Постанова від 28.09.2023 по справі 754/15711/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/580/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ Справа № 754/15711/17

28 вересня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Левенця Б.Б.

при секретарі - Смолко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (після зміни назви Акціонерне товариств «Сенс Банк») Луньової Анни Геннадіївни на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року та на додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 липня 2022 року, ухвалені під головуванням судді Лісовської О.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання договорів недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк», банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк», банк), яке змінило назву на Акціонерне товариств «Сенс Банк», про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, зобов?язання відмінити обтяження на предмет іпотеки та стягнення з ПАТ «Укрсоцбанк» переплачених коштів в сумі 918 676,88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 06 листопада 2007 року між ним та АКБ «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір № 40.29-48/557, за умовами якого банк надає позичальнику кредит в сумі 127 500,00 доларів США, зі сплатою 12,25% річних та кінцевим строком повернення заборгованості до 05 листопада 2032 року. Пунктом 1.2. договору встановлено, що кредит надається позичальнику на наступні цілі - придбання нерухомого майна - трикімнатної квартири, загальною площею 68,40 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та яка взята в забезпечення із заставною вартістю 757 500,00 грн. Згідно з пунктом 3.1.1. договору порядок надання кредиту на цілі, визначені у пункті 1.2. договору, здійснюється шляхом видачі позичальнику готівкових грошей з позичкового рахунку позичальника № НОМЕР_1 .

Зазначав, що при укладеннікредитного договору були допущені порушення умов чинного на той час законодавства.

Зміст та умови кредитного договору були розроблені безпосередньо відповідальними працівниками банку, а тому позивач був позбавлений фактичної можливості вносити зміни до змісту кредитного договору і при його укладенні мав можливість погодитись лише на ті умови, які були запропоновані йому банком щодо істотних умов договору та відсоткової ставки.

Банком навмисно не дотримано та грубо порушено встановлені вимоги діючого законодавства України та приписи Національного Банку України для укладення кредитного договору, які визначені законом як істотні та є необхідні, зокрема, ч.4 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а саме: не надав позичальнику повної, об'єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою; навмисно приховав та невірно відобразив фактичні дані і відомості відносно значення реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за кредитом, що обумовлена між сторонами кредитного договору та того розміру абсолютного подорожчання кредиту, які узгоджені між сторонами кредитного правочину в його умовах; у змісті кредитного договору не встановив умов надання кредиту, зокрема, про можливе настання валютних ризиків для позичальника; щодо основних економічних і правових вимог виникнення іпотечного боргу шляхом оприлюднення їх у письмовій формі ще до укладання такого договору; не встановлено інфляційного застереження та відсутні належні дані і відомості відносно досягнутої домовленості, про розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості; не визначено для позичальника умови договору щодо збереження реальної вартості предмету іпотеки. Не надано у письмовому вигляді інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів, чим порушено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168.

Вважав, що відсутність в умовах правочину вище зазначених застережень та домовленостей між сторонами кредитного договору, суттєво порушує баланс договірних правовідносин позичальника, істотно знецінює вартість предмету іпотеки та значно погіршує становище іпотекодавця йому на шкоду, що є недопустимим. А ненадання зазначеної інформації суб'єктом господарювання, який повинен її надати, останній несе відповідальність, встановлену статтями 15, 18 і 23 ЗаконуУкраїни «Про захист прав споживачів».

Крім того, надаючи кредит в іноземній валюті на придбання нерухомого майна, банк не виконав функції агента валютного контролю, так як він відповідно до наданого дозволу про перелік операцій, які мав право здійснювати, мав право лише на залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України (без індивідуальної ліцензії). Таким чином, банк, порушуючи чинне валютне законодавство, не мав права надавати кредит в іноземній валюті, чим ввів позичальника (позивача у справі)в оману, що свідчить про недотримання банком статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та постанови Національного банку України від 10 травня 2007 року №168.

До того ж, відповідно до пункту 2 частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, який визначається відповідно до графіку платежів і обов'язково з фіксацією платежів у національній валюті України, однак графіком до кредитного договору не визначено гривневий еквівалент та повний склад витрат, а тому такий графік, за обгрунтуванням вимог позивача, не відповідає нормам діючого законодавства і є нікчемним. Такі дії АКБ «Укрсоцбанк» містять ознаки нечесної підприємницької практики, яка суворо забороняється згідно з частиною 1 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Позивач ввважав, що банк ввів його в оману відносно законності здійснення операції надання кредиту, а тому, в силу вимог закону - частини 1 статті 230 ЦК України такий правочин визнається судом недійсним з моменту його вчинення і кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину - стаття 216 ЦК України. Зазначена умова передбачена і частиною 9 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, а тому забезпечувальні договори автоматично визнаються також недійсними відповідно до частини 2 статті 548 ЦК України.

Враховуючите, що він сплатив банку за сім років виконання договору 1 103 213,44 грн, що на 459 338,44 грн. більше від погодженої початкової суми позики на момент укладення договору, що дорівнювала 643 875,00 грн, посилаючись на частину 2 статті 230 ЦК України, яка визначає, що сторона, яка застосувала обман, повинна відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину, вважав, що банк зобов?язаний повернути йому переплачену суму в подвійному розмірі, із розрахунку 459 338,44 грн х 2 = 918 676,88 грн.

Ураховуючи зазначене, позивач ОСОБА_6 просив суд визнати недійсним кредитний договір № 40.29-48/557 від 06 листопада 2007 року; визнати недійсним договір іпотеки №013/641-І від 06 листопада 2007 року; зобов'язати банк відмінити обмеження обтяження на предмет іпотеки; стягнути з ПАТ «Укрсоцбанк» на його користь переплачені кошти в сумі 918 676,88 грн.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 11 червня 2020 року замінено відповідача у даній цивільній справі з ПАТ «Укрсоцбанк» на АТ «Альфа-Банк» (а.с. 220 том 2).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 03 грудня 2020 року зупинено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до АТ "Альфа-Банк" про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки, стягнення грошових коштів - до прийняття спадщини спадкоємцями, яка відкрилась внаслідок смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 (а.с. 5, 7, 8-9том 3).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 16 вересня 2021 року залучено до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до АТ «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору та іпотечного договору недійсними, стягнення грошових коштів, як правонаступника позивача, ОСОБА_7 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (а.с. 86-87 том 3).

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , до Акціонерного товариства "Альфа-Банк» про визнання договорів недійсними - задоволено частково.

Визнано недійсним з моменту укладення кредитний договір № 40.29-48/557 від 06 листопада 2007 року, укладений між ОСОБА_6 та Акціонерним комерційним банком «Укрсоцбанк».

Визнано недійсним з моменту укладення договір іпотеки № 013/641-1 від 06 листопада 2007 року, укладений між ОСОБА_6 та Акціонерним комерційним банком «Укрсоцбанк».

Скасовано обтяження на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , накладені відповідно до договору іпотеки № 013/641-1 від 06 листопада 2007 року, укладеного між ОСОБА_6 та Акціонерним комерційним банком «Укрсоцбанк».

