ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2023 року
справа №380/8318/23
провадження № П/380/8391/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач -1), Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області (далі - ГУ ПФУ у Житомирській області, відповідач-2) з такими вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирські області №135050011752 від 25.01.2023 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, передбачених пунктами «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», період роботи педагогом - культорганізатором Малодідушицької неповної середньої школи із 01.09.1990 по 31.12.1996 включно та призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 18.01.2023.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 18.01.2023 ОСОБА_1 звернулася до органу ПФУ із заявою, просила призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ). ГУ ПФУ у Житомирській області за наслідками її розгляду прийняло рішення №135050011752 від 25.01.2023, яким відмовило заявниці у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ у зв'язку з тим, що спеціальний стаж роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ станом на 10.10.2017 становить 20 років 9 місяців 10 днів (при необхідних - не менше 26 років 6 місяців), що є недостатнім для призначення такого виду пенсії. Орган ПФУ не зарахував до спеціального стажу період трудової діяльності з 01.09.1990 по 31.12.1996 на посаді педагога-культорганізатора, що не передбачено постановою КМ України №909 від 04.11.1993. Позивачка не погоджується з цим рішенням, вказує, що з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, з 04.06.2019 є чинними положення пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ, котрі передбачають, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Позивачка вказує, що відповідно до Переліку №909 в розділі «Освіта» серед іншого включені заклади та посади, зокрема, педагоги-організатори. Відповідно до Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затв. постановою КМ України від 14.06.2000 №963 до посад педагогічних працівників віднесено: педагог-організатор, культорганізатор. Позивачка вказує, що стаж її роботи на посадах педагогічного працівника, станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії склав понад 25 років, що є достатнім для призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ.
ГУ ПФУ у Львівській області позов не визнає. Представник відповідача подав відзив на позовну заяву (а.с. 30-31), просить суд відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі. Відповідач зазначив, що згідно принципу екстериторіальності документи ОСОБА_1 про призначення пенсії, як і рішення про відмову в призначенні пенсії, приймало ГУ ПФУ у Житомирській області. Зазначило, що згідно норм п. «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. На дату звернення вік ОСОБА_1 складав 51 рік, спеціальний стаж 20 років 09 місяців 10 днів. До спеціального стажу не зараховано період трудової діяльності з 01.09.1990 по 31.12.1996, оскільки ОСОБА_1 працювала на посаді педагога-культорганізатора, що не передбачено постановою КМ України №909 від 04.11.1993. Враховуючи, що в ОСОБА_1 відсутній необхідний стаж на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ, заявниця матиме право на пенсію за віком згідно з статтею 26 Закону №1058 з 22.03.2034.
ГУ ПФУ у Житомирській області подало відзив на позовну заяву (а.с. 34-36), позов не визнає та просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. Відзив містить аналогічні за змістом мотиви до викладених в оскарженому рішенні ГУ ПФУ у Житомирській області №135050011752 від 25.01.2023. Відповідач посилається на норми пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ, в редакції Закону, котрий набрав чинності 11.10.2017, про те, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 11.10.2017 (не менше 26 років 6 місяців). Відповідач вказує, що станом на 11.10.2017 спеціальний стаж позивачки, що дає право на призначення пенсії за вислугу років становив 20 років 9 місяці 10 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років. На вимогу суду відповідач надав копії заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії з доданими документами (а.с. 38-57).
Суд з'ясував зміст та підстави заяв по суті спору, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , 18.01.2023 звернулася до ПФУ із заявою про призначення пенсії за вислугу років (а.с.40); до заяви додала, серед інших, такі документи: - паспорт серія НОМЕР_2 та довідку про присвоєння ідентифікаційного номера, трудову книжку НОМЕР_3 ; диплом НОМЕР_4 про те, що вона в 1990 році закінчила повний курс Самбірського педагогічного училища за спеціальністю викладання в початкових класах загальноосвітньої школи; довідку за формою ОК-5- індивідуальні відомості про застраховану особу. Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_3 ( ОСОБА_1 з 01.09.1990 по 31.12.1996 працювала на посаді педагога-культорганізатора М.Дідушицької НСШ, а.с. 13,51).
25.01.2023 ГУ ПФУ у Житомирські прийняло рішення №135050011752, відповідно до котрого відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (а.с. 18). Рішення обґрунтовано таким:
«Відповідно до «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, хорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом:
на 1 квітня 2015 - не менше 25 років;
з 31 грудня 2015 року - не менше 25 років 6 місяців;
з 11 жовтня 2017 року - не менше 26 років 6 місяців.
Пунктом «е» статті 55 Закону України «Пенсійне забезпечення» із змінами згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який набув чинності з 01.01.2016 передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти після досягнення 55 років і за наявності спец.стажу роботи за переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затв. постановою КМ України від 04.11.1993 №909.
Вік заявниці 51 рік.
Страховий стаж особи 34 роки 10 місяців 29 днів.
Спеціальний стаж відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Пенсійне забезпечення» із змінами згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» становить 20 років 9 місяців 10 днів на 10.10.2017.
До спеціального стажу не зараховано період трудової діяльності з 01.09.1990 по 31.12.1996 оскільки ОСОБА_1 працювала на посаді педагог-культорганізатор, що не передбачено постановою КМ України від 04.11.1993 №909».
