Справа № 638/6769/20
Провадження № 2/638/3838/23
РІШЕННЯ
Іменем України
04 жовтня 2023 року м. Харків
Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді - Подус Г.С.,
при секретарі - Гасан М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщені Дзержинського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа на стороні позивача ОСОБА_5 , третя особа на стороні відповідачів ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,
встановив:
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа на стороні позивача ОСОБА_5 , третя особа на стороні відповідачів ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, у якому просять:
- визнати з моменту його вчинення недійсним (фіктивним) укладений 17.06.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися правочином, договір купівлі продажу нежитлових приміщень підвальної частини №1 б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а, І житлового будинку літ «А-5» загальною площею 227,0 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю за договором купівлі-продажу 239017,00 грн.
- Зобов?язати ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_1 та її чоловіка ОСОБА_4 (РН ОКПП не відомий) повернути ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 у натурі нежитлові приміщення підвальної частини №16, 2-:-20, 10a, 106, 11а, І житлового будинку літ. «А-5» загальною площею 227,0 кв. метрів, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 вартістю за договором купівлі-продажу 239017,00 (двісті тридцять дев?ять тисяч сімнадцять) гривень 00 коп.
- Зобов?язати ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_1 та її чоловіка ОСОБА_4 (РНОКПП не відомий) повернути ОСОБА_1 РНОПП НОМЕР_2 у натурі все рухоме майно, яке знаходиться у нежитлових приміщеннях підвальної частини №16, 2-:-20, 10a, 106, 11a, I житлового будинку літ. «А-5» загальною площею 227,0 кв. метрів, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Перелік рухомого майна, наведений в Акті від 15 жовтня 2016 року приймання-передачі нежитлового приміщення та іншого обладнання, що передаються в оренду, який є додатком №2 та невід?ємною частиною договору оренди нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 № 02/16 від 15.10.2016.
В обґрунтування позовних вимог позивачі посилаються на те, що вони перебувають у шлюбі.
01.12.2010 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 4630-В-С набуто у власність нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлові приміщення підвальної частини №16, 2-:-20, 10a, 106, 11a, I житлового будинку літ. «А-5» загальною площею 227,0 кв. метрів.
До купівлі зазначених нежитлових приміщень, вони перебували в оренді з правом приватизації (викупу) у ОСОБА_1 .
Оскільки вказані приміщення потребували капітального ремонту, а коштів у позивачів не було, так як усі наявні кошти та кошти, які вони взяли в борг, були витрачені на викуп зазначених приміщень, 27.09.2013 року позивач ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_5 , який є чоловіком рідної сестри позивача ОСОБА_1 , з пропозицією об'єднати можливості і зусилля та привести вказані приміщення у придатний для використання за цільовим призначенням стан.
На пропозицію позивача, ОСОБА_5 повідомив, що з цього приводу йому необхідно порадитись з його рідними братами ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , оскільки грошей на ремонт приміщень у нього не має.
У подальшому, вона самостійно звернулась до ОСОБА_7 та ОСОБА_6 щодо допомоги у капітальному ремонті нежитлових приміщень, у відповідь на що останні погодились їй допомогти.
При цьому, під час спілкування з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 щодо допомоги у капітальному ремонті нежитлових приміщень, позивачі зазначили, що у них є грошові зобов'язання, а саме у трьох своїх знайомих вони взяли у борг 30000,00 доларів США з метою викупу нерухомості і протягом року дані зобов'язання повинні бути виконані.
Строк виплати за першою борговою розпискою минув, за другою настає у лютому 2014 року, за третьою у жовтні 2014 року.
У свою чергу, ОСОБА_6 вказав, що зазначені кошти вони будуть повертати усі разом, однак найближчім часом необхідно буде формально на час проведення ремонтних робіт у нежитлових приміщеннях, переписати такі приміщення на його тещу ОСОБА_3 .
Такі дії необхідні з метою уникнення можливого арешту нерухомості та звернення стягнення на майно та після завершення ремонтних робіт буде укладений договір щодо порядку використання нерухомого майна та пропорційного розподілу прибутків від здачі його в оренду.
