УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №296/5017/18 Головуючий у 1-й інст. Сингаївський О. П.
Категорія 30 Доповідач Шевчук А. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С.,
за участі секретаря судового засідання Бузган А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі
цивільну справу №296/5017/18 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Вібросепаратор», треті особи: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «НТК СТЕП», про стягнення упущеної вигоди та відшкодування моральної шкоди
за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Вібросепаратор»
на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 18 лютого 2022 року, яке ухвалене під головуванням судді Сингаївського О.П. у м.Житомирі,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Вібросепаратор» (далі - ПрАТ «Вібросепаратор» або товариство) (а.с.1-19 т.1). Із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача неотриману вигоду в сумі 553 297,32 грн. та у відшкодування моральної шкоди 800 000 грн (а.с.182-183 т.2).
Позов обґрунтовував тим, що є власником нерухомості - виробничого приміщення, а саме: частини корпусу №101 прим.36-43 (860 кв.м) за адресою: АДРЕСА_1 . Він є особою з інвалідністю 1-ої групи дитинства, займатися самостійно господарською діяльністю не може, а тому надав вказані площі в оренду та мав намір отримувати дохід від нерухомості у вигляді орендної плати. Орендарями вказаних приміщень стали ФОП ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю «НТК СТЕП», з якими укладені договори оренди. Орендарі завезли в орендовані приміщення устаткування та були готові розпочати роботу, але ПрАТ «Вібросепаратор» перестав допускати орендарів, тобто їх працівників до робочих місць та автотранспорт до цих приміщень, чим чинив орендарям перешкоди у здійсненні господарської діяльності. Він неодноразово звертався до правоохоронних органів зі скаргами на неправомірні дії відповідача, а також до судів різних інстанцій, які задовольняли його позови, але відповідач умисно не виконував рішення судів. Внаслідок відчуження ним об'єкта оренди з 01 листопада 2019 року договори оренди промислових приміщень припинили свою дію. Через протиправну поведінку відповідача він зазнав збитків. Якби його право не було порушене, він упродовж 2013-2019 років міг би реально одержувати дохід від здачі в оренду належних йому приміщень. Окрім того, такими діями відповідача йому завдано моральної шкоди, яка полягає у стражданнях, які він зазнав унаслідок порушення його прав. Він є особою з інвалідністю з дитинства 1-ої групи та не може пересуватися без милиць. Із січня 2013 року по грудень 2019 року, внаслідок протиправних дій відповідача, його фізичний та моральний стан значно погіршився, він перебуває в постійному стресовому стані, що призвело до рецидивів існуючої хвороби. Не отримуючи коштів від оренди майна, він позбавлений належного лікування, медично-профілактичного обслуговування (санаторно - курортного лікування). Також зазнав душевних страждань у зв'язку із знищенням та пошкодженням належного йому майна. Він звертався з листом до відповідача з проханням надати хоча б мінімальну можливість обслуговувати належні йому приміщення (відремонтувати дощову каналізацію, усунути затоплення приміщення водою тощо), але відповіді не отримав. Вважає, що душевні страждання, завдані відповідачем, також полягають у приниженні його честі, гідності та ділової репутації, оскільки він не мав змоги виконувати свої зобов'язання за договорами оренди, а тому в його колег, знайомих сформувалася спотворена оцінка його порядності і компетентності як ділового партнера.
Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 18 лютого 2022 року позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача у відшкодування упущеної вигоди 299 594,39 грн та у відшкодування моральної шкоди 300 000 грн, а всього 599 594 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ПрАТ «Вібросепаратор» подали апеляційні скарги. Сторони посилаються на порушення норм матеріального та процесуального права.
Позивач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі просить стягнути з відповідача за період з січня 2013 року по листопад 2019 року упущену вигоду в сумі 560 412 грн. та у відшкодування моральної шкоди 657 000 грн, а всього 1 217 412 грн.
Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що суд першої інстанції стягнув суму упущеної вигоди лише за період із 2017 року по 2019 рік, тобто з моменту винесення Апеляційним судом Житомирської області в справі №296/5417/16-ц рішення, яким був встановлений постійний земельний сервітут, та до відчуження ним цеху в листопаді 2019 року, а не за весь заявлений ним період із 2013 року по 2019 рік, хоча він надав суду докази про порушення відповідачем його прав, як власника нерухомого майна на користування та розпорядження своїм майном, із січня 2013 року. Неправомірні дій та бездіяльність відповідача доведена. З січня 2013 року ФОП ОСОБА_2 , як орендарю, відмовлено в допуску (проходженні) до орендованих приміщень. У зв'язку з цим, ФОП ОСОБА_2 не мав змоги дістатися до орендованих приміщень та здійснювати свою діяльність, а тому він, як орендодавець нерухомого майна, отримав збитки у вигляді неотриманої вигоди саме з січня 2013 року. Він неодноразово звертався з листами до відповідача про встановлення сервітуту в добровільному порядку, але відповідач ігнорував всі його спроби, а вказаний сервітут був встановлений у судовому порядку. При цьому, відповідач протягом всього часу блокував доступ до користування нерухомим майном йому та орендарям. Вважає, що моральна шкода також підлягає відшкодуванню з січня 2013 року разом із упущеною вигодою. ПрАТ «Вібросепаратор» заблокував йому, як власнику, можливість користуватися своєю власністю, чим завдав моральних страждань, перекреслив його плани на майбутнє, на реалізацію можливості покращення матеріального та соціального стану його та родини, принизив його честь, гідність, ділову репутацію.
Відповідач ПрАТ «Вібросепаратор» у своїй апеляційній скарзі, поданій через представника адвоката Сидорчук Ю.М., просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що у короткому тексті рішення зазначено про те, що присутні усі учасники, але представники відповідача не були присутні при проголошенні короткого тексту рішення. Також у вступній та резолютивній частині рішення не вказано, коли буде складений повний текст рішення. Суддя суду першої інстанції підписав повний текст рішення після 08 червня 2022 року, перебуваючи на службі в ЗСУ, тобто тоді, коли він не здійснював повноваження судді. Крім того, суд першої інстанції за результатами розгляду клопотання представника відповідача про витребування у Головного управління ДПС у Житомирській області доказів ухвали не постановив. Іншим порушенням норм процесуального права, яке на думку скаржника, є підставою для скасування судового рішення є те, що представник позивача направив заперечення (відповідь на відзив) із пропуском строку на подання процесуального документа, клопотання про поновлення строку на подання відповіді на відзив позивач не подавав, але суд долучив до матеріалів справи відповідь на відзив (заперечення позивача). У резолютивній частині рішення неправильно вказана організаційно-правова форма відповідача, у відповідача організаційно-правова форма - Приватне акціонерне товариство, а позивачем вказаний неналежний відповідач. Суд не звернув уваги на те, що представники відповідача наголошували на тому, що позивач має безперешкодний прохід та проїзд до належного йому нежитлового приміщення. У зв'язку з цим, не надана оцінка листу відповідача від 16 червня 2017 року №169, який позивач не отримав, та на звернення позивача відповідач надав відповідь із пропозицією від 16 лютого 2018 року про вирішення питання відносно встановленого судовим рішенням земельного сервітут в добровільному порядку, а тому посилання суду першої інстанції на відмову відповідача виконувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 24 лютого 2017 року в справі №296/5417/16-ц безпідставне. Для того, щоб інші особи могли перебувати на території ПрАТ «Вібросепаратор» потрібно було укласти окрему угоду, але позивач не хотів укласти навіть угоду про умови плати за користування сервітутом. Суд не зазначив про те, чому ці доводи скаржника відхилив. Окрім того, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначав про удаваність правочинів, а не про фіктивність договорів. Вважає, що позивач заздалегідь планував стягнення упущеної вигоди з відповідача, оскільки додані до позовної заяви договори оренди