ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2023 р. Справа № 520/881/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2022, головуючий суддя І інстанції: Севастьяненко К.О., м. Харків, повний текст складено 25.07.22 по справі № 520/881/22
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання протиправною відмови, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України ( далі - МОУ, відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову Міністерства оборони України, якою відмовлено ОСОБА_1 в отриманні безоплатної первинної правової допомоги з правових питань;
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у ненаданні ОСОБА_1 безоплатної первинної правової допомоги з правових питань порушених у заяві про надання безоплатної первинної правової допомоги датованої 06.11.2021;
- зобов'язати Міністерство оборони України надати ОСОБА_1 безоплатну первинну правову допомогу з правових питань порушених у заяві про надання безоплатної первинної правової допомоги датованої 06.11.2021 відповідно до вимог Закону України «Про безоплатну правову допомогу»;
- зобов'язати Міністерство оборони України відповідно до ст. 382 КАС України подати у 15 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність та безпідставність відмови МОУ надати позивачу відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" правову інформацію, необхідну для отримання ОСОБА_1 довідки про обставини його поранення, що мали місце під час проходження ним військової служби в районі ведення бойових дій в Демократичній республіці Афганістан у 1987 році. Пославшись на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 23.06.2021 у справі №420/2752/20, наполягав, що ненадання відповідачем чіткої відповіді на поставлені позивачем питання у заяві про надання безоплатної первинної правової допомоги свідчить про протиправну бездіяльність МОУ щодо надання ОСОБА_1 безоплатної правової допомоги з правових питань, порушених у заяві.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2022 у справі № 520/881/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною відмови, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Міністерства оборони України, якою відмовлено ОСОБА_1 в отриманні безоплатної первинної правової допомоги з правових питань.
Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у ненаданні ОСОБА_1 безоплатної первинної правової допомоги з правових питань порушених у заяві про надання безоплатної первинної правової допомоги датованої 06.11.2021.
Зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання безоплатної первинної правової допомоги датованої 06.11.2021р. відповідно до вимог Закону України «Про безоплатну правову допомогу».
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2022 у справі № 520/881/22 та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю; вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених МОУ, за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що згідно з положеннями ч. 4 ст.10 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» для розгляду звернення позивача про надання первинної правової допомоги, питання, яке у ньому ставиться, має бути віднесено до повноважень відповідного органу, до якого таке звернення надіслане, тобто, у даному випадку - має бути віднесено до повноважень Міністерства оборони України. Разом з цим, зі змісту заяви позивача про надання первинної правової допомоги, вбачається, що вона, по-перше, стосується подій, документів та законодавства часів Радянського Союзу, тобто інформації, розпорядником якої не є Міністерство оборони України, а, по-друге, починаючи з другого пункту, заява має гіпотетичний характер, оскільки з неї неможливо встановити жодних обставин отримання позивачем поранень саме під час проходження ним служби у Радянській армії. Так, крім можливого року (1987 рік) отримання поранення (заявником не деталізуються обставини вчинення військовослужбовцем злочинів (правопорушень), зокрема про те, вчинені останні при виконанні службових обов'язків чи в позаслужбовий час, на території військової частини, чи за її територією, при виконанні бойового завдання чи за межами бойової обстановки, групою осіб або одноособово та інші, що, крім іншого, об'єктивно унеможливлює визначення кваліфікації того чи іншого правопорушення).
Таким чином, зазначене вище безумовно свідчить про те, що запитувана позивачем інформація не відноситься до надання безоплатної первинної правової допомоги у розумінні Закону України «Про безоплатну правову допомогу», а заява позивача відповідно до ч. 9 ст.10 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» підлягала розгляду в порядку, встановленому законодавством про звернення громадян.
