РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
10 жовтня 2023 р. Справа № 120/7004/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначила, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 15 квітня 2021 року № 77 її виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Вінниці.
Проте на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 позивачці не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, у зв'язку із чим остання звернулася з позовною заявою до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року у справі № 120/19582/21-а позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема зобов'язано військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно в сумі 40538,27 гривень.
На виконання рішення суду військовою частиною НОМЕР_1 16 травня 2023 року виплачено позивачці грошові кошти в сумі 39880,20 гривень.
Позивачка вважає, що непроведення своєчасного розрахунку при звільненні порушує її права, у зв'язку із чим звернулася з позовною заявою до суду, у якій просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати їй середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 квітня 2021 року по 16 травня 2023 року.
Ухвалою від 29 травня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
11 липня 2023 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Також відповідач звертає увагу на те, що у постанові від 06 червня 2021 року у справі № 240/186/20 Верховний Суд зазначив, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. Відтак, на думку відповідача, саме відмова у виплаті особі компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати свідчить про факт ймовірного порушення суб'єктом владних повноважень права особи на отримання такої компенсації та зумовлює виникнення у такої особи права на захист у судовій юрисдикційній формі, а саме у формі звернення з відповідним позовом до адміністративного суду. За таких обставин відповідач вважає свої дії правомірними, а тому просить відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .
Довідкою від 20 грудня 2021 року № 1211, що видана військовою частиною НОМЕР_1 , підтверджується те, що військова частина НОМЕР_3 знаходиться на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 15 квітня 2021 року № 77 позивачку з 15 квітня 2021 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Вінниці.
Проте на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 позивачці не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, у зв'язку із чим остання звернулася з позовною заявою до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року у справі № 120/19582/21-а позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема військову частину НОМЕР_1 зобов'язано виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно в сумі 40538,27 гривень.
На виконання рішення суду військовою частиною НОМЕР_1 16 травня 2023 року виплачено позивачці грошові кошти в сумі 39930,20 гривень.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Водночас право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні гарантоване приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).
При цьому відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.
Так, у статті 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Водночас статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відтак вказаними нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Таким чином, з огляду на те, що відповідачем остаточний розрахунок з позивачкою проведено 16 травня 2023 року, що свідчить про проведення повного розрахунку поза межами строку, визначеного статтею 116 КЗпП України, тому, на переконання суду, на відповідача слід покласти відповідальність, що передбачена статтею 117 КЗпП України.
Така ж правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.
Судом установлено, що відповідачем при виключенні ОСОБА_1 15 квітня 2021 року із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення їй не виплачено всіх належних сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було виплачено суми індексації грошового забезпечення, оскільки такі суми виплачені на виконання судового рішення лише 16 травня 2023 року.
Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 16 квітня 2021 року (наступного дня після виключення позивачки із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) по 16 травня 2023 року включно (день виплати на виконання рішення суду).
Водночас суд враховує те, що з 19 липня 2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01 липня 2022 року, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, якою встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено 16 травня 2023 року, тобто вже після набрання чинності внесеними змінами до статті 117 КЗпП України, тому до спірних правовідносин застосовними є приписи статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01 липня 2022 року.
Аналогічні висновки викладені у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі № 120/6879/22, від 11 квітня 2023 року у справі № 560/13383/22 та ряду інших.
Відтак позивачка має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 16 квітня 2021 року (наступного дня після виключення зі списків особового складу військової частини) по 16 жовтня 2021 року (останній день піврічного терміну, передбаченого частиною 1 статті 117 КЗпП України), тобто за 185 календарних дні.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок).
Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 3 Порядку визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.
Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Довідкою військової частини НОМЕР_1 вих. № 668 від 27 серпня 2021 року підтверджується те, що в лютому та в березні 2021 року (два останні календарні місяці роботи, що передували виключенню позивачки зі списків особового складу військової частини) їй нараховано 13329,42 гривень та 13259,02 гривень відповідно.
З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 450,65 гривень (13329,42 гривень + 13259,02 гривень / 59 календарних днів у лютому 2021 року та в березні 2021 року), а середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні складає 82919,60 гривень (450,65*184 календарних дні за період з 16 квітня 2021 року по 16 жовтня 2021 року).
Однак, на переконання суду, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплаті ОСОБА_1 , у порівнянні із виплаченими сумами на виконання рішення суду в загальному розмірі 39930,20 гривень не можна вважати співмірними, оскільки вони значно перевищують суму таких виплат.
Так, на необхідності застосування судом критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18, від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19, ряду інших.
За приписами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,482 (39930,20 гривень (сума виплат за судовим рішенням) / 82919,60 гривень (середній заробіток за весь час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті).
Відтак розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні, що слід виплатити позивачці, становить 39967,25 гривень (450,65 гривень (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,482 (істотність частки) х 184 (кількість календарних днів за період з 16 квітня 2021 року по 16 жовтня 2021 року).
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності позивачці слід виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 квітня 2021 року по 16 жовтня 2021 року в розмірі 39967,25 гривень.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак з метою ефективного захисту прав та інтересів позивачки таку суму слід стягнути з військової частини НОМЕР_1 , а не зобов'язувати відповідача її нарахувати та виплатити.
Водночас відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 15 квітня 2021 року, адже середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні слід обраховувати з наступного дня після виключення позивачки з військової частини, тобто з 16 квітня 2021 року.
Не спростовують доводи позивачки аргументи відповідача, наведені ним у відзиві на позовну заяву, адже помилково застосовувати до спірних правовідносин положення Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачкою, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 квітня 2021 року по 16 жовтня 2021 року включно.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 квітня 2021 року по 16 жовтня 2021 року в розмірі 39967 (тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот шістдесят сім) гривень 25 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 )
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 08486433)
Рішення суду в повному обсязі складено 10.10.2023
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович