Справа № 212/5658/23
2/212/2288/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2023 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого Чайкіна І.Б., за участю секретаря судового засідання Лапіної А.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження, цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
ВСТАНОВИВ:
АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося в суд із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 47 261 грн. 31 коп. та судового збору в розмірі 2684,00 грн. Мотивуючи свою заяву тим, що відповідно до Заяви б/н від 19.09.2017 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який було збільшено до 39 000 грн. 00 коп. Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, у зв'язку із чим станом на 07.07.2023 року має заборгованість в розмірі 47 261 грн. 31 коп.,яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 38 660, 53 грн., заборгованості за простроченими відсотками - 8600, 78 грн., яку позивач і просить стягнути з відповідача в судовому порядку, а також відшкодувати судові витрати по справі.
Ухвалою суду від 15 серпня 2023 року було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та надано відповідачу строк для подання заперечень (відзиву) на позовну заяву.
Представник позивача до суду не прибув, в матеріалах справи міститься письмове клопотання про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити, проти проведення заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач до суду не з'явився, повідомлений належним чином про день час та місце розгляду справи.
На електронну адресу суду 04.10.2023 року представницею відповідача - адвокатом Гливук М.І. подано відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позову. Зазначила, що анкета-заява від 19.09.2017 року не може вважатись договором. При цьому, умови та правила надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відповідачем ОСОБА_1 не підписувалися, отже останній не був ознайомлений з умовами та правилами надання послуг. Позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження свої вимог, оскільки в анкеті - заяві відсутня домовленість сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів, надані банком витяг з тарифів та витяг з умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору. Крім того, просила стягнути з позивача на користь відповідача понесені ним витрати на правову допомогу в розмірі 4500 гривень.
На електронну адресу суду 10.10.2023 року надійшло клопотання від представниці відповідача - адвоката Гливук М.І. про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що вона перебуває в іншому судовому засіданні, просить перенести розгляд справи на іншу дату.
Вирішуючи клопотання про відкладення розгляду справи, суд враховує наступне.
Положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколів до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії»).
Україна як учасниця конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним».
Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Белле проти Франції» та «Нун'єшДіаш проти Португалії»).
Судом приймається до уваги те, що межі відкладення розгляду справи не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Суд враховує, що провадження у справі за цим позовом відкрите 01.08.2023 року в порядку спрощеного позовного провадження, у відповідності до якого нормами ЦПК України встановлено строк розгляду справи 60 днів.
При цьому, суд звертає увагу, що представницею відповідача подано відзив на позовну заяву, тобто сторона відповідача скористалася своїм процесуальним правом викласти заперечення щодо спростування позовних вимог.
Також, поважності причин неявки в судове засідання та доказів, які б свідчили, що адвокат Гливук М.І. перебуває в іншому процесі до клопотання про відкладення справи не додано.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відмову в клопотанні представниці відповідача про відкладення розгляду справи.
Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ст. 247 ч. 2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Зазначена правова позиція міститься і в постановах Верховного суду України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року та від 22 березня 2017 року (справа № 6-2320цс16).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Згідно цієї статті договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 10561 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Судом встановлено на підставі зібраних у справі доказів, що позивачем на підтвердження факту укладення з відповідачем кредитного договору та досягнення згоди щодо істотних умов цього договору надано до суду завірену анкету-заяву відповідача від 19.09.2017 року, з якої слідує, що відповідач погодився з тим, що вказана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею і банком договір про надання банківських послуг. При цьому в заяві відсутні відомості про отримання відповідачем кредитної картки, її номеру, розміру кредитного ліміту (а.с. 20).
Таким чином, суд позбавлений можливості встановити, які саме правовідносини виникли між сторонами.
Звертаючись з позовом позивач зазначає, що відповідач для користування кредитним картковим рахунком отримав кредитну картку. Однак, матеріали справи не містять будь-яких належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження цього.
На підтвердження факту отримання відповідачем кредитної картки позивачем було надано довідку про отримання кредитних карток (а.с. 19) в якій зазначено дату відкриття рахунку № НОМЕР_1 11.07.2017 року. Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки старт карткового рахунку відбувся 11.07.2017 року (а.с. 18)
Підтверджує вказаний період і виписка за договором № б/н за період 11.07.2017 року по 10.07.2023 року, при цьому баланс картки на 11.07.2017 року (початок періоду а.с. 80) складає - 6818,18 грн. ,тобто наявна заборгованість (а.с. 80-100).