Таким чином, враховуючи, що МОУ звернення позивача було розглянуто, за наслідками чого надано відповідь, що в свою чергу виключає наявність бездіяльності у діях відповідача, рішення суду першої інстанції, на думку апелянта, є безпідставним, необґрунтованим та таким що суперечить нормам матеріального права.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до Міністерства оборони України з заявою про надання безоплатної первинної правової допомоги, зокрема, просив повідомити:
1. Який орган державної влади України уповноважений на даний час видати (оформити) позивачу довідку про обставини його поранення та контузії отриманих ним у 1987 році в період проходження ним дійсної військової служби в Демократичній Республіці Афганістан;
1.1 Просив зазначити відповідно до яких норм права орган державної влади України уповноважений оформляти документ про обставини поранення позивача отриманого ним в період проходження військової служби в районі ведення бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан у 1987р.;
1.2 Який перелік документів необхідно подати позивачу до уповноваженого органу з видачі (оформлення) довідки про обставини поранення позивача отриманого ним в період проходження військової служби в районі ведення бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан у 1987р., для отримання вищевказаної довідки;
2. Чи була передбачена відповідальність у 1987р. (кримінальна, адміністративна або дисциплінарна) у випадку отримання позивачем поранення (контузії), внаслідок дій противника в районі ведення бойових дій при виконанні ним військового обов'язку;
2.1 Просив також зазначити конкретну кваліфікацію правопорушення (злочину) у випадку наявності відповідальності при вказаних позивачем обставинах;
3. До якої відповідальності притягувався би позивач у випадку отримання ним поранення, контузії або травми у 1987р., якщо поранення, контузія або травма були б наслідком:
- вчинення позивачем злочину або адміністративного правопорушення;
- вчинення позивачем (військовослужбовцем) дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
- навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження чи іншого шкоди своєму здоров'ю або самогубства;
4. Які дії повинен був вчинити командир відповідно до дисциплінарного статуту стосовно позивача, у випадку отримання ним поранення, контузії або травми у 1987, внаслідок:
- вчинення позивачем злочину або адміністративного правопорушення;
- вчинення позивачем (військовослужбовцем) дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
- навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження чи іншого шкоди своєму здоров'ю або самогубства.
5. По кожному випадку просив конкретно зазначити кваліфікацію (або можливі кваліфікації злочинів та правопорушень) при вказаних позивачем вище обставинах.
Листом № 298/2/3538 від 07.12.2021 відповідач роз'яснив позивачу, що порушені у зверненні питання були та/або можуть бути предметом судового розгляду адміністративної справи у порядку позовного провадження, де представництво інтересів позивача здійснюється адвокатом. Відповідно до відомостей офіційної веб-сторінки Національної асоціації адвокатів України зазначена у зверненні адреса для листування належить адвокату, відомостей, які б свідчили про повноваження вказаного адвоката здійснювати представництво інтересів позивача, у тому числі отримувати правову допомогу в Міноборони та його органах, відсутні. З огляду на викладене, відсутні підстави для надання безоплатної первинної правової допомоги.
Позивач, вважаючи, що відповідачем порушено його право на отримання безоплатної правової допомоги, звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності протиправної бездіяльності МОУ щодо не надання безоплатної правової допомоги позивачу, оскільки лист від 07.12.2021 № 298/2/3538 не містив ані чіткої відповіді на поставлені у надісланому в порядку Закону України "Про безоплатну правову допомогу" зверненні від 06.11.2021 про надання безоплатної первинної правової допомоги питання, ані аналізу щодо того, які питання, порушені у зверненні, не належать до компетенції МОУ.
З метою повного та всебічного захисту прав позивача суд вважав за необхідне зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву позивача про надання безоплатної первинної правової допомоги від 06.11.2021.
Відмовляючи в частині вимог про встановлення судового контролю, суд першої інстанції зазначив про недоведеність позивачем обставин, які б викликали у суду сумнів щодо ухилення відповідача від виконання судового рішення, та вказав на відсутність підстав для застосування приписів ст.382 КАС України.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в частині задоволення позову), колегія суддів зазначає таке.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги визначено в Законі України "Про безоплатну правову допомогу" від 2 червня 2011 року № 3460-VI ( далі - Закон № 3460-VI).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 3460-VI безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел;
За визначенням ч. 1 ст. 9 Закону № 3460-VI суб'єктами надання безоплатної первинної правової допомоги в Україні є: 1) органи виконавчої влади; 2) органи місцевого самоврядування; 3) фізичні та юридичні особи приватного права; 4) спеціалізовані установи; 5) центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
На виконання ч. 4 ст. 10 Закону № 3460-VI органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у разі письмового звернення осіб про надання будь-якого з видів правових послуг, передбачених частиною другою статті 7 цього Закону, з питань, що віднесені до їх повноважень, зобов'язані надати такі послуги протягом 30 календарних днів з дня надходження звернення. Відповідно до ч. 5. ст. 10 Закону, якщо у зверненні особи міститься лише прохання про надання відповідної правової інформації, така правова допомога надається не пізніше п'ятнадцятиденного терміну з дня отримання звернення.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону № 3460-VI безоплатна первинна правова допомога включає такі види правових послуг: 1) надання правової інформації; 2) надання консультацій і роз'яснень з правових питань; 3) складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру); 3-1) надання консультацій, роз'яснень та підготовка проектів договорів користування земельними ділянками (оренда, суборенда, земельний сервітут, емфітевзис, суперфіцій) для сільського населення - власників земельних ділянок.
