11.10.23
22-ц/812/1099/23
МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 488/2716/20
Провадження № 22-ц/812/1099/23
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2023 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів - Крамаренко Т.В., Тищук Н.О.,
із секретарем судового засідання - Ковальським Є.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 липня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Селіщевої Л.І., в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Консалт Солюшенс” до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, -
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2020 року ТОВ “Консалт Солюшенс” звернулося до суду до ОСОБА_1 із позовною заявою про стягнення грошових коштів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 25 травня 2012 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого було Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №1401/0908/71-040, згідно якого ВАТ «Сведбанк» надав останній кредит у розмірі 42 700 доларів США, зі строком користування до 25 вересня 2033pоку, та зі сплатою за користування кредитними коштами 11,9% річних.
Через неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, починаючи з 28 липня 2015 року виникла заборгованість зі сплати платежів на погашення кредиту та сплати відсотків, тому ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з вимогою про стягнення з відповідачки та її поручителя за кредитним договором у солідарному порядку кредитної заборгованості станом на 28 липня 2015 року на загальну суму 452522,69 грн.
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 06 грудня 2017 року у справі №488/3981/15-ц позов банку до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як поручителя, про стягнення заборгованості за кредитним договором був задоволений частково. Стягнуто на користь банку з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №140/0908/71-040 від 26.09.2008 року, яка станом на 28 липня 2015 року визначена на загальну суму 452 522,69 грн та судові витрати у розмірі 1 378,00 грн. У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 було відмовлено.
Таким чином, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 відповідно до рішення суду у справі №488/3981/15-ц станом на 06 грудня 2017 року дорівнював 453 900,69 гривень.
Проте, грошове зобов'язання було виконано невчасно, а лише через рік після винесення рішення суду і протягом всього цього часу відповідачка користувалася коштами, належними до сплати Банку.
Так, після вступу рішення суду в законну силу, за заявою банку приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Куліченком Д.О. 13 грудня 2018 року було відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку відповідно до рішення суду 452522,69 грн та судових витрат 1378,00 грн, а 31 січня 2019 року виконавче провадження було закінчено у зв'язку з повною сплатою боржником боргу.
21 липня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Консалт Солюшенс» укладено договір № 2292/К про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. та зареєстрований в реєстрі № 236. За змістом пункту 1 цього договору банк відступає новому кредитору належні банку права вимоги до боржників зазначених у Додатку № 1 договору, в тому числі, права вимоги до правонаступників боржників, за кредитними договорами, договорами поруки та договорами іпотеки, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку № 1 до договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором.
За змістом пункту 90 Додатку № 1 до Договору № 2292/К про відступлення прав вимоги від 21 липня 2020 року до заявника ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого, до ОСОБА_1 , за кредитним договором № 1401/0908/71-040 від 26 вересня 2008 року, іпотечним договором від 26 вересня 2008 року.
ТОВ «Консалт Солюшенс» зазначає, що є фінансовою установою згідно Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 29 серпня 2019 року та здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг на підставі розпорядження Нацкомфінпослуг № 1739 від 10.09.2019 року.
На виконання умов договору, ТОВ «Консалт Солюшенс» сплатило ПАТ «Дельта Банк» кошти у розмірі 15 186 587,48 гривень без ПДВ, що підтверджується платіжним дорученням № 166 від 16.07.2020 року.
Таким чином, ПАТ «Дельта Банк» відступило ТОВ «Консалт Солюшенс» права вимоги за кредитним договором № 1401/0908/71-040 від 26 вересня 2008 року, а отже ПАТ «Дельта Банк» вибуло із правовідносин за вказаним договором.
Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 06 грудня 2017 року по справі №488/3981/15 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «Консалт Солюшенс», заборгованості за кредитним договором від 26.09.2008 року №140/0908/71-040 у розмірі 452522,69 гривень було виконане боржником несвоєчасно, а лише 31 січня 2019 року.
Весь зазначений час відповідачка безпідставно користувалася коштами, які належать до сплати позивачеві. Тому, враховуючи ст. 625 ЦК України, позивач вимушений звернутись до суду з цією позовною заявою щодо стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів, а саме інфляційних втрат та 3 % річних за несвоєчасне виконання рішення суду по справі №488/3981/15-ц за весь час прострочення, що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15ц, у постанові від 31 січня 2019 року у справі №761/4878/16-ц .
Отже, припинення зобов'язання за кредитним договором внаслідок його виконання не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК.
Розрахунок санкцій проведено за періоди :
з 07 грудня 2017 року по 26 грудня 2018 року на суму грошового зобов'язання - 44 268,18 гривень ( платіжне доручення від 27.12.2018 №399);
з 07 грудня 2017 року по 14 січня 2019 року на суму грошового зобов'язання - 142 597,27 гривень ( платіжне доручення від 15.01.2019 №438);
з 07 грудня 2017 року по 29 січня 2019 року на суму грошового зобов'язання - 263 654,55 гривень (платіжне доручення від 30.01.2019 №469);
з 07 грудня 2017 року по 30 січня 2019 року на суму грошового зобов'язання - 3 380,69 гривень (платіжне доручення від 31.01.2019 №477).
