Постанова
Іменем України
03 жовтня 2023 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/9729/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Желепи О. В., Немировської О. В.,
за участю секретаря Ратушного А. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну Міністерства юстиції України
на рішення Дарницького районного суду м. Києва
від 03 березня 2023 року
у цивільній справі №753/6351/21 Дарницького районного суду м. Києва
за позовом Міністерства юстиції України
до ОСОБА_1
про захист ділової репутації
УСТАНОВИВ:
В квітні 2021 року позивач - Міністерство юстиції України (далі - МЮУ, Мін'юст) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про захист ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації, в якому просив визнати недостовірною та такою, що порушує право Міністерства юстиції України на недоторканність ділової репутації, інформацію, оприлюднену 15.02.2021 на прес-конференції на тему «ІНФОРМАЦІЯ_2» за участю ОСОБА_2 і розміщеній за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 на 11:07, 12:30, 13:42, 22:55, 27:00 хвилинах хронометражу, а саме:
- «у тезі ОСОБА_2 , який зазначив, що за часів теперішнього складу Дисциплінарної комісії було проведено 29 засідань Дисциплінарної комісії та розглянуто 286 подань про притягнення приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності. Майже всі подання були сформовані на підставі скарг боржників по виконавчим провадженням. З 286 подань було задоволено 68»;
- «у тезі ОСОБА_2 , який зазначив, що для порівняння, попереднім складом Дисциплінарної комісії за 2 роки проведено 19 засідань Дисциплінарної комісії, діяльність 3 приватних виконавців зупинена і декількох - припинена»;
- «у тезі ОСОБА_2 , який зазначив, що динаміка розвитку драконівської дисциплінарної практики Міністерства юстиції України зросла у 12 разів. Вказав на безпідставність притягнень приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності та вказав, що за два останні тижні відбулося припинення діяльності приватних виконавців, в тому числі приватного виконавиці Говорова П.В., по фіктивній скарзі, якої не існує»;
- «у тезі ОСОБА_2 , який зазначив, що Міністерство юстиції України, виносячи покарання у вигляді припинення діяльності знало про те, що ця скарга є фіктивна, ніхто з такою скаргою не звертався, про що сам суб'єкт звернення публічно заявив та документально зазначив. Однак Міністерство юстиції України у складі Дисциплінарної комісії, незважаючи на цей факт, довело цю справу до кінця і припинило діяльність приватного виконавця Говорова на завідомо підробній скарзі начебто сторони виконавчого провадження»;
- «у тезі ОСОБА_2 , який, під час трансляції відео, на якому 12.02.2021 заступник голови Дисциплінарної комісії Ковальський М.Р. повідомляє рішення прийняте за результатом розгляду подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності, зазначив, що за результатами розгляду даного подання діяльність приватного виконавця Говорова П.В. припинена»;
- «у тезі ОСОБА_3 , який зазначив, що посадові особи Міністерства юстиції України займаються підробленням документів».
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 порушено право на недоторканість ділової репутації, оприлюднення недостовірної інформації щодо діяльності Мін'юсту, шкодить його діловій репутації, а саме створює негативні враження про позивача у невизначеного кола осіб. Відповідачем допущено оприлюднення недостовірних, неправдивих відомостей, які підлягають спростуванню у визначений позивачем спосіб.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03 березня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд допустив порушення норм процесуального права, яке полягає у відмові в задоволенні клопотання про призначення лінгвістичної експертизи.
Суд неправильно застосував норму матеріального права, а саме статтю 30 Закону України "Про інформацію" та як наслідок безпідставно визнав оспорювану інформацію оціночними судженнями.
Вважав, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, яке полягає у не врахуванні судом спотворення відповідачем оспорюваної інформації.
За наведених обставин просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 березня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідач, заперечуючи проти апеляційної скарги подав відзив, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Представник позивача - Козиренко С. П.. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав з підстав, викладених в ній, та просив задовольнити. Пояснив, що позивачем не долучено до позовної заяви висновок експерта, у зв'язку з браком коштів ля проведення такого дослідження.
Представник відповідача - ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що поширена відповідачем інформація за своїм змістом є оціночним судженням, а не фактичними твердженнями, оскільки він виклав своє власне бачення щодо обставин пов'язаних навколо розгляду звернень на дії приватних виконавців.
