ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 534/813/23 Номер провадження 11-кп/814/2341/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
ОКРЕМА ДУМКА
28 вересня 2023 року м. Полтава
Колегією суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 28 вересня 2023 року розглянуто апеляційну скаргу прокурора Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_5 на ухвалу Комсомольського міського суду Полтавської області від 10 серпня 2023 року, якою у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12020170000000603 від 21.12.2020, за обвинуваченням зокрема ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255-1, ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 311, ч. 2 ст. 306, ч. 1 ст. 209, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 263-1 КК України, частково задоволено клопотання прокурора та продовжено щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 08.10.2023 включно з одночасним визначенням застави в розмірі 270 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 724 680 грн.
За результатами перегляду зазначеної вище ухвали районного суду, апеляційним судом прийнято рішення, яким апеляційну скаргу прокурора Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_5 задоволено, а ухвалу Комсомольського міського суду Полтавської області від 10 серпня 2023 року скасовано. Постановлено нову ухвалу, якою задоволено клопотання прокурора ОСОБА_5 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 днів до 08 жовтня 2023 року включно, без визначення розміру застави.
З прийнятим рішенням колегії суддів не погоджуюся з огляду на таке.
Відповідно до наданих матеріалів, оскаржена прокурором ухвала Комсомольського міського суду Полтавської області від 10 серпня 2023 року щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
В той же час, ч. 4 ст. 399 КПК України передбачено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
За правилами ч. 2 ст. 392 КПК України ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч.1 цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч.1 цієї статті.
Ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому КПК.
У ч. 5 ст. 394 КПК України зазначено, що ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором.
Ухвала ж про відмову в обранні, зміні або продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою не оскаржується. Не може також бути оскаржена ухвала суду з метою погіршення становища обвинуваченого.
Це, зокрема слідує з телеологічного (цільового) тлумачення Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо забезпечення виконання рішення Конституційного Суду України щодо оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою» від 02 грудня 2020 року №1027-ІХ, якому передувало рішення Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року №4-р/2019. Так, у вказаному рішенні визнано неконституційним положення ч. 2 ст. 392 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Конституційний Суд України, дійшовши такого висновку, в обґрунтування зазначив, що неможливість оскарження особою чи її захисником в апеляційному порядку ухвали суду про продовження строку тримання під вартою створює умови, за яких помилкове рішення суду першої інстанції, чинне протягом тривалого часу, може призвести до тяжких невідворотних наслідків для зазначеної особи у вигляді безпідставного обмеження її конституційного права на свободу.
Викладене узгоджується з ч. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Можливість же апеляційного оскарження та перегляду апеляційним судом рішення про тримання під вартою, ухваленого судом першої інстанції, має на меті насамперед уникнення свавільного позбавлення свободи.
Також Конституційний Суд України вказав, що положення ч. 2 ст. 392 КПК України в частині неможливості окремого апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою не гарантують особі ефективної реалізації її конституційного права на судовий захист, не відповідають критеріям справедливості та співмірності (пропорційності), не забезпечують справедливого балансу інтересів особи та суспільства, а тому суперечать вимогам статей 1, 3, 8, 21, 29 ч. 1 ст. 55 Основного Закону України.
Як убачається зі змісту даного рішення Конституційного Суду України, Верховна Рада України мала привести нормативне регулювання, встановлене ч. 2 ст. 392 КПК України, у відповідність із Конституцією України та цим рішенням, а також запровадити такий механізм гарантування права на свободу обвинуваченого, щодо якого винесено ухвалу про тримання під вартою в ході розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, який не перешкоджатиме досягненню цілей правосуддя, не порушуватиме права інших учасників кримінального провадження та забезпечуватиме інші засади судочинства, зокрема розумні строки розгляду справи.
На користь названого вище свідчить і Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо забезпечення виконання рішення Конституційного Суду України щодо оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою».
Серед іншого, з пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що він спрямований на забезпечення виконання рішення Конституційного Суду України, згідно з яким особа має право оскаржити саме ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, яку було постановлено під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
У висновку Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України наведено зауваження щодо кола учасників, яким надано право на оскарження вказаних ухвал, зокрема щодо позбавлення відповідного права прокурора. Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України констатувало, що прокурор - це особа, яка обіймає посаду, передбачену ст.15 Закону України «Про прокуратуру»(п. 15 ч. 1 ст. 3 КПК України), здійснює підтримання державного обвинувачення в суді з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави (ч.1 ст1, п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про прокуратуру»). Тому, хоча вірогідність подання прокурором апеляційної скарги на відповідну ухвалу не є високою, йому слід залишити право на подання такої скарги.
Із такого формулювання видно, що прокурору пропонувалося надати право на апеляційне оскарження ухвали суду про тримання під вартою під час судового розгляду саме з метою надання йому можливості покращити становище обвинуваченого в разі встановлення порушення норм закону в ході обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою.
Отже на моє переконання, саме в такому розумінні і було враховано зауваження Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України щодо включення до ч. 5 ст. 394 КПК України прокурора як суб'єкта апеляційного оскарження.
Такий висновок є логічним, виходячи крім того, з порівняння п.п. 2, 3 ч.1 ст. 309 та ч. 5 ст. 394 КПК України.
Так, у п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 309 КПК України законодавець визначив, що під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою або відмова у його застосуванні, а також продовження строку тримання особи під вартою або відмова в його продовженні.
Водночас, ухвалюючи доповнення до ст. 394 КПК України Верховна Рада України, діючи на виконання рішення Конституційного Суду України чітко визначила, що на відміну від стадії досудового розслідування, під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою.
Виходячи з буквального тлумачення положень ч. 5 ст. 394 КПК України, прокурор під час судового провадження апріорі не може оскаржити ухвалу суду про відмову в обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, відмову в зміні іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також відмову в продовженні строку тримання під вартою, тобто оскаржити ці рішення на погіршення становища обвинуваченого.
У даному випадку, коли прокурор під час судового провадження не може оскаржити ухвалу суду про відмову у триманні особи під вартою, неправильним є тлумачення положень ч. 5 ст. 394 КПК України як таких, що дають можливість прокурору ставити питання перед судом апеляційної інстанції про скасування ухвали про тримання особи під вартою в частині визначення їй альтернативного запобіжного заходу у виді застави, тим самим погіршуючи становище обвинуваченого.
З огляду на зазначене вище, за змістом норм кримінального процесуального законодавства саме під час судового провадження, на відміну від стадії досудового розслідування, прокурор може оскаржувати судове рішення суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, але тільки в аспекті покращення становища обвинуваченого.
Оскільки в поданій апеляційній скарзі прокурор ставив питання про погіршення становища обвинуваченого ОСОБА_6 , висуваючи вимогу продовжити останньому запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави (скасувати можливість звільнення обвинуваченого з-під варти шляхом внесення застави) і залишити його під вартою, то з указаних підстав ухвала місцевого суду не могла бути прийнята апеляційним судом, а тим паче задоволена.
Навіть прийнявши таку апеляційну скаргу до свого провадження, та встановивши підстави неможливості її розгляду в судовому засіданні, апеляційний суд мав закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_5 на ухвалу Комсомольського міського суду Полтавської області від 10 серпня 2023 року щодо ОСОБА_6 .
Така позиція не суперечить висновкам, викладеним в ухвалі Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 лютого 2019 року (справі №569/17036/18, провадження № 51-598кмо19).
Суддя Полтавського
апеляційного суду ОСОБА_4