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення грошових коштів - відмовлено.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Додатковим рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 липня 2022 року стягнуто з Акціонерного товариства "Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на проведення судово-економічної експертизи у розмірі 13750,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсними правочинів та скасування обтяження, а також з додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 22 липня 2022 року, представник відповідача АТ «Альфа-Банк» (після зміни назви Акціонерне товариств «Сенс Банк») - Луньова Анна Геннадіївна подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 липня 2022 року та додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 липня 2022 року та ухвалити нове судове рішення про залишення без задоволення вказаних позовних вимог, судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції є незаконними, прийняті при невірному застосуванні судом норм матеріального права та порушенні норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції в основу рішення покладено виключно доводи та докази, надані позивачем та його

припущення, що є недопустимим. При цьому, судом не враховано доводи, пояснення та

докази, надані відповідачем, що є порушенням принципів змагальності, рівності сторін та

диспозитивності.

Зазначає, що судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що кредитний договір був підписаний сторонами, підписи позичальника містяться на кожному аркуші документу, справжність підпису не спростовано та не заперечуваласясторонами.

В матеріалах справи наявна належно завірена копія попередньої інформації про умови кредитування фізичних осіб на придбання нерухомості на вторинною ринку від 26 листопада 2007 року, що є належним та допустимим доказом належного проведення банком переддоговірної роботи з позичальником, а також детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту.

Крім того, при укладенні спірного кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Підписанням кредитного договору позичальник засвідчив, що він до підписання кредитного договору ознайомився з усіма умовами, на яких банк здійснює кредитування фізичних осіб, та свідомо обрав умови кредитування, викладені в цьому договорі.

З огляду на зазначене, не можна погодитися із доводами позивача про те, що банк до укладання кредитного договору не провів із позичальником переддоговірну роботу та всупереч вимогам статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не повідомив всю необхідну інформацію, оскільки вони спростовуються попередньою інформацією, а також самим укладеним договором з додатками, який містить чіткі зазначення щодо мети, можливу суму кредиту, форми та види забезпечення, строків, щодо розміру відсотків, відповідальності сторін договору, прав та обов'язків сторін, найменування та місцезнаходження банку, тощо.

Крім того, позичальник тривалий час виконував умови кредитного договору, не допускаючи простроченняплатежів, та своєї згоди на укладення договору не відкликав, а згадав вперше про свої начебто порушені права споживача лише у 2019 році після

подання позову про стягнення з нього заборгованості.

Так само позичальник вільно діяв, чітко усвідомлюючи в момент укладення кредитного договору, що, укладаючи його в валюті - долар США, він несе ризик того, що його зобов'язання в гривневому еквіваленті можуть суттєво зрости в разі валютних коливань. Виходячи з того,що законодавством не передбачено фіксацію сталого курсу гривні відносно долара США, позичальник при укладенні кредитного договору в іноземній валюті мав можливість передбачити можливу зміну курсу гривні до іноземних валют, втому числі долара США.

До того ж, позичальник до 2016 року на виконання кредитного договору вносив кошти у валюті - долари США, що свідчить про те, що він виконував укладений ним кредитний договір, погоджувався, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими.

Таким чином, позивачем (позичальником) не надано жодного належного та допустимого доказу того, що кредитний договір містить несправедливі умови, що його волевиявлення не було вільним, що він не розумів значення своїх дій та не керував ними, також відсутні докази введення його в оману, наявності стороннього тиску та впливу щодо підписання умов договору.

Отже, відсутні правові підстави для визнання оспорюваного кредитного договору в цілому недійсним відповідно до положень статей 203, 215, 230 ЦК України - як укладених унаслідок ведення в оману позичальника з боку банку та положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо нечесної підприємницької діяльності банку та несправедливих умов договорів, оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними, а позивач не довів введення його, як позичальника, в оману під час укладення договору, оскільки перед їх підписанням він мав можливість ознайомитися з текстами та умовами договору та власноручно підписав.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 03 квітня 2019 року у справі №305/1683/15-ц (провадження № 61-6753св18), Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №295/4305/ 16-ц (провадження № 61-21332св18), Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 26 червня 2019 року у справа №752/4740/16-ц (провадження № 43226св18).

Також ввважає безпідставним посилання суду першої інстанції на відсутність підпису позичальника у додатковій угоді про внесення змін до договору кредиту №40.29-48/557 від 06 листопада 2007 року, якою збільшено процентну ставку, як на підставу для визнання недійсним кредитного договору, з огляду на те, що додаткова угода датована 17листопада 2008 року, тобто, не в момент укладення самогокредитного договору, а тому не може свідчити про його недійсність, а сама додаткова угода від17листопада 2008 року позивачем у позові не оспорюється.Крім того, позичальник з дня підвищення процентної ставки 17 листопада 2008 року і до 12 квітня 2016 року погашав кредитну заборгованість з урахуванням нової процентної ставки, не допускаючипрострочень, чим визнавав та приймав умови додаткової угоди.

Що стосується визнання недійсним іпотечного договору, то для цього також, на думку відповідача, відсутні підстави визнання його недійсним. Жодних самостійних підстав його позов, а так само і рішення суду першої інстанції не містять, а тому в цій частині позов також не підлягав задоволенню.

Крім того, судом першої інстанції не враховано, що згідно з ч. 1 ст. 1057-1 ЦК України у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов'язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.

Визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, а також недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави, і такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання щодо повернення кредитодавцю коштів за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті - частини 2, 5 статті 1057-1 ЦК України.

Аналогічне положення міститься у частині 13 статті 265 ЦПК України, якою передбачено, що у разі визнання судом недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна, а також у разі визнання недійсним договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, суд накладає на таке майно арешт. Такий арешт може бути скасовано з підстав, передбачених законом.

Проте, суд першої інстанції грубо знехтував даною вимогою процесуального закону, та не наклав арешт на предмет іпотеки.

При цьому, суд першої інстанції не застосував позовну давність при розгляді позову, на застосування якої наполягав банк, зазначаючи про те, що останнім днем, коли позичальник мав звернутися до суду за захистом свого права, є 06 листопада 2010 року.

Щодо висновку експертавказує, що фактично в основу оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції поклав лишесумнівної якості висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи у справі, в якому висновки експертизи не підтверджують та не спростовують жодної обставини справи, та зводятьсядо того, що в межах наданих на дослідження документів неможливо підтвердити, а отже і спростувати факт отримання позичальником грошових коштів в готівковій або ж у безготівковій формі в іноземній валюті, а також обґрунтованістьзаборгованості.

Разом з тим, із наданих відповідачем доказів вбачається, що у заяві на видачу готівки та у виписках по рахункам відображена видача валютних коштів в якості кредитута записи про операції на погашення кредитного зобов?язання.

Так, згідно з п. 4 Глави 3 Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ від 14.08.2003 року № 337 (в редакції, що діяла на момент отримання кредиту) видача готівки іноземної валюти здійснюється за такими видатковими документами: з каси банку за заявою на видачу готівки - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами; фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо. При цьому,пунктом 2 Глави 3 Інструкції одним з видів переказу фізичним особам коштів без відкриття рахунку визначено саме «видачу кредиту».