Розмежовуючи оціночні судження та фактичні твердження, суд послався на судову практику Верховного Суду та прецедентну практику Європейського суду з прав людини.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними, з наступних підстав.
Судом встановлено, що на відеохостингу «YouTube» ІНФОРМАЦІЯ_4 о 14.00 годині оприлюднена прес-конференція на тему «ІНФОРМАЦІЯ_2» за участю заступника голови Асоціації приватних виконавців України ОСОБА_2, яка розміщена за посиланнях ІНФОРМАЦІЯ_3 у цій справі інформацію.
Звертаючись до суду з позовом, Міністерство юстиції України посилалося на те, що ОСОБА_1 повинен спростувати інформацію, поширену з розміщенням на відеохостингу YouTube, а саме оприлюднену ІНФОРМАЦІЯ_4 на прес-конференції «ІНФОРМАЦІЯ_2» на 11:07. 12:30, 13:42, 22:55, 27:00 хвилинах хронометражу, оскільки він порушив права на ділову репутацію державного органу.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно із статтями 297, 299 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
Згідно з усталеною судовою практикою у подібних спорах, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Разом з тим, першочерговим питанням, яке підлягає з'ясуванню судом є розмежування оціночних суджень від фактичних тверджень, враховуючи, що на відміну від фактичного твердження, оціночне судження не підлягає спростуванню та доведенню його правдивості.
Так, відповідно до статті 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відмовляючи у задоволенні позову Міністерства юстиції України, суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, належно дослідив заявлені позивачем позовні вимоги, дійшовши обґрунтованого висновку, що спірна інформація є оціночним судженням відповідача, який надав власну оцінку ситуації, що склалася у зв'язку з притягненням до дисциплінарної відповідальності приватних виконавців з метою доведення до громадськості особистих власних міркувань щодо діяльності Дисциплінарної комісії Міністерства юстиції України.
До того ж, з оспорюваної позивачем інформації вбачається, що відповідач, даючи оцінку подіям, пов'язаним з розглядом звернень громадян певним державним органом, висловив свою власну позицію, судження, з огляду на співставлення певних обставин, місце, і стосувалися діяльності Міністерства юстиції України.
Слід також враховувати, що Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, а перебування певних осіб на посадах, пов'язаних зі здійсненням функцій держави передбачає не тільки захист прав цих осіб, а й додаткові правові обтяження. Тобто, обіймаючи певні посади вони погоджуються "виставляти" себе на публічне політичне обговорювання та підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції.
Даної позиції дотримується Конституційний Суд України у своєму рішенні №2-рп/2012 від 20 січня 2012 року.
Позиція, щодо статусу позивача як юридичної особи публічного права передбачає, що межі критики такої особи чи органу є ширшими, ніж щодо особи приватної, висвітлена і в постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №752/21313/15-ц та від 04.11.2020 у справі №373/1994/17.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що заявляючи вимоги про спростування недостовірної інформації, Мін'юстом не було дослівно передано зміст висловлювань відповідача на конференції 15 лютого 2021 року.
Так, з матеріалів справи вбачається, що у фразах відповідача, які позивач просить спростувати, як недостовірні, містяться слова "аж" та "лише", які за правописом української мови є підсилювально-видільними частками та вживаються для вираження найвищої (аж) чи найнижчої (лише) міри чого-небудь. Водночас, заявляючи вимоги про спростування висловлювання відповідача, позивач навів вислови ОСОБА_1 без вжитих останнім слів "аж" та "лише" та фактично таким чином зосередивши увагу на виключно озвучених відповідачем цифрах, попередньо прибравши весь контекст промови, що навпаки свідчить про те, що ОСОБА_1 виразив свою суб'єктивну думку щодо дисциплінарної практики Міністерства юстиції України.
Також наявними у справі доказами підтверджується, що фрази ОСОБА_1 на конференції, які на думку позивача, містять неправдиву інформацію, фактично вирвані останнім із контексту.
Зокрема, на переконання позивача, не відповідає дійсності та підлягає спростуванню відповідачем, інформація, озвучена ним на 11 хв. 07 сек. відеозапису прес-конференції: "ІНФОРМАЦІЯ_5".