На вказану пропозицію ОСОБА_6 позивачі погодились та між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений оскаржуваний Договір купівлі-продажу від 17.06.2015 року №732.
При цьому, вказаний договір купівлі-продажу є фіктивним, оскільки не був спрямований на реальне настання обумовлених ними правових наслідків і жодних дій на їх виконання сторонами не вчинялось.
Починаючи з листопада 2013 року почали проводитись ремонтні роботи нежитлових приміщень. Спочатку було відремонтоване нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , потім по АДРЕСА_1 і тільки після цього восени 2015 року приступили до ремонту приміщень по АДРЕСА_3 , які почали здаватись в оренду, а кошти розподілялись між усіма.
19.12.2018 року ОСОБА_1 від ОСОБА_5 стало відомо, що з цього часу вона не буде отримувати кошти від оренди нежитлових приміщень, у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 , як власник приміщень за фіктивним договором купівлі-продажу, з вересня 2018 року скоротила наполовину виплату ОСОБА_6 його частини прибутку від здачі в оренду нежитлових приміщень, а з початку грудня 2018 року взагалі припинила такі виплати.
19.12.2018 року від ОСОБА_6 ОСОБА_1 стало відомо, що ОСОБА_8 та її мати ОСОБА_3 на початку грудня зустрічались з усіма орендарями нежитлових приміщень, яким повідомили, що власником вказаних нежитлових приміщень є ОСОБА_3 та саме їй необхідно сплачувати орендну плату.
Після чого, вона попросила ОСОБА_6 повернути їй усі документи, які вона передавала йому для оформлення оскаржуваних договорів, однак він їй повідомив, що ОСОБА_8 , разом з їх дітьми, пішла від нього до своїх батьків та забрала із собою усі документи.
У подальшому, позивач ОСОБА_1 зверталась до ОСОБА_8 з метою добровільного повернення нежитлових приміщень, на що остання відмовилась.
Позивачі зазначають, що перед тим як укладати оспорюваний договір, сторони такого договору усвідомлювали, що даний договір купівлі-продажу виконуватись не буде та дійсним наміром сторін оспорюваного правочину є не купівля-продаж нерухомості, а можливість проведення капітального ремонту нежитлових приміщень та спільне їх використання для отримання прибутку.
Крім того, підписання оспорюваного договору мало на меті збереження нежитлових приміщень від можливого звернення стягнення за наявними грошовими зобов'язаннями позивача ОСОБА_1 .
08.07.2020 року від представника відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_9 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання просить відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування заперечень проти позову, викладених у відзиві, представник відповідачів посилається на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладаючи оспорюваний правочин підтвердили, що усвідомлюють наслідки і розуміють значення своїх дій, свої наміри та керуються ними. Також, згідно оспорюваного договору, сторони договору зазначили, що їх не примушували укласти договори на вкрай невідних для них умовах під впливом тяжкої обставини, уклали договори не під впливом помилки, обману або насильства, без наміру приховати інші угоди (дії) та договори не є фіктивними або удаваними. Крім того, у оскаржуваному договорі сторони погодили, що ніяких підстав для визнання в майбутньому цих правочинів недійсними не має. Позивачі, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що оспорюваний договір є фіктивним не надали належних та допустимих доказів факту відсутності у сторін договорів наміру реального настання правових наслідків щодо відчуження нежитлових приміщень. При цьому, як зазначає представник відповідача, після укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, право власності на такі нежитлові приміщення було зареєстровано у встановленому законом порядку за відповідачем, якою у подальшому були проведені ремонтні роботи, укладені договори з постачальниками комунальних послуг та у подальшому нежитлові приміщення були надані нею в оренду іншим особам. Крім того, з 13.12.2016 року відповідач, як фізична особа-підприємець, надає нежитлові приміщення, що є предметом оспорюваного правочину, в оренду та отримує за це орендну плату і сплачує відповідні податки і збори. У свою чергу, без реальної передачі позивачами вказаних нежитлових приміщень відповідач не мала б можливості надавати їх в оренду, що в свою чергу виключає факт фіктивності правочинів.
