ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
06.10.2023Справа № 910/445/23
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування" (Україна, 08131, Київська обл., с. Софіївська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, буд. 56; ідентифікаційний код: 35429675)
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.Ес.Ай" (Україна, 04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, буд. 4, корп. 6А; ідентифікаційний код: 32404600)
про стягнення 10 753,80 грн
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.Ес.Ай" (далі - відповідач) про стягнення 10 753,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до позивача перейшло право на отримання від відповідача відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
Будь-яких заперечень від відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходило.
Частиною п'ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, буд. 4, корп. 6А.
На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 30.01.2023 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.
09.02.2023 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу, разом з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 30.01.2023, яке відповідно до повідомлення підприємства поштового зв'язку не було вручене відповідачу у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.
Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Пунктом 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.
За приписами частини першої статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвала Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 про відкриття провадження у справі № 910/445/23 була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 31.01.2023.
З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та останньому були створені достатні умови для реалізації ним своїх процесуальних прав.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 було витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро України відомості щодо полісів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/201010256 та № ЕР/202397326, із обов'язковим зазначенням дат початку і закінчення їх дії.
08.09.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла інформація про страхове покриття.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
15.04.2021 о 06 год. 50 хв. по АДРЕСА_1 сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Hyundai Getz", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля "Suzuki Vitara", реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Відповідно до постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.04.2021 у справі № 369/5440/21 ОСОБА_1 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено, зокрема, автомобіль "Suzuki Vitara", реєстраційний номер НОМЕР_2 , який був застрахований у позивача на підставі Договору добровільного страхування транспортного транспорту №АС-015712 від 16.01.2021.
21.04.2021 страхувальник позивача звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування.
Згідно з наявним у матеріалах справи рахунком ремонтної організації (Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіДі Гранд") № ГДрС-0005431 від 15.04.2021, вартість ремонту автомобіля "Suzuki Vitara", реєстраційний номер НОМЕР_2 , склала 23 507,61 грн.
На підставі Страхового акту № 9292 від 05.05.2021, відповідно до якого сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті, складає 23 507,61 грн, позивачем було здійснено виплату своєму страхувальнику страхового відшкодування в зазначеному розмірі, яке було перераховано на рахунок ремонтної організації, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією платіжного доручення № 2257 від 12.05.2021.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було направлено на адресу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" Заяву на виплату страхового відшкодування (вих. № 15/04/8/2/1108-21 від 27.04.2021) в розмірі 23 507,61 грн.
У відповідь Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" листом № 490 від 30.06.2021 повідомило, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля "Hyundai Getz", реєстраційний номер НОМЕР_1 також була застрахована у Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.Ес.Ай" за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 201010256, у зв'язку з чим Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" прийняло рішення про виплату 50% від належного розміру страхового відшкодування.
З наявної в матеріалах справи банківської виписки вбачається, що Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" сплатило позивачеві 11 753,80 грн страхового відшкодування.
Зважаючи на викладене, позивач звернувся до відповідача із Заявою на виплату страхового відшкодування (вих. № 15/04/8/2/1512-21 від 02.07.2021) в розмірі 11 753,80 грн, яку відповідач отримав 07.07.2021, проте відповіді не надав.
З огляду на те, що відповідач не здійснив виплату позивачу страхового відшкодування, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь страхове відшкодування в розмірі 10 753,80 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Вказана норма кореспондується зі статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Суд встановив факт виконання позивачем умов Договору добровільного страхування транспортного транспорту №АС-015712 від 16.01.2021 та виплати, на підставі заяви страхувальника, Страхового акту № 9292 від 05.05.2021 та рахунку № ГДрС-0005431 від 15.04.2021, своєму страхувальнику страхового відшкодування в розмірі 23 507,61 грн, яке було перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіДі Гранд", що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією платіжного доручення № 2257 від 12.05.2021.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Виходячи з наведеного, страховик внаслідок виконання обов'язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому деліктне зобов'язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина фізичної особи ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку.
Водночас обставини справи свідчать про те, що транспортний засіб винної в ДТП особи - автомобіль "Hyundai Getz", реєстраційний номер НОМЕР_1 станом на дату ДТП (15.04.2021) був застрахований за двома договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а саме:
- у Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.Ес.Ай" відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/201010256;
- у Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/202397326.
Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з абзацом першим частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У статті 981 Цивільного кодексу України зазначено, що договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 989 Цивільного кодексу України страхувальник зобов'язаний при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується (аналогічні положення містяться в пункті 17.3. статті 17 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"). Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним.
Отже, чинне законодавство дозволяє страхувальнику укладати декілька договорів страхування одного об'єкта з різними страховиками. У разі наявності на момент укладення договору страхування іншого чинного договору страхування того ж самого об'єкта від тих саме ризиків, страхувальник зобов'язаний повідомити про це страховика. Невиконання такого обов'язку тягне за собою нікчемність нового договору страхування (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.02.2018 у справі №910/9263/17, від 18.04.2018 у справі №910/24068/16 та від 23.07.2018 у справі №761/16781/17.
З наведеним кореспондуються приписи пунктів 20-1.1, 20-1.2 статті 20-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно з якими у разі зміни власника забезпеченого транспортного засобу договір страхування зберігає чинність до закінчення строку його дії. У разі відчуження забезпеченого транспортного засобу права та обов'язки страхувальника переходять до особи, яка прийняла такий транспортний засіб у свою власність.
Оскільки на момент укладення страхувальником - ОСОБА_1 з Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" Договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/202397326, автомобіль "Hyundai Getz", реєстраційний номер НОМЕР_1 , вже був застрахований у відповідача згідно з Договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/201010256, укладеним попереднім власником автомобіля, а в силу ст. 20-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зміна власника забезпеченого транспортного засобу не припиняє автоматично дію договору страхування і цей договір діє до закінчення строку на який він укладався, при цьому права та обов'язки страхувальника переходять до нового власника, то відповідно до вимог зазначеного закону і Цивільного кодексу України саме на страхувальника покладається обов'язок повідомляти страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується, проте цей обов'язок належним чином виконано страхувальником не було, тому укладений з Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" Договір (поліс) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/202397326 є нікчемним на підставі ч. 1 ст. 989 Цивільного кодексу України та п. 17.3 ст. 17 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Hyundai Getz", реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована у відповідача раніше, відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/201010256, який був чинним станом на дату ДТП, то особою, відповідальною за завдану внаслідок ДТП шкоду, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у межах, передбачених вказаним законом та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є відповідач.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Відтак, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню страховиком цивільно-правової відповідальності, підлягають застосуванню спеціальні норми закону, а саме п. 22.1 ст. 22 та ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Наведеними нормами закону встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Частина 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16.
Суд вважає, що проведення оцінки розміру завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за № 1074/8395 (далі - Методика).
Відповідно до п. 1.6 Методики відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин; строк експлуатації - це період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.
Згідно з пунктом 7.38 Методики значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів; 5 років - для мототехніки.
З наявного в матеріалах справи свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 вбачається, що рік випуску транспортного засобу "Suzuki Vitara", реєстраційний номер НОМЕР_2 - 2020, відтак в силу вказаних вище положень чинного законодавства України значення коефіцієнту фізичного зносу дорівнює нулю.
Доказів наявності винятків, що передбачені п. 7.39 Методики, відповідачем суду не надано.
За висновком суду, виплата позивачем своєму страхувальнику страхового відшкодування, розмір якого визначено на підставі рахунку ремонтної організації, є правомірною і вказаний рахунок разом з відповідним платіжним дорученням про виплату страхового відшкодування є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Частиною 18 статті 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/201010256 ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 130 000,00 грн, франшиза - 1 000,00 грн, відтак позивач має право вимагати від відповідача виплати страхового відшкодування в сумі 22 507,61 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З огляду на положення вищезазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві (ст. 14 Господарського процесуального кодексу України), позивач має право вільно обирати способи захисту свого порушеного права чи інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Оскільки позивач просить стягнути з відповідача саме 10 753,80 грн страхового відшкодування, то, з урахуванням принципу диспозитивності, суд розглядає позовні вимоги виходячи із заявленого розміру.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає страхове відшкодування в розмірі 10 753,80 грн.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 481,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.Ес.Ай" (Україна, 04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, буд. 4, корп. 6А; ідентифікаційний код: 32404600) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування" (Україна, 08131, Київська обл., с. Софіївська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, буд. 56; ідентифікаційний код: 35429675) страхове відшкодування в розмірі 10 753 (десять тисяч сімсот п'ятдесят три) грн 80 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 06.10.2023
Суддя О.В. Нечай