Справа № 204/875/23
Провадження № 2/204/1237/23 р.
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2023 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Самсонової В.В.
за участю секретаря Зайченко О.В.
за участю представника позивача в режимі відеоконференції ОСОБА_2.
за участю представника відповідача в режимі відеоконференції Львова А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди, у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання,-
ВСТАНОВИВ:
У січні 2023 року позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій просив стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на користь позивача у якості відшкодування моральної шкоди 200 000,00 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що він з 07 жовтня 2004 року працював у Відкритому акціонерному товаристві «Вугільна компанія «Шахта Красноармійська Західна-1» гірничим очисного забою підземним. З 05 січня 2005 року прийнятий гірником очисного забою 4-го розряду підземним. 05 серпня 2008 року Відкрите акціонерне товариство «Вугільна компанія «Шахта Красноармійська Західна-1» змінено найменування на Відкрите акціонерне товариство «Покровське». 01 жовтня 2008 року ВАТ «Шахтоуправління Покровське» змінено найменування на Вугільна компанія «Шахта Красноармійська Західна №1». 07 вересня 2010 року Відкрите акціонерне товариство «Вугільна компанія «Шахта Красноармійська Західна-1» змінено найменування на Публічне акціонерне товариство Шахтоуправління «Покровське». 05 листопада 2014 позивача було звільнено за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Всі вказані вище обставини про роботу позивача та його звільнення, а також про перейменування підприємства підтверджуються його трудовою книжкою. За час роботи на підприємстві відповідача позивач отримав професійні захворювання, які підтверджуються Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 01 серпня 2022 року. П. 7 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, встановлено наявність у позивача трьох професійних захворювань: хронічна радикулопатія L5, S1 праворуч в стадії неповної ремісії з помірними статико- динамічними порушеннями, м'язово-тонічним та больовим синдромами; хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість легкого ст. (II ст.). пневмоконіоз (р/р; 2/2), ЛН І-ІІ ст. - захворювання професійні, встановлені вперше. Згідно п.17 акту встановлює, що професійне захворювання виникло за таких обставин: у зв'язку з тривалим періодом роботи на різних підприємствах вугільної промисловості України, а саме - шахта імені Стаханова, шахта 1-3 «Новогродівська» ДП ДКХ «СЕЛИДІВВУГІЛЛЯ», шахта «Красноармійська-Західна №1», ПАТ «ШУ «Покровське», ДП «ВК «Краснолиманська» - в умовах дії шкідливих факторів, параметри яких перевищували допустимі норми. Згідно п. 18 акту встановлює, що причинами виникнення хронічного професійного захворювання були: важкість праці, перевищення еквівалентного рівня шуму на робочому місці та пил переважно фіброгенної дії, викопне вугілля та вуглецевопородний пил з вмістом вільного диоксида кремнія до 5% - фактична величина 95,4 мг м3, при нормативному значенні - 10 мг/мЗ. Згідно довідки Міжрайонної профпатологічної МСЕК від 13.07.2022 року серії 12ААА №106982 позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 65% первинно та безтерміново та встановлено 3-ю групу інвалідності у зв'язку з професійним захворюванням, зазначено про потребу медикаментозного та санаторно-курортного лікування. Згідно довідки МСЕК від 17.08.2022 року серії 12ААВ №781772 позивачу визначено 3-ю групу інвалідності у зв'язку з професійним захворюванням. Згідно цієї ж довідки позивачу протипоказана робота в умовах важкої фізичної праці, підземних умовах. Згідно медичного висновку від 11.07.2022 року підтверджуються діагнози професійних захворювань позивача. Крім того, на фоні отриманого професійного захворювання, а саме пневмоконіозу, як наслідок у позивача було виявлено злоякісне новоутворення - гамартохондрома в/д лівої легені. Позивач пройшов через важкий період у своєму житті, адже дане захворювання потребувало оперативного лікування: хірургічного втручання, променевого лікування, хіміо-, гормоно- імунотерапії та медикаментозного лікування. Лікарі стверджують, що однією із причин розвитку злоякісного утворення у позивача був шкідливий вплив пилу переважно фіброгенної дії, що спричинило у нього професійне захворювання пневмоконіоз, а згодом і онкозахворювання. У зв'язку з отриманими захворюваннями порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності у відносно молодому віці, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу.