Також, представником позивача у відзиві заявлено вимогу про застосування позовної давності до позовних вимог, яка обґрунтована тим, що позивачам, як ними зазначено у позовній заяві, було відомо при укладанні у 2015 року договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, що такий договір укладається з метою ухилення у майбутньому від виконання можливих боргових зобов'язань, а тому, оскільки позивачі звернулись з даним позовом 21.05.2020 року, тобто через 5 років після укладання договору, позовна давність спливла.
09.08.2020 року до суду від позивачів надійшла відповідь на відзив, у якій позивачі просять задовольнити позовні вимоги.
У відповіді на відзив позивачі посилаються на те, що позивачами у позовній заяві були поставлені відповідачу питання щодо обставин, що мають значення до справи, і у разі надання відповіді на дані питання можливо б було встановити дійсні обставини, які передували укладенню фіктивних договорів дарування нерухомості, а також події, які мали місце після їх укладення.
Також, у відповіді на відзив зазначено, що після укладання оспорюваного договору, позивачем у 2014, 2015 та 2016 роках ОСОБА_1 укладались договори на виконання ремонтних робіт у приміщеннях за адресою: АДРЕСА_1 , один з них на суму 395000,00 грн., що свідчить про фіктивність оспорюваного договору купівлі-продажу, оскільки підтверджує хто насправді володів, розпоряджався та користувався нежитловими приміщеннями.
Як зазначають позивачі у відповіді на відзив, ними свої зобов'язання, на відміну від відповідачів, перед третіми особами виконані у повному обсязі, а тому доводи представника відповідачів щодо зловживання правом є необґрунтованим.
11.09.2020 року до суду надійшли пояснення щодо позову третьої особи ОСОБА_6 , у яких останній просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
На обґрунтування пояснень щодо позову, третя особа посилається, на те, що на початку літа 2015 року, позивачами та ОСОБА_5 , ОСОБА_10 і ОСОБА_6 було прийнято спільне рішення відмовитись від продажу приміщень по АДРЕСА_1 , оскільки їх незадовільний технічний стан не дозволяв ані продати, ані здати їх в оренду. На початку червня безпосередньо перед укладанням спірного договору була досягнута усна домовленість між позивачем та ОСОБА_3 про необхідність укладення між ними фіктивного договору купівлі-продажу.
Укладення оскаржуваного фіктивного договору необхідно було для того, щоб після завершення капітального ремонту, кошти на який в тому числі були надані ним, нежитлові приміщення були поділені між всіма учасниками капітального ремонту, пропорційно вкладеним ним коштам. Також, укладання фіктивних договорів необхідно було для того, щоб убезпечити нерухомість від можливого стягнення за борговими зобов'язаннями позивача ОСОБА_1 . У період часу з березня 2013 року по серпень 2018 року між ним та відповідачем (на той час його тещею) були хороші стосунки, у зв'язку з чим відповідач погодилась на укладання оскаржуваних договорів. При цьому, в період часу з 17.06.2015 року до грудня 2018 року відповідач будь-яких дій щодо нежитлових приміщень не вчиняла. Під час підписання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, він особисто надавав нотаріусу необхідні документи для вчинення даних правочинів. У подальшому, ним самостійно готувались договори оренди нежитлових приміщень, на яких відповідач лише ставила свої підписи.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити.
Позивач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився. Подав до суду заяву, у якій позовні вимоги підтримав, просить задовольнити, а також проводити розгляд справи без його участі.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, її представник у судовому засіданні заперечував щодо задоволення позову, посилаючись на його необґрунтованість.
Третя особа ОСОБА_6 у судовому засіданні просив задовольнити позов.
Третя особа ОСОБА_5 у судове засідання не з'явився. Подав до суду заяву, у якій просить проводити розгляд справи без його участі.
