05.12.2019 у справі 910/810/18, від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17, від 28.03.2018 у справі № 910/24189/16, від 27.06.2018 у справі № 902/889/16).

4.3. Правове регулювання здійснення будівництва, в тому числі самочинного будівництва.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України (тут і далі - в редакції від 02.08.2018) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до п. г ч. 1 ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (тут і далі в редакції від 23.07.2018) забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва.

Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" (в редакції від 18.12.2017) будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до ч. 4 ст. 375 ЦК України правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Правовий аналіз наведеної норми дозволяє виділити наступні ознаки самочинного будівництва:

- об'єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку;

- відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва;

- створення об'єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об'єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому, при вирішенні спору, що виникає у зв'язку з будівництвом на земельній ділянці об'єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності дозвільної документації на будівництво спірних об'єктів і документів про виділення земельної ділянки.

При цьому із наведених положень норм права не вбачається, що для того, щоб вважати, що права позивача є порушеними на земельній ділянці має існувати готовий для використання об'єкт нерухомого майна (постанова КГС ВС від 10.01.2019 у справі № 915/1376/17).

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

4.4. Державна реєстрація прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України (тут і далі - в редакції від 02.08.2018) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і далі - в редакції від 25.07.2018) у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

- державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав;

- заявник - власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Відповідно до п. 40, 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 (в редакції від 22.06.2018) державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком.

Для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються:

1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта;

2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;

3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси;

4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, обов'язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

Державна реєстрація не є способом набуття права власності, а виступає лише засобом підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі визначених законом документів (постанова КГС ВС від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6).

Суть державної реєстрації прав - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.

Ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації, а тим більше тлумачити факт державної реєстрації як підставу виникнення такого права є логічною та юридичною помилкою, намаганням підмінити поняття причини та наслідку (п. 61, 63 постанови КГС ВС від 10.06.2020 у справі 906/585/19).

Навіть якщо буде встановлено, що суб'єкт державної реєстрації прав дотримався законодавства при внесенні запису про проведену державну реєстрацію права за іншою особою, це не є перешкодою для задоволення позову щодо скасування цього запису, якщо наявність такого запису порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача (п. 5.16 постанови ВП ВС від 04.12.2018 у справі № 915/1377/17).

Законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить (постанова КГС ВС від 03.03.2021 у справі № 915/161/20).

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів ст. 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об'єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанову від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33)) (п. 55 постанови ВП ВС від 23.06.2020 по справі № 680/214/16-ц).

Здійснення державної реєстрації права власності на елінг не означає припинення правового режиму цього майна як самочинного будівництва (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 по справі № 680/214/16-ц та від 07.04.2020 року у справі № 916/2791/13).

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції на час розгляду справи судом) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

У розумінні положень статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у чинній редакції (з 16.01.2020), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) (постанова КГС ВС від 03.03.2021 по справі № 915/161/20).

4.5. Правова природа акту приймання-передачі майна до статутного фонду юридичної особи.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до пункту 3 частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (в редакції від 15.08.2018) для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю (далі в цій частині - товариство) подається, зокрема, один із таких відповідних документів: а) рішення загальних зборів учасників товариства про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників; б) рішення загальних зборів учасників товариства про виключення учасника з товариства; в) заява про вступ до товариства; г) заява про вихід з товариства; ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства; д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства; е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення з (повернення з володіння) відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства.

Із зазначеної норми вбачається можливість внесення змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на підставі подання лише акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства.

Таким чином, чинним законодавством передбачена можливість реєстрації змін у складі учасників, розмірі часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю на підставі лише акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства.

Надаючи належну оцінку акту приймання приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрівна" від 20.09.2018, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що акт приймання-передачі майна є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на корпоративні права.

Отже, такий двосторонній акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов'язків. Оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України) в цьому випадку є належним способом захисту цивільних прав та обов'язків в розумінні статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 ГК України (постанова КГС ВС від 25.02.2020 у справі № 915/1299/18).

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16, від 12.06.2019 у справі № 927/352/18, від 10.09.2019 у справі № 918/370/18.

Саме двосторонній акт у даних правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін даного двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов'язків, а тому у даних правовідносинах саме оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України), є належним способом захисту цивільних прав та обов'язків в розумінні статті 16 Цивільного кодексу України і статті 20 Господарського кодексу України (постанова КГС ВС від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16).

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 29.04.2015 зі справи № 903/134/13-г.

Зважаючи на юридичну природу даного акта прийому-передачі нерухомого майна від 8 жовтня 2017 року вбачається, що він є тим самим юридично-значимим документом (та єдиним) на підставі якого здійснюються подальші правові дії, а саме реєстрація речового права на дане майно, тобто він є тим самим правочином на підставі якого здійснюються відповідні правові дії, відтак він не породжує здійснення інших дій та прийняття будь-яких інших правочинів для вчинення реєстраційних дій щодо декларування свого права власності на нерухоме майно.