В рішенні орган ПФУ вказав, що особа матиме право на пенсійну виплату з 22.03.2034. Враховуючи викладені мотиви ГУ ПФУ у Житомирській області відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки відсутній необхідний стаж роботи на 11.10.2017 - 26 років 6 місяців
При прийнятті рішення суд керується такими нормами права:
Стаття 46 Конституції України закріплює право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
У преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Статтею 2 Закону №1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до статті 7 Закону № 1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію. Як визначено статтею 83 Закону №1788-XII, пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку.
Відповідно до статті 51 Закону № 1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Право на пенсію за вислугу років відповідно до статті 52 Закону №1788-XII мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII, в редакції до 01.04.2015, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №909 від 04.11.1993, якою затвердив Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік №909).
Відповідно до розділу 1 «Освіта» Переліку №909, закладами і установами освіти є загальноосвітні навчальні заклади, учителі, логопеди, військові загальноосвітні вчителі-логопеди, навчальні заклади, музичні і вчителі-дефектологи, художні школи щодо посад: учителі, логопеди, військові загальноосвітні вчителі-логопеди, навчальні заклади, музичні і вчителі-дефектологи, художні школи викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
14.06.2000 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №963, якою затвердив Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників (далі - Перелік №963). До посад педагогічних працівників згідно з цим Переліком віднесено: вчителі, викладачі всіх спеціальностей, асистент вчителя, асистент вчителя-реабілітолога, старший викладач вищого навчального закладу I і II рівня акредитації, майстер виробничого навчання, педагог професійного навчання, старший вихователь, вихователь, асистент вихователя, соціальний педагог по роботі з дітьми з інвалідністю, логопед закладу охорони здоров'я та соціального забезпечення, методист, педагог-організатор, практичний психолог, соціальний педагог, керівник гуртка, секції, студії, інших форм гурткової роботи; концертмейстер, художній керівник, культорганізатор, акомпаніатор, екскурсовод, інструктор з туризму закладів освіти; старший вожатий, вожатий, вихователь-методист, музичний керівник, інструктор з фізкультури, інструктор з праці, інструктор слухового кабінету, фахівець (консультант) інклюзивно-ресурсного центру, старший керівник та керівник туристських груп (походу, екскурсії, експедиції) у позашкільних закладах; старший майстер у професійно-технічному навчальному закладі, перекладач-дактилолог; помічник директора з режиму, старший черговий з режиму, черговий з режиму у закладах освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги і реабілітації.
З 01.04.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, яким також внесені зміні до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Так, статтю 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в новій редакції, право на пенсію за вислугу років мають:
е) працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, що набрав чинності 01.01.2016, у статтю 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» внесені зміни, зокрема у пункті «е»:
«в абзаці першому слова "незалежно від віку" замінити словами та цифрами "після досягнення 55 років і";
доповнити абзацами дванадцятим - двадцять п'ятим такого змісту:
"До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення:
які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту;
1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.»
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Згідно з статтею 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Пунктом 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII, відповідно до якого абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058 викладено в такій редакції: «Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії"; цей закон №2148-VIII набрав чинності 11.10.2017.
Конституційний Суд України 04.06.2019 за результатами розгляду справи №1-13/2018(1844/16, 3011/16) прийняв рішення №2-р/2019 та вирішив таке:
- визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII;
- положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
При вирішенні питання про застосовність до спірних правовідносин положень Закону №2148-VIII суд враховує правові висновки, висловлені Верховним Судом у справі №360/3611/20 (рішення від 21.04.2021):
«54. Водночас Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.
55. Згідно із частиною першою статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
56. Вирішуючи спір, Суд бере до уваги, що у рішенні від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
57. За такого правового регулювання ключовими питаннями справи є:
а) можливість застосування юридичної позиції, що сформована в рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»;
б) визначення кола осіб при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, на яких поширюється дія суперечливих норм Законів України № 1788-ХІI та № 1058-IV;
в) нормативне визначення величини показника вікового цензу при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
58. Згідно із статтею 1512 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
59. Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
60. З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
61. Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 1512 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
62. Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 1512 Конституції України.
63. Згідно із частиною першою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
64. У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
65. Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
66. У першому пункті резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
67. У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).
68. У пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме:
застосуванню підлягають положення Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
69. Згідно із частиною другою статті 8 Закону «Про Конституційний Суд України» з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності
70. У третьому пункті Рішення № 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинності Законом № 213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.
71. Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-VIII.
72. Верховний Суд наголошує, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.
73. Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
74. У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України» вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
75. Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, Суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
76. Водночас Суд бере до уваги, що згідно із пунктом 5 статті 62, пунктом 4 частини другої статті 63 Закону № 2136-VIII Сенат чи Велика палата закриває конституційне провадження у справі, якщо під час пленарного засідання буде виявлена втрата чинності актом (його окремими положеннями), щодо якого порушено питання відповідності Конституції України, крім випадків, передбачених частиною другою статті 8 цього Закону.
77. У цьому контексті Суд звертає увагу на те, що конституційне подання отримано Конституційним Судом України 08.04.2015, конституційне провадження відкрито ухвалою від 13.01.2016 № 1-у/2016. При цьому зміни до Закону України № 