Також в судовому засіданні розглянуто клопотання про закриття справи відносно другого відповідача ОСОБА_4 , у зв'язку із його смертю. Суд на місці ухвалив закрити провадження стосовно другого позивача - ОСОБА_4 .
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, вислухавши пояснення учасників судового процесу, допитавши свідків, суд прийшов до наступних висновків.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 (т. 1 а.с. 29).
17.06.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Звєрєвим А.М. та зареєстровано в реєстрі за № 732 (т. 1 а.с. 24).
За умовами договору, ОСОБА_1 передала у власність, а ОСОБА_3 прийняла у власність та зобов'язалась оплатити на визначених договором умовах нежитлові приміщення підвальної частин №1б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а, І житлового будинку літ «А-5»загальною площею 227,0 кв. м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Нежитлові приміщення, що відчужуються, належать ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору № 4630-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. 01.12.2010 року, реєстровий № 4201.
Продаж вчинено за суму 239017 грн. (двісті тридцять дев'ять тисяч сімнадцять гривень). Розрахунок в цій сумі грошей між сторонами за цим договором проведений повністю ще до підписання договору, згідно діючого законодавства. Сторони свідчать, що вони обізнані стосовно рівня ринкових цін на аналогічні нежитлові приміщення: за їх розсудом визначена в цьому договорі вартість саме цих нежитлових приміщень є справедливою відповідає їх дійсності.
Оціночна вартість вказаних нежитлових приміщень становить 239017 грн., згідно звіту про оцінку нерухомого майна від 15.06.2015 року, виконаного ФОП ОСОБА_11 .
Згода на продаж вказаних нежитлових приміщень надана чоловіком продавця. ОСОБА_2 , справжність підпису якого на відповідній заяві засвідчив приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Звєрєв А.М. 17.06.2015 року, реєстровий №730.
Сторони у присутності нотаріуса підтверджують, що на час укладення договору вони усвідомлюють наслідки і розуміють значення своїх дій, підтверджують свої наміри та керують ними, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; не визнані судом недієздатними або обмеженими у дієздатності; їх не примушували укласти цей договір на вкрай невигідних для них умовах під впливом тяжкої обставини; уклали цей договір не під впливом помилки, обману або насильства; уклали цей договір без наміру приховати інші угоди (дії), цей договір не є фiктивним або удаваним та не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб. Сторони стверджують, що ніяких підстав для визнання в майбутньому цього правочину недійсним не має. Цей договір підписується сторонами добровільно, зміст статей законодавства, які зазначені у договорі сторонам відомі та зрозумілі.
Право власності на нежитлові приміщення, переходить до ОСОБА_3 з моменту державної реєстрації цього договору.
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 208031823 від 04.05.2020 року, ОСОБА_3 на праві приватної власності належать нежитлові приміщення підвальної частини №1б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а І нежитлового будинку літ «А-5»за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою для реєстрації права власності зазначено договір купівлі-продажу, серія та номер:732, виданий 17.06.2015 року, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Звєрєв А.М. (т. 1 а.с. 25).
Як зазначають позивачі, оспорюваний договір дарування підлягає визнанню недійними, оскільки сторони цього договору, під час укладення правочину, мали на меті укласти саме фіктивний правочин, без настання правових наслідків. Також вказують, що укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень було направлено на можливість проведення капітального ремонту нежитлових приміщень, оскільки у позивачів були відсутні кошти на ремонт, та збереження нежитлових приміщень від можливого звернення стягнення за наявними грошовими зобов'язаннями позивача.
Статтею 655 ЦК України визначено,що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився Верховний Суд у постановах: від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17).
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підтвердження наявності у позивача ОСОБА_1 грошових зобов'язань, позивачами додано до позовної заяви договір позики грошових коштів, укладений 07.11.2010 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_1 , за умовами якого ОСОБА_1 отримала у борг 12000,00 доларів США на строк 2 роки, що також підтверджується письмовою розпискою ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 64-65).
Згідно розписки ОСОБА_12 від 02.09.2016 року, остання отримала від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 12000,00 доларів США, які були надані останній за договором позики від 07.11.2010 року (т. 1 а.с. 66).