Наявна в матеріалах справи заява на видачу готівки підтверджує факт видачі кредиту в доларах США, відповідає положенням даної Інструкції та містить усі необхідні реквізити, у тому числі, власний підпис отримувача - ОСОБА_8 , а отже, документально підтверджує факт видачі позичальнику готівкових коштів в іноземній валюті.

Крім того, виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) з особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом, час відкриття рахунка.

Отже, виписки з особового рахунка клієнта банку можуть слугувати як документи, що підтверджують фінансові операції.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 рокуу справі № 357/2127/18, провадження № 61-10574св19.

Наведені у висновку інші дані викликають сумнів у компетентності експерта. Особливо підтверджує некомпетентність експерта той факт, що йому невідомо, що базова та реальна відсоткові ставки - це різні поняття.

Визначення поняття «реальна відсоткова ставка» передбачає, що вона в будь-якому випадку буде вищою за базову, оскільки при її обрахунку застосовується і сама базова ставка, і інші майбутні платежі позичальника, в тому числі, іна користь третіх осіб, а також на погашення «тіла кредиту».

Відповідно той факт, що висновком експерта визначено, що реальна відсоткова ставка є вищою, від визначеної у кредитному договорі базової відсоткової ставки, жодним чином не свідчить про недійсність самого договору чи введення позичальника в оману, а просто відображає реальну сутність вказаних понять, що повністю відповідає цивільному законодавству України та нормативним актам Національного банку України.

Окрім того, експерт при підготовці висновку явно вийшов за межі своїх повноважень. Так, висновок експерта містить, в тому числі, і висновки щодо питань правовогохарактери, а саме: дійсності укладених сторонами кредитних договорів, відповідності їх змісту нормам Закону України «Про захист прав споживачів», наявності всіх істотних умов, тощо, при тому, що вирішення даних питань, по-перше, належить виключно до компетенції суду, по-друге, виходить за межі позовних вимог, по-третє, такі питання перед експертом ухвалою суду неставилися.

В частині оскарження додаткового судового рішення зазначає, що заява позивача про ухвалення додаткового рішення підлягала залишенню без розгляду у зв'язку із пропуском процесуального строку. Саме такі наслідки пропуску процесуального строку передбачені абз. 3 ч. 8 ст. 141 ЦПК України та ч. 2. 126 ЦПК України.

Подана до суду першої інстанції заява позивача про ухвалення додаткового рішення не містила посилань на наявність не лише поважних, а й взагалі будь-яких причин неподання доказів понесених витрат до закінчення судових дебатів.

Більш того, стороні позивача абсолютно нічого не заважало надати такі докази суду в установлений законом строк, оскільки розмір витрат на правничу допомогу є фіксованим, тобто, не залежить від будь-яких обставин, що могли би вплинути на їх розмір після судових дебатів.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - адвокат Самчук Марина Валеріївна просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на матеріалах справи, а відтак неспроможні поставити під сумнів законне та обгрунтоване рішення суду першої інстанції.

Зазначає що, подаючи свій позов про визнання кредитного договору недійсним, позивач наголошував на тому, що банк не мав індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу, яка у банку була відсутня, що визнано відповідачем під час розгляду справи усуді першої інстанції.

Вважає, що відповідач невірно тлумачить не тільки постанови Національного банку України, а й Закон України Про захист прав споживачів». Перерахувавши пункти кредитного договору, яких на переконання відповідача достатньо в якості повної інформації для прийняття позичальником рішення про отримання кредиту, відповідачем проігнорована постанова Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року, пунктом 3.1. якої передбачено, що «Банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку з нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з рахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача.

Пунктом 3.2. зазначеної постанови також передбачено, що «кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових збов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом».

Разом з тим, графік погашення кредиту не містить інформації в розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також іших фінансових зобов'язань позичальника за кожним платіжним періодом.

Для визначення відповідності укладеного договору кредиту № 40.29-48/557 від 06 листопада 2007 року умовам кредитування, банку необхідно було здійснити розрахунок реальної процентної ставки, виходячи з розрахунку, який затверджений постановою Національного банку України № 168, а також абсолютного значення подорожчання кредиту, розрахунок якого здійснюється шляхом підсумування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених позичальником як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.

Чиста сума кредиту розраховується як основна сума кредиту, що визначена згідно з умовами договору, мінус сума коштів, яка утримується банком під час надання кредиту, а також мінус усі платежі за рахунок власних коштів споживача, що здійснені ним для виконання умов отримання кредиту.

Крім того, відповідно до п. 3.8. постанови Національного банку України № 168 «У разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

Вважає, що позичальник не повинен відповідати за курсові коливання, а якби банк розрахував ризик щорічного зростання курсу долара хоча б на 10 процентів, як це передбачено міжнародними стандартами, то він би не уклав з позичальником кредитний договір, так як гривневих доходів позичальника було б недостатньо для повернення кредиту, а значить і кредит він мав би повертати за курсом, який діяв на момент його надання, тобто, в гривневому еквіваленті.

Звернула увагу на безпідставне посиланння представника банку в апеляційній скарзі на положення статті 652 ЦК України, оскільки позовною вимогою є не розірвання кредитного договору відповідно до статті 652 ЦК України, а визнання його недійсним шляхом введення в оману на підставі статті 230 ЦК України.

До того ж, позивач не заперечував, що зі змістом укладеної угоди ознайомився, але документу, який би підтверджував, що йому надана повна інформація, яка була важливою для прийняття рішення про отримання кредиту, банк не надав, а тому посилання відповідача на свободу договору та на той факт, що підписанням кредитного договору позивач підтвердив ознайомлення зі змістом укладеної угоди, не спростовує вимоги позивача.

Також, посилаючись на частину 6 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з якою споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення поговору про надання споживчого кредиту без пояснення причин, представник банку навмисно вводить суд в оману, так як у пункті 2 частини 7 цієї ж статті (у редакції, що діяла на момент укладення договору) зазначено, що право відкликання згоди не застосовується щодо споживчих кредитів на придбання житла, тому позивач й не міг скористатись таким правом.

Крім того, стороною відповідача не надано суду доказів про належне виконання банком вимог кредитного договору в частині повідомлення позичальника (позивача у справі) щодо збільшення з 17 листопада 2008 року відсоткової ставки за користування кредитними коштами до 14,00 % річних, що свідчить про порушення відповідачем умов кредитного договору. В наданій банком копії додаткової угоди про внесення змін до договору кредиту №40.29-48/557 від 06листопада 2007 року відсутній підпис позичальника.

