ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.10.2023м. ДніпроСправа № 904/1834/23
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕКРО", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОНГ-ІНВЕСТ", смт. Новопокровка Солонянського району Дніпропетровської області
про стягнення заборгованості в сумі 50 270 грн 00 коп.
Суддя Рудь І.А.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
СУТЬ СПОРУ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕКРО" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області через систему "Електронний суд" з позовом від 11.04.2023 № б/н, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОНГ-ІНВЕСТ" заборгованість в сумі 50 270 грн 00 коп., з яких: 33 799 грн 20 коп. - основний борг, 2 737 грн 27 коп. - пеня, 1 927 грн 94 коп. - 3% річних, 11 805 грн 88 коп. - інфляційні втрати.
Витрати позивача зі сплати судового збору в сумі 2 684 грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу, розмір яких відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку складає 16 000 грн 00 коп., просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані усною домовленістю між сторонами на поставку товару та порушенням відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати прийнятого ним товару на суму 33 799 грн. 20 коп., що стало підставою для нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Ухвалою господарського суду від 17.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в матеріалах справи документами.
02.05.2023 через систему «Електронний суд» відповідач подав до суду відзив на позовну заяву від 02.05.2023 № б/н, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував та зазначив, що оскільки відповідач не отримував від позивача вимогу про сплату вартості поставленого товару в порядку ст. 530 ЦК України, то строк оплати товару не є таким, що настав. Відповідно, інфляційні та 3% річних нараховані позивачем безпідставно. Крім того, стверджує, що сторонами не погоджувалася умова щодо сплати пені, у зв'язку із чим у позивача відсутні підстави для її нарахування та стягнення. Посилання позивача на встановлення строку оплати у рахунку, виставленому для оплати відповідачу, є необґрунтованим, оскільки рахунок носить інформативний характер та не фіксує будь-яких домовленостей сторін. Просив у задоволенні позову відмовити.
03.05.2023 через систему «Електронний суд» позивач подав до суду письмові пояснення від 03.05.2023 № б/н, в яких на виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 17.04.2023, зазначив, що не може надати належним чином завірену копію договору № 78 від 12.04.2021, на який наявні посилання у рахунку на оплату замовлення № 765 від 13.04.2021 та у видатковій накладній № 763 від 13.04.2021, оскільки вказаний договір так і не був підписаний з боку відповідача, а отже є неукладеним; доказом отримання товару є засвідчення підпису уповноваженої особи відповідача печаткою підприємства відповідача, що відповідає вимогам до первинних бухгалтерських документів, визначених Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995; в якості правового обґрунтування підстав нарахування пені послався на норми ч. 1 ст. 509, ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 232, ст. 216 ГК України.
12.05.2023 через систему «Електронний суд» позивач подав до суду відповідь на відзив на позовну заяву від 12.05.2023 № б/н, в якій зазначив, що фактична спірна поставка товару відбулася на підставі виставленого позивачем рахунку на оплату по замовленню № 765 від 13.04.2021. Рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за товари, що поставляються (фактично поставлені), чи послуги, що надаються (фактично надані послуги). Проте, окрім випадків виставлення рахунку-фактури на виконання умов вже укладеного між сторонами договору, цей документ можна вважати простою офертою (пропозицією укладення договору). Так, рахунок на оплату по замовленню №765 від 13.04.2021 містить такі відомості: назву документа; дату складання; назви та реквізити постачальника та покупця; предмет поставки - товар, його кількість та ціну; строки оплати - не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати відвантаження товару зі складу ТОВ «ТЕКРО». Крім того, прийняття пропозиції, зазначеної у рахунку-фактурі, підтверджено підписаною видатковою накладною №763 від 13.04.2021, зареєстрованою і прийнятою контрагентом податковою накладною №5 від 13.04.2021, актом звіряння взаємних розрахунків за 2021. Таким чином, позивач вважає, що оплата за поставлений товар мала бути здійснена протягом 30 календарних днів з моменту відвантаження товару (13.04.2021), а, отже, твердження відповідача про те, що строк для оплати товару ще не настав є безпідставним. З огляду на відсутність розрахунків за поставлений товар з боку відповідача, позивач вважає правомірним нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідач не скористався правом на надання до суду заперечень на відповідь на відзив в порядку ст. 167 ГПК України.
Отже, відповідно до ч. 9 ст. 81, ч. 9 ст. 165 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Згідно зі ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Також судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
У пункті 3 постанови № 11 від 17.10.2014 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" визначено, що розумним, зокрема вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).
При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги військовий стан в Україні та перебування головуючого судді на лікарняному, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
На підставі усної домовленості сторін на поставку товару позивач виставив до сплати відповідачу рахунок на оплату по замовленню № 765 від 13.04.2021 (товар медітек СТС 150 на суму 33 799 грн 20 коп.) (а.с. 8).
У вказаному рахунку позивач виклав прохання про оплату поставленого товару не пізніше 30 календарних днів з дати відвантаження товару за складу ТОВ «ТЕКРО».
Відповідно до видаткової накладної від 13.04.2021 № 763 Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕКРО" здійснило поставку товару - медітек СТС 150 у кількості 200 кг за ціною 140,83 грн на суму 33 799 грн 20 коп. з ПДВ, Товариству з обмеженою відповідальністю "СТРОНГ-ІНВЕСТ" (а.с. 10). Угода у письмовому вигляді між сторонами не укладалася.
Факт отримання відповідачем продукції, вказаної у накладній, підтверджується підписом представника відповідача Добинда А.Є., яка скріплена печаткою підприємства відповідача та останнім не заперечується.
Позивач стверджує, що відповідач свої зобов'язання щодо повної оплати поставленого товару у строк, визначений у рахунку, не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 33 799 грн 20 коп.
Станом на час розгляду справи заборгованість відповідача у вказаній сумі залишилась не оплаченою, що і є предметом даного спору.
На підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував додатково до суми основного боргу та вимагає стягнути з відповідача 3 % річних в сумі 1 927 грн 94 коп. за період з 14.05.2021 по 07.04.2023 та інфляційні втрати в розмірі 11 805 грн 88 коп. за період з травня 2021 по лютий 2023.
Із посиланням на норми ч. 1 ст. 509, ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 232, ст. 216 Господарського кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 2 737 грн 27 коп. за період з 14.05.2021 по 14.11.2021.
Доказів оплати спірної вказаної заборгованості відповідачем сторонами до матеріалів справи не надано.
Предметом доказування у даній справі є факт поставки товару, строк оплати, наявність часткової оплати, наявність прострочення оплати вартості поставленого товару.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
За умовами ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Як встановлено судом, фактичні дії сторін свідчать про існування між сторонами відносин купівлі-продажу, в результаті чого у відповідача виникли грошові зобов'язання - зобов'язання по сплаті вартості отриманого товару.
Матеріалами справи підтверджується наявність у діях сторін волевиявлення на встановлення правовідносин безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.
При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.
Наведеним спростовуються заперечення відповідача щодо ненастання строку оплати товару через відсутність звернення позивача до відповідача в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України.
Крім того, господарський суд зазначає, що посилання позивача на встановлений у рахунку строк на оплату товару також є помилковими, оскільки за совєю природою рахунок на оплату є розрахунково-платіжним документом, який носить інформативний характер щодо суми та реквізитів оплати та не визначає обов'язків сторін. Крім того, рахунок на оплат складається одноособово продавцем та не містить погодження покупця у вигляді підпису повноважної особи чи печатки підприємств.
З урахуванням вищевикладеного, строк оплати поставленого позивачем та отриманого відповідачем товару за спірною накладною є таким, що настав в день поставки товару - 13.04.2021.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З огляду на відсутність належних доказів оплати відповідачем вартості поставленого позивачем товару за спірною накладною, заборгованість відповідача складає 33 799 грн 20 коп.
Враховуючи, що відповідачем своєчасно не сплачено вартість поставленого позивачем товару, суд вважає позовну вимогу про стягнення боргу у розмірі 33 799 грн 20 коп. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Перевіркою виконаного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат судом арифметичних помилок не встановлено. З огляду на встановлений судом строк настання оплати за спірною видатковою накладною, перевірка вказаних вище розрахунків виконувалася судом в межах заявлених позивачем періодів нарахування.
Щодо заявленої до стягнення позивачем пені в сумі 2 737 грн 27 коп. суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За приписами ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.
Господарський суд зазначає, що чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.
За приписом же ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Господарський суд зазначає, що позивачем нарахована пеня на заборгованість за усною поставкою, що виключає підстави для стягнення такої пені, оскільки письмова угода із визначенням розміру штрафних санкції сторонами не укладалася.
Статті Цивільного та Господарського кодексу України, на які посилається позивач в обґрунтування підстав нарахування пені, містять визначення пені та норми щодо відповідальності за порушення у сфері господарювання, проте, не визначають виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір (законна неустойка).
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне відмовити у задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення пені у заявленому розмірі.
Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої, визначені усною домовленістю сторін, майново-господарські зобов'язання перед позивачем з оплати поставленого товару, чим порушив вищевказані приписи чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача про примусове стягнення з відповідача 33 799 грн 20 коп. вартості поставленого товару, 1 927 грн 94 коп. 3 % річних, 11 805 грн 88 коп. інфляційних втрат - є обґрунтованими і підлягають задоволенню. У решті позову слід відмовити.
Згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача у вигляді судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим судом враховано, що позивачем до позовної доданий попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, який, окрім витрат позивача на сплату судового збору, містить інформацію про очікування позивачем понесення витрат на професійну правничу допомогу у загальній сумі 16 000 грн. 00 коп.
Господарський суд констатує, що доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у зазначеній сумі матеріали справи не містять та позивачем під час судового розгляду справи не надано.
Господарський суд звертає увагу позивача, що за приписами ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За вказаних обставин, у господарського суду відсутні правові підстави для покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОНГ-ІНВЕСТ" (52441, Дніпропетровська область, Солонянський район, смт. Новопокровка, вул.. Дружби, буд. 4, код ЄДРПОУ 42665037) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕКРО" (04071, м. Київ, вул. Спаська, буд. 5, офіс 60, код ЄДРПОУ 25409463) 33 799 грн 20 коп. (тридцять три тисячі сімсот дев'яносто дев'ять грн 20 коп.) основного боргу, 1 927 грн 94 коп. (одну тисячу дев'ятсот двадцять сім грн 94 коп.) 3% річних, 11 805 грн 88 коп. (одинадцять тисяч вісімсот п'ять грн 88 коп.) інфляційних втрат, 2 537 грн 87 коп. (дві тисячі п'ятсот тридцять сім грн 87 коп.) витрат зі сплати судового збору.
У решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 11.10.2023
Суддя І.А. Рудь