16.10.23
22-ц/812/955/23
Єдиний унікальний номер судової справи: 481/204/23
Провадження № 22-ц/812/955/23 Суддя-доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.
Постанова
Іменем України
16 жовтня 2023 року м. Миколаїв Справа №481/204/23
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Самчишиної Н.В.,
суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,
без участі учасників справи належним чином повідомлених про день, час і місце судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 27 червня 2023 року, ухвалене у складі головуючого судді Уманської О.В., в залі судового засідання в м. Новий Буг Миколаївської області, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення дії договору оренди землі,
встановив:
У лютому 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про припинення дії договору оренди землі.
Позовну заяву ОСОБА_2 мотивувала тим, що в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_3 їй на праві власності належить земельна ділянка з кадастровими номерами 4824582200:01:000:0049, площею 2,3565 га та 4824582200:01:000:0050, площею 6,9404 га, загальною площею 9,3 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (після зміни, на даний час - Софійської сільської ради Баштанського району Миколаївської області).
14 жовтня 2010 року між ОСОБА_3 (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендарем) було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 9,3 га строком на 49 років. Договір було зареєстровано у районному відділі ДП Миколаївська філія «Центр державного земельного кадастру», про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 14 грудня 2010 року за №041049307016.
Згідно умов вказаного договору відповідач повинен щорічно, до 31 грудня, сплачувати ОСОБА_3 орендну плату, а після його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) спадкоємцю, ОСОБА_2 , як власнику земельної ділянки.
В 2010 році, після підписання договору оренди землі, ОСОБА_3 отримав наперед орендну плату у розмірі 50 000 грн.
Відповідно до умов договору оренди землі відповідач мав обов'язок проводити виплату орендної плати до 31 грудня 2013 року у розмірі 3 015 грн 19 коп., а до 31 грудня 2020 року - 6 613 грн 40 коп.
Отже, у період з 2011 року по 2020 рік відповідач був зобов'язаний сплатити орендну плату 55 339 грн 37 коп, тобто суму яка навіть перевищує раніше виплачену суму 50 000 грн.
Заборгованість по орендній платі за 2020 рік сплачена лише частково, а за 2021 та 2022 роки взагалі не сплачена.
Неодноразові звернення позивача з вимогою сплати орендної плати відповідач ігнорує.
Позивачка вважала, що зазначені вище обставини є підставою для розірвання договору оренди землі у судовому порядку, бо, вони свідчать про систематичне порушення його умов з боку ОСОБА_1 .
З огляду на зазначене, ОСОБА_2 просила припинити дію договору оренди землі шляхом його дострокового розірвання.
Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 27 червня 2023 року позов задоволено.
Припинено дію договору оренди землі шляхом його дострокового розірвання, земельної ділянки з кадастровими номерами: 4824582200:01:000:0049, площею 2,3565 га, та 4824582200:01:000:0050 площею 6,9404 га, загальною площею 9,3га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (на даний час Софіївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області) та належить ОСОБА_2 , б/н, укладений 14 жовтня 2010 року між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем ОСОБА_1 , зареєстрованого у районному відділі ДП Миколаївська філія «Центр державного земельного кадастру», 14 грудня 2010 року за № 041049307016.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені позивачем судові витрати в сумі 1073 гривень 00 коп.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що відповідач не виконав обов'язки, визначені статтею 24 Закону України «Про оренду землі», не надав суду доказів на підтвердження виконання умов договору та сплати орендодавцю коштів за користування земельною ділянкою за період з 2021 до 2022 року, що є підставою для задоволення позову у повному обсязі.
У липні 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, наслідком чого є неправильне вирішення справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в позовній заяві не вказано з підстав чого виник обов'язок відповідача сплачувати орендну плату в розмірі 6 613 грн 40 коп., не надано його детального розрахунку, а сума заборгованості за 2021-2022 роки взагалі не зазначена.
З розрахунком орендної плати за 2010-2013 роки в сумі 3 015 грн 19 коп., щорічно, заявник погодився. Судом правильно було встановлено, що ОСОБА_3 отримав наперед орендну плату в сумі 50 000 грн.
Заявник не погоджувався із встановленими судом обставинами того, що за 2014-2015 роки він мав обов'язок сплачувати за договором оренди землі 6 613 грн 40 коп., щорічно, оскільки обставини внесення змін у пункти 5,9 договору, зокрема і на підставі додаткового договору № 1 від 2017 року, який не набрав чинності, не доведені.
Мотивувальну частину рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2016 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до нього про стягнення орендної плати в частині зазначення орендної плати у 6 513 грн 40 коп. і 25 278 грн 56 коп. відповідач вважав описками.
Крім того зазначав, що дії відділу Держземагенства у Новобузькому районі Миколаївської області стосовно виданого витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 04 березня 2015 року № 490, є неправомірними та оскаржуються заявником до Миколаївського окружного адміністративного суду шляхом подання адміністративного позову. Видання витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки за відсутності розробленої та затвердженої документації суперечить діючому законодавству.