Однак, анкета-заява, що є предметом розгляду у вказаній справі та на яку посилається позивач, як на підставу задоволення своїх вимог, була підписана відповідачем 19.09.2017 року, тобто на два місяці пізніше ніж емітовано картку. Матеріали справи не містять будь-яких правочинів підписаних відповідачем раніше.
Крім того, звертаючись з позовом позивач зазначає, що відповідач отримав кредитну картку зі встановленим кредитним лімітом, який у подальшому було збільшено до 39 000 грн.
В анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг “Приватбанку” відсутній розмір встановленого кредитного ліміту, належних доказів того, що відповідачем було отримано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який в подальшому збільшувався позивачем не надано, тому нарахування відповідачу заборгованості за кредитним договором, виходячи з суми кредиту 39 000 грн. є необґрунтованим.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження встановлення цього кредитного ліміту, окрім викладених пояснень Банку в позові.
Також, позивачем не надано будь-яких належних, достатніх та допустимих доказів того, що відповідач користувалась кредитним лімітом у вказаному вище розмірі.
На підтвердження факту встановлення кредитного ліміту та користування відповідачем кредитних коштів позивачем було надано розрахунок заборгованості (а.с. 8-19), довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки відповідно до якого старт карткового рахунку відбувся 11.07.2017 року (а.с. 18) та виписку по рахункам за період з 11.07.2017 року по 10.07.2023 року (а.с. 80-100).
Суд не може прийняти до уваги надану банком виписку по рахункам (а.с. 80-100), оскільки в даній виписці не зазначено, що дана виписка надана відносно укладеного кредитного договору від 19.09.2017 року та містить період та заборгованість, який йому передує.
При цьому кошти сплачені відповідачем на погашення відсотків, перевищують заборгованість за тілом кредиту (а.с. 80-100).
Враховуючи вищевикладене, норми процесуального права, суд приходить до висновку, що надані позивачем докази, а саме: довідка про отримання кредитних карток, розрахунок заборгованості, довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки та виписка по рахункам не підтверджують обставини на які посилається позивач у своєму позові, суперечать іншим доказам наявним в матеріалах справи, а тому на думку суду є неналежними доказами у вказаній справі, у зв'язку з чим зазначені документи не можуть бути прийняті судом у якості допустимих доказів по справі на підтвердження факту укладення між сторонами кредитного договору та отримання відповідачкою зазначеного позивачем розміру кредитних коштів при його укладенні.
Будь-яких інших доказів на підтвердження кредитних зобов'язань відповідача перед банком суду надано не було.
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що доказів наявності заборгованості позивача за вказаним договором, що відповідають вимогам ст.ст. 76-80 ЦПК України, суду не надані, а отже підстави для задоволення позову відсутні.
З урахуванням положень ст. 141 ЦПК України в разі відмови в позові судові витрати позивачу не відшкодовуються.
Щодо клопотання представниці відповідача про стягнення на користь відповідача витрат понесених на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких за ч. 3 ст. 133 ЦПК належать витрати на професійну правову допомогу, які за змістом ст. 137 ЦПК несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Приписами ст. 141 ЦПК визначено: розмір витрат, які сторона сплатила у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд звертає увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, тому обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а суд при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу повинен надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких відповідач має заперечення.
Ч. 3 ст. 141 ЦПК закріплено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
ЦПК передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц.
В обґрунтування витрат на правничу допомогу стороною відповідача було подано договір про надання правової допомоги № 29/09/23-3 від 29.09.2023 року, укладеним між ОСОБА_1 та АДВОКАТСЬКИМ ОБ'ЄДНАННЯМ «ПРИВАТ ЮРИСТ», акт наданих послуг від 25 березня 2021 року відповідно до умов договору, згідно якого загальна вартість послуг: 4500 гривень.
На підставі вищезазначеного, суд приходить до висновку, що витрати на правничу допомогу підлягають стягненню у розмірі 4500,00 гривень, при цьому судом враховано, що вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», зазначив, що оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97), а також враховано складність справи та виконаних представником робіт (наданих послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт, значенням справи для сторони позивача.
Керуючись ст.ст. 11, 14-16, 610-612, 623, 625, 629, 1054-1055 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 18, 77-81, 259, 263-265, 280-281 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.
Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 4 500,00 гривень.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», місце знаходження юридичної особи: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, ЄДРПОУ 14360570.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 10 жовтня 2023 року.
Суддя: І. Б. Чайкін