"12" листопада 2007 р.
Справа № 8а/172-3389
11:00год.
м. Тернопіль
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Гирили І.М.
при секретарі судового засідання Арзяєві М.І.
Розглянув справу
за позовом: Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільна Україна", с. Рекшин Бережанського району Тернопільської області
про стягнення адміністративно -господарських санкцій в сумі 3 187 грн. 99 коп., в тому числі 85,67грн. пені
За участю представників сторін:
позивача: Гафтко Н.Л. - головний спеціаліст, доручення № 04-81/648 від 04.07.2007 р.
відповідача: Федишин О.С. -головний бухгалтер, довіреність № 2.
В судовому засіданні представникам сторін роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки, передбачені ст.ст. 27,29,49,51,59,60,130 КАС України .
За відсутності відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Суть справи:
Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Тернопіль звернулось до господарського суду з адміністративним позовом (№04-107/753 від 30.07.07р.) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільна Україна", с. Рекшин Бережанського району Тернопільської області 3187 грн. 99 коп. заборгованості, що становить 3 102,32грн. адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів у 2006 році та 85,67грн. пені.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов повністю, обґрунтовуючи його тим, що відповідач не виконав встановленого ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, про що свідчить поданий відповідачем "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік", а тому відповідно до ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зобов'язаний сплатити адміністративно -господарські санкції у розмірі 3187,99 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно -господарських санкцій в розмірі 85,67 грн.
Як стверджує позивач, норматив робочих місць у центрі складає 2 (два) робочих місця для працевлаштування інвалідів, який у 2006 році відповідачем не виконаний.
В судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач позовні вимоги вважає безпідставними та просить в задоволенні позову відмовити.
Стверджує, що підприємство постійно інформувало відповідні органи про потребу в інвалідах та про створення робочих місць для працевлаштування останніх, однак, інваліди направлені не були і самі не звертались, а тому просить відмовити в задоволенні позову. В обгрутування своїх заперечень представив: Наказ № 1 від 03.01.2006 р. "Про створення додаткових робочих місць для працевлаштування інвалідів"; Акт б/н від 03.01.2007 р. «Про створення додаткових робочих місць для працевлаштування інвалідів», копії щомісячної звітності форми 3-ПН за період з січня місяця 2006 року по грудень місяць 2006 року про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне:
Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(далі -Закон) визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами, а також, встановлює порядок визначення нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової , чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Стаття 20 Закону передбачає, що підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації, громадській організації фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
У відповідності до вимог статті 18 Закону в редакції, що діяла протягом звітного періоду (періоду, за який заявлено до стягнення штрафні санкції), працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Статтею 8 Закону України «Про зайнятість населення»встановлено, що громадяни України мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємств, установ, організацій і до іншого роботодавця або до державної служби зайнятості.
Пунктами 5,10,11,12,13,14 Положення про робоче місце інваліда і Порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" (далі -Положення) передбачено, що підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, однак, працевлаштування останніх здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням їх побажань, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інваліда, висновків МСЕК.
Відповідно до Положення робоче місце інваліда визначено як окреме місце або ділянка виробничої площі на підприємстві в установі, організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робочим місцем інваліда може бути і звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда воно може бути використане для працевлаштування інваліда. Даним Положенням передбачено, що центри зайнятості та відділення Фонду ведуть облік робочих місць для інвалідів, створюваних понад норматив (п. 6), для чого підприємствам виділяється цільова позика (п. 7)., а робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.5,10-14).
Крім того, згідно даного Положення на місцеві органи соціального захисту населення в тому числі і Фонд, покладено обов'язок виявляти інвалідів, які бажають працювати, щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки інвалідів, які бажають працювати із зазначенням професій та спеціальностей, подають заявки на професійне навчання інвалідів (п. 11), а державна служба зайнятості сприяє працевлаштуванню інвалідів та направляє інвалідів на професійне навчання за рахунок коштів Фонду.
Отже, нормами чинного законодавства, яке регулює соціальний захист інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по створенню кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування. Працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів тощо.
Наведені вище норми Закону дають підстави говорити про наступні обов'язки підприємств:
- дотримання ними нормативів по створенню визначеної цим законом кількості робочих місць для інвалідів;
- сплати ними адміністративно -господарських санкцій в разі недотримання зазначених нормативів.
Слід зазначити, що створення робочого місця здійснюється при наявності особи відповідної категорії, так як конкретні вимоги відносно робочого місця встановлені в його індивідуальній програмі реабілітації.
Частиною 4 статті 20 Закону визначено, що адміністративно -господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно -господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Як вбачається з даних Звіту про зайнятість інвалідів (Форма № 10-ПІ) за 2006 рік, поданого відповідачем до Фонду, середньооблікова чисельність його штатних працівників облікового складу за рік складає 43 осіб, тобто відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільна Україна", с. Рекшин Бережанського району Тернопільської області становить 2 (два) робочих місця.