Положеннями ч. 7 ст. 10 Закону № 3460-VI передбачено, якщо питання, порушені у зверненні, не належать до компетенції органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, до якого надійшло звернення особи, такий орган протягом п'яти календарних днів повинен надіслати це звернення до відповідного органу та повідомити про це особу, яка подала звернення.
Згідно зі ст. 6-1 Закону № 3460-VI до системи надання безоплатної правової допомоги належать: 1) координаційний центр з надання правової допомоги; 2) суб'єкти надання безоплатної первинної правової допомоги; 3) суб'єкти надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів вважає, що для розгляду звернення позивача про надання первинної допомоги, питання які у ньому поставлені мають бути віднесені до компетенції відповідного органу, до якого таке звернення надіслане.
При цьому, законодавець передбачив, що наслідком обрання невірного адресата звернення, тобто порушення питань, що не входять до повноважень відповідного органу, є перенаправлення такого звернення до належного органу з повідомленням про це особу, яка подала звернення.
Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671 (далі - Положення № 671) визначено, що Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба. Міноборони є уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі державної авіації.
Згідно з п. 86 п. 3 Положення № 671 основними завданнями Міноборони є, зокрема: здійснення розгляду звернень громадян з питань, пов'язаних з діяльністю Міноборони, Збройних Сил, підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони, а також стосовно актів, які ними видаються, забезпечує в установленому порядку доступ до публічної інформації, розпорядником якої є Міноборони.
З розміщеної на офіційному веб-сайті Міністерства оборони України інформації вбачається, що Міністерство оборони України, як суб'єкт надання безоплатної первинної правової допомоги, в межах своєї компетенції, надає такі види правових послуг: надання правової інформації; надання консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру); надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.
Отже, з аналізу викладених норм слідує, що відповідач є суб'єктом надання безоплатної первинної правової допомоги.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про інформацію" правова інформація - це будь-які відомості про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.
Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.
З матеріалів справи вбачається, що поставлене позивачем в заяві від 06.11.2023 питання під № 1 стосується надання роз'яснення щодо органу державної влади України до повноважень якого належить видача (оформлення) довідки про обставини поранення та контузії отриманих позивачем у 1984 році в період проходження ним дійсної військової служби в Демократичній Республіці Афганістан, нормативно-правового регулювання, а також зазначення переліку документів, необхідних для отримання вказаної довідки.
За змістом спірних відносин, що склались у цій справі, ОСОБА_1 , звертаючись до Міністерства оборони України, просив надати правову інформацію, роз'яснення з правових питань, що безпосередньо стосується прав, свобод позивача
Однак, дослідивши зміст листа відповідача № 298/2/3538 від 07.12.2021, колегія суддів вважає, що чіткої та однозначної відповіді на поставлені позивачем у вищевказаному зверненні від 06.11.2021 про надання безоплатної первинної правової допомоги питання, відповідачем не надано, роз'яснено лише, що порушені у зверненні питання були та/або можуть бути предметом судового розгляду адміністративної справи у порядку позовного провадження, де представництво інтересів позивача здійснюється адвокатом, та зроблено висновок про відсутність підстав для надання позивачеві безоплатної первинної правової допомоги.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23.06.2021 р. у справі №420/2752/20, мета безоплатної первинної правової допомоги полягає в інформуванні особи про її індивідуальні права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань.
Звернення про надання одного з видів правових послуг, передбачених ч. 2 ст. 7 Закону № 3460-VI має бути пов'язано із забезпеченням реалізації індивідуально виражених прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення (п. 18, п.19).
Враховуючи, що питання № 1, порушене позивачем у заяві від 06.11.2021, стосується реалізації індивідуально виражених прав і свобод позивача, а саме отримання правової інформації з питань оформлення позивачем довідки про обставини його поранення, колегія суддів вважає, що позивач в частині вказаного питання звертався до відповідача за отриманням одноразової грошової допомоги передбаченої ст. 16 Законом України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».