Заявник вважав, що він не допустив заборгованості зі сплати орендної лати, а навпаки 27 жовтня 2010 року сплатив орендну плату наперед за наступні 16 повних років, тобто до 31 грудня 2026 року (50 000 : 3015,19 = 16,58), тому позов ОСОБА_2 про припинення дії договору оренди землі від 14 жовтня 2010 року з підстав того, що відповідач допустив систематичну заборгованість зі сплати орендної плати, задоволенню не підлягає.
Також зазначав, що в судовому засіданні він не заперечував проти підвищення розміру орендної плати за договором оренди та вказував, що таке підвищення можливе на підставі укладеної між сторонами додаткової угоди, за умов її реєстрації в Державному реєстрі речових прав, в якій розмір орендної плати буде визначений як 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до закону.
Право подати відзив на апеляційну скаргу позивач не скористався.
У судове засідання 16 жовтня 2023 року сторони та їх представники не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Представник відповідача ОСОБА_4 подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тим, що прибуття ОСОБА_1 до Миколаївського апеляційного суду, його перебування в приміщенні суду 16 жовтня 2023 року, через виникнення можливих бойових дій, загрожуватиме його здоров'ю і життю, тому йому слід утримуватися від участі в розгляді апеляційної скарги.
Відповідно до вимог статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За правилами частини 1 статті 1 Закону «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Проте навіть в умовах воєнного стану конституційне право людини на судовий захист не може бути обмеженим.
Миколаївський апеляційний суд продовжує роботу в умовах воєнного стану та розглядає справи в загальному порядку відповідно до вимог ЦПК України.
При цьому, процесуальні норми не містять, як безумовної підстави для відкладення розгляду справи, введення на території країни воєнного стану.
Колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки відповідач, який є учасником справи, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв. Він був завчасно повідомлений про розгляд справи та необмежений у виборі його участі, зокрема в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів або у приміщенні суду, визначеному судом відповідно до статті 212 ЦПК України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Вказана позиція відображена також у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі №175/4075/18 та від 09 лютого 2023 року у справі №824/85/21.
Матеріали справи свідчать, що відповідач реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у відзиві на позовну заяву, в апеляційній скарзі, наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Колегія суддів звертає увагу, що в заяві про відкладення розгляду справи представником відповідача не зазначено для встановлення яких обставин потрібно відкласти розгляд справи та яке істотне значення ці обставини мають для вирішення справи, враховуючи, що судове рішення переглядається саме за апеляційною скаргою відповідача.
Враховуючи викладене, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає можливим переглянути справу за відсутності сторін та їх представників, які належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року у задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Павлова Ю.В. про зупинення провадження у справі відмовлено.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 13 цього Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Отже, обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції тільки тоді, коли договором не зазначено інші умови.
Положеннями статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
У статті 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті «д» частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.
Разом з тим згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Системний аналіз зазначених положень законодавства та враховуючи врегулювання відносин, пов'язаних із орендою землі, зокрема, положеннями ЦК України, дає підстави дійти висновку, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом «д» статті 141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно якої необхідна наявність істотного порушення стороною договору.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об'єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати без внесення відповідних змін до договору у письмовій формі (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 03 грудня 2013 року у справі № 3-34гс13, від 20 серпня 2013 року у справі № 3-21гс13, Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 541/722/17-ц, провадження № 61-25617св18).
Відповідно до статті 289.1. Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:
Кi = І:100,
де І - індекс споживчих цін за попередній рік.
У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.
Отже, орендар зобов'язаний самостійно за наявності відомостей про нормативну грошову оцінку землі перераховувати розмір орендної плати.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , набула право власності на земельну ділянку, з кадастровими номерами 4824582200:01:000:0049, площею 2,3565 га та 4824582200:01:000:0050, площею 6,9404 га, загальною площею 9,3 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новомиколаївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (після зміни, на даний час - Софійської сільської ради Баштанського району Миколаївської області).
14 жовтня 2010 року між ОСОБА_3 (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендарем) було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 9,3 га строком на 49 років. Договір було зареєстровано у районному відділі ДП Миколаївська філія «Центр державного земельного кадастру», про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 14 грудня 2010 року за №041049307016.
Пунктом 5 вказаного договору визначено нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 01 січня 2010 року у розмірі 100 506,62 грн.
Згідно з пунктом 9 договору орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 3 015 грн 19 коп. за рік, що становить 3 % від грошової оцінки земельної ділянки.
Відповідно до пункту 10 договору обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації.
Пунктом 11 цього ж договору передбачено, що орендна плата вноситься до 31 грудня кожного року.
Розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі зміни умов господарювання, передбачених договором, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджується документами, в інших випадках, передбачених законом (пункт 13 договору оренди).
Згідно з розпискою від 27 жовтня 2010 року ОСОБА_3 наперед отримав орендну плату в сумі 50 000 грн.
З Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який виданий 04 березня 2015 року за № 490 відділом Держземагенства у Новобузькому районі на земельні ділянки з кадастровими номерами 4824582200:01:000:0049 та 4824582200:01:000:0050, власником яких зазначений ОСОБА_3 , нормативна грошова оцінка вказаних земельних ділянок сукупно встановлена в розмірі 220 446,58 грн.
Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2016 року, яке набрало законної сили 01 листопада 2016 року, у справі № 481/805/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення орендної плати було встановлено факт отримання ОСОБА_3 в рахунок сплати орендної плати грошової суми 50 000,00 грн відповідно до вказаного договору земельної ділянки. Вирішуючи спір суд виходив із розміру орендної плати встановленої договором оренди землі від 14 жовтня 2010 року в сумі 3015,19 грн та зробив висновок про те, що з моменту укладення договору оренди до 31 грудня 2015 року відповідач ОСОБА_1 мав обов'язок виплатити ОСОБА_3 25 278,56 грн виходячи з наступного розрахунку: до 31 грудня 2010 року - 3015,19 грн; до 31 грудня 2011 року - 3015,19 грн; до 31 грудня 2012 року - 3015,19 грн; до 31 грудня 2013 року - 3015,19 грн; до 31 грудня 2014 року - 6613,4 грн; до 31 грудня 2015 року - 6613,4грн.
Справа № 481/805/16-ц була розглянута з участю відповідача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_5 .
Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 07 липня 2023 року, яка залишена без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 28 серпня 2023 року, відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Павлова Ю.В. про виправлення описки та арифметичної помилки у рішенні Новобузького районного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2016 року, що ухвалене за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати.
26 квітня 2017 року ОСОБА_2 направила пропозицію ОСОБА_1 стосовно внесення змін до договору оренди землі від 14 жовтня 2017 року стосовно збільшення орендної плати у зв'язку зі зміною нормативно грошової оцінки орендованої земельної ділянки, яка відповідачем була відхилена.
ОСОБА_2 11 листопада 2022 рок у та 20 січня 2023 року направила ОСОБА_1 листи звернення, в яких зазначала, що за 2020 - 2022 роки їй безпідставно та систематично не сплачена орендна плата та просила розірвати укладений договір оренди, сплатити кошти в сумі 13 226 грн 80 коп. (по 6 613 грн 40 коп. за кожний рік). 09 лютого 2023 року відповідач відмовив позивачу у задоволенні її заяви від 20 січня 2023 року.
Отже, досліджені судом докази свідчать, що орендодавець за загальну площу земельної ділянки у розмірі 9,3 га мав отримувати щорічно орендну плату за землю за: 2011 - 2013 роки по 3015,19 грн, а 2014 - 2022 роки по 6613,40 грн.
Відповідач, якому достеменно було відомо про зміну нормативної грошової оцінки земельної ділянки та те, що з 2014 року розмір орендної плати становить 6 613 грн 40 коп., сплатив наперед орендодавцю 50 000 грн, не врахував, що за період з 2011 року по 2022 рік він повинен був сплатити 68 566 грн 17 коп. орендної плати.
Позивач просила відповідача виплатити їй орендну плату за 2020 - 2022 роки.
Отже позивач у 2020 році мала отримати 5 339 грн 37 коп., у 2021 та 2022 роках по 6 613 грн 40 коп., що є 3% вартості грошової оцінки двох земельних ділянок.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недоведеності обов'язку відповідача сплачувати орендну плату з 2014 року у розмірі 6 613 грн 40 коп., оскільки як зазначено вище за наявності відомостей про нормативну грошову оцінку землі перерахувати розмір орендної плати є самостійним обов'язком орендаря.
Крім того, на спростування даних Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який виданий 04 березня 2015 року за № 490 відділом Держземагенства у Новобузькому районі, відповідач належних та допустимих доказів не надав.
Отже, порушення строків виплати відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою полягало в наступному: неповний розрахунок за 2020 рік, за період з 2021 по 2022 рік відповідач нарахування та виплат у вигляді орендної плати ОСОБА_2 не проводив, що є порушенням умов договору оренди та вимог статті 15 Закону України «Про оренду землі».
Тобто відповідач систематично не виплачував орендну плату за спірним правочином ОСОБА_2 (правонаступнику орендодавця), що є порушення пунктів 9, 10, 11, 13 договору оренди та як наслідок - підставою для розірвання цього договору.
Факт систематичного порушення договору оренди щодо сплати орендної плати є вичерпною підставою для розірвання такого договору, як свідчить усталена судова практика Верховного Суду.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що відповідач неналежно виконував свої зобов'язання за договором оренди земельної ділянки від 14 жовтня 2010 року, не здійснював виплату орендної плати, що свідчить про систематичність порушення ним відповідних умов цього договору та відповідно - про неналежне виконання його умов.
Таким чином, суд правильно вважав, що позовні вимоги ОСОБА_2 про розірвання договору оренди є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Таким чином, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, правильно встановив фактичні обставини справи, та як наслідок - ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, тому суд дійшов висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати, пов'язані з розглядом апеляційної скарги слід залишити за відповідачем.
Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 27 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий: Н.В. Самчишина
Судді: В.В. Коломієць
Т.В. Серебрякова
Повний текст постанови складено 16 жовтня 2023 року.