Відповідно до розписки ОСОБА_1 від 03.02.2013 року, остання взяла у борг у ОСОБА_13 грошові кошти у розмірі 10000,00 доларів США, які зобов'язалась повернути через рік, у лютому 2014 року (т. 1 а.с. 68).
З письмової розписки ОСОБА_13 від 20.07.2017 року вбачається, що остання 20.07.2017 року отримала від ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 10000,00 доларів США, які були надані останній у борг 03.02.2013 року (т. 1 а.с. 69).
15.10.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_14 укладено боргову розписку, за умовами якої ОСОБА_1 отримала у борг 8000,00 доларів США, які зобов'язалась повернути не пізніше 15.10.2014 року (т. 1 а.с. 67).
Оспорюваний позивачами правочин - договір купівлі-продажу було вчинено 17.06.2015 року, а договори позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_13 , та ОСОБА_1 та ОСОБА_14 були укладені та виконані ще до оспорюваного правочину, а тому позивачем не доведено причинно-наслідковий зв'язок між ними.
Стосовно договору позики укладеного між ОСОБА_15 та ОСОБА_12 , ці обставини дійсно свідчать про те, що на момент укладення спірного правочину у ОСОБА_1 були боргові зобов'язання перед ОСОБА_12 .
Однак, позивачами не надано належних та допустимих доказів того, що нерухомим майном, що є предметом оспорюваного правочину, було забезпечено виконання ОСОБА_1 боргове зобов'язання перед ОСОБА_12 .
Суд відхиляє доводи позивачів, що доказом фіктивності оспорюваних правочинів є та обставина, що на момент укладення оспорюваних договорів дарування, у ОСОБА_1 були наявні грошові зобов'язання та з метою уникнення можливого звернення стягнення на зазначене майно були укладені фіктивні договори.
Суд не погоджується з твердженнями позивачів про те, що доказом фіктивності оспорюваних правочинів є та обставина, що відповідач, після укладання договору купівлі-продажу не вчиняла будь-яких дій стосовно нежитлових приміщень, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За змістом частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Тобто, саме власнику майна належить право обрати спосіб, порядок користування та розпорядження своїм майном.
Так, позивачами додано до позовної заяви договір про надання послуг від 23.05.2016 року укладений між ТОВ Інвестиціно-консалтингова компанія «Проконсул»» та ОСОБА_1 .
За умовами договору Інвестиціно-консалингова компанія «Проконсул»» надає інформаційно-консультаційні пслуги пов'язані з пошуком віхичної або юридичної особи, зацікавленої в придбанні права оренди на нерухоме майно. Характеристика об'єкта: нежитлові приміщення №1б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а І житлового будинку літ. «А-5» загальною площею 227,0 кв.м. (т. 1 а.с. 128-133)
Договір про надання послуг від 24.02.2014 року укладений між Інвестиціно-консалтингова компанія «Проконсул»» та ОСОБА_1 .
За умовами договору Інвестиціно-консалингова компанія «Проконсул»» надає інформаційно-консультаційні пслуги пов'язані з пошуком віхичної або юридичної особи, зацікавленої в придбанні права оренди на нерухоме майно. Характеристика об'єкта: нежитлові приміщення №1б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а І житлового будинку літ. «А-5» загальною площею 227,0 кв.м. (т. 1 а.с. 134-139)
Згідно договору №232 про виконання робіт від 01.12.2015 року укладеного між ФОП ОСОБА_16 та ОСОБА_1 , також специфікацію № 1 та №2 , №4 до договору №232.