На підставі поданого Звіту позивачем у справі визначено, що у 2006 році відповідач повинен був працевлаштувати 2 (двох) інвалідів, однак, даний норматив відповідачем у 2006 році не дотримано. Фактично жодного інваліда не було працевлаштовано, внаслідок чого відповідачу нараховано штрафні санкції в розмірі 3102,32 грн. та за порушення строків їх сплати, за період з 17.04.2007 р. по 30.07.2007 р. (105 днів), на підставі ч. 3 ст. 20 Закону нарахував пеню в розмірі 85,67 грн., яка обчислюється, виходячи із 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати.
Інформація про наявність чи відсутність на підприємстві робочих місць для працевлаштування інвалідів міститься у звітах за формою № 3-ПН, що подаються підприємствами, установами і організаціями, їх структурними підрозділами та філіями незалежно від форми власності та господарювання органам державної служби зайнятості в порядку, передбаченому Інструкцією щодо заповнення форми звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005р. № 420 ( застосування введено в дію з 04.01.2006р., п.3 наказу ). Звіт за формою №3-ПН є актом інформування органів працевлаштування, які використовують її для інформування населення, про наявність на підприємстві робочих місць, в тому числі для працевлаштування інвалідів і водночас запитом про направлення на підприємство інвалідів із встановленим рівнем нозології для працевлаштування.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема поданого відповідачем відзиву, та долучених в судовому засіданні доказів, доводи позивача, щодо недотримання ТОВ "Вільна Україна" нормативу встановленого ст. 19 Закону та як наслідок застосування до останнього адміністративно -господарських санкцій за невиконання даного нормативу по працевлаштуванню інвалідів у 2006 році спростовуються, з огляду на наступне.
Для виконання вимог закону відповідачем вчинено наступні заходи :
· Згідно наказу № 1 від 03.01.2006 р. "Про створення додаткових робочих місць для працевлаштування інвалідів" створено два робочих місця для інвалідів ІІІ групи;
· Згідно Акту б/н від 03.01.2007 р. «Про створення додаткових робочих місць для працевлаштування інвалідів»комісією товариства обстеживши вакантні робочі місця, враховуючи специфіку діяльності товариства створено два робочих місця для працевлаштування інвалідів ІІІ групи на посади сторожа тракторної бригади та сторожа току.
· у 2006 році проінформовано Бережанський районний центр зайнятості (звіти форми 3 - ПН) про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, про що свідчить листи №05-906 від 04.10.2007 р. та № 03-554 від 26.06.2007 р. Бережанського РЦЗ;
Своїм листом за № 05-906 від 04.10.2007 р. Бережанський районний центр зайнятості повідомив, що ТОВ «Вільна Україна»направляло пропозиції щодо працевлаштування інвалідів, про що свідчать копії звітів форми 3-ПН, які подавалися останнім кожного місяця на протязі 2006 року. За 2006 рік в Бережанський РЦЗ в пошуках роботи звернулося 23 інваліди. Центром зайнятості у 2006 році для працевлаштування у ТОВ «Вільна Україна» направлялися інваліди: Дудка Т.К. (інвалід ІІ групи, дата видачі направлення -29.03.2006 р.), Мандзій А.М. (інвалід ІІІ групи, дата видачі направлення -11.05.2006 р.), Лещук В.В. (інвалід ІІІ групи, дата видачі направлення -16.11.2006 р.), проте останні від запропонованої роботи відмовилися.
Отже, направлені органом працевлаштування інваліди не працевлаштовані не з вини відповідача, а через їхню відмову від зайняття створених на ТОВ "Вільна Україна" робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відтак, суд прийшов до висновку, що відповідачем вчинено необхідні заходи щодо дотримання встановлених чинним законодавством вимог для забезпечення виконання вищезазначеного нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, проте з вищезазначених причин дані робочі місця не введено в дію шляхом працевлаштування на них інвалідів.
Враховуючи зазначене, позивач не надав переконливих доказів на підтвердження факту не створення відповідачем робочих місць для працевлаштування інвалідів у встановленій чинним законодавством кількості.
Матеріали справи також не містять і доказів відмови у працевлаштуванні інвалідів самим відповідачем у справі.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Оцінка доказів на предмет встановлення їх належності та допустимості здійснюється господарським судом, що передбачено положеннями статей 70,138 КАС України.
Враховуючи, що відповідачем дотримано норматив по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, позовні вимоги щодо притягнення останнього до відповідальності на підставі ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" суд визнає необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.
У відповідності до приписів ст. 94 КАС України судові витрати з відповідача не стягуються.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1, 17, 49, 51, 59, 70, 130, 138, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. ст. 8, 18, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", господарський суд ,-
В позові відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.
Суддя І.М. Гирила