Україна
Донецький окружний адміністративний суд
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2023 року Справа№200/4888/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (юридична адреса: 65107, м. Одеса, вул. Канатна 83, код ЄДРПОУ 20987385); Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (юридична адреса: 43026, м. Луцьк, вул. Кравчука, 22в, код ЄДРПОУ 13358826) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання зарахувати стаж та призначити виплату пенсії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області (далі - відповідач 2). Просив суд: 1) визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 14.03.2023 року № 053430003213 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 053430003213 від 22.08.2023 року; 2) зобов'язати відповідачів зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи, які охоплюють весь період трудової діяльності (періоди з 11.09.1978 року по 25.03.2008 року); 3) зобов'язати відповідачів призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 07.04.2023 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішеннями Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області йому було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного стажу. В обґрунтування вказаного рішення пенсійний фонд вказав, що періоди роботи позивача зазначені в його трудовій книжці НОМЕР_2 з 11.09.1978 року по 25.03.2008 року не зараховано, оскільки на титульній сторінці відсутня печатка та не зарахований період роботи з 01.04.2022 року по 31.12.2022 року, оскільки відсутня сплата страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Отже позивач вважає такі дії Пенсійного фонду протиправними та такими, що порушують його права.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
26 вересня 2023 року представник Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надав суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 . Відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні його позовної заяви, мотивуючи це тим, що відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України № 1058 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 30 років. Під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії, Головним управління Пенсійного фонду України в Одеській області було визначено що страховий стаж позивача становить 18 років 7 місяців 23 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
Позивачу не було зараховано до його страхового стажу періоди його роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 11.09.1978 року, у зв'язку із тим, що на титульному аркуші відсутня печатка підприємства, на якому така трудова книжка вперше заповнювалася. Крім того до страхового стажу позивача не було зараховано період його роботи з 01.04.2022 року по 31.12.2022 року у зв'язку із несплатою за цей періодів страхових внесків.
Отже, представник відповідача 1 вважає, що посадовими особами Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області було правомірно відмовлено ОСОБА_1 в призначенні йому пенсії, а рішення № 0534300032134 від 14.04.2023 року є таким, що відповідає чинному законодавству.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області був повідомлений про розгляду справи судом засобами електронної пошти, свої правом не скористався та не надав суду відзив на позовну заяву.
У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У зв'язку з чим суд приходить висновку про необхідність вирішення спору за наявними матеріалами справи.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_3 .
07 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про призначення/перерахунок пенсії за віком.
У зв'язку із тим, що в особистому кабінеті веб-порталу Пенсійного фонду України стояв статус «відмовлено», а позивач не отримував ніякого рішення, він 27 травня 2023 року надіслав заяву про призначення/перерахунок йому пенсії за віком в електронному вигляді через особистий кабінет веб-порталу Пенсійного фонду України, після чого отримав рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії від 14.04.2023 року № 053430003113 у зв'язку із тим, що недостатньо страхового стажу, у зв'язку із тим, що пенсійним фондом не взято до уваги трудову книжку позивача з причини того, що на титульній сторінки трудової книжки не має відтиску печатки організації, яка відкрила трудову книжку та відсутність сплати страхових внесків в Пенсійний фонд України (періоди: 01.04.2022 року по 31.12.2022 року).
Позивач отримавши довідку Архівного відділу виконавчого комітету Лиманської міської ради Донецької області № 05-07-05/01 щодо підтвердження місця роботи ОСОБА_1 за спірний період, 14 серпня 2023 року повторно звернувся із заявою про призначення/перерахунок пенсії за віком в електронному вигляді через Особистий кабінет веб-порталу Пенсійного фонду України з усіма копіями документів.
22 серпня 2023 року позивач отримав рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії № 053430003213 від 02.06.2023 року у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Отже, спірним питання даної справи є законність дій відповідача, щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 та не зарахування до його страхового стажу періодів роботи які зазначені у трудовій книжці НОМЕР_2 , у зв'язку із порушенням Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» при внесені працедавцем записів до трудової книжки позивача.
Суд, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню, з таких підстав.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону № 1058-ІV).
У розумінні приписів статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Підприємство страхувальник, а позивач застрахована особа.