об'єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення) є по суті удаваними правочинами. Долученні судові рішення, прийняті в інших справах, не підтверджують беззаперечно здачі ОСОБА_1 в оренду нежитлових приміщень. Так, справа №240/10975/19 стосувалася скасування податкових повідомлень, а не встановлення факту здачі приміщення в оренду та ПрАТ «Вібросепаратор» участі у цій справі не приймав та не міг доводити, що укладені між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 і ТзОВ «НТК СТЕП» договори оренди є удаваними. Хоча із змісту цього рішення випливає, що ОСОБА_1 хотів ухилитися від сплати податку. Також надані договори оренди належним чином не оформлені: без реквізитів сторін; заповненні від руки; на деяких актах прийому-передачі приміщень відсутні дати; плутанина із приміщеннями; повернення приміщень не оформлювалося, коли закінчувався строк дії договорів; не вказано реквізитів, на які слід сплачувати кошти за оренду; розмір орендної плати написаний від руки невідомою особою; розмір орендної плати не змінювався всі роки. З матеріалів справи не вбачається і не підтверджується жодним доказом, що позивач хоч отримував орендну плату, виставляв рахунки, відсутні претензії орендарів до позивача. Позивач формально укладав договори, орендної плати не отримував, у фінансовій звітності оренди не відображав, обов'язкових платежів і зборів не сплачував та документи, які б підтверджували взаємозалік, у матеріалах справи відсутні, а тому упущена вигода відсутня. Орендуючи приміщення у позивача, треті особи мали сплачувати податки, як податкові агенти. Представник позивача під час судового засідання 05 травня 2021 року підтвердив, що орендарі орендну плату не сплачували, договори оренди виробничого приміщення переукладалися кожні 35 місяців, щоб не посвідчувати їх нотаріально, а акти повернення приміщень не складалися. Вказані факти, на думку скаржника, також підтверджують удаваність правочинів. При розрахунку розміру упущеної вигоди, суд першої інстанції виходив із того, що в оренду було здано 856 кв.м, хоча у договорах оренди наявна плутанина приміщень, акти прийому-передачі та договори оренди належним чином оформлені не були. У розрахунку зазначено про податки та плату за сервітутні послуги, які обраховані позивачем та судом не перевірені, а лише зазначено, що іншого сторонами не надано. У всіх договорах оренди приміщень зазначено про те, що разом із їх орендою в користування передаються земельні ділянки (п.1.5 договорів), але до 2018 року земля під виробничими приміщеннями була в користуванні відповідача, що підтверджується договором оренд земельної ділянки від 25 жовтня 2002 року, який укладений між Житомирською міською радою (орендодавцем) та ВАТ «Вібросепаратор» (орендарем). Відповідач сплачував орендну плату за землю, яка була у користуванні позивача, бо це була земля під його виробничими приміщеннями. Більш того, у провадженні Корольовського районного суду м. Житомира знаходиться справа №296/1653/20 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Вібросепаратор» про скасування зобов'язань плати (орендної плати) за користування земельними ділянками та покладання зобов'язань цієї плати на ПАТ «Вібросепаратор». До 2018 року відповідач сплачував орендну плату за землю замість позивача. Розрахунки упущеної вигоди належним чином не оформлені, невідомо якою особою підписані, назва документу відсутня, містяться виправлення від руки, які невідомо ким зроблені. Позивачем не обґрунтовано розмір спричиненої моральної шкоди, не надано розрахунку розміру відшкодування моральної шкоди, не визначено розумність такого розміру та не додано доказів, які б підтверджували завдання моральної шкоди. Недостатньо послатися лише на критерії розумності та справедливості, бо позивачем не підтверджено жодного факту страждань та зміни звичайного способу життя. Позивач не завертався до спеціальних експертних установ за проведенням психологічної експертизи.
ПрАТ «Вібросепаратор» у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить позивачу в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким ОСОБА_1 у задоволенні позову про стягнення упущеної вигоди та відшкодування моральної шкоди відмовити у повному обсязі. Зокрема посилається на те, що договори оренди є удаваними та жодної вигоди позивач не упустив.
ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «Вібросепаратор» посилається зокрема на те, що відповідач декілька разів змінював свою організаційно-правову форму, але кожне наступне підприємство є правонаступником попереднього («ВАТом», відкрите акціонерне товариство (ВАТ), публічне акціонерне товариство (ПАТ), приватне акціонерне товариство (ПрАТ)). Сервітут встановлений у судовий спосіб у січні 2017 року. Наполягає на тому, що ним надані докази про постійні порушення ПрАТ «Вібросепаратор» його права на користування своєю власністю.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Демчик Н.О. апеляційну скаргу позивача підтримала, а у задоволенні апеляційної скарги відповідачу просить відмовити та стягнути з ПрАТ «Вібросепаратор» на користь ОСОБА_1 за період із січня 2013 року по листопад 2019 року упущену вигоду в сумі 560 412 грн. та у відшкодування моральної шкоди 657 000 грн, а всього 1 217 412 грн.
Представник Приватного акціонерного товариства «Вібросепаратор» адвокат Сидорчук Ю.М. апеляційну скаргу відповідача підтримала, а у задоволенні апеляційної скарги позивача просить відмовити, - рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Наполягає на тому, що у розрахунок упущеної вимоги мав входити лише період із 17 квітня 2019 року по 31 жовтня 2019 року, тобто за шість місяців та 13 днів.
Треті особи або їх представники у судове засідання не з'явилися. Неявка представника ТзОВ «НТК СТЕП» та ФОП ОСОБА_2 , які про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені, не перешкоджає за положеннями частини другої ст.372 ЦПК України розгляду справи (а.с.218,222 т.4). За загальним правилом участь у суді апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволеною бути не може, а апеляційна скарга ПрАТ «Вібросепаратор» підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Із матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 із 2011 року до 01 листопада 2019 року належало на праві власності нежитлове приміщення корпусу №101 (прим.36-43) загальною площею 867,4 кв.м, що розташоване в АДРЕСА_1 , яке було придбано позивачем із прилюдних торгів.
Зазначене вище приміщення виробничого призначення до моменту його придбання позивачем належало ТзОВ «Вентиляторний завод» та є не відокремленою будівлею, а входить до складу загальної будівлі, що наразі належить ПрАТ «Вібросепаратор», яке розташоване на земельній ділянці площею 8,3710 га, власником якої є територіальна громада Житомирської міської ради та відповідно до договору оренди від 25 жовтня 2002 року передана ВАТ «Вібросепаратор» в оренду, яке у подальшому реорганізовано у ПрАТ «Вібросепаратор». Отже, фактично під'їздні шляхи до нежитлового приміщення позивача перебували у користуванні відповідача.
Положення частин першої, другої та третьої ст.22 ЦК України передбачають, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
У постанові від 31 липня 2019 року в справі №910/15865/14 Верховний Суд виснував, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності. Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у виді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками; вина та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди. За відсутністю хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 року в справі №922/3928/20 викладені висновки про те, що збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном. Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною за змістом правил ст.22 ЦК України, адже частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме протиправної поведінки боржника, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника. Окрім того, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності. Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяних збитків у вигляді упущеної вигоди позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків. Звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на позивача обов'язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Так, ОСОБА_1 14 листопада 2011 року уклав із ФОП ОСОБА_2 договір №1 оренди об'єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення), за умовами якого частину виробничого приміщення загальною площею 460 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , надав у платне користування на 24 місяці. Сторонами підписаний акт прийому-передачі вищевказаного приміщення в оренду.
22 травня 2012 року між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладений договір №2 оренди об'єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення), за умовами якого частина виробничого приміщення загальною площею 460 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , надана у платне користування на 35 місяців, тобто з 22 травня 2012 року по 22 квітня 2015 року. Сторонами підписаний акт прийому-передачі вищевказаного приміщення в оренду.
22 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладений договір №4 оренди об'єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення), за умовами якого частина виробничого приміщення загальною площею 460 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , надана у користування з платою 12 грн. за один квадратний метр на 35 місяців, тобто до 22 березня 2018 року. Сторонами підписаний акт прийому-передачі вищевказаного приміщення в оренду.