Таким чином, втрати від інфляції за вказані періоди становлять - 52321,88 грн, а три відсотка річних - 15332,36 грн.
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 67 654,24 грн та судові витрати.
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 липня 2023 року позов ТОВ “Консалт Солюшенс” до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ “Консалт Солюшенс” 3 % річних в розмірі - 15332,36 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала своїх зобов'язань за кредитним договором, яким їй надано кредит строком до 25.09.2033 року. У зв'язку із цим банк звернувся до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості за кредитом і процентів за користування коштами з позичальниці та ОСОБА_2 , який поручився за виконання відповідачкою цього договору на підставі укладеного із банком договору поруки. Судовим рішенням від 06 грудня 2017 року про стягнення заборгованості за кредитним договором підтверджено наявність грошового зобов'язання позичальниці перед банком та його порушення. Виконавчий лист, виданий на підставі цього рішення, був пред'явлений до примусового виконання та 31 січня 2019 року виконавче провадження було закінчено у зв'язку з повною сплатою божницею боргу відповідно до виконавчого листа, про що приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Куліченком Д.О. винесено відповідну постанову.
Також суд виходив з того, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення.
Разом з тим, за змістом Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Враховуючи вищевикладене, і те, що кредитний договір № 1401/0908/71-040 від 26.09.2008 року, на підставі якого у відповідачки виникли зобов'язання, укладався в іноземній валюті, суд вважав вимоги ТОВ "Консалт Солюшенс" про стягнення інфляційних втрат необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
Водночас суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Консалт Солюшенс" про стягнення з відповідачки 3% річних, нарахованих на суму боргу, є обґрунтованими, а наданий позивачем розрахунок 3 % річних відповідає вимогам закону. При цьому суд виходив з того, що позивач має право на отримання 3% річних, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, а саме: з 07.12.2017 року (наступний день від дати ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором) по 30.01.2019 року (день, який передував даті остаточного погашення суми заборгованості та закриття виконавчого провадження).
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнув з відповідачки на користь позивача 3 % річних в розмірі 15 332,36 грн.
Не погодившись із вказаним рішенням суду у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, ТОВ «Консалт Солюшенс» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права.
В апеляційній скарзі ТОВ «Консалт Солюшенс» не заперечує, що норми ч.2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях, що індексація не застосовується, а передбаченні ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати не нараховуються у разі прострочення зобов'язання, визначеного в іноземній валюті.
Відповідачка отримала кошти за кредитним договором №140/0908/71-040 від 26.09.2008 в іноземній валюті - доларах СПІА, тобто предметом укладеного між сторонами договору - кредиту є іноземна валюта, яку боржник зобов'язався повернути банку. Водночас, заборгованість за договором кредиту на підставі рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва у справі №488/3981/15 від 06.12.2017р. стягнута з відповідачки саме в гривні без застосування валютної прив'язки чи еквіваленту суми боргу в іноземній валюті. Зазначене рішення суду набрало законної сили і на його виконання про стягнення боргу в гривнях суд видав відповідний виконавчий документ - виконавчий лист. Стягнення приватним виконавцем заборгованості з ОСОБА_1 за вказаним вище рішенням суду також відбувалося у гривні.
Враховуючи наведене, кредитор, який, користуючись наданим йому процесуальним правом, визначив заборгованість за валютним кредитом у пред'явленому ним позові у національній валюті - гривні, що була задоволена судом та стягнута з боржника у цій валюті, має право за ч.2 ст. 625 ЦК України на нарахування інфляційних втрат на таку заборгованість боржника за весь час прострочення виконання ним грошового зобов'язання.
Отже, незважаючи на укладення договору кредиту в іноземній валюті, стягнення з боржниці заборгованості на підставі рішення суду та згодом примусове виконання відповідного рішення приватним виконавцем відбувалося в національній валюті - гривні. Тому кредитор має право на нарахування індексу інфляції на зазначену прострочену заборгованість боржника. Подібний висновок було викладено у постанові Верховного Суду від 08.12.2022 по справі №921/542/20.