Поміж тим, дослідивши даний оспорюваний акт суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач, зважаючи на кінцеву форму даного акта (оскільки він є юридичною підставою для оформлення права власності), позбавлений права будь-яким іншим чином та способом захистити свої права (постанова КГС ВС від 19.09.2019 у справі № 918/370/18).

4.6. Підстави недійсності правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення (постанови КГС ВС від 25.02.2020 у справі № 915/1299/18, від 19.09.2019 у справі № 918/370/18).

Розглядаючи позовну вимогу позивача щодо визнання недійсним правочину оформленого актом прийому-передачі із посиланням на відсутність вільного волевиявлення позивача на укладення та підписання такого акту, саме в правовому полі нормативно-правового регулювання визнання договорів недійсними з огляду на його форму та правову природу, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова КГС ВС від 10.09.2019 у справі № 918/370/18).

Правочин щодо відчуження нерухомого майна може вчиняти лише особа, право власності якої на нерухоме майно, яке є предметом правочину, зареєстровано за такою особою у встановленому законом порядку (постанова КГС ВС від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16).

4.7. Захист прав землекористувачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до п. б ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт (п. 6.20 постанови КГС ВС від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19).

Оскільки в ході розгляду цієї справи суди установили, що Міська рада, як власник земельної ділянки, заперечує проти визнання права власності Товариства на самочинно збудовані приміщення, то задоволення її позовних вимог щодо зобов'язання Відповідача знести такі приміщення узгоджується з наведеними положеннями Земельного кодексу України та приписами частини 4 статті 376 ЦК України (постанова КГС ВС від 03.03.2021 у справі № 915/161/20).

V. ВИСНОВКИ СУДУ.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позову з огляду на наступне.

Як встановлено судом вище, 02.02.2009 між Миколаївською міською радою (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди землі № 6277 від 02.02.2009, відповідно до умов якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 19.12.2008 за № 31/42 передає, а ФОП ОСОБА_1 приймає в оренду земельну ділянку для розміщення та обслуговування двох торгових кіосків по АДРЕСА_5 , без права оформлення свідоцтва на право власності на нерухоме майно /Ленінський район/, строк якого (договору) закінчився 02.02.2017.

Відповідно до п. 5.1 договору земельна ділянка передавалась в оренду для розміщення та обслуговування двох торгових кіосків.

Суду не подано доказів оформлення прав користування земельною ділянкою відповідачем ОСОБА_1 , не подано доказів прийняття Миколаївською міською радою рішень про надання у власність або у користування земельної ділянки, в тому числі для будівництва об'єкта нерухомого майна по АДРЕСА_2 .

Натомість, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 з 15.08.2018 по 31.08.2018 було зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 , загальною площею 36, 2 кв.м. (нежитлові приміщення літера А загальною площею 20 кв.м, літера Б загальною площею 16, 2 кв.м.), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1623884448101.

Судом встановлено, що підставою для державної реєстрації права власності були інформаційна довідка та технічний паспорт (видавник ФОП Амеліна М.О.; серія та номер: 1181, виданий: 30.07.2018), які фактично ФОП Амеліною М.О. не видавались, а також рішення органу місцевого самоврядування № 62р від 03.08.2018, яке фактично ані Миколаївською міською радою, ані виконавчим комітетом Миколаївської міської ради не приймалось.

Відповідачами не подано суду документів, на підставі яких проведена державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомості.

Враховуючи вищевикладене, всупереч положенням норм законодавства (ст. 95, 116 ЗК України, ст. 328, 331, 375 ЦК України, ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності") ОСОБА_1. збудовано об'єкт нерухомого майна на земельній ділянці площею 36, 2 кв. м. по АДРЕСА_2 , без оформлення прав на земельну ділянку, а також без будь-яких дозвільних документів на будівництво (в матеріалах справи відсутні докази видачі забудовнику містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта, докази видачі/реєстрації документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, докази введення об'єкта в експлуатацію та видачі декларації про готовність об'єкта до експлуатації).

Всупереч вимог законодавства (ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", п. 40, 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015) за ОСОБА_1 15.08.2018 проведена державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна за відсутності будь-яких документів, які надають право як на забудову земельної ділянки, так і право на будівництво об'єкта нерухомого майна.

Суду не подано доказів вжиття ОСОБА_1 заходів з оформлення земельної ділянки у користування. За відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування та оформлення документів на земельну ділянку ОСОБА_1 не мала права використовувати земельну ділянку комунальної форми власності, в тому числі для забудови.

Отже, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 здійснено будівництво з порушенням вимог законодавства (самочинне будівництво). В силу положень ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. В свою чергу здійснення державної реєстрації права власності на об'єкт самочинного будівництва не означає припинення правового режиму цього майна як самочинного будівництва.