Щодо висновку експерта зазначає, що експертом досліджено питання надання попередньої інформації про умови кредитування та за результатами дослідження зроблено висновок про те, що передукладенням договору про надання споживчого кредиту відсутня інформація щодо варіантів повернення кредиту (включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги), що передбачено пп. 2.1., 2.2. постанови Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 та п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Отже, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що правочин у вигляді договору кредиту №40.29-48/557 від 06 листопада 2007 року було вчинено під впливом обману з боку АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», що є підставою для визнання його недійсним, оскільки за результатами проведення судово-економічної експертизи у цивільній справі № 754/15711/17, складеного 14 лютого 2020 року судовим експертом Експертно-дослідної служби України Тарасовою О.Б., надано висновок № 487/02/2020 про те, що при укладенні договору кредиту №40.29-48/557 від 06 листопада 2007 року банком не надано ОСОБА_6 , як споживачу фінансових послуг, достовірної інформації про умови кредитування, відомостей щодо реальної відсоткової ставки, за якою буде сплачуватися кредит, дійсної сукупної вартості кредиту та дійсної суми абсолютного значення подорожчання кредиту.

Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності.

На спростування доводів апеляційної скарги відповідача щодо заяви на видачу готівки вказує, що єдиним можливим та законним шляхом видачі фізичній особі - резиденту кредиту в готівковій іноземній валюті є: 1) відкриття клієнту поточного рахунку в банку, що надає кредит (рахунок 2620, «рахунки клієнта», згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України, який діяв на момент укладення договору) і позивачу такий рахунок не відкривався, що визнано відповідачем під час розгляду справи; 2) перерахування на поточний рахунок клієнта (рахунок 2620, «рахунки клієнта», згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України) суми безготівкового кредиту у валюті кредиту з рахунку банку - така дія не відбувалася, підтверджуючих документів на вимогу суду банк не надав; 3) видача готівки клієнту на руки способом, передбаченим Інструкцією про касові операції в банках України, затвердженою Постановою Правління Національного банку України № 337, тобто, за заявою про видачу готівки з поточного рахунку клієнта в рамках касового обслуговування поточного рахунку, відкритого клієнту у банку на підставі договору банківського рахунку, як це передбачено главою 72 ЦК України - така дія не відбувалася, оскільки кошти видавалися у гривні.

Звернула увагу, що в заяві на видачу готівки вказано не поточний рахунок клієнта (2620), а отже, відсутнє підтвердження видачі кредиту в іноземній валюті - в доларах США.

Щодо заперечення відповідача на додаткове рішення зазначає, що клопотання про відшкодування витрат на проведення судово-економічної експертизи за квитанцією № 19 від 03 січня 2020 року про сплату за проведення експертизи було подане позивачем ще у 2020 році, тобто, без порушення строків, встановлених процесуальним законом.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представника відповідача АТ «Альфа-Банк» (після зміни назви Акціонерне товариств «Сенс Банк») - Пересунько Сергій Сергійович підтримав доводи апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та її представник адвокат Самчук Марина Валеріївна в судове засіданння не з'явилась, про день та час слухання справи судом повідомлені, причин неявки суду не повідомили, а тому суд вважає можливим розгляд справи у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 06 листопада 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (після зміни назви Акціонерне товариство «Сенс Банк»), та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 40.29-48/557, за умовами якого банк надає позичальнику кредит в сумі 127 500,00 доларів США, зі сплатою 12,25% річних, та кінцевим строком повернення заборгованості по кредиту до 05 листопада 2032 року. Підпунктом 1.1.1. пункту 1.1. кредитного договору сторони встановили графік та порядок погашення суми основної заборгованості шляхом сплати позичальником щомісячних платежів до 10 числа кожного місяця протягом усього часу дії договору в розмірі 425,00 доларів США з кінцевим терміном погашення 05 листопада 2032 року (а.с. 15-17 том 1).

У пункті 2.4. договору сторони визначили порядок нарахування та сплати процентів за користування кредитом. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту в останній робочий день місяця, без урахування останнього робочого дня та послідуючий неробочих днів місяця, проценти нараховуються з розрахунку факт/360, сплата яких здійснюється позичальником щомісячно у валюті кредиту не до 10 числа місяця наступного за тим, в якому нараховані проценти.

Кредит надається позичальнику на наступні цілі - придбання нерухомого майна - трикімнатної квартири, загальною площею 68,40 кв.м., жилою площею 41,40 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - пункт 1.2. кредитного договору.

Відповідно до пункту 2.1. договору надання кредиту на цілі, визначені пунктом 1.2. цього договору, проводиться шляхом видачі позичальнику готівкових грошей.

В якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов?язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також витрат на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги, кредитор укладає з позичальником іпотечний договір, за умовами якого позичальник передає в іпотеку нерухоме майно, для придбання якого, згідно з пунктом 1.2. кредитного договору, надається кредит, яке належить позичальнику на праві власності, заставною вартістю 757500,00 грн. Іпотечний договір підлягає нотаріальному посвідченню, обтяження нерухомого майна іпотекою - реєстрації в Державному реєстрі іпотек у встановленому порядку, а на відчуження нерухомого майна нотраіусом накладається заборона - підпункт 1.3.1. пункту 1.3. кредитного договору.

У пункті 3.1. кредитного договору передбачено, що кредитор зобов?язаний протягом одного робочого дня від дати набрання чинності договорами, визначеними пунктом 1.3.кредитного договору, і за умови виконання позичальником своїх обов?язків, передбачених підпунктом 3.3.1. цього договору, відкрити позичальнику в Подільському відділенні КМФ АКБ «Укрсоцбанк» позичковий рахунок№НОМЕР_1 і видати позичальнику гроші в сумі кредиту, в порядку, визначеному цим договором.

Згідно з підпунктами 3.3.6. - 3.3.10. кредитного договору, позичальник зобов'язаний суворо дотримуватися положень цього договору, використовувати кредит лише на цілі, визначені пунктом 1.2. цього договору, сплачувати проценти за користування кредитом, своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використування та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному підпунктом 1.1. цього договору; достроково повернути кредит, погасити нараховані процентита сплатити можливі штрафні санкції.

Позичальник має право на дострокове погашення кредиту (частини кредиту), достроково повністю або частково сплатати нараховані за час фактичного користування кредитом проценти - пункт 3.4. кредитного договору.

06 листопада 2007 року між ОСОБА_9 , як продавцем,та ОСОБА_6 , як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна -квартири АДРЕСА_2 , що складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 68,40 кв.м., жилою площею 41,40кв.м. (а.с. 22 том 1).

Відповідно до пункту 3 вказаного договору продаж зазначеної квартири за домовленістю сторін провадиться за 757500,00 грн, що згідно курсу НБУ на день укладення цього договору еквівалентно 150 000,00 доларів США. Покупець купує квартиру, у тому числі, і за кошти, одержані за кредитним договором, укладеним між покупцем та АКБ СР «Укрсоцбанк».

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору № 40.29-48/557 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_6 06 листопада 2007 року було укладено іпотечний договір №013/641-І, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С., зареєстрований у реєстрі за № 5806, за яким ОСОБА_6 передав банку в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 ( а.с.20-21 том 1).

Із додаткової угоди №б/п від 17 листопада 2008 року про внесення змін до договору № 40.29-48/557 від 06 листопада 2007 року вбачається, що сторони кредитного договору домовились збільшити розмір процентної ставки за користування кредитом, передбаченої пунктом 1.1. договору, встановивши її на рівні 14.00% річних, які починають діяти з 28 листопада 2008 року. На примірнику зазначеної додаткової угоди відсутній підпис позичальника ОСОБА_6 (а.с. 93 том 1).