Не погодившись з позовними вимогами, представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказав, що відповідно до п.17 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 01.08.2022 року, професійне захворювання виникло у зв'язку з тривалим періодом роботи на різних підприємствах вугільної галузі в умовах дії шкідливих факторів, параметри яких перевищували допустимі норми. Відповідно до виписки з медичної (амбулаторної карти) позивача № 456, з розділу анамнез захворювання, вбачається, що з 2011 року реєструється хронічний бронхіт, з 2016 року - хронічна попереково -крижова радикулопатія та двобічна сенсоневральна приглуховатість. Причини виникнення профзахворювань, вказані в п. 18 Акту П-4: вуглепородний пил, важкість праці, робоча поза, а також їх фактичне значення, включено до Акту на підставі висновків комісії при розслідування професійних захворювань, що виникли під час праці позивача на декількох підприємствах вугільної галузі. Визначивши підприємство, яке є останнім місцем роботи, на якому у особи були умови для виникнення хронічного профзахворювання (незалежно від стажу роботи на ньому), лікувально - експертна комісія направляє на таке підприємство повідомлення за формою П-3. Отримавши таке повідомлення за формою П-3 Держпраці розпочинає на визначеному лікувально - експертною комісією підприємстві процедуру розслідування причин та умови виникнення хронічного профзахворювання. При цьому комісія з розслідування причин хронічного профзахворювання розслідує лише його причини та умови на тому підприємстві, умови праці на якому за висновками лікувально - експертної комісії пов'язані із захворюванням. Така комісія не наділена повноваженнями встановлювати на якому саме підприємстві особою отримано хронічне професійне захворювання. Ці повноваження мають саме спеціалізовані профпатологічні заклади охорони здоров'я. Під час розгляду справи за позовами про відшкодування моральної шкоди, спричиненої хронічними профзахворюваннями, суди не мають повноважень підміняти лікувально - експертну комісію спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я та не можуть без спеціальних знань визначати зв'язок діагнозу з умовами праці та визначати на яких саме підприємствах вплив шкідливих виробничих факторів викликав хронічне профзахворювання. Як свідчать матеріали справи, позивач звільнився з ПРАТ «ШУ «ПОКРОВСЬКЕ» 05.11.2014 року за власним бажанням, 15.12.2014 року працевлаштувався на ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська». При працевлаштуванні на ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» Позивач на виконання вимог п. 1.4. наказу МОЗ України від 21 травня 2007 року № 246 «Про затвердження Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій» зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 липня 2007 р. за N 846/14113, пройшов медичний огляд, та на момент проходження медичного огляду був здоровий та придатний до роботи, професійних захворювань, що виникли раніше при роботі на попередніх виробництвах виявлено не було. Зазначені обставини як найкраще свідчать про те, що на момент звільнення позивача з ПРАТ «ШУ «ПОКРОВСЬКЕ» у нього не було навіть ранніх ознак профзахворювання. Якщо все ж таки, не дивлячись на наведені вище міркування, суд дійде висновку про наявність вини ПРАТ «ШУ «ПОКРОВСЬКЕ» у виникненні профзахворювань позивача та вирішить стягнути суму компенсації моральної шкоди, просимо врахувати що хронічна хвороба має довготривалий повільний процес. У розвитку хвороби розрізняють чотири стадії: латентний період, період продромальних явищ, гострий період, який переходить в хронічну стадію. Отже, розвиток хвороби має відбуватися щонайменше протягом п'яти - семи років. Зважаючи на наявність у Позивача декількох професійних захворювань, видно, що Позивач протягом декількох років мав серйозні проблеми із здоров'ям, але перебуваючи на диспансерному обліку з хронічними хворобами продовжував працювати в шкідливих умовах, що, безумовно, і стало передумовою для розвитку в нього цих професійних захворювань. Навіть суттєве погіршення стану здоров'я не змусило Позивача змінити професію, пройти навчання новій професії. Зазначене, на нашу думку, свідчить про недбале ставлення Позивача до свого здоров'я та суто матеріальний інтерес до вирішення цієї справи.
Представник позивача ОСОБА_2. в судовому засіданні підтримала позовну заяву та просила задовольнити позовні вимоги.
В судове засідання представник відповідача Львов А.Л. просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вислухавши сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню по наступним підставам.
Судом встановлено, що відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 з 05 січня 2005 року по 05 листопада 2014 року ОСОБА_1 працював у ПрАТ «ШУ «Покровське». Звільнений за власним бажанням по ст. 38 КЗпП (арк.с.8-10).