Правочин щодо відчуження нерухомого майна може вчиняти лише особа, право власності якої на нерухоме майно, яке є предметом правочину, зареєстровано за такою особою у встановленому законом порядку.

Виходячи з вищевикладеного, подальше відчуження нерухомого майна шляхом внесення до статутного капіталу ТОВ «ОКТАВИАН» також є незаконним, оскільки ОСОБА_1 не набула прав на нерухоме майно (ст. 182, 182, 316, 317, 376 ЦК України), державна реєстрація права власності на нерухоме майно проведена з порушенням вимог закону (ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", п. 40, 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015), а відтак, ОСОБА_1 не мала права розпоряджатися та відчужувати нерухоме майно шляхом передачі до статутного капіталу ТОВ «ОКТАВИАН». З огляду на приписи ч. 1, 2 ст. 203, 215 ЦК України правочин, оформлений актом, є таким, що не відповідає вимогам закону, а тому цей правочин є недійсним з моменту його укладення. Позовна вимога про визнання недійсним акта приймання-передачі нерухомого майна підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, оскільки у ОСОБА_1 не виникло право власності на нерухоме майно, як наслідок, є незаконним подальше його відчуження до статутного капіталу ТОВ «ОКТАВИАН», суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині скасування державної реєстрації права власності за відповідачами.

Оскільки Миколаївська міська рада, як власник земельної ділянки, заперечує проти визнання права власності Товариства на самочинно збудований об'єкт, то задоволення її позовних вимог щодо зобов'язання відповідача ТОВ «ОКТАВИАН» усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення нежитлового приміщення узгоджується з наведеними положеннями ст. 152 ЗК України та приписами ч. 4 ст. 376 ЦК України. В цій частині позов підлягає задоволенню.

Відповідачами жодними доказами у справі не спростовано позовних вимог.

Вищевикладене свідчить про порушення прав територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради як власника земельної ділянки та перешкоджання в її вільному володінні, користуванні та розпорядженні, які підлягають захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення в повному обсязі.

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Судовий збір в розмірі 6 710, 00 грн. згідно ст. 129 ГПК України слід відшкодувати позивачу з відповідача ТОВ "ОКТАВИАН" пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір в розмірі 4 026, 00 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача ОСОБА_1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Складення проекту місцевого бюджету, його попереднє схвалення належить до повноважень виконавчих органів місцевої ради та місцевих фінансових органів (ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ст. 75, 76 Бюджетного кодексу України). Розгляд та затвердження місцевого бюджету відноситься законодавством до виключної компетенції місцевих рад (ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 76, 77 Бюджетного кодексу України). Виконання місцевих бюджетів покладено на виконавчі органи місцевих рад та місцеві фінансові органи (ст. 63, 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 43, 46-51, 78 Бюджетного кодексу України).

За таких обставин, фінансові ресурси на виконання статей видатків закріплюються за виконавчими органами відповідних органів місцевого самоврядування (розпорядники, головні розпорядники). Отже, у місцевих рад не має фінансових ресурсів. Таким чином, стягнення в спірному випадку за наказом повинно здійснюватись на користь Миколаївської міської ради через виконавчий комітет Миколаївської міської ради.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Зобов'язати відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ОКТАВИАН", вул. Адміральська, 27/3, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 41849691) усунути перешкоди в користуванні позивачем Миколаївською міською радою, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573) земельною ділянкою площею 36, 2 кв. м. шляхом знесення нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 .

3. Скасувати державну реєстрацію права власності та припинити за Товариством з обмеженою відповідальністю "ОКТАВИАН", вул. Адміральська, 27/3, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 41849691) право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 36, 2 кв. м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1623884448101, державна реєстрація від 30.08.2018, запис за № 27716213).

4. Скасувати державну реєстрацію право власності та припинити за ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 36, 2 кв. м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1623884448101, державна реєстрація від 15.08.2018, запис № 27524837).

5. Визнати недійсним акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 1279, 1280, виданий 28.08.2018, видавник: ТОВ "ОКТАВИАН", ОСОБА_1 , приватний нотаріус Помазан Я.В.

6. Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТАВИАН", вул. Адміральська, 27/3, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 41849691) на користь позивача Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573) через виконавчий комітет Миколаївської міської ради (р/р UA448201720344230028000027733, банк отримувача ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 04056612):

- 6 710, 00 грн. (шість тисяч сімсот десять грн. 00 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

7. Стягнути з відповідача ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь позивача Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573) через виконавчий комітет Миколаївської міської ради (р/р UA448201720344230028000027733, банк отримувача ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 04056612):

- 4 026, 00 грн. (чотири тисячі двадцять шість грн. 00 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

8. Накази видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено 13.10.2023

Суддя Е.М. Олейняш