Міністерство юстиції України, спростовуючи вказану інформацію, зазначає в позовній заяві, що "станом на 15.02.2021 (день проведення конференції) за участю ОСОБА_6 , як голови Дисциплінарної комісії приватних виконавців, проведено 34 засідання Дисциплінарної комісії, а не 29, та розглянуто 275 подань про притягнення виконавців до дисциплінарної відповідальності, а не 286, як зазначалось на прес-конференції. Із 275 розглянутих подань Дисциплінарною комісією було задоволено 78, а не 68, як це зазначає автор тверджень".
Водночас, насправді інформація, яку Мін'юст інтерпретує на власний розсуд, на конференції була озвучена ОСОБА_7 в якості порівняння з дисциплінарною практикою попереднього складу Дисциплінарної комісії Міністерства юстиції України. Про це свідчить пряма мова ОСОБА_1 , на 11 хв. 19 сек. відеозапису конференції: "для порівняння попереднім складом Дисциплінарної комісії, яка діяла за минулого складу Мін'юсту Дисциплінарною комісією за 2 роки було проведено 19 засідань і діяльність 3 приватних виконавців було зупинено".
Відтак, порівнюючи статистичні дані двох складів Дисциплінарної комісії Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 приходить до власного висновку, який озвучує на 11 хв. 48 сек. відеозапису прес-конференції: "Тобто, ми бачимо динаміку розвитку "драконівської" дисциплінарної практики міністерства юстиції, яка зросла аж у 12 разів".
Отже, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням конкретних обставин цієї справи, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки оспорювана інформація, спростування якої вимагає Міністерство юстиції України, не носить характеру завідомо неправдивих відомостей та є оціночним судженням, а тому не підлягає спростуванню. Окрім того, Міністерством юстиції України не надано доказів на підтвердження недостовірності вищевказаної поширеної інформації, яка, на думку позивача, порушує права Міністерства на недоторканність ділової репутації.
Посилання в апеляційній скарзі про неврахування судом висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №539/3299/15-ц, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зміст вказаної постанови касаційного суду не можна визнати правовою позицією в розумінні закону, так як вона стосується надання судом оцінки конкретних обставин конкретної справи. Більш того, у тій справі, яка переглядалася касаційним судом, скасовано судові рішення та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції. А направлення справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення справи, отже, й остаточного формування правового висновку у ній.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке на думку позивача полягає у відмові в задоволенні клопотання про призначення лінгвістичної експертизи, колегія суддів зауважує, що обов'язкове призначення судом експертизи визначено статтею 105 ЦПК України. У справах про захист честі, гідності та ділової репутації процесуальний закон не передбачає обов'язкового призначення судом експертизи, проте і не містить заборони на її призначення, що підтверджується судовою практикою (постанови Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №758/10744/14-ц, від 04 листопада 2020 року у справі №757/30984/18-ц, , від 27 січня 2021 року у справі №753/13197/18 та від 19 березня 2021 року у справі №761/47732/18.
Відповідно до статті 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.
Наявність клопотання сторони про призначення експертизи у справі, за відсутності передбачених статтею 105 ЦПК України умов, необхідних для її призначення, не є безумовною підставою для призначення судом відповідної експертизи у справі.
Згідно ст. 106 ЦПК України, Міністерство юстиції України мало право самостійно надати висновок експерта, складений на замовлення, проте таким правом не скористався.
У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №757/56330/18-ц зазначено, що визначення поняття «оціночні судження» міститься у законі - статті 30 Закону України «Про інформацію», а відтак тлумачення цього поняття є питанням права, які суд повинен вирішувати самостійно, про що також зазначав Європейський суд з прав людини (справа «Дмітрієвський проти Росії»).
З огляду на наведене, відмова суду першої інстанції у задоволенні клопотання з тих підстав, що для вирішення питань, які поставлені експертам, спеціальні знання не є необхідними, не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції по суті.
Таким чином, висновки суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до незгоди з правовою оцінкою суду обставинам справи.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 березня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 10 жовтня 2023 року.
Головуючий О. Ф. Мазурик
Судді О. В. Желепа
О. В. Немировська