ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.10.2023р. Справа № 904/3432/23
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича компанія «Прайм», м. Дніпро
До: Дочірнього підприємства «Автомаз-Україна», м. Київ
Про: стягнення 20 876,29грн.
Суддя Васильєв О.Ю.
Без участі представників сторін
СУТЬ СПОРУ:
ТОВ «Торгово-виробнича компанія «Прайм» (позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ДП «Автомаз-Україна» (відповідач) про стягнення 20 876,29грн. (в т.ч. 11 406,44грн. - основна заборгованість, 467,82грн. - 3% річних, 5 691,81грн. - пеня, 3 310,22грн. - інфляційні втрати). Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №250919/ТПК від 25.09.2019 (укладеного між сторонами) в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар.
Ухвалою суду від 05.07.23р. відкрито провадження у справі № 904/3432/23, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників, відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України.
ДП «Автомаз-Україна» (відповідач) проти задоволення позовних вимог в частині стягнення 467,82грн. - 3% річних, 5 691,81грн. - пені та 3 310,22грн. - інфляційних втрат заперечує та зазначає про те, що договір поставки №250919/ТПК від 25.09.19р. припинив свою дію 31.12.19р., тому поставка товару 02.02.22р. здійснювалася не на підставі умов цього договору. Отже, нарахування позивачем пені на підставі п.6.2 договору є безпідставним. Також вказує, що позивачем не надсилалась вимога в порядку ч.2 ст. 530 ЦКУ. Станом на 24.02.22р. кінцевим бенефіціарним власником ДП «Автомаз-Україна» був громадянин російської федерації, а тому видаткові операції підприємства були обмежені на підставі п. 15 постанови НБУ №18 від 24.02.22 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану». Крім того, 28.04.22р. Подільською окружною прокуратурою міста Києва накладено арешт на грошові кошти ДП «Автомаз-Україна», тому виконання будь-яких грошових зобов'язань неможливе, а застосування будь-яких господарських санкцій є безпідставними.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
25.09.19р. між ТОВ «Торгово-виробнича компанія «Прайм» (постачальник) та ДП «Автомаз-Україна» (покупець) укладено договір поставки №250919/ТПК, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцю наступну продукцію виробничо-технічного призначення та товари народного споживання: мастила для автомобілів, товари автохімії, автозапчастини, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цю продукцію (п.1.1) Розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України, на підставі наданих постачальником рахунків, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах відтермінування платежу строком на 21 банківський день з дня отримання продукції, на 100% від вартості партії товару (п.4.2) За порушення умов договору винна сторона несе відповідальність, передбачену чинним законодавством України.(п.6.1) При простроченні оплати продукції покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та пеню у розмірі 0,1% від суми невиконаного в строк зобов'язання за кожен календарний день прострочення платежу.(п.6.2) Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.19р., але в будь-якому випадку до завершення всіх взаєморозрахунків за даним договором.(п.8.1)
Звертаючись із цим позовом до суду, позивач зазначає, що на виконання умов договору поставки №250919/ТПК від 25.09.19р. у період з 01.01.22р. по 08.02.22р. ним поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 50 145,62грн. В порушення взятих на себе зобов'язань відповідач товар оплатив частково. За підрахунками позивача заборгованість відповідача складає 11 406,44грн.
Як вбачається із наявних у справі матеріалів: позивачем здійснено поставку товару на підставі 3 видаткових накладних на загальну суму 50 145,62 грн., а відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару, тому станом на час розгляду справи заборгованість відповідача складає у розмірі 11 406,44грн. (що не заперечується відповідачем).
Правовідносини сторін у цій справі характерні для договору поставки.
Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Положення аналогічного змісту викладені в частині першій статті 265 Господарського кодексу України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
За змістом пункту 8.1 договору поставки №250919/ТПК від 25.09.19р. строк його дії закінчився 31.12.19р. Доказів продовження строку договору після 31.12.19р. матеріали справи не містять.
