Справа № 755/14622/23
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" жовтня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023100040003032 від 27.08.2023 року за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, з середньою освітою, військовозобов'язаного, одруженого, має на утриманні малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працюючого не офіційно менеджером у ТОВ «Ктранс-Авто», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
ВСТАНОВИВ:
26.08.2023 о 23:00 год. старшим дільничним офіцером поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Дніпровського управління поліції Головного управління поліції у м. Києві ОСОБА_7 та іншими співробітниками поліції, під час несення служби з охорони громадського порядку в Дніпровському районі міста Києва, в складі автопатруля № 101, отримано виклик про реалізацію алкогольних напоїв в заборонений час доби за адресою: м. Київ, вул. Микитенка, 15, у зв'язку з чим вказаними працівниками поліції здійснено виїзд за вказаною адресою.
Прибувши на місце виклику, за вказаною адресою, на службовому автомобілі, у форменому одязі з відповідними розпізнавальними знаками поліції, зазначеними працівниками поліції на вулиці встановлено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який розпивав алкогольний напій в громадському місці, висловлювався в бік працівників поліції нецензурною лайкою та порушував публічний спокій громадян.
На виконання завдань, визначених Законом України «Про Національну поліцію», інших нормативно-правових актів та законів України старшим дільничним офіцером поліції ОСОБА_7 відносно ОСОБА_3 винесено постанову про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 178 КУпАП.
Так, під час винесення відносно ОСОБА_3 постанови про адміністративне правопорушення, останній поводив себе агресивно, висловлювався нецензурною лайкою в бік поліцейського ОСОБА_7 , принижував честь і гідність останнього, як особи та як працівника правоохоронного органу, погрожував побиттям поліцейському ОСОБА_7 , на зауваження працівників поліції з приводу припинення такої поведінки ОСОБА_3 не реагував.
В подальшому, 26.08.2023 приблизно о 23:45 год. ОСОБА_3 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, достовірно знаючи про те, що ОСОБА_7 являється працівником правоохоронного органу та виконує покладені на нього службові обов'язки, усвідомлюючи суспільно небезпечних характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, умисно наніс старшому дільничному офіцеру поліції ОСОБА_7 удар рукою в обличчя в область лівого ока. З метою припинення протиправних дій ОСОБА_8 та затримання останнього, ОСОБА_7 , відповідно до вимог ст. 44 Закону України «Про Національну поліцію» почав застосувати фізичну силу та інші поліцейські заходи.
Надалі, під час затримання ОСОБА_8 , останній продовжив умисне нанесення тілесних ушкоджень відносно ОСОБА_7 , а саме - наніс ще один удар рукою по голові в область лівого вуха та один удар по голові в область потилиці, спричинивши ОСОБА_7 тілесні ушкодження у вигляді синця у щічно-виличній ділянці зліва, яке відноситься до легкого тілесного ушкодження.
Своїми діями, які виразилися в умисному заподіянні працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень, у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, ОСОБА_3 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.345 КК України.
Будучи допитаним в судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, надав покази, якими підтвердив вищевикладені обставини його скоєння, зокрема в частині часу, місця та способу вчинення, щиро розкаявся у вчиненому.
Вказав, що дійсно, 26.08.2023 року приблизно о 23.00 годині за адресою: м. Київ, вул. Микитенка, 15, він під час винесення йому постанови про адміністративне правопорушення працівником поліції принижував його, виражався нецензурною лайкою в бік працівників поліції. Також не виключає, що під час затримання наніс потерпілому тілесні ушкодження. Вказав, що вибачився перед потерпілим та примирився з ним.
Останній виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини.
Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення просив суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення даного злочину, так як повністю погоджується з встановленими обставинами.
Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.
За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого. Суд, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 - в умисному заподіянні працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень, у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, за обставин встановлених судом.
При цьому, з урахуванням, висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22 березня 2018 року у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, суд вважає, встановленими всі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ст. 349 КПК України.
Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_3 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
Так, у рішеннях «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_3 суд визнає щире каяття.
Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_3 , суд визнає вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Також, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_3 на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, раніше не судимий, має задовільний стан здоров'я, не є інвалідом І чи ІІ групи, військовозобов'язаний, повідомив, що одружений, має на утриманні малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працює не офіційно менеджером у ТОВ «Ктранс-Авто», наявність позитивних характеристик на обвинуваченого, спосіб життя, позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання та позицію потерпілого, який у своїй заяві зазначив про принесення вибачення обвинуваченим та зазначив про їх примирення; відношення обвинуваченого до вчиненого, а саме наявність у нього розуміння неприйнятності вчинених ним дій у цивілізованому суспільстві; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій, та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції частини другої статті 345 КК України у виді обмеження волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 того ж Кодексу та покладенням обов'язків з числа визначених ст. 76 КК України, оскільки суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Дане ж покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 року; «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 року; «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 року).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування, суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, у світлі практики, ЄСПЛ, сприймалося б як жорстоке поводження, тобто суперечило статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Враховуючи викладене суд вважає призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_3 у виді обмеження волі зі звільненням його від відбування покарання з випробуванням пропорційним вчиненому кримінальному правопорушенню та таким, що перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Питання доцільності обрання запобіжного заходу суд не розглядає з огляду на відсутність з цього питання відповідного клопотання прокурора, та у світлі того, що відповідно до ст.ст. 22, 26 КПК України, суд розглядає тільки ті питання, які винесені на такий розгляд сторонами.
На підставі ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_3 у строк відбуття покарання строк його попереднього ув'язнення з 27.08.2023 року по 28.08.2023 року.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Питання процесуальних витрат у кримінальному провадженні вирішено відповідно до ст. 124 КПК України.
Речові докази у кримінальному проваджені відсутні.
Керуючись ч. 3 ст. 349, ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд,
УХВАЛИВ:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 3 (три) роки.
На підставі ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_3 у строк відбуття покарання строк його попереднього ув'язнення з 27.08.2023 року по 28.08.2023 року.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки.
Згідно ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Запобіжний захід не обирався.
Цивільний позов у кримінальних провадженнях не заявлявся.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави витрати за проведення судово-медичної експертизи (висновок експерта №042/1-375-2023 від 28.08.2023) в сумі 1998 (одна тисяча дев'ятсот дев'яносто вісім) гривень 00 коп.
Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору.
Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Учасникам кримінального провадження роз'яснюється право ознайомитись із журналом судового засідання.
Суддя