24 березня 2018 року між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладений договір №6 оренди об'єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення), за умовами якого частина виробничого приміщення загальною площею 460 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , надана у користування з платою 20 грн. за один квадратний метр на 35 місяців. Сторонами підписаний акт прийому-передачі вищевказаного приміщення в оренду.
Із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 22 травня 2012 року уклав із ТзОВ «НТК СТЕП» договір №3 оренди об'єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення), за умовами якого частину виробничого приміщення загальною площею 396 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , надав у платне користування на 35 місяців, тобто до 22 квітня 2015 року, а 22 квітня 2015 року між тими ж сторонами укладений договір №5 оренди об'єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення), за умовами якого частина виробничого приміщення загальною площею 396 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , надана у користування з платою 12 грн за один квадратний метр на 35 місяців, тобто до 22 березня 2018 року. Сторонами за кожним із договорів підписані акти прийому-передачі вищевказаного приміщення в оренду.
24 березня 2018 року між ФОП ОСОБА_1 та ТзОВ «НТК СТЕП» укладений договір №7 оренди об'єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення), за умовами якого частина виробничого приміщення загальною площею 396 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , надана у користування з платою 20 грн. за один квадратний метр на 35 місяців. Сторонами підписаний акт прийому-передачі вищевказаного приміщення в оренду.
Усі вищевказані договори передбачають обов'язок ФОП ОСОБА_2 та ТзОВ «НТК СТЕП», тобто орендарів, сплачувати позивачу ОСОБА_1 , тобто орендодавцю, щомісяця орендну плату за користування нерухомим майном виробничого призначення (правомірні очікування для позивача отримати орендну плату за користування його майном третіми особами), але відповідач став чинити перешкоди у використанні виробничими приміщеннями, що підтверджується судовими рішеннями.
Доводи апеляційної скарги відповідача відносно того, що вказані вище договори є удаваними, а не фіктивними не змінюють висновків суду першої інстанції з огляду на те, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Разом із тим, у апеляційній скарзі ПрАТ «Вібросепаратор» не зазначає, який правочин сторони мали намір приховати, укладаючи договори оренди, які скаржник називає удаваними, та які договори насправді сторони уклали, оскільки тоді слід застосувати норми, що регулюють правочин, який сторони мали приховати. Крім того, матеріали справи не містять доказів, за яких можна було б беззаперечно стверджувати про нікчемність договорів оренди, оскільки ті обставини, на які посилається ПрАТ «Вібросепаратор» у своїй апеляційній скарзі, таких правових наслідків не тягнуть, а ґрунтуються на припущеннях, та судове рішення про визнання договорів оренди недійсними у матеріалах справи відсутнє і суд першої інстанції їх не досліджував, а суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції на час його ухвалення. Отже, до удаваних правочинів наслідки недійсності можуть застосовуватися лише тоді, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнав його недійсним як оспорюваний. Доказування ґрунтуватися на припущеннях не може.
Також суд першої інстанції правильно визначив період для обрахунку упущеної вигоди з 2017 року та до відчуження позивачем цеху в листопаді 2019 року, а доводи обох апеляційних скарг з цього приводу є неспроможними, оскільки лише рішенням суду в справі №296/5417/16-ц був встановлений постійний земельний сервітут.
Отже, суд дійшов обґрунтованого висновку, що орендна плата, яку позивач планував отримати у 2017-2019 роки складає 472 512 грн неотриманого з вини відповідача доходу, а сума неотриманого прибутку (упущеної вигоди) правильно вирахувана за мінусом податку на прибуток та військовий збір; орендної плати за земельні ділянки; плати за сервітутні послуги та становить 299 594,39 грн (472 512 - 92 139,54 - 69 539,01 - 11 239,06). Позивач довів належними та достатніми доказами розмір упущеної вигоди та її реальність, що відповідачем доказами, зокрема, контррозрахунком, не спростовано.
За таких обставин, позивачем доведено реальну можливість отримання визначених ним доходів (орендної плати від зданих в оренду виробничих площ), тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані, але неправомірні дії відповідача (перешкоди з боку відповідача у використанні орендарями виробничих приміщень) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості позивача отримати 299 594,39 грн, а тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення упущеної вигоди залишається без змін.