Частинами першою, четвертою статті 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору; закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
За приписами статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Правовий аналіз статей 631, 654 Цивільного кодексу України, дозволяє дійти висновку, що зміни договору можуть бути вчинені лише у межах строку його дії та в тій самій формі, що й договір.
Позивачем не надано доказів продовження строку дії договору після його закінчення 31.12.19р. у порядку, визначеному законом.
Відтак, твердження позивача про поставку товару за видатковими накладними в період з 01.01.22 р. по 08.02.22 р. на підставі умов договору поставки №250919/ТПК від 25.09.19р. (строк дії якого закінчився) є хибними. А тому суд погоджується з твердженнями відповідача стосовно без договірної поставки цього товару та безпідставним посиланням позивача на умови цього договору .
В той же час , матеріали справи свідчать , що позивач виконав зобов'язання з поставки товару в період з 01.01.22 р. по 08.02.22 р. належним чином, у зв'язку з чим у відповідача виникло зобов'язання з оплати цього товару.
За приписом частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже, строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати є таким, що настав.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Доказів оплати залишку заборгованості за поставлений позивачем товар, з урахуванням здійснених часткових розрахунків, відповідач суду не надав. Тому, позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 11 406,44грн є законними та обґрунтованими.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За порушення відповідачем строків оплати товару позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 5 691,81грн. за період з 02.02.22р. по 15.06.23р. із урахуванням часткових оплат.
Правовою підставою нарахування неустойки (пеня, штраф) позивач зазначає пункт 6.2 договору поставки №250919/ТПК від 25.09.19р. Однак, поставка товару здійснювалась не на підставі умов вказаного договору, оскільки він припинив свою дію 31.12.19р. Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 5 691,81грн. є безпідставними.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем здійснено нарахування 3% річних за період з 02.02.22р. по 15.06.23р. у розмірі 467,82грн. та інфляційних втрат у розмірі 3 310,22грн.
Судом здійснено перевірку наданих відповідачем розрахунків та встановлено, що позивачем не правильно визначено період нарахування 3% річних та інфляційних втрат, а саме - без урахування норм статті 253 ЦК України (перебіг строку починається з наступного дня).
Судом здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 03.02.22р. по 15.06.23р. та встановлено, що 3% річних складають 3 383,80 грн. , а інфляційні втрати - 466,88 грн. Однак, у зв'язку з тим, що у суду відсутні повноваження виходити за межі пред'явлених позовних вимог (ч. 2 ст. 237 ГПК України) суд погоджується із заявленим позивачем розміром інфляційних втрат - 3 310,22грн.
Заперечуючи проти позовних вимог щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат, відповідач (поміж іншим) посилається на те, що з 28.04.22р. Подільською окружною прокуратурою м. Києва накладено арешт на грошові кошти ДП «Автомаз-Україна», тому виконання будь-яких грошових зобов'язань відповідачем неможливе, а застосування до нього будь-яких господарських санкцій є безпідставним.
Згідно зі ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до ч.2 ст.617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Зазначені положення повністю кореспондуються з ч. 2 ст. 218 ГК України , яка визначає, що відсутність у боржника необхідних коштів, не вважається обставиною, що звільняє боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
Таким чином, посилання відповідача на арешт грошових коштів є безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, а отже, не можуть братися судом до уваги при прийняття рішення .
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 73-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 247, 252 ГПК України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
1.Позовні вимоги задовольнити частково.
2.Стягнути з відповідача - Дочірнього підприємства «Автомаз-Україна» (02121, м. Київ, вул. Колекторна, 42-А, код ЄДРПОУ 32376626) на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича компанія «Прайм» (49000, м. Дніпро, вул. Орловська, 21, код ЄДРПОУ 39232541): 11 406,44грн. - заборгованості, 466,88грн. - 3% річних, 3 310,22грн.- інфляційних втрат та 1 952,10рн. - витрат на сплату судового збору.
Видати відповідний наказ після набрання рішенням чинності.
3.В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити, судові витрати в цій частині покласти на позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення складено та підписано без його проголошення 16.10.23р.
Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Васильєв О.Ю.