Міністерство оборони України є розпорядником запитуваної у питанні №1 інформації, оскільки відповідно до ст.ст. 16, 23 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України. Фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України.
Оскільки виплата одноразової грошової допомоги призначається і здійснюється за рахунок коштів відповідача, останній повинен бути обізнаний про порядок реалізації права на її отримання, зокрема щодо органу державної влади уповноваженого видавати довідку про обставини поранення, переліку документів необхідного для її отримання та нормативно-правового регулювання цих правовідносин.
За таких обставин, отримання інформації в розрізі питання № 1 підпадає під дію Закону № 3460-VI.
Отже, доводи апеляційної скарги про не віднесення запитуваної позивачем інформації до безоплатної первинної правової допомоги в розрізі питання № 1 щодо надання правової інформації та роз'яснень з правових питань, є неприйнятними.
Щодо питань під № 2-5, порушених позивачем в заяві від 06.11.2021, стосовно надання МОУ правової кваліфікації діянь позивача, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що їх не можна вважати правовими, відповідь на які, відповідач повинен надати відповідно до вищезазначеного Закону виходячи з такого.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону № 3460-VI безоплатною первинною правовою допомогою є вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Як вбачається зі змісту питань за №№ 2-5, позивач бажав отримати інформацію стосовно виду юридичної відповідальності під час проходження ним дійсної військової служби в Демократичній Республіці Афганістан та отримання поранення, контузії або травми у 1984 році у випадку, якщо поранення та контузія є наслідком: вчинення позивачем (військовослужбовцем) дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; навмисного заподіяння собі (військовослужбовцем) тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства. По кожному випадку просив конкретно зазначити кваліфікацію (або можливі кваліфікації злочинів та правопорушень).
Вказані питання сформульовані шляхом припущення можливих подій, які могли б статися з позивачем в минулому на території іншої держави, отже мають гіпотетичний характер.
Колегія суддів зазначає, що кваліфікація вчинених особою діяння, у тому числі можливих порушень законодавства у спірних правовідносинах не відноситься до повноважень МОУ.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що відмова у наданні безоплатної первинної правової допомоги в цій частині, яка викладені відповідачем у листі, ґрунтується лише на посиланні відповідача про можливість оскарження дій та бездіяльності посадових і службових осіб в судовому порядку за зверненням позивача до адміністративного суду, де МОУ та його органи є стороною по справі.
Також, посилаючись на ст. 16 КАС України вказав, що представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), а право учасника справи отримувати безоплатну правову допомогу іншого учасника справи не передбачено.
Дослідивши зміст відповіді від 07.12.2021 року № 298/2/3538 на поставлені позивачем у заяві від 06.11.2021 року питання про надання безоплатної первинної правової допомоги, колегія суддів вважає, що остання не містить обґрунтованих відповідей на порушені позивачем питання, або мотивів їх відхилення. Крім того, Міністерством оборони України у зазначеній відповіді не вказано, що вказані позивачем питання не належать до компетенції відповідача, що слугувало б підставою для перенаправлення такого звернення відповідно до ч. 7 ст. 10 Закону № 3460-VI.
Враховуючи, що відповідь відповідача не містить будь-якої інформації стосовно порушених позивачем питань, колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про належний розгляд Міністерством оборони заяви ОСОБА_1 від 06.11.2021 року.
За встановлених у справі обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності МОУ щодо ненадання ОСОБА_1 безоплатної первинної правової допомоги з правових питань, порушених у заяві від 06.11.2021, а відтак відмова відповідача в отриманні ОСОБА_1 безоплатної правової допомоги також підлягає визнанню протиправною.
Як встановлено ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Враховуючи встановлені судом першої інстанції та підтверджені в суді апеляційної інстанції обставини щодо розгляду звернення позивача без дотримання вимог Закону №3460-VI, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту прав ОСОБА_1 в даному випадку буде зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву позивача про надання безоплатної первинної правової допомоги від 06.11.2021 відповідно до вимог Закону № 3460-VI.
Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
За визначенням, наведеним у ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд прийшов до вичерпних юридичних висновків на підставі встановлених фактичних обставин справи та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2022 по справі № 520/881/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій О.А. Спаскін