ФОП ОСОБА_16 взяв на себе обов'язок виконати ремонтні роботи за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна вартість робіт, виконаних за договором складає 395000,00 грн. (т. 1 а.с. 142-148)
Відповідно до товарного чеку №1/1 від 01.12.2015 року ФОП ОСОБА_16 сплачено 250000 грн. (т. 1 а.с. 150)
Відповідно до товарного чеку №1/24 від 24.04.2016 року ФОП ОСОБА_16 сплачено 145000,00 грн. (т. 1 а.с. 151)
Відповідно до Акту виконаних робіт №1 від 24.04.2016 року по договору №232 (т. 1 а.с. 149)
Допитаний у судовому засіданні у якості свідка зі сторони позивачів ОСОБА_16 надав показання, що він є фізичною особою-підприємцем, він займається будівництвом житлових і нежитлових будівель та іншими видами діяльності у галузі будівництва,. ОСОБА_1 звернулася до нього, як до фізичної особи-підприємця, із замовленням на проведення відповідних робіт у нежитлових приміщеннях по АДРЕСА_1 . Між ним та ОСОБА_1 було укладено відповідний договір на виконання робіт, всі оплати по договору здійснювала позивач - ОСОБА_1 . Перша оплата була в день проведення договору, а інша частина після завершення робіт - кінець квітня 2016 року. ОСОБА_3 жодних замовлень чи оплат по ним не здійснювала.
Дослідивши надані докази та показання свідка, суд зазначає, що укладання зазначених договорів на проведення ремонтних робіт та здійснення оплати за такими договорами не може беззаперечно свідчити про фіктивність оспорюваних правочинів.
14.06.2015 року між ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_11 укладено договір №№ 14/06-2015, 26/03/2-2018 на проведення експертної оцінки майна.
За умовами вказаних договорів, ФОП ОСОБА_11 взяв на себе зобов'язання щодо виконання робіт з експертної оцінки нежитлових приміщень підвальної частини №1б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а, І житлового будинку літ. «А-5» загальною площею 227,0 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , з метою визначення вартості об'єктів для вчинення нотаріальних дій (т. 2 а.с. 1-2).
Крім того, на обґрунтування своїх доводів, долучено копію договору позики грошових коштів без нарахування відсотків та цільового використання суми позики, який укладено 01.02.2016 року між ОСОБА_17 та ОСОБА_5 (т. 2 а.с. 15-16).
За умовами вказаного договору, ОСОБА_17 передала ОСОБА_5 у власність грошові кошти у сумі 30000,00 доларів США з кінцевим терміном повернення 01.02.2017 року.
У договорі зазначено, що цільове використання переданих коштів є завершення ремонтів:
- нежитлових приміщень першого поверху № І, 1-11а, 1-11б, 1-13а, 1-14б, 1-14в, 1-14г, 1-14д, 1-14е, 1-14ж загальною площею 122,5 кв.м., розташованих у житловому приміщенні літ. «А-4» за адресою: АДРЕСА_4 ;
- нежитлових приміщень підвальної частини № 1-б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а, І загальною площею 227,0 кв.м., розташованих у житловому будинку літ. «А-5» за адресою: АДРЕСА_1 .
На підтвердження факту отримання зазначених коштів додано письмову розписку ОСОБА_5 (т. 2 а.с. 17).
Разом з цим, доказів того, що отримані у борг ОСОБА_5 зазначені грошові кошти пішли саме на ремонт в тому числі нежитлових приміщень підвальної частини № 1-б, 2-:-20, 10а, 10б, 11а, І загальною площею 227,0 кв.м., розташованих у житловому будинку літ. «А-5» за адресою: АДРЕСА_1 , які на праві власності належать ОСОБА_3 , матеріали справи не містять.
Допитана у судовому засіданні у якості свідка зі сторони позивачів ОСОБА_18 надала показання, що позивач ОСОБА_1 є її рідною сестрою, а третя особа ОСОБА_5 є її чоловіком. У лютому 2013 року її сестра ОСОБА_19 повідомила про те, що вона, орендувала приміщення по АДРЕСА_1 , в подальшому їх приватизувала, однак при цьому залізла у борги. Просила їх допомогти їй, брати її чоловіка пообіцяли допомогти з ремонтом. Після чого приміщення переписали на ОСОБА_20 - фіктивно. ОСОБА_1 розповідала їй, що коли вони були у нотаріуса ОСОБА_3 забігла, запитала де розписатись та пішла далі.