Відповідно до Акту про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом від 01 серпня 2022 року визначено, що ОСОБА_1 встановлено діагноз: хронічна радикулопатія L5, S1 праворуч в стадії неповної ремісії з помірними статико- динамічними порушеннями, м'язово-тонічним та больовим синдромами; хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість легкого ст. (II ст.). пневмоконіоз (р/р; 2/2), ЛН І-ІІ ст. - захворювання професійні, встановлені вперше (арк.с.11-13).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Згідно до ч. 1 ст.15, ч. 1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно до ч. 1,3 ст. 13 ЗУ «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно до ст. 173 КЗпП України працівник має право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
В правових позиціях, викладених у пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 (1-рп/2004) у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 210/4342/18.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17 право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
У рішенні Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року визначено, що обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду.
Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року у справі № 1-9/2004 (1-рп/2004) встановлено, що громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Ушкодження здоров'я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов'язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.
Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров'я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, відчуття постійного болю, веде до висновків про наявність моральної шкоди.
Згідно з наданими позивачем медичними документами, які містяться в матеріалах справи, позивачу рекомендовано постійний нагляд лікарів, протипоказана важка фізична праця, вимушена робоча поза, підземні та шкідливі умови виробництва.
Відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 червня 2012 року № 420, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, на МСЕК не було покладено обов'язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди потерпілому у зв'язку з професійним захворюванням.
Матеріалами справи доведено, що стан залежності позивача від його хвороби на сьогоднішній день формує його сприйняття оточуючого світу, породжує відчуття неповноцінності, яке тільки посилюється у позивача, перетворюючись на страждання, через чітке розуміння ним відсутності перспективи одужання у майбутньому. Суд відхиляє заперечення представника відповідача в частині доводів про те, що позивач не навів доказів завдання йому моральної шкоди, оскільки такі доводи не ґрунтуються на законі та спростовуються вищенаведеними висновками суду. Доводи представника відповідача щодо відсутності факту встановлення наявності доказу вини відповідача суд не приймає до уваги, оскільки у судовому засіданні встановлені обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу в порядку ст. 237-1 КЗпП України. З урахуванням викладеного, доводи відповідача про те, що позивачем не надано доказів, якими б підтверджувався факт спричинення йому моральної шкоди, у зв'язку з втратою працездатності, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності останньому спричинена моральна шкода.
Перелічені негативні явища в житті позивача переконливо доводять факт завдання йому немайнової (моральної) шкоди внаслідок отриманого професійного захворювання та стійкої втрати професійної працездатності, що є наслідком порушення законодавства про охорону праці зі сторони відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ані ж достатнім.
При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди суд враховує конкретні обставини справи, обсяг, характер, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров'я, вину підприємства в заподіянні шкоди, суттєвість вимушених змін у житті позивача.
Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не повинен призводити до його збагачення за рахунок відповідача.
Відповідно до п. 10 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 судам слід мати на увазі, що у разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує ступінь, характер, обсяг і тривалість страждань, а саме значне погіршення стану здоров'я позивача, те, що професійна працездатність в зв'язку з професійними захворюваннями згідно висновку МСЕК втрачена на 65 % та вставлено третю групу інвалідності безстроково.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди підлягає до стягнення сума у розмірі 200 000,00 грн., такий розмір моральної шкоди є розумним, справедливим та достатнім, а також не призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок відповідача.
Щодо відрахування з присудженої позивачу до стягнення суми моральної шкоди податків та зборів, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі визначеному законом.
У попередній редакції зазначена норма права передбачала, щодо загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Тобто з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту164.2.14пункту 164.2статті 164ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».
Застосування сполучника «а також» підтверджує, що згаданий перелік був доповнений новою нормою права, яка не змінює зміст інших складових частин пункту «а» підпункту164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України.
Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачається, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20, від 21 червня 2022 року у справі №599/645/21.
Таким чином, розмір моральної шкоди, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає стягненню без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст. 153, 173, 237-1 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 23, 1168 Цивільного кодексу України, Закону України «Про охорону праці», ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13,76-82,133,141, 259, 263, 264, 265, 352, 354 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди, у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання у розмірі 200 000,00 грн.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства Шахтоуправління «Покровське» на користь держави витрати зі сплати судового збору у розмірі 2000,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Приватне акціонерне товариство Шахтоуправління «Покровське», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 13498562, місцезнаходження: 85300, м. Покровськ, Площа Шибанкова, буд. 1А.
Суддя В.В. Самсонова