Із заяви позичальника ОСОБА_6 від 09 квітня 2009 року до начальника відділення Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» слідує, що він не отримував від банку повідомлення про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом та просив процентну ставку на рівні 14.00% річних застосовувати з 10 квітня 2009 року (а.с. 115 том 1).

07 квітня 2009 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_6 укладено договір №013/29-515 банківського рахунка, відповідно до умов якого банк відкриває клієнту поточний рахунок № НОМЕР_2 , на якому здійснюються операції як в національній, так і в іноземній валюті та надаються послуги з розрахунково-касового обслуговування (а.с. 4-10 том 2).

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи на підставі поданих та досліджених доказів свідчать про те, що банк виконав свої зобов?язання, надавши позичальнику кредитні кошти в повному обсязі, які прийняті позичальником ОСОБА_6 від банку й використані за призначенням.

Обставини укладення договору на умовах, визначених у ньому, отримання грошових коштів в сумі 127 500,00 доларів США, що еквівалентно 643 875,00 грн, та часткового виконання основного зобов'язання визнані позивачем ОСОБА_6 , про що свідчать доводи, наведені у позові в обґрунтування своїх вимог.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06 грудня 2018 року у справі №754/606/18 позов ОСОБА_6 до Державного реєстратора Філії Комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у місті Києві Коровайко О.С., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ПАТ «Укрсоцбанк» про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - задоволено. Визнано протиправними дії державного реєстратора Філії Комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у місті Києві Коровайко О.С. при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, індексний номер 38014910 від 08.11.2017 року та внесенню запису за даним рішенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38014910 від 08.11.2017 року, прийняте державним реєстратором Філії Комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у місті Києві Коровайко О.С. Скасовано державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме: реєстрацію права власності ПАТ «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1401831780000, номер запису про право власності 23253957(а.с. 46-53том 2).

Висновком експерта № 487/02/2020 за результатами проведення судово-економічної експертизи у цивільній справі № 754/15711/17, складеного 14 лютого 2020 рокусудовим експертом Експертно-дослідної служби України Тарасовою О.Б., встановлено, що згідно умов п.1.1. договору кредиту №40.29-48/557 від 06.11.2007 року процентна ставка за використання кредитних коштів, що діяла на момент укладення вказаного договору становить 12,25% річних. За даними додатку №1 до договору (поточна дата 06.11.2007), реальна процентна ставка зазначена у розмірі 13,99%, абсолютне значення подорожчання кредиту складає 211 734,65 дол.США. За результатами дослідження, в межах наявних документів, встановлено: реальна процентна ставка на момент укладення договору №40.29-48/557 від 06.11.2007 року складає 13,99%; абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення договору №40.29-48/557 від 06.11.2007 року складає 277 734,65 дол.США, що по курсу НБУ на момент укладення договору складає 1 069 471,72 грн. За результатами дослідження, в межах наявних матеріалів, при виконанні розрахунку в національній валюті, з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара США за період з 06.11.2007 року по 23.10.2019року із застосуванням в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 23.10.2019року, встановлено: реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору №40.29-48/557 від 06.11.2007 року складає 30,89%; абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення кредитного договору №40.29-48/557 від 06.11.2007року складає 3 388 222,52 грн(а.с. 154-188 том 2).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується копією свідоцтвом про смерть від 12 жовтня 2020 року Серія НОМЕР_3 (а.с. 5 том 3).

Із витребуваних судом матеріалів спадкової справи №17/20 до майна померлого ОСОБА_6 вбачається, що ОСОБА_1 відмовилась від прийняття спадщини за законом, яка залишилась після смерті її чоловіка - ОСОБА_6 , що підтверджується заявою від 21 грудня 2020 року, посвідченою приватним нотаріусом КМНО Коберською О.Ю.

21 грудня 2020 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приймає спадкове майно, яке залишилась після смерті - ОСОБА_6 , що підтверджується заявою, посвідченою приватним нотаріусом КМНО Коберською О.Ю. (а.с. 24-65 том 3).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 16 вересня 2021 року залучено до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до АТ «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору та іпотечного договору недійсними, стягнення грошових коштів, як правонаступників позивача, неповнолітніх ОСОБА_2 , 2008 року народження, ОСОБА_2 , 2011 року народження, ОСОБА_3 ,2012 року народження, ОСОБА_4 , 2017 року народження, ОСОБА_5 , 2019 року народження в інтересах яких діє їх мати ОСОБА_1 (а.с. 86-87 том 3).

У письмовому клопотанні від 02 вересня 2020 року представник відповідача просив суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_6 до АТ «Альфа-Банк» з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом (а.с. 246-250 том 2).

Ухвалюючи рішення у справі про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсним з моменту укладення кредитного договору № 40.29-48/557 від 06 листопада 2007 року, договору іпотеки № 013/641-1 від 06 листопада 2007 року, із скасуванням обтяження на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , накладеного відповідно до договору іпотеки № 013/641-1 від 06 листопада 2007 року, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що при укладенні договору кредиту №40.29-48/557 від 06 листопада 2007 року банком не надано ОСОБА_6 , як споживачу фінансових послуг, достовірної інформації про умови кредитування, відомостей щодо реальної відсоткової ставки, за якою буде сплачуватися кредит, дійсної сукупної вартості кредиту та дійсної суми абсолютного значення подорожчання кредиту.

Крім того, стороною відповідача не надано суду доказів про належне виконання банком вимог кредитного договору в частині повідомлення позичальника (позивача у справі) щодо збільшення з 17листопада 2008 року відсоткової ставки за користування кредитними коштами до 14,00 % річних, а відтак, посилання позивачанапорушення відповідачем умов кредитного договору є слушними та такими, що заслуговують на увагу.

З огляду на встановлені судом обставини на підставі висновку № 487/02/2020 за результатами проведення судово-економічної експертизи у цивільній справі № 754/15711/17, складеного 31 січня 2019 року судовим експертом Експертно-дослідної служби України Тарасовою О.Б., з якого вбачається, що при укладенні договору кредиту №40.29-48/557 від 06 листопада 2007 року банком не надано ОСОБА_6, як споживачу фінансових послуг, достовірної інформації про умови кредитування, відомостей щодо реальної відсоткової ставки, за якою буде сплачуватися кредит, дійсної сукупної вартості кредиту та дійсної суми абсолютного значення подорожчання кредиту, суд першої інстанції дійшов висновку, що правочин у вигляді договору кредиту №40.29-48/557 від 06 листопада 2007 року було вчинено під впливом обману з боку АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», що є підставою для визнання його недійсним.

Посилаючись на положення статті 3, 17 Закону України «Про іпотеку», суд першої інстанцій вважав, що у зв'язку з припиненням основного зобов'язання, зобов'язання позивача за іпотечним договором, які є похідними від основного зобов'язання, також є припиненим.