Посилання в апеляційній скарзі на описку в зазначенні організаційної форми відповідача не тягне скасування рішення суду першої інстанції, приймаючи до уваги, що така описка може бути виправлена самим судом першої інстанції у порядку ст.269 ЦПК України, враховуючи поступову зміну організаційної форми відповідача з правом правонаступництва. Відповідач є належним.
Довідки голови Корольовського районного суду м.Житомира від 02 червня 2022 року №39/05-05/2022 та від 08 червня 2022 року №43/05/-05/2022 про те, що суддя Сингаївський О.П. 18 лютого 2022 року постановив рішення про часткове задоволення позову, яке скеровано до ЄДРСР, а з 25 лютого 2022 року зарахований у списки особового складу військової частини ЗСУ та у системі наявна лише вступна та резолютивна частина рішення, які приєднані до апеляційної скарги відповідача та є одним із доводів апеляційної скарги, також не належить до переліку обов'язкових підстав для скасування судового рішення та ухвалення нового, оскільки зарахування судді до списків особового складу військової частини ЗСУ припиняє здійснення повноважень судді, але не позбавляє його відповідного статусу, а несвоєчасне направлення повного тексту рішення суду до ЄДРСР хоча вважається порушенням норм процесуального права, але не належить до обов'язкових підстав, які тягнуть скасування або зміну рішення суду першої інстанції і це порушення не призвело до неправильного вирішення справи.
Разом із тим, частиною першою ст.23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб (абзац перший частини третьої ст.23 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий зазначеної частини).
Під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до частини першої ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючись із розміром моральної шкоди, суд першої інстанції врахував те, що неправомірними діями відповідача позивачу заподіяно моральної шкоди, яка виразилася в тому, що він, будучи особою з інвалідністю з дитинства першої групи, обмежений самостійно пересуватися, докладав протягом восьми років зусиль для організації свого бізнесу з метою отримання гідного існування для себе і своєї сім'ї, але через неправомірні дії відповідача його зусилля виявилися марними. Також прийнято до уваги, що ОСОБА_1 вчинені всі необхідні дії, що залежали від нього, для отримання прибутку. Також позивач вимушений був докладати додаткових зусиль для відстоювання своїх прав у різних правоохоронних органах та судових інстанціях протягом трьох років (2017-2019). Прийняті до уваги й наслідки, які настали в житті позивача через неправомірні дії відповідача - він вимушений був відчужити належний йому цех, оскільки не міг його використовувати за призначенням через неправомірні дії відповідача.
Проте, розмір відшкодування моральної шкоди має бути небільшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Стягнення упущеної вигоди вже є частковою сатисфакцією, а тому виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, розмір моральної шкоди не перевищує 100 000 грн.
Відповідно до ст.376 ЦПК України апеляційний суд змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру моральної шкоди та загальної суми стягнення, зменшуючи розмір відшкодування моральної шкоди з 300 000 до 100 000 грн, а також - загальну суму з 599 594 грн до 399 594 грн.
Судовий збір, який понесло ПрАТ «Вібросепаратор» за подання апеляційної скарги, компенсується відповідачу пропорційно задоволеної апеляційної скарги в сумі 3 934,84 грн у порядку, встановленому КМУ, що передбачено ст.141 ЦПК України (4 496,96 *87,5/100).
Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Вібросепаратор» задовольнити частково.
Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 18 лютого 2022 року в частині відшкодування моральної шкоди змінити, зменшивши суму, яка підлягає стягненню з Приватного акціонерного товариства «Вібросепаратор» на користь ОСОБА_1 , з 300 000 грн до 100 000 грн, а також - загальну суму з 599 594 грн до 399 594 грн.
У решті рішення залишити без змін.
Компенсувати Приватному акціонерному товариству «Вібросепаратор» 3 934 грн 84 коп. судового збору в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді:
Повний текст постанови складений 09 жовтня 2023 року.