РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
12 жовтня 2023 р. Справа № 120/9574/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування заявленого позову позивач зазначив про протиправність відмови ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо нарахування та виплати йому грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п. 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Ухвалою суду від 24.05.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він зазначає про необґрунтованість позовних вимог. На переконання відповідача, посада наукового співробітника не передбачена Переліком, затвердженим постановою КМУ від 04.11.1993 №909, тому зарахувати період роботи до періоду вислуги років, відсутні правові підстави, що свідчить про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач звернувся до ГУ ПФУ у Вінницькій області з заявою про нарахування та виплату йому грошової допомоги при призначенні пенсії за віком у розмірі 10 місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV.
Листами від 12.07.2022 року № 5612-5284/К-02/8-0200/22 та від 17.01.2023 року № 556-340/К-02/8-0200/23 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для виплати йому грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV.
Зокрема, листом від 12.07.2023 року позивача повідомлено, що у зв'язку з відсутністю Українського державного науково-дослідного інституту реабілітації інвалідів у переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, відповідач надіслав запит до Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю про надання відомостей про віднесення установи до лікарняних закладів охорони здоров'я. Водночас, питання щодо нарахування одноразової грошової допомоги буде розглянуто після отримання вказаних відомостей.
В листі від 17.01.2023 року відповідач зазначає про отримання відповіді з Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю та вказує на необхідність повторно подати заяву про перерахунок пенсії.
Отримавши відповідні листи, позивач 04.03.2023 року в черговий раз звернувся до відповідача з заявою щодо виплати спірної грошової допомоги, однак, листом від 04.04.2023 року № 12919-10405/К-03/8-2800/23 відповідач відмовив позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, оскільки посада наукового співробітника не передбачена Переліком, затвердженим постановою КМУ від 04.11.1993 №909, тому зарахувати період роботи з 21.10.1995 року по 02.09.2002 року до страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, відсутні правові підстави.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Отже, як слідує з матеріалів справи, спір між сторонами виник у зв'язку з відмовою в призначенні та виплаті позивачу грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, яку відповідач мотивує недостатністю у позивача спеціального стажу, що надає право на отримання такої допомоги. Зокрема, відповідач не врахував до спеціального стажу позивача період роботи з 21.10.1995 року по 02.09.2002 року.
Інші періоди роботи позивачем в закладах охорони здоров'я згідно трудової книжки НОМЕР_1 не є спірними, а тому суд їм оцінку не надає.
Як встановлено судом, у спірний період з 21.10.1995 року по 02.09.2002 року позивач працював на посаді наукового співробітника групи клінічних досліджень неврологічного профілю клініко-експертного відділу Вінницької філії Українського Державного НДІ реабілітації інвалідів.
Відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Згідно з п. "е" ст. 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191 (далі Порядок № 1191).
Відповідно до п. 2 Порядку № 1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені, серед іншого, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (далі Перелік № 909).
Згідно з пунктами 6, 7 Порядку № 1191, для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", станом на день її призначення. Виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
За ст. 1 Закону України "Про реабілітацію у сфері охорони здоров'я", реабілітація - комплекс заходів, яких потребує особа, яка зазнає або може зазнати обмеження повсякденного функціонування внаслідок стану здоров'я або старіння у взаємодії з її середовищем.
Згідно із ст. 1 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні", реабілітація осіб з інвалідністю - система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових, фізкультурно-спортивних, соціально-побутових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму для досягнення і підтримання соціальної та матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство, а також забезпечення осіб з інвалідністю технічними та іншими засобами реабілітації і медичними виробами.
Реабілітаційний заклад - установа, підприємство, заклад, у тому числі їх відділення, структурні підрозділи, незалежно від форми власності, що здійснює реабілітацію осіб з інвалідністю і дітей з інвалідністю відповідно до державних соціальних нормативів у сфері реабілітації.
Право на кваліфіковану медичну та реабілітаційну допомогу є однією із складових права громадянина на охорону здоров'я (п. "д" ч. 1 ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я").
Центри медико-соціальної реабілітації віднесені до спеціалізованих лікарняних закладів (п. 1 "Лікувально-профілактичні заклади" Переліку закладів охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 № 385.
Лікарняні заклади включені до Переліку № 909, так само, як і посади у цих закладах лікарі та середній медичний персонал - незалежно від найменування посад.
Отже, Центр, в якому позивач працював у спірний період, належить до Переліку № 909, так само, як і посада, на якій працює позивач.
Для отримання позивачем спірної грошової допомоги необхідний стаж роботи на посадах, робота на яких надає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", становить 35 років.
Відповідач зарахував до спеціального стажу позивача, що надає право на призначення спірної грошової допомоги інші періоди роботи позивача лікарем, згідно трудової книжки НОМЕР_1 .
Період з 21.10.1995 року по 02.09.2002 року тривалістю 6 років 01 місяців 13 днів сумарно із стажем, який визнається відповідачем становить більш як 39 років, що є достатнім для отримання спірної грошової допомоги.
На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV.
Суд погоджується з доводами позивача про наявність всіх необхідних умов для призначення та виплати йому грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, а саме:
- у позивача наявний 35-річний стаж на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення";
- станом на день досягнення пенсійного віку позивач працював в закладі (установі) державної форми власності на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення";
- до дати призначення позивачу пенсії за віком позивач не отримував будь-якої пенсії.
З огляду на викладене та враховуючи приписи ч. 2 ст. 2 КАС України, суд вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу у виплаті спірної грошової допомоги, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Крім того, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Фактично, необхідною передумовою застосування частини 2 статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідач доводів позивача не спростував. Натомість позивач належними і допустимими доказами довів наявність у нього права на отримання грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV.
Враховуючи зазначене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивачем при зверненні до суду з позовною заявою сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 гривень, а тому на його користь слід стягнути відповідну суму за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Керуючись ст.ст. 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови в призначенні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі її десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі її десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21036, код ЄДРПОУ: 13322403)
Суддя Чернюк Алла Юріївна