Справа № 712/6679/23
Провадження № 2о/712/170/23
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2023 року м. Черкаси
Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого судді Романенко В.А.
за участю секретаря Скринник А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду, в порядку окремого провадження, заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Черкаської міської ради, Державна прикордонна служба України, Міністерство оборони України, про встановлення факту, що має юридичне значення, -
ВСТАНОВИВ:
Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, посилаючись на те, що 13.06.2017 року між ним, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було укладено шлюб, який був зареєстрований у Чернігівському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, актовий запис № 883.
Від спільного шлюбу вони мають доньку - ОСОБА_3 , 2018 року народження.
У зв'язку із повномасштабною збройною агресією російської федерації у кінці лютого 2022 року він евакуював з міста Суми до села Холмок Ужгородського району Закарпатської області, де проживають його родичі.
Згодом влітку 2022 року ОСОБА_2 з донькою переїхали до міста Сероцк, Мазовецьке воєводство, Республіка Польща де і проживає станом на дату подачі цієї заяви.
Протягом останніх трьох років відносини з ОСОБА_2 поступово погіршувались і 15.03.2023 року рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми у справі № 592/1836/23 шлюб між ним та ОСОБА_2 був розірваний.
Також рішенням суду у справі № 592/1836/23 від 15.03.2023 року місце проживання їхньої спільної дитини було визначено з ним за їхньою спільною згодою.
Спір щодо місця проживання їхньої дитини, як під час судового розгляду, так і наразі відсутній.
Колишня дружина вирішила остаточно переїхати до Республіки Польща та будувати своє подальше життя закордоном і не має можливості утримувати та виховувати їхню дитину особисто або приймати участь у вихованні.
Після розірвання шлюбу 15.03.2023 року він разом з донькою проживає в Україні у АДРЕСА_1 , де він винаймає житло відповідно до договору оренди. Донька навчається в платному дошкільному закладі «S O V A kid's space» (м. Черкаси, вул.. 30 річчя Перемоги, буд. 26).
Він самостійно здійснює виховання доньки, всі витрати пов'язані з вихованням та утриманням дитини з березня 2023 року покриваються ним самостійно з його особистих доходів. Колишня дружина не приймає участі у вихованні та утриманні дитини і не має намірів допомагати йому в цьому.
Отже, починаючи з 15.03.2023 року він самостійно виховує та утримує свою доньку - ОСОБА_3 , 2018 р.н.
Наразі він проходить військову службу у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації відповідно до Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 року.
Однак, пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що батько-військовослужбовець, який не перебуває у шлюбі і здійснює виховання дитини віком до 18 років, яка проживає разом із ним без матері, має право звільнитись з військової служби.
Це підтверджується і Постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та зі служби осіб рядового і начальницького складу».
Тому, з метою реалізації його права на звільнення з військової служби у зв'язку із самостійним вихованням своєї 4-річної доньки ОСОБА_3 , є необхідність у встановленні цього факту в судовому порядку, так як будь-яка інша аналогічна процедура чи документ, що підтверджувала б цей факт, законодавством України наразі не передбачена.
Просить встановити наступний факт, що має юридичне значення: він, ОСОБА_1 , самостійно виховує дитину віком до 18 років, а саме свою малолітню доньку ОСОБА_3 , 2018 року народження та є єдиною особою, яка її постійно доглядає та утримує.
На обговорювання учасників судового процесу головуючим винесено питання про закриття провадження у справі у зв'язку з наявністю спору про право.
Заявник в судовому засіданні заперечував проти закриття провадження у справі.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, скерувала клопотання про розгляд справи без її участі за наявними матеріалами справи. Із заявою ОСОБА_1 , яка надійшла їй на електронну пошту вона ознайомилась і проти її задоволення не заперечує.
Представник служби у справах дітей Черкаської міської ради в судовому засіданні при вирішенні даного питання покладалася на розсуд суду.
Представник Державної прикордонної служби України в судовому засіданні просив закрити провадження у справі, оскільки з даної заяви вбачається спір про право.
Представник Міністерства оборони України в судове засідання не з'явився.
Суд, заслухавши думку учасників розгляду, приходить до таких висновків.
Відповідно до ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Окреме провадження - це одностороннє провадження, в якому відсутній спір про право.
Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому, в порядку окремого провадження може вирішуватися питання про юридичний факт або стан, але не спір про право цивільне.
Так, у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності такого юридичного факту або стану, і факт або стан, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення, і мати безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз'яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частині першій статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
В порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) зроблено висновок, що «приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати. […] Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою».
Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, важливо розуміти, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
У судовому порядку встановлюються лише такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника, і в судовому порядку встановлення юридичних фактів можливе лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи передбачає він правові наслідки.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
З врахуванням викладеного слід дійти висновку, що в даному випадку має місце спір про право заявника, передбачене ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», на звільнення з військової служби.
Окрім того, у відповідності ст. 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.
Згідно ч. 1ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Частиною 3 даної статті визначено, що якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
У разі, якщо батьки не можуть дійти згоди щодо місця проживання дитини, згідно ч. 1ст. 161 СК України, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Окрім того, як зазначає Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 (провадження № 61-15965св19), суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Аналізуючи дані положення, Верховний Суд зазначив, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, а також вказав, що у разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
У пункті 1постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» звертається увага судів на наступне: в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
У пункті 3постанови Пленуму Верховного Суду України №5від 31.03.95року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що, вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим конкретною статтею про зміст заяви.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.
Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.
Отже, захист порушених прав у зв'язку з не виконанням, не прийнятті участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов'язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.
Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов'язків завжди є важливими й актуальними. Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов'язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.
Тому за неналежне виконання обов'язку щодо виховання дітей, передбачена відповідальність.
Обов'язки батьків висвітлені в ст. 150 Сімейного кодексу України, згідно якої батьки зобов'язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та поважати дитину.
За невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності.
Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» - на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Таким чином, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання дітей не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст. 293, 315 ЦПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Із заявлених заявником вимог вбачається спір про право і дані вимоги не підлягають судовому розгляду в окремому провадженні, відповідно, такий спір належить вирішувати у порядку позовного провадження, а тому суд вважає, що заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Черкаської міської ради, Державна прикордонна служба України, Міністерство оборони України, про встановлення факту, що має юридичне значення, слід залишити без розгляду, роз'яснивши заявнику, що він вправі звернутися до суду із позовом у порядку позовного провадження.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 294, 353 ЦПК України суд,-
УХВАЛИВ:
Цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Черкаської міської ради, Державна прикордонна служба України, Міністерство оборони України, про встановлення факту, що має юридичне значення - залишити без розгляду.
Роз'яснити ОСОБА_1 право звернення до суду з позовом на загальних підставах з дотриманням правил підсудності та підвідомчості спорів в залежності від обраного способу захисту прав.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Черкаського апеляційного суду.
Головуючий: Романенко В.А.