Оскільки за встановлених судом першої інстанції обставин справи оскаржувані договори мають бути визнані недійсними, то, як наслідок, підлягає скасуванню обтяження на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , накладене відповідно до договору іпотеки № 013/641-1 від 06.11.2007 року, укладеного між ОСОБА_6 та АКБ «Укрсоцбанк».

Відмовляючи в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення переплачених коштів у розмірі 918 676,88 грн, суд першої інстанцій керувався тим, що позивачем не надано суду доказів того, що вказані кошти ним сплачені у подвійному розмірі, що була здійснена переплата, не надано відповідний розрахунок, з якого можна зробити переконливий висновок про переплату.

Щодо поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності у спірних правовідносинах, суд першої інстанції зазначив про те, що позивач не був обізнаний з банківським законодавством та з усіма нормативними актами Національного банку України, а тому про порушення своїх прав споживача фінансових послуг дізнався тільки у вересні 2016 року, коли ГО «Єдиний центр правової допомоги» подав позов до Національного банку України про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб, щодо захисту інтересів споживачів фінансових послуг (прав споживачів у разі придбання ним продукції у кредит) у зв'язку з бездіяльністю Національного банку України (справа № 826/14230/16). Таким чином, з часу, коли позивач дізнався про порушення своїх прав споживача, зазначений строк не вийшов за межі 3-х років, відповідно до статті 257 ЦК України, тому підстав для застосування строку позовної давності у суду немає.

Колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає з наступних підстав.

Відповідно до положень статей 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статей 15, 16Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися досуду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Фактичні обставини справи на підставі поданих та досліджених судом доказів вказують на те, що у жовтні 2007 році ОСОБА_6 звернувся до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» з метою отримання банківських послуг - кредиту в сумі в сумі 127 500,00 доларів США на строк 300 місяців на купівлю житла (а.с. 173 том 1).

До укладення та підписання кредитного договору з банківською установої, споживачем послуг банку ОСОБА_6 вчинені наступні дії:

26 жовтня 2007 року підписано попередню інформацію про умови кредитуваня фізичних осіб на придбання нерухомості на вторинному ринку, де зазначано, що він, ОСОБА_6 , ознайомлений з інформацією щодо наявних в установі АКБ «Укрсоцбанк» схем кредитування, їх умов, відмінностей між ними, в тому числі, стосовно його зобов?язань, їх перевагами та недоліками, а також щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту за кожною з них, та отримав всі необхідні роз?яснення (а.с. 209-210 том 1).

06 листопада 2007 року ОСОБА_6 ознайомився та підписав детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентоної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту (а.с. 100 - 103 том 1).

06 листопада 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (після зміни назви Акціонерне товариств «Сенс Банк»), та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 40.29-48/557, за умовами якого банк надає позичальнику кредит в сумі 127 500,00 доларів США, зі сплатою 12,25% річних, та кінцевим строком повернення заборгованості по кредиту до 05 листопада 2032 року. Підпунктом 1.1.1. пункту 1.1. кредитного договору сторони встановили графік та порядок погашення суми основної заборгованості шляхом сплати позичальником щомісячних платежів до 10 числа кожного місяця, протягом усього часу дії договору в розмірі 425,00 доларів США, з кінцевим терміном погашення 05 листопада 2032 року (а.с. 15-17 том 1).

У пункті 2.4. договору сторони визначили порядок нарахування та сплати процентів за користування кредитом. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту в останній робочий день місяця без урахування останнього робочого дня та послідуючих неробочих днів місяця, проценти нараховуються з розрахунку факт/360, сплата яких здійснюється позичальником щомісячно у валюті кредиту не до 10 числа місяця наступного за тим, в якому нараховані проценти.

Кредит надається позичальнику на наступні цілі - придбання нерухомого майна - трикімнатної квартири загальною площею 68,40 кв.м., жилою площею 41,40кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - пункт 1.2. кредитного договору.

Матеріалами справи підтверджується, що 06 листопада 2007 року між ОСОБА_9 , як продавцем, та ОСОБА_6 , як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 , що складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 68,40 кв.м., жилою площею 41,40 кв.м. (а.с. 22 том 1).

Відповідно до пункту 3 цього договору продаж зазначеної квартири за домовленістю сторін провадиться за 757 500,00 грн, що згідно курсу НБУ на день укладення цього договору еквівалентно 150 000,00 доларів США. Покупець купує квартиру, у тому числі, і за кошти, одержані за кредитним договором, укладеним між покупцем та АКБ СР «Укрсоцбанк».

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору № 40.29-48/557 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_6 06 листопада 2007 року укладено іпотечний договір №013/641-І, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С., зареєстрованого у реєстрі за № 5806, за яким ОСОБА_6 передав банку в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 ( а.с.20-21 том 1).

За встановлених судом обставин справи вбачається, що банк виконав свої зобов?язання, надавши позичальнику ОСОБА_6 кредитні кошти в повному обсязі, які прийняті останнім від банку й використані за призначенням.

Видача банком позичальнику ОСОБА_6 позика на купівлю квартири на вторинному ринку, відповідно до кредитного договору № 40.29-48/557 від 06 листопада 2007 року, в сумі 127 500,00 доларів США, що еквівалентно 643 875,00 грн, та оприбуткування позичальником ОСОБА_6 готівки-суми вартості застави за договором №013/641-І від 06 листопада 2007 року підтверджується оформленою позичальником ОСОБА_6 заявою на видачу готівки № 06 від 06 листопада 2007 року та меморіальним валютним ордером № ав/4234131 від 06 листопада 2007 року (а.с. 104, 119 том 1).

На час укладення кредитного договору Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» мало видані Національним банком України банківські ліцензії на зайняття відповідною банківською діяльністю, у тому числі, на проведення операцій з іноземною валютою (а.с. 109-111 том 2).

Обставини укладення договору на умовах, визначених у ньому, отримання грошових коштів та часткового виконання основного зобов'язання визнані позивачем ОСОБА_6 під час судового розгляду справи. Часткова сплата позичальником чергових платежів в рамках укладеного кредитного договору № 40.29-48/557 від 06 листопада 2007 року також підтверджуються заявами на переказ готівки, виписками по особовому рахунку (а.с.24-27 том 1, а.с. 12-36, 70-90 том 2).

Частиною першою статті 509 ЦКУкраїни передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для забезпечення чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частини друга, третя статті 215 ЦК України).

Згідно зі статтею 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

У частині першій статті 230 ЦК України зазначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з частиною першою статті 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, потрібно довести, по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (тут і далі - у редакції, яка була чинною на момент укладення договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема, мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотківта про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Відповідно до частин першої, другої, п'ятої та сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Згідно з частинами першою, другою, шостою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

У справі, яка переглядається, позивач на підставі статей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» просив визнання недійсними договорів кредиту та іпотеки.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України)

Встановленні колегією судді апеляційного суду фактичні обставини у справі на підставі поданих доказів, які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, свідчать про те, що процедура укладення кредитного договору № 40.29-48/557 від 06 листопада 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (після зміни назви Акціонерне товариство «Сенс Банк»), та ОСОБА_6 , дотримана банком.