Допитаний у судовому засіданні свідок зі сторони позивачів ОСОБА_21 надав показання, що з дитинства знає ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Крім того він був виконавцем будівельних робіт в спірних нежитлових приміщеннях. ОСОБА_3 не знає, виконував роботи десь з 2015 року. В 2016 році приміщення вже було готове, здача приміщення була ОСОБА_22 .
Допитаний у судовому засіданні у якості свідка зі сторони позивачів ОСОБА_23 надав показання, що він добре знає родину ОСОБА_24 , оскільки вони доводяться один одному родичами. На прохання ОСОБА_25 він привозив ОСОБА_26 та її чоловіка ОСОБА_27 до приватного нотаріусa Звєрєва А.М. При укладенні спірного договору куплі-продажу був присутнім ОСОБА_6 , ОСОБА_1 її чоловік та ОСОБА_3 та її чоловік. З ОСОБА_3 була розмова, що всі документи готові, потрібно їх підписати і все, жодних розрахунків з ОСОБА_3 не проводилось. З нотаріусом розраховувався ОСОБА_6 .
З урахуванням обставин, що встановлені судом на підставі письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, показання вказаних свідків не можуть беззаперечно свідчити про фіктивність оспорюваних правочинів, оскільки суд, у відповідності до положень статті 89 ЦПК України, оцінює докази на всебічному, повному, об'єктивному та беззаперечному дослідженні усіх наявних у справі доказів.
ОСОБА_18 , яка є рідною сестрою позивача ОСОБА_1 , суд не приймає до уваги як допустимий доказ, оскільки вони є близькими родичами, а тому свідок може бути зацікавлена в результаті розгляду справи.
Крім того, матеріали справи містять договори оренди нежитлових приміщень, а також додаткові угоди до них, і акти приймання-передачі нежитлових приміщень та іншого обладнання, що передаються в оренду, які укладались у 2016-2020 роках між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_28 , ФОП ОСОБА_29 , ФОП ОСОБА_30 , ФОП ОСОБА_31 , за умовами яких, останнім надавались в оренду нежитлові приміщення, що належать ОСОБА_3 та розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . (т. 1 а.с. 161-190)
Таким чином, вищевикладені обставини свідчать про те, що після укладання оспорюваного правочину відповідач в тому числі укладала договори оренди спірних нежитлових приміщень. На думку суду, такі дії свідчать про виконання в натурі оскаржуваного правочину та спрямовані на настання реальних правових наслідків.
За таких обставин, позивачі не довели, що відповідач, як другий учасник оспорюваного правочину не мала на меті настання реальних юридичних наслідків. В разі відчуження нерухомого майна, його передача колишнім власником новому здійснюється тільки шляхом внесення змін щодо власника у державному реєстрі прав на нерухоме майно.
Як вже було встановлено, зазначена вимога закону виконана, право власності на спірні об'єкти нерухомості після укладання оспорюваного правочину було зареєстровано за відповідачем.
Навіть якщо врахувати те, що ОСОБА_1 дійсно під час укладання оспорюваних правочинів мала на меті намір укласти фіктивні правочини, без настання правових наслідків, то це не може бути підставою для задоволення її вимог, оскільки для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину, однак позивачами не доведено, що відповідач, як другий учасник оспорюваних правочинів не мала на меті настання реальних юридичних наслідків.
Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дослідивши зміст договору купівлі-продажу, який є предметом спору, суд вважає позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Підстав для застосування позовної давності до позовних вимог відповідно до заяви представника відповідача суд не вбачає, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
У постанові Верховного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц (провадження № 61-16895св18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. У разі, коли суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги, є необґрунтованими, суд повинен відмовити у задоволенні такого позову саме з цієї підстави.
На підставі викладеного, керуючись: 4-5, 76, 89, 258-259, 263-265, 273, 351-352, 354-355 ЦПК України, суд,
ухвалив:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа на стороні позивача ОСОБА_5 , третя особа на стороні відповідачів ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 13.10.2023 року.
Суддя: