02.10.23
22-ц/812/954/23
Провадження № 22-ц/812/954/23
ПОСТАНОВА
Іменем України
02 жовтня 2023 року м. Миколаїв
справа № 472/237/23
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого Коломієць В.В.
суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання Голощаповою О.А.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, шляхом вселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою представником - адвокатом Бурлакою Сергієм Анатолійовичем - на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області, ухвалене 28 червня 2023 року під головуванням судді Тустановського А.О., повний текст судового рішення складений 03 липня 2023 року,
УСТАНОВИВ:
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, шляхом вселення.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 13 листопада 1999 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 08 жовтня 2020 року (справа № 472/910/20).
В період перебування у шлюбі позивачем та відповідачем за спільні кошти було придбано житловий будинок з надвірними господарськими та побутовими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку від 05 травня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Веселинівського нотаріального округу Миколаївської області Болгарчук О.Ф. за реєстровий № 224. Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 22 червня 2020 року у справі № 472/1502/19 визначено, що частки у спільній сумісній власності на вказаний житловий будинок з будівлями та спорудами у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є рівними, а саме кожному з них на праві власності належить по 1/2 частці цього нерухомого майна, але відповідачем створюються перешкоди їй в користуванні цим майном, та вона, будучи інвалідом 3-ї групи, змушена шукати собі житло. Відповідач після ухвалення судових рішень у справах № 472/1502/19, 472/910/20 змінив вхідні замки на будинку та вхідних воротах до двору вказаного будинку, при цьому ключі їй не надав, до вказаного домоволодіння не впускає, у зв'язку з чим з 2021 року вона не може потрапити до свого домоволодіння, де знаходяться її особисті речі та спільне майно, і вона була змушена спочатку тимчасово мешкати в м. Миколаєві за адресою: АДРЕСА_2 , а на даний час за адресою: АДРЕСА_3 . Крім того, зазначені обставини змушували її двічі звертатися до правоохоронних органів з заявами на неправомірні дії відповідача та навіть викликати працівників поліції.
Посилаючись на викладене позивач просила усунути перешкоди у користуванні житловим будинком шляхом її вселення у будинок за адресою: АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці площею 0,1500 га, загальною площею 42,7 кв. м, в тому числі: житловою площею 17,4 кв.м з надвірними будівлями та спорудами: літня кухня літ. Б, сарай літ. Г, погріб літера ДпД, споруди № 1-4 та стягнути з відповідача судові витрати.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача - адвокат Бурлака С.А. - зазначив, що ОСОБА_2 позов не визнає. Вказує, що позивачка ще під час шлюбу з відповідачем познайомилася з іншим чоловіком і в травні 2019 року, зібравши свої особисті речі, одяг та документи, пішла добровільно з житлового будинку до іншого чоловіка та переїхала разом з ним жити в м. Миколаїв . Ключі від житлового будинку з собою не взяла та дійсно відповідач був змушений змінити вхідний замок на будинку та вхідних воротах до двору житлового будинку після того, як позивачка приїхала до житлового будинку коли відповідача не було дома, зламала вхідний замок на вхідних воротах до двору житлового будинку, замки на житловому будинку та кухні, та без відома та дозволу відповідача забрала майно, яке належить відповідачу та позивачу на праві спільної сумісної власності, а саме: холодильник, пральну машину, кухонний стіл, газову плиту, штори, диван, посуд та інше майно. За таких обставин ОСОБА_2 побоюється, що вселення ОСОБА_1 у спірний житловий будинок, у якому відповідач натепер тимчасово не проживає, може знову призвести до того, що позивач ОСОБА_1 без згоди та відома відповідача ОСОБА_2 вивезе все майно, яке було відповідачем придбане уже після розлучення з позивачем.
Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 28 червня 2023 року позов задоволено. Усунено перешкоди у користуванні житловим будинком шляхом вселення ОСОБА_1 у будинок за адресою: АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці площею 0,1500 га, загальною площею 42,7 кв. м, в тому числі: житловою площею 17,4 кв.м з надвірними будівлями та спорудами: літня кухня літ. Б, сарай літ. Г, погріб літера ДпД, споруди № 1-4 та стягнуто судові витрати.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Бурлака С. А. - посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.
Апелянт зазначав, що суд порушив норми ст. 263, 264 ЦПК України, не врахував та не застосував практику Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України, висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 23 листопада у справі №359/3373/16-ц (п. 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (п. 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (п. 8.31), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц. Суд не виконав вимог п. 5 ч. 4 ст. 265 ЦПК України, не зазначивши мотивів застосування норм права. Жоден із доводів представника відповідача не був врахований, тим самим суд при вирішенні справи проявив однобічність та формалізований підхід до вирішення справи та прийняття рішення., не застосував рішення Верховного Суду України у справі з подібними правовідносинами. За твердженням апелянта, суд неповно навів покази свідків, не надав їм належної оцінки. Так, ОСОБА_3 , яка є рідною бабою позивача, та ОСОБА_4 , яка є співмешканкою батька позивача, пояснили, що про повідомлені ними факти їм розповіла ОСОБА_1 . Крім того апелянт вважає, що суд не повинен був брати до уваги їх покази, так як вони є заінтересованими особами. З показів свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 слідує, що вони взагалі не були жодного разу присутніми в момент коли відповідач нібито не пускав позивачку. Суд не взяв до уваги , що свідок ОСОБА_7 , яка є сусідкою ОСОБА_8 , пояснила, що нікого з житлового будинку ОСОБА_2 не виганяв, а ОСОБА_1 сама пішла з дому так як не хотіла проживати з ним. Про те, що ОСОБА_1 сама пішла із дому пояснював і відповідач в судовому засіданні. Апелянт зазначає, що суд вказав, що у спірному домоволодінні можливо проживати особам різної статі, які не перебувають у шлюбі, оскільки у будинку є й інші допоміжні прибудови, зокрема літня кухня, яка з показів позивачки є придатною для проживання, але суд навіть не оглянув вказаний житловий будинок та літню кухню, не врахував, що літня кухня не є житловим приміщенням, що в даному житловому будинку одна плита для опалювання та один електричний лічильник, що призведе до постійного конфлікту між сторонами з приводу того, як розраховуватися за спожиту електроенергію та використане паливо, враховуючи також що ОСОБА_2 має пільги, як учасник бойових дій, тоді як позивачка не є членом його сім'ї і таких пільг не має. При дослідженні матеріалів перевірки ІТС ІПНП 11067 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області суд не звернув уваги на те, що в даних матеріалах відсутні беззаперечні, належні та достатні докази того, що ОСОБА_2 не пускав ОСОБА_1 до житлового будинку і тим більше чинив на неї психологічний тиск. Не врахував баланс інтересів двох співвласників житлового будинку і що такий баланс не забезпечить рівні умови здійснення позивачем та відповідачем своїх прав на належне проживання. Не врахував, що даний спір не може бути вирішений шляхом вселення особи на житлову площу, тому що таке рішення суду фактично забезпечує можливість проживання позивача та відповідача в одній житловій кімнаті, тому вважає що такий спосіб захисту права власності не є належним. Вважає, що ОСОБА_1 відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України має право вимагати компенсації і це не буде порушенням права власності на частку в спільному майні.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Вендель О.М. - просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги.
В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - адвокат Бурлака С. А. - підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги.
Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Вендель О.М., посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.
Судом встановлено і таке підтверджується матеріалами справи, що сторони з 13 листопада 1999 року перебували в зареєстрованому шлюбі, в період якого за договором купівлі-продажу від 05 травня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Веселинівського нотаріального округу Миколаївської області Болгарчук О.Ф. за реєстровий № 224, придбали житловий будинок з надвірними господарськими та побутовими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який було оформлено на ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 12-14).
У даному будинку сторони проживали разом зі своїми дітьми та були зареєстровані за вказаною адресою, що підтверджується копією будинкової книги та відмітками у паспорті позивачки (т. 1 а.с. 17-19, 8зв.).
Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 22 червня 2020 року у справі № 472/1502/19, ухваленим за позовом ОСОБА_2 , визначено, що частки у спільній сумісній власності на вказаний житловий будинок з будівлями та спорудами у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є рівними, а саме кожному з них на праві власності належить по 1/2 частці цього нерухомого майна (т. 1 а.с. 15-16).
Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 08 жовтня 2020 року шлюб сторін було розірвано (справа № 472/910/20) (т. 1 а.с. 11).
Після розірвання шлюбу сторонами не досягнуто взаємної згоди щодо користування належного їм на праві спільної часткової власності будинком.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивачка разом із дітьми в зв'язку із конфліктними відносинами із відповідачем була вимушена покинути спірне домоволодіння, ОСОБА_2 чинить їй перешкоди в користуванні вказаним майном, не допускаючи в будинок та змінивши замки, що підтверджуються показами свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а також матеріалами перевірки звернень позивачки до правоохоронних органів: ІТС ІПНП 11067 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області від 03.12.2023 року ЄО 721 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області від 20.01.2022 року, ІТС ІПНП 1049 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області від 08.02.2023 року.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Положеннями статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.
Загальні положення про право власності викладені у главі 23 ЦК України.
Статтями 317, 319, 321 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, квартири або будинку, вимагати усунень свого порушеного права шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту порушеного права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина друга статті 386 ЦК України).
Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірні правовідносини за своєю природою ґрунтуються на обставинах, пов'язаних з фактом порушення відповідачем права власності позивачки, шляхом створення їй відповідачем перешкод у користуванні її власністю, а тому її порушені права підлягають захисту.
Таким чином, відповідно до вищевикладених вимог закону суд обґрунтовано ухвалив рішення про задоволення позовних вимог про усунення перешкод ОСОБА_1 в користуванні житловим будинком, шляхом вселення її у вказаний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,1500 га, загальною площею 42,7 кв. м, в тому числі: житловою площею 17,4 кв.м з надвірними будівлями та спорудами: літня кухня літ. Б, сарай літ. Г, погріб літера ДпД, споруди № 1-4.
Посилання апеляційної скарги на неможливість вселення позивачки у житловий будинок, з огляду на те, що в ньому тільки одна житлова кімната, сторони перебувають у конфліктних відносинах і їх спільне проживання та користування будинком ще більше погіршить відносини, призведе до спору щодо оплати комунальних послуг, оскільки відповідач має пільги з оплати даних послуг як учасник бойових дій, тоді як позивачка не є членом його сім'ї - апеляційний суд відхиляє, оскільки вказані обставини не мають правового значення при вирішенні даного спору і не можуть бути підставою для позбавлення позивачки права на користування належним їй на праві власності майном.
Не є підставою для позбавлення ОСОБА_1 права на вселення та користування належним їй майном і той факт, що на теперішній час позивачка уклала новий шлюб, оскільки допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування цим майном. Факт користування спірним майном відповідачем, враховуючи, що спірний будинок належить сторонам на праві спільної часткової власності, не може бути підставою для позбавлення власника майна його прав.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод у статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним, чи переслідує воно "суспільний інтерес", чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. У своїй діяльності суд керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу", враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
З огляду на викладене, позивачем у цій справі обрано спосіб захисту порушеного права, який є пропорційний легітимній меті, а судом застосовано розумне співвідношення між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову.
За такого є необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що належним способом захисту є надання позивачці грошової компенсації за належну їй частку в будинку, оскільки суд розглянув спір в межах позовних вимог, відповідно до вимог матеріального закону.
Таким чином не можуть бути прийняті до уваги доводи апеляційної скарги про те, що обраний позивачкою спосіб захисту є неналежним та що судом не враховано баланс інтересів співвласників будинку та вселення позивачки буде порушувати право власності відповідача на його частину будинку.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 654/761/15-ц, не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у справі № 654/761/15-ц є відмінними від обставин цієї справи.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Так, у справі № 654/761/15-ц предметом спору було виділення в натурі 2/3 частки домоволодіння та усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення. Разом з тим, предметом спору у справі, що переглядається в апеляційному порядку, не є поділ, виділ або встановлення порядку користування житлом. При цьому за результатами розгляду справи № 654/761/15-ц у касаційному порядку справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного формування правового висновку Верховного Суду у справі, оскільки за результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження судами обставин і доказів, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки у ній. До того ж при новому розгляді справи судом першої інстанції позовна заява була залишена без розгляду.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції правових висновків щодо належного способу захисту, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (п. 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (п. 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (п. 8.31), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, оскільки правовідносини у цих справах є відмінними від правовідносин у справі, яка переглядається.
Не є підставою для скасування судового рішення зазначення судом у мотивувальній частині оскаржуваного рішення про можливість проживання сторін у спірному домоволодінні з огляду на те, що крім будинку є й інші допоміжні прибудови (споруди), зокрема літня кухня, яка з показів позивачки є придатною для проживання. Так, рішення стосовно порядку користування спільним домоволодінням судом не ухвалювалось, а тому викладене не впливає на правильність висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом її вселення у будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Безпідставними є доводи апеляційної скарги, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження створення відповідачем перешкод позивачці в користуванні їх спільним будинком, оскільки і у відзиві на позов, і в поясненнях представника відповідача як в суді першої, так і апеляційної інстанції, і в апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 не заперечує щодо наявності конфліктів між сторонами, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, зокрема, матеріалами перевірки звернень ОСОБА_1 до правоохоронних органів з приводу того, що ОСОБА_2 не впускає її до належного їй будинку по АДРЕСА_1 : ІТС ІПНП 11067 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області від 03.12.2023 року, ЄО 721 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області від 20.01.2022 року, ІТС ІПНП 1049 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області від 08.02.2023 року (т. 1 а.с. 150-177). Крім того відповідач у відзиві на позовну заяву підтвердив, що змінив замки у будинку, не має наміру впускати позивачку до їх будинку та заперечує проти її проживання у ньому.
За такого колегія суддів вважає, що позивачкою доведено існування у неї перешкод в користуванні спільним з відповідачем будинком. При цьому апеляційний суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 759/23652/19 вважав правильними висновки судів попередніх інстанцій, що саме по собі подання позову про усунення перешкод у користуванні власністю та заперечення відповідача про його задоволення свідчить про наявність таких перешкод.
З огляду на викладене посилання апеляційної скарги на те, що суд не дав належної оцінки показанням свідка ОСОБА_7 , яка пояснила, що ОСОБА_1 сама пішла з дому, так як не хотіла проживати з ОСОБА_2 , - не можуть бути прийняті до уваги.
До того ж допитаний судом першої інстанції в якості свідка син сторін - ОСОБА_9 - пояснив, що ОСОБА_2 вигнав його та маму - ОСОБА_1 - з житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 .
Свідок ОСОБА_5 - інспектор поліції Вознесенського РУП суду пояснив, що при перевірці виклику від ОСОБА_1 про те, що її чоловік не пускає до житлового будинку, прибувши на адресу спочатку опитав свідків, які підтвердили дані обставини. Потім зателефонував ОСОБА_2 , який повідомив, що до будинку ніхто не зайде.
Свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 також підтвердили існування між сторонами конфліктних відносин, внаслідок чого позивачка у 2019 році була змушена піти з будинку, в якому проживала зі своїм чоловіком - ОСОБА_2 .
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.
Наявність обставин, за яких відповідно до статті 376 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню, апеляційним судом не встановлено. Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
З огляду на результати апеляційного перегляду відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 28 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку і випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий В.В. Коломієць
Судді: Н.В. Самчишина
Т.В. Серебрякова
Повний текст судового рішення складено 10 жовтня 2023 року