Виконуючи приписи статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», банк ознайомив позичальника з діючими умовами кредитування. Позичальник ОСОБА_6 під підпис отримав інформацію про умови кредитуваня фізичних осіб на придбання нерухомості на вторинному ринку та детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту, які містять відомості про суму кредиту та мету кредитування, строк кредитування, реальну проценту ставку та абсолютне значення подорожчання кредиту, метод розрахунку процентів, розмір платежів на користь третіх осіб за надані супутні послуги, умови дострокового погашення, суми платежів за розрахунковими періодами протягом всього строку кредитування із зазначенням розподілу коштів щомісячного платежу на погашення основної суми кредиту та процентів за користування кредитом, з чим позичальник погодився під час укладення оспорюваного кредитного договору.

Підписавши кредитний договір та умови кредитування банку, ОСОБА_6 погодився зі встановленими умовами, у подальшому сплачував кредитну заборгованість протягом тривалого періоду часу та не звертався до банку із приводу роз'яснень положень договору чи надання іншої інформації щодо виконання зобов'язань, не пред'являв претензій з приводу того, що йому є незрозумілими умови кредитного договору.

Отже, кредитний договір, що підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали потрібний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; на момент укладення оспорюваного договору позичальник не пред'являв додаткових вимог про надання додаткової інформації щодо умов договору та у подальшому виконував їх, спрямований на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Надаючи оцінку висновку експерта за результатом проведення судово-економічної експертизи на підставі ухвали суду першої інстанції від 23 жовтня 2019 року, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.

У висновку судової економічної експертизи від 14 лютого 2020 року № 487/02/2020 зазначено, що згідно з умовами розділу 3 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року, банки зобов?язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Експерт зазначив, щозгідно умов п.1.1. договору кредиту №40.29-48/557 від 06.11.2007 року процентна ставка за використання кредитних коштів, що діяла на момент укладення вказаного договору становить 12,25% річних. За даними додатку №1 до договору (поточна дата 06.11.2007), реальна процентна ставка зазначена у розмірі 13,99%, абсолютне значення подорожчання кредиту складає 211 734,65дол.США. За результатами дослідження, в межах наявних документів, встановлено: реальна процентна ставка на момент укладення договору №40.29-48/557 від 06.11.2007 року складає 13,99%; абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення договору №40.29-48/557 від 06.11.2007 року складає 277 734,65 дол.США, що по курсу НБУ на момент укладення договору складає 1 069 471,72 грн. За результатами дослідження, в межах наявних матеріалів, при виконанні розрахунку в національній валюті, з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до дол.США за період з 06.11.2007 року по 23.10.2019 року, з застосуванням в наступних періодах офіційного курсу дол.США станом на 23.10.2019року, встановлено: реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору №40.29-48/557 від 06.11.2007року складає 30,89%; абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення кредитного договору №40.29-48/557 від 06.11.2007року складає 3 388 222,52 грн(а.с. 154-188 том 2).

Колегії суддів апеляційного суду наголошує на тому, що визначення експертом абсолютного подорожчання кредиту та реальної процентної ставки, яка є вищою, від визначеної процентної ставки на момент укладення договору №40.29-48/557 від 06 листопада 2007 року, не є підставою для визнання кредитного договору недійсним. Такі обставини враховуються при перевірці правильності розрахунку кредитної заборгованості та на дійсність правочину не впливають.

Оскільки висновок експерта, який за правилами частини першої статті 110 ЦПК України не має заздалегідь встановленої сили для суду і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу, в сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи, не спростовує дійсності кредитного договору та міг бути підставою лише для правильного обрахування суми боргу позичальника перед банком, тому помилково покладений судом першої інстанції в основу висновку про визнання кредитного договору недійсним.

Також безпідставним є посилання суду першої інстанції на відсутність підпису позичальника у додатковій угоді про внесення змін до договору кредиту №40.29-48/557 від 06 листопада 2007 року, якою збільшено процентну ставку, як на підставу для визнання недійсним кредитного договору, з огляду на те, що сама додаткова угода від17листопада 2008 року позивачем у позові не оспорюється, а згідно зі статтею 217 ЦК України окрема частина правочину не має наслідком недійсності правочину в цілому.

Колегією суддів апеляційного суду відхиляються доводи позивача про те, що умови кредитного договору, які передбачають сплату кредиту в доларах США, є несправедливими через підвищення курсу долара США, оскільки за встановлених судом обставнин справи вбачається, що кредитний договір укладено в іноземній валюті за згодою позичальника ОСОБА_6 , а зростання курсу долара США - валюти кредиту, за загальним правилом, саме по собі не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміну курсу гривні по відношенню до долара США.

Так, відповідно до Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 496, визначено, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема, до долару США, установлюється щодня. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже, питання незмінності курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплено.

Таким чином, укладаючи спірний договір про надання кредиту в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Виходячи зі змісту статей 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.

Враховуючи умови кредитного договору сторін та зміст зазначених правових норм, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що, укладаючи кредитний договір № 40.29-48/557 від 06 листопада 2007 року в іноземній валюті та, беручи на себе певні зобов'язання, сторони чітко усвідомлювали, що курс національної валюти відносно долара США не є незмінним та існує підвищений валютний ризик за таким кредитом.

Доводи позивача про те, що використання в Україні грошової одиниці (долара) іноземної держави США обмежений в цивільному обороті на території України не ґрунтуються на вимогах закону.

Так, статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет № 15-93 Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», з 07 лютого 2019 року введенно в дію Закон України «Про валюту і валютні операції» № 2473-VIII.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалентом. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до статті 5 Декрету № 15-93 операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підстві генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього ж Декрету.

З огляду на це уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

У справі, яка переглядається, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що банк АКБ «Укрсоцбанк» мав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями та, укладаючи з ОСОБА_6 кредитний договір № 40.29-48/557 від 06 листопада 2007 року, діяв на підставі виданої Національним банком України банківської ліцензії N5 від 29 грудня 2001 року, якою передбачено право на виконання банківських операцій, визначених статтею 47 Закону "Про банки і банківську діяльність", а також на підставі дозволу N 5-2 від 29 липня 2003 року, яким передбачено право здійснення валютних операцій. Вказані письмові докази долучені до матеріалів справи (а.с. 109-111 том 2).

Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених судом фактичних обставин у своїй сукупності дозволяють колегії суддів апеляційного суду зробити висновок про те, що під час розгляду справи позивач не подав до суду належних та достатніх доказів на спростування презумпції правомірності правочину.Обставини, які б свідчили про здійснення банком нечесної підприємницької практики та про введення ОСОБА_6 в оману, є недоведеними, зокрема, самий факт обману, наявність умислу в діях банку, спрямованого на введення позичальника в оману щодо умов кредитування, тому правові підстави для визнання недійсним кредитного договору на підставі зазначених позивачем правових норм відсутні.

Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності та взаємного зв'язку, установивши, що права позичальника ОСОБА_6 під час укладення кредитного договору між ним та АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» (після зміни назви АТ «Сенс Банк»), не порушені, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які є спадкоємцями та правонаступниками прав і обов'язків ОСОБА_6 , до Акціонерного товариства «Альфа-Банк ( після зміни назви АТ «Сенс Банк») про визнання кредитного договору №40.29-48/557 від 06 листопада 2007 року недійсним.

Відповідно до статей 3, 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

В силу статей 526 , 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому будь-які охоронні зобов'язання, які випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти дію зобов'язань, які забезпечують основне зобов'язання, яке залишилось невиконаним.

Із наданих учасниками справи та досліджених судом письмових доказів вбачається, що позичальник взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, в рамках укладеного кредитного договору№ 40.29-48/557 від 06 листопада 2007 року за позичальником ОСОБА_6 обліковується борг в сумі 157 703,41 доларів США. Внаслідок смерті ОСОБА_6 заява-претензія з вимогами до спадкоємців на суму 157 703,41 доларів США надіслана банком до П?ятнадцятої київської державної нотаріальної контори (а.с. 48-49 том 3).

Оскільки під час судового розгляду справи не встановлено недійсність основного зобов?язання за кредитним договором № 40.29-48/557від 06 листопада 2007 року, тому колегія суддів апеляційного суду не вбачає правових підстав для визнання недійсним охоронного зобов'язання- іпотечного договору № 013/641-1 від 06 листопада 2007 року та скасуванням обтяження на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , накладеного відповідно до договору іпотеки № 013/641-1 від 06 листопада 2007 року, які забезпечують основне зобов'язання, що залишилось невиконаним.

Відсутні правові підстави для задоволення позову і в частині відшкодування матеріальних збитків у розмірі 918 676,88 грн, пов'язаних з вимогами позивача з переплатою суми позики в подвійному розмірі, із розрахунку 459 338,44 грн х 2, з огляду на таке.

Поняття збитків визначено статтею 22 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитківу результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Пунктами першим та другим статті 22 ЦК України визначено, що збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Таким чином, під збитками слід розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення особою свого порушеного права.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.

У справі, яка переглядається, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що вказані позивачем витрати у вигляді сплати позичальником платежів на виконання основного зобов?язання за кредитним договором № 40.29-48/557 від 06 листопада 2007 року, не відповідають ознакам збитків, а входять до складової частини предмета реституції у цивільному праві щодо недійсних угод.

У контексті цієї справи, з урахуванням її фактичних обставин, з огляду на недоведеність позовних вимог в частині недійсності основного зобов?язання за кредитним договором № 40.29-48/557 від 06 листопада 2007 року, судом не застосуються наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 ЦК України, та не визначається грошова суму, яка одержана на виконання цього правочинута має бути повернута другій стороні правочину.

Арумент відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом не заслуговує уваги, оскільки сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові лише за наявності порушеного права особи (пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення»).

Виходячи з того, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги, у справі, яка переглядається, є необґрунтованими (недоведеними), то суд відмовляє у задоволенні такого позову саме з цієї самостійної підстави.

Отже, доводи відповідача про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального правазнайшли своє підтвердження.

Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення учасників справи, іншим фактичним даним, які випливають із встановлених обставин, а тому висновок суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання договорів недійсними без оцінки вказаних обставин у сукупності не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням статей 76, 81, 89 ЦПК України.

Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це, відповідно до статті 376 ЦПК Україн, є підставою для скасування судового рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року, ухваленого у цій справі, та прийняття нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» ( після зміни назви АТ «Сенс Банк») про визнання договорів недійсними.

У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (пункт 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення»).

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року у цій справі, то додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 липня 2022 року також слід скасувати, оскільки воно не може існувати окремо від основного рішення у справі по суті спору.

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішенняабо зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:у разі задоволення позову - на відповідача;у разі відмови в позові - на позивача;у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог - частина 2 статті 141 ЦПК України.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» ( після зміни назви АТ «Сенс Банк») про визнання договорів недійсними залишені без задоволення, то судові витрати, пов?язані з проведенням судово-економічної експертизи у розмірі 13750,00 грн, не відшкодовується та покладається на особу, яка подала позов до суду.

Відповідно до частини сьомої статті 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Споживач, право якого порушене і який у зв'язку саме з цим подає позов, відповідно до статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», звільняється від сплати судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції.

Порушені права споживача можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року в справі № 14-57цс18.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за пред'явленими вимогами у цій справі, то в силу частини шостої статті 141 ЦПК України, понесені відповідачем АТ «Альфа-Банк» (після зміни назви АТ «Сенс Банк») судові витрати (судовий збір) за подання апеляційної скарги у розмірі 2 880,00 грн, за якою апеляційна скарга задовольняється, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючисьст.ст. 204,215, 217, 229, 230, 509, 526, 610, 611, 626, 627, 629, 638, 1054 ЦК України, ст.ст. 11,18, 19 Закону України " Про захист прав споживачів", ст.ст.12, 81, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника відповідача Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (після зміни назви Акціонерне товариств «Сенс Банк») Луньової Анни Геннадіївни задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року та додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 липня 2022 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (після зміни назви Акціонерне товариств «Сенс Банк») про визнання договорів недійсними відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь відповідача Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (після зміни назви Акціонерне товариств «Сенс Банк») (код ЄДРПОУ23494714) 2 880,00 грн на відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 10 жовтня 2023року.

Головуючий Судді:

Попередній документ

114095917

Наступний документ

114095919

Інформація про рішення:

№ рішення:	114095918
№ справи:	754/15711/17
Дата рішення:	28.09.2023
Дата публікації:	16.10.2023
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Київський апеляційний суд
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	(13.02.2024)
Результат розгляду:	Приєднано до матеріалів справи
Дата надходження:	13.12.2023
Предмет позову:	про визнання договорів недійсними

Розклад засідань:

Минулі засідання (21)

22.12.2025 13:49	Деснянський районний суд міста Києва
22.12.2025 13:49	Деснянський районний суд міста Києва
22.12.2025 13:49	Деснянський районний суд міста Києва
22.12.2025 13:49	Деснянський районний суд міста Києва
22.12.2025 13:49	Деснянський районний суд міста Києва
22.12.2025 13:49	Деснянський районний суд міста Києва
22.12.2025 13:49	Деснянський районний суд міста Києва
22.12.2025 13:49	Деснянський районний суд міста Києва
22.12.2025 13:49	Деснянський районний суд міста Києва
28.04.2020 10:00	Деснянський районний суд міста Києва
11.06.2020 10:00	Деснянський районний суд міста Києва
20.07.2020 15:00	Деснянський районний суд міста Києва
02.09.2020 16:30	Деснянський районний суд міста Києва
22.10.2020 16:00	Деснянський районний суд міста Києва
03.12.2020 15:15	Деснянський районний суд міста Києва
16.09.2021 11:00	Деснянський районний суд міста Києва
01.11.2021 15:30	Деснянський районний суд міста Києва
30.11.2021 15:00	Деснянський районний суд міста Києва
28.12.2021 14:00	Деснянський районний суд міста Києва
10.02.2022 16:30	Деснянський районний суд міста Києва
21.03.2022 16:30	Деснянський районний суд міста Києва