Приписами частини 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, трудовий стаж стає страховим виключно за умови сплати страхових внесків.
У даному випадку обов'язок їх утримання і сплати покладався на Підприємство, що встановлено приписами частини 1 статті 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Спірним питанням даної справи є саме не зарахування страхового стажу, у зв'язку із тим, що трудова книжця на думку відповідачів не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівника.
Згідно ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності останньої або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України, який затвердив постановою від 12 серпня 1993 року № 637 Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зважаючи на викладене, у разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці, особа має право подати до органів пенсійного фонду довідку, що містить інформацію на підтвердження загального страхового стажу.
Згідно п. 18 вказаного Порядку за відсутності документів, про наявний стаж роботи і неможливістю одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, які зазначені в п. 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань неменше двох свідків, які знають заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб.
Згідно із частиною другою статті 20 Закону № 1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами четвертою - шостою, дев'ятою, десятою статті 20 Закону № 1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів, щодо несплати позивачем страхових внесків за спірний в даній справі період.
Крім того, суд також зазначає що позивач, як фізична особа та найманий працівник не може відповідати за заповнення свої трудової книжки посадовими особами підприємства на якому він працював.
Відповідно до статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах при цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти (вчинити) певні дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини 1 статті 5 та пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд приходить до висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи ОСОБА_1 з 11.09.1978 року по 25.03.2008 року, у зв'язку із порушенням Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» при внесені працедавцем записів до трудової книжки позивача є протиправними, а отже й рішення № 053430003213 від 14.03.2023 року та № 053430003213 від 02.06.2023 року є незаконними.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання відповідачів призначити пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Так, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Науковий висновок Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;
- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни «може», «має право», «за власної ініціативи», «дбає», «забезпечує», «веде діяльність», «встановлює», «визначає», «на свій розсуд». Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб'єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;
- при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог;
- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Водночас, з врахуванням позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 18.07.2018 року у справі № 826/3520/15, зважаючи на природу та підстави даного спору та враховуючи Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією, суд вважає за доцільне зазначити, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов'язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.
З огляду на наведене, зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає, а належним способом захисту порушених прав позивача суд вважає зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області (як органу який останнім відмовив позивачу у призначенні пенсії) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 із урахуванням висновків суду у даному рішенні та зарахуванням до страхового стажу періодів роботи позивача, зазначених у трудовій книжці НОМЕР_2 .
Крім того, суд зазначає, що позивач просить суд визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду у Волинській області № 053430003213 від 22.08.2023 року, в той час, коли вказане спірне рішення було прийнято 02 червня 2023 року.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (квитанція № 3602-4452-7756-3303 від 01.09.2023 року).
Отже, враховуючи вищевикладене, та співмірність заявлених та задоволених позовних вимог, суд приходить до висновку про необхідність стягнення солідарно з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 715,74 грн. (по 357,87 грн. з кожного з відповідачів).
Керуючись ст.ст.2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (юридична адреса: 65107, м. Одеса, вул. Канатна 83, код ЄДРПОУ 20987385); Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (юридична адреса: 43026, м. Луцьк, вул. Кравчука, 22в, код ЄДРПОУ 13358826) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання зарахувати стаж та призначити виплату пенсії - задовольнити частково.
Визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (юридична адреса: 65107, м. Одеса, вул. Канатна 83, код ЄДРПОУ 20987385) від 14.03.2023 року № 053430003213 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (юридична адреса: 43026, м. Луцьк, вул. Кравчука, 22в, код ЄДРПОУ 13358826) № 053430003213 від 02.06.2023 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (юридична адреса: 43026, м. Луцьк, вул. Кравчука, 22в, код ЄДРПОУ 13358826) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за віком із врахуванням висновків суду в даному рішенні та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди його роботи з 11.09.1978 року по 25.03.2008 року, які зазначені у трудовій книжці НОМЕР_2 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (юридична адреса: 65107, м. Одеса, вул. Канатна 83, код ЄДРПОУ 20987385) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 357 (триста п'ятдесят сім) грн. 87 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (юридична адреса: 43026, м. Луцьк, вул. Кравчука, 22в, код ЄДРПОУ 13358826) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 357 (триста п'ятдесят сім) грн. 87 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко