Справа № 758/7854/23
Категорія 16
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2023 року місто Київ
Подільський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Рибалки Ю.В., за участю секретаря судового засідання Басараба К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Подільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті,
УСТАНОВИВ:
Заявник ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду міста Києва з вищевказаною заявою, в якій просив встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Чаплинка, Каховського (Чаплинського) району, Херсонської області.
В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що ОСОБА_2 померла у смт. Чаплинка, Каховського (Чаплинського) району, Херсонської області, Україна, що підтверджується медичним свідоцтвом про смерть № 124 від 16.07.2023. Оскільки вказані документи видані на тимчасово непідконтрольній українській владі території, він позбавлений можливості зареєструвати факт смерті ОСОБА_2 в органах державної реєстрації актів цивільного стану, що є необхідним для прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті останьої, тому змушений звернутися до суду з даною заявою.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 10.07.2023 заяву про встановлення факту смерті залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків заяви.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 13.09.2023 відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.
Заявник надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, вимоги заяви підтримав просив її задовольнити.
Представник заінтересованої особи у судове засідання не з'явився, про час і місце судового розгляду повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява обґрунтована і підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 померла у смт. Чаплинка, Каховського (Чаплинського) району, Херсонської області, Україна, що підтверджується медичним свідоцтвом про смерть № 124 від 16.07.2023; причина смерті - старість.
Відповідно до Наказу № 309 від 22.12.2022 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, так відповідно до вказаного переліку Чаплинська селищна територіальна громада Херсонської області є окупованою з 24.02.2022 року.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.
Відповідно до п.2 ч.4 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі встановлення у судовому порядку факту смерті.
У відповідності до частин 3, 4 ст. 49 ЦК України, державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Пунктом 5 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України №52/5 від 18 жовтня 2000 року передбачено, що підставою для проведення державної реєстрації смерті є лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о).
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події.
Частиною першою статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Оцінюючи медичне свідоцтво про смерть, видані органом, який діє поза межами Конституції та законодавства України та не визнаються на території України, які є недійсними, суд виходить з того, що смерть фізичної особи громадянки України на окупованій території є юридичним фактом, що має наслідком виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав такої фізичної особи громадянина України.
Положеннями ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Питання ж про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Так, у практиці Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. TheRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті оцінки медичних документів про смерть фізичної особи громадянина України, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території, зразків, визначених законодавством України, можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).
Враховуючи, що медичне свідоцтво про смерть № 124 від 16.06.2023 видане на тимчасово окупованій території, де органи державної влади України не здійснюють свої повноваження, відповідно до ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є недійсними і не створюють правових наслідків, а встановлення факту смерті потрібне заявнику для отримання свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , суд вважає за необхідне задовольнити заяву та встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження - с. Миколаївка, Великолепетихського району, Херсонської області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у смт. Чаплинка, Каховського (Чаплинського) району, Херсонської області, Україна.
Керуючись ст.ст. 293-294, 315-319, 352, 354-355 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Подільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті - задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження - с. Миколаївка, Великолепетихського району, Херсонської області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у смт. Чаплинка, Каховського (Чаплинського) району, Херсонської області, Україна, причина смерті - старість.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя Ю.В.Рибалка