Таким чином, на думку апелянта, висновок суду першої інстанції, щодо відмови у задоволені позовних вимог до відповідачки в частині нарахованих інфляційних втрат є помилковим, таким, що не відповідає обставинам справи та нормам ч.2 ст. 625 ЦК України щодо права кредитора на нарахування інфляційних втрат за весь час прострочення виконання боржником грошового зобов'язання
Від відповідачки надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому, проаналізувавши положення ст. ст. 533, 625 ЦК України, ст. 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», правові висновки, викладені Верховним Судом України у постановах від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц, зазначає, що посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що оскільки суд першої інстанції стягнув заборгованість за кредитом станом на дату відправлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредитних коштів в національній валюті, то він має право на інфляційні втрати, нараховані після дати відправлення вимоги є необґрунтованими, оскільки можливість стягнення інфляційних втрат залежить від вираження валюти у самому договорі, а не від стягнення судом кредиту відповідно до обмінного курсу гривні на відповідну дату.
Аналогічна правова позиція викладена також в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2021 року по справі № 130/2604/18.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК апеляційна скарга розглядається судом без повідомлення та виклику учасників справи. У такому випадку судове засідання відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України не проводиться.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачці строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Про розгляд справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній та доданими доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст.263 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).
Рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачки на користь позивача 3% річних в розмірі 15332,36 грн. апелянтом не оскаржується. Не оскаржене воно в цій частині в установленому законом порядку також іншими учасниками справи.
Згідно п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Даний правовий висновок неодноразово повторювався в і постановах Верховного Суду.
Тому рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачки на користь позивача 3% річних в розмірі 15332,36 грн., апеляційним судом не переглядається взагалі.
Перевіряючи правильність висновків суду щодо вирішення позовних вимог про стягнення з відповідачки на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 52321грн., апеляційний суд виходить з наступного.
Згідно із частиною першою статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Однак Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю, тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.
Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов'язання, однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
За статтею 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом
Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики), тобто таку саму суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики чи кредитного договору, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики чи кредитним договором, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України (див. висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
За статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то частина друга статті 625 ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17. Такий висновок не був змінений, і Верховний Суд від нього не відступав. Крім того, цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16, від 23.10.2019 у справі № 369/661/15-ц, від 23.09.2019 у справі № 638/4106/16-ц, від 20.02.2019 у справі № 638/10417/15-ц, постановах Касаційного господарського суду від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, від 16.03.2021 у справі № 905/392/20.
Отже, норми ч.2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. Водночас індексація не застосовується, а передбаченні ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати не нараховуються у разі прострочення зобов'язання, визначеного в іноземній валюті.
У даній справі судом першої інстанції встановлено, що 26 вересня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 1401/0908/71-040, згідно якого банк надав останній кредит у розмірі 42700 доларів США, зі строком користування до 25.09.2033 року та зі сплатою за користування кредитними коштами 11,9% річних.
На забезпечення належного виконання позичальником ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, 26 вересня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 1401/0908/71-040-Р-1, за яким останній зобов'язався відповідати солідарно з позичальником ОСОБА_1 за належне виконання нею зобов'язань за кредитним договором, що визначені у п. 1, 2 даного договору.
Отже, у справі, що розглядається, боржником отримано кредит за договором в іноземній валюті - доларах США. Тобто предметом укладеного між сторонами договору кредиту є іноземна валюта, яку боржник зобов'язався повернути банку.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачкою своїх зобов'язань за кредитним договором правонаступник ВАТ "Сведбанк" - ПАТ "Дельта Банк" звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідачки та її поручителя за кредитним договором у солідарному порядку кредитну заборгованість станом на 28.07.2015 року на загальну суму 452522,69 грн., визначивши її в гривневому еквіваленті.
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 06.12.2017 року у справі № 488/3981/15-ц позов банку до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як поручителя, про стягнення заборгованості за кредитним договором був задоволений частково. Стягнуто на користь банку з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 140/0908/71-040 від 26.09.2008 року, яка станом на 28.07.2015 року визначена на загальну суму 452522,69 грн. та судові витрати у розмірі 1378,00 грн. В задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 відмовлено.
Таким чином, заборгованість за договором кредиту на підставі рішення суду від 06.12.2017 року у справі № 488/3981/15-ц, ухваленого за позовом кредитора, який пред'явив позов про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 у гривнях, стягнута з боржниці в гривнях без застосування валютної прив'язки чи еквіваленту суми боргу в іноземній валюті.
Зазначене рішення суду набрало законної сили і на його виконання про стягнення боргу в гривнях суд видав виконавчий лист.
13 грудня 2018 року за заявою ПАТ "Дельта Банк" приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Куліченком Д.О. було відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку відповідно до рішення суду від 06 грудня 2017 року 452 522,69 грн та судових витрат.
31 січня 2019 року виконавче провадження було закінчено у зв'язку з повною сплатою божником боргу відповідно до виконавчого листа, про що приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Куліченком Д.О. винесено постанову.
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 13 травня 2020р. у справі № 488/3377/19 було визнано припиненими кредитні зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 вересня 2008 року № 1401/0908/71-040 перед ПАТ "Дельта Банк" у зв'язку з повним виконанням, проведеним належним чином. Визнана припиненою іпотека за договором іпотеки від 26.09.2008р. та знята заборона відчуження нерухомого майна.
21 липня 2020 року між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Консалт Солюшенс" укладено договір № 2292/К про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. та зареєстрованим в реєстрі № 236. За змістом договору до ТОВ "Консалт Солюшенс" перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1401/0908/71-040 від 26.09.2008 року та іпотечним договором від 26.09.2008 року.
Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01 грудня 2020р.було замінено у справі № 488/3377/19 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Дельта Банк" сторону з ПАТ "Дельта Банк" на його правонаступника ТОВ "Консалт Солюшенс".
Приймаючи остаточне рішення у справі колегія суддів виходить з того, що
за частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями статті 611 ЦК України визначено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Відповідно до чистин першої, другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч.2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та три проценти річних від простроченої суми.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат не є санкцією, передбаченою умовами договору за неналежне виконання умов договору, та не входять до складу основного зобов'язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Те, що ТОВ "Консалт Солюшенс" є правонаступником ПАТ "Дельта Банк" у даній справі учасниками процесу не оспорюється. Не оспорюється в апеляційному порядку також те, що за змістом договору № 2292/К про відступлення прав вимоги, до ТОВ "Консалт Солюшенс" перейшло право вимоги до ОСОБА_1 в тому числі щодо сплати сум, передбачених ст. 625 ЦК України.
ЄСПЛ у рішенні від 28.10.1999 у справі "Брумареску проти Румунії" звертав увагу, що одним з найважливіших є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що у випадку, коли суд виніс рішення у справі, питання більше не може ставитися під сумнів.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися.
Отже, кредитор, користуючись своїм процесуальним правом обирати валюту зобов'язання, пред'явив позов про стягнення заборгованості за договором з боржника у гривнях, з урахуванням чого валютою такого зобов'язання з цієї дати стала національна валюта - гривня.
Як свідчать встановлені судами обставини справи, стягнення приватним виконавцем заборгованості з ОСОБА_1 за наведеним вище рішенням суду також відбувалося у гривні. Так само у національній валюті ПАТ "Дельта Банк" відступив на користь ТОВ "Консалт Солюшенс" право вимоги до боржника за договором відступлення права вимоги від 21 липня2020 року №2292/К і останній обліковує зазначену заборгованість саме в гривнях, а не в іноземній валюті.
Ураховуючи наведене, кредитор, який, користуючись наданим йому процесуальним правом, визначив заборгованість за валютним кредитом у пред'явленому ним позові у національній валюті - гривні, що була задоволена судом та стягнута з боржника у цій валюті, має право за ч.2 ст. 625 ЦК України на нарахування інфляційних втрат на таку заборгованість боржника за весь час прострочення виконання ним грошового зобов'язання.
Саме про таке застосування зазначених норм права йде мова у правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 921/542/20.
Близького за змістом висновку щодо права кредитора на нарахування індексу інфляції у разі визначення ним зобов'язання в національній валюті - гривні дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 340/385/17.
Отже, матеріалами справи встановлено, що, незважаючи на укладення договору кредиту в іноземній валюті, стягнення з боржника заборгованості на підставі рішення суду та згодом примусове виконання відповідного рішення приватним виконавцем відбувалося в національній валюті - гривні. Тому кредитор має право на нарахування індексу інфляції на зазначену прострочену заборгованість боржника.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність відмови у задоволені позовних вимог до відповідачки в частині нарахованих інфляційних втрат.
Такий висновок не суперечить та узгоджується з наведеними висновками Верховного Суду щодо права кредитора на нарахування інфляційних втрат, які полягають у тому, що норми ч.2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного в національній валюті - гривні, оскільки відповідні висновки сформовані у справах, на які посилається відповідачка в відзиві на апеляційну скаргу, за інших фактичних обставин, ніж обставини справи, що переглядається, в якій незважаючи на укладення договору кредиту в іноземній валюті мало місце відступлення права вимоги до боржника за договором кредиту, стягнення з боржника за позовом кредитора заборгованості за кредитом та згодом примусове виконання рішення суду відділом ДВС в національній валюті - гривні. Тому кредитор має право на нарахування індексу інфляції на зазначену прострочену заборгованість боржника.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідачки на користь позивача інфляційних витрат у сумі 52321,88 грн. підлягає скасуванню з ухваленням у справі в цій частині позовних вимог нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
При цьому колегія суддів враховує, що заперечень щодо правильності визначених позивачем розміру цих витрат, відповідачкою у відзиві на апеляційну скаргу не наведено. Колегія суддів погоджується з наведеним позивачем розрахунком в позові.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» задовольнити.
Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 липня 2023 року в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат у сумі 52321,88 грн. скасувати та ухвалити в цій частині вимог нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» інфляційні витрати у сумі 52321 грн.88 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді
Повний текст постанови складено 16 жовтня 2023 року.