ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2023 року м. Дніпросправа № 160/11641/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу в м. Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року (суддя Кучма К.С.) по справі №160/11641/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні за вислугу 15 календарних років в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за останньою займаною посадою;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні за вислугу 15 календарних років в розмірі 25% місячного грошового забезпечення, за останньою займаною посадою, із врахуванням, при визначенні розміру грошового забезпечення, окладів розрахованих шляхом множення на прожитковий мінімум встановлений на 01.01.2023 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку передбачену ст.19 Закону України "Про відпустку" за 2021-2023 роки виходячи з місячного грошового забезпечення за останньою займаною ним посадою;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за неотриману додаткову відпустку передбачену ст.19 Закону України "Про відпустку" за 2021-2023 роки виходячи з місячного грошового забезпечення за останньою займаною посадою, із врахуванням, при визначенні розміру грошового забезпечення, окладів розрахованих шляхом множення на прожитковий мінімум встановлений на 01 січня 2023 року.
В обгрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що з 12.10.2015 року по 11.05.2023 року проходив військову службу в Збройних Силах України. Зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 його було виключено на підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 11.05.2023 року №113. При звільненні відповідачем не було нараховано та виплачено компенсацію за всі невикористані дні соціальної відпустки, передбаченою ст.19 Закону України "Про відпустки", а також одноразову грошову допомогу при звільненні за 15 повних років служби.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року позов задоволено частково, а саме:
визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні за вислугу 15 календарних років в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за останньою займаною посадою;
зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні за вислугу 15 календарних років в розмірі 25% місячного грошового забезпечення, за останньою займаною посадою, із врахуванням, при визначенні розміру грошового забезпечення, окладів розрахованих шляхом множення на прожитковий мінімум встановлений на 01.01.2023 року, та з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду, в частині задоволених позовних вимог, мотивовано тим, що позивач, у відповідності до вимог ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», має право на одноразову грошову допомогу при звільненні за вислугу 15 календарних років в розмірі 25% місячного грошового забезпечення, як особа яка має 10 і більше років вислуги.
З цього приводу суд першої інстанції також вказав на необхідність розрахунку такої допомоги, виходячи із розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2023 року
Рішення суду, в частині незадоволених позовних вимог, мотивовано тим, що право на соціальну відпустку, передбачену ст.19 Закону України «Про відпустки», у разі наявності двох або більше дітей віком до 15 років, має один із батьків. У спірному випадку позивачем не було надано доказів того, що відповідач був обізнаний про наявність у позивача права на таку соціальну відпустку, а також не надано доказів того, що інший з батьків (мати) не використав цієї додаткової відпустки.
Рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку позивачем та відповідачем.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції, в частині незадоволених позовних вимог, скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову в повному обсязі. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на те, що відповідач був обізнаний про наявність у позивача права на соціальну додаткову відпустку, як особа, яка має двох дітей віком до 15 років, оскільки така інформація міститься в послужному списку позивача. Обізнаний, за позицією позивача, був відповідач і про те, що мати дітей також не використала своє право на отримання цієї соціальної відпустки, оскільки вона також є військовослужбовцем. Позивач також вказує на те, що суд першої інстанції не був позбавлений можливості самостійно встановити обставини, які пов'язані з реалізацією батьками дітей права на додаткову відпустку. З цих підстав позивач вважав необгрунтованим рішення суду першої інстанції, в частині незадоволених позовних вимог.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог, скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Позиція відповідача фактично полягає в тому, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у позивача права на одноразову грошову допомогу при звільненні за вислугу 15 календарних років в розмірі 25% місячного грошового забезпечення, як особа яка має 10 і більше років вислуги. З цього приводу відповідач вказує на те, що оскільки військова служба позивача становила повних сім календарних років, то саме виходячи з такої вислугу йому було нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні. При цьому, відповідач наголошує на тому, що позивачем не було надано доказів того, що він не отримував виплату одноразової грошової допомоги за минулим місцем служби в органах Міністерства внутрішніх справ України за період з 06.08.2007 по 29.09.2015. Також, за позицією відповідача, під час розрахунку грошової допомоги слід застосувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, який встановлено постановою КМУ №704, як сталої величини, визначеного станом на 01.01.2018.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг з таких підстав.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи, які не заперечуються сторонами, свідчать про те, що згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по строковій частині) від 11.05.2023 року №113 капітана юстиції ОСОБА_1 , офіцера юридичного відділу ВЧ НОМЕР_1 , звільнено наказом Командувача об'єднаних сил 3бройних Сил України (по особовому складу) від 24.04.2023 року №37 у запас за підпунктом "г" (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)) пункту третього частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", вважати, що 11 травня 2023 року справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до Центрально-Міського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, м.Кривий Ріг.
3 11 травня 2023 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з продовольчого (котлового) забезпечення з 12 травня 2023 року. Вислуга років станом на 11 травня 2023 року складає:
проходження служби в органах внутрішніх справ в період з 06 серпня 2007 року по 29 вересня 2015 року - 8 років 01 місяць 23 дні;
вислуга років у Збройних Силах України:
календарна - 07 років 06 місяців 29 днів, пільгова - 03 місяці 04 дні.
загальна вислуга - 15 років 11 місяців 26 днів.
Виплатити позивачу надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, щомісячну премію в розмірі 390%, посадового окладу, надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 10% посадового окладу за період з 01 по 11 травня 2023 року.
Грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік отримав, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік не отримував.
Виплатити грошову компенсацію за 40 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік та за 13 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік.
Виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за 2016-2023 роки.
Відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 виплатити одноразову грошову допомогу у разі звільнення за 07 календарних років у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний рік військової служби.
Припинити доступ до роботи з відомостями, що становлять державну таємницю з грифом секретності "Таємно" з 11 травня 2023 року.
За рахунок Міністерства оборони України постійним або службовим житлом не забезпечений.
Підстава: витяг із наказу Командувача об'єднаних сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 24.04.2023 року №37, довідка про проходження служби від 11.05.2023 р. №313/7/2834, копія посвідчення учасника бойових дій від 23.01.2016 року серія НОМЕР_2 , рапорта капітана юстиції І.Шпилькіна від 11.05.2023 р. №313/р/2814, №313/р/2833.
Позивач, не погоджуючись з бездіяльність відповідача щодо невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні за вислугу 15 календарних років та не виплати компенсації за неотриману додаткову відпустку передбачену ст.19 Закону України "Про відпустку", звернувся з позовом до суду.
За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Щодо апеляційної скарги позивача.
У відповідності до п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відповідно до ст.19 Закону України "Про відпустки" одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 КЗпП України).
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач, в період проходження військової служби мав двох неповнолітніх дітей до 15 років, тому, за загальним правилом, окрім основної щорічної відпустки, він мав би право на додаткову відпустку, як батько двох і більше дітей віком до 15 років (тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів), а у випадку звільнення зі служби мав би право на компенсацію за невикористанні дні такої відпустки.
В той же час, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що положення ст.19 Закону України «Про відпустки» передбачають право на таку соціальну відпустку одного з батьків.
У спірному випадку встановлено, що у неповнолітніх дітей віком до 15 років є не лише батько (позивач), а й мати.
Саме таку інформацію про склад сім'ї позивача мав і відповідач.
Отже, сам факт наявності у позивача двох неповнолітніх дітей віком до 15 років не був для відповідача безумовною підставою для нарахування позивачу компенсації за дні невикористаної відпустки.
У свою чергу, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано позивачем, останній не звертався до відповідача із рапортом (заявою) щодо реалізації права на таку соціальну відпустку чи виплату компенсації за невикористані дні відпустки, з тих підстав, що інший з батьків (мати) таким правом не скористався.
За таких обставин, як правильно зазначив суд першої інстанції, відсутні підстави стверджувати про допущену відповідачем протиправну бездіяльність.
Встановлені обставини справи також свідчать про те, що і під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем не було надано жодних документів (довідок), що підтверджують невикористання другим з батьків неповнолітніх дітей цієї додаткової відпустки за вказаний період.
До апеляційної скарги позивачем додано довідку військової частини НОМЕР_3 від 21.08.2023 про те, що ОСОБА_2 (мати дітей) відпустку, передбачену ст.19 Закону України «Про відпустки», не використала.
В той же час, надання такої довідки до суду апеляційної інстанції не свідчить по-перше: про необгрунтованість висновків суду першої інстанції, які стали підставою для відмови в задоволенні позову, в цій частині заявлених вимог та які зроблені виходячи з доказів, які надавалися сторонами. По-друге, вказана довідка не свідчить про те, що в подальшому ОСОБА_2 не зможе реалізувати своє право на соціальну відпустку або компенсацію за дні невикористаної відпустки, який один батьків неповнолітніх дітей віком до 15 років.
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача.
Щодо апеляційної скарги відповідача.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач з 12.10.2015 року по 23.05.2016 року проходив військову службу у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського та старшинського складу; з 23.05.2016 року по 06.12.2022 року проходив військову службу у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу; з 06.12.2022 року по 11.05.2023 року офіцер юридичного відділу Командування об'єднаних сил Збройних Сил України.
Крім цього, позивач проходив службу в органах внутрішніх справи в період з 06.08.2007 по 29.09.2015 - 8 років 01 місяць 23 дні.
Згідно із ст.15 Закону №2011-XI військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
У відповідності з абзацом шостим пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
З аналізу вищезазначених положень вбачається, що на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні за кожний повний календарний рік служби, зокрема, мають військовослужбовці, які звільняються зі служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, та мають вислугу 10 років і більше.
При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби Військова частина з якої військовослужбовець звільняється зобов'язана вчинити дії щодо отримання інформації стосовно того чи набував військовослужбовець при попередньому звільненні зі служби право на отримання грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що на час звільнення позивача зі служби у ВЧ НОМЕР_1 загальна вислуга років склала - 15 років 11 місяців 26 днів, з яких календарна вислуга військової служби - 07 років 06 місяців 29 днів, служба в органах МВС - 8 років 01 місяць 23 дні (а.с.24).
Відповідно до довідки №1979 від 01.06.2023 року ГУ МВС в Дніпропетровській області на день звільнення позивача його календарна вислуга років склала менше 10 років, тому підстави для нарахування і виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби були відсутні.
Отже, оскільки при попередньому звільнення з ОВС позивач не набув права на отримання одноразової грошової допомоги, то при звільненні у спірному випадку позивач набув право на одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, як особа, яка має вислугу понад 10 років.
З цих підстав суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на одноразову грошову допомогу при звільненні за вислугу 15 календарних років в розмірі 25% місячного грошового забезпечення.
Щодо застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, як величини для визначення розміру грошової допомоги при звільненні.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Так, відповідно до пункту 4 Постанови №704 у редакції, що була чинною до 24 лютого 2018 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до пункту 4 Постанови №704 також містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
З 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), якою пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24 лютого 2018 року було змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 було визнано протиправним та нечинним п. 6 Постанови № 103, яким п. 4 Постанови № 704 викладений у новій редакції.
Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність, та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Таким чином, позиція відповідача про те, що під час розрахунку грошової допомоги слід застосувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, який встановлено постановою КМУ №704, як сталої величини, визначеного станом на 01.01.2018, не грунтується на положеннях чинного законодавства.
Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача.
З цих підстав суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції з змін.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року по справі №160/11641/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України.
Повний текст постанови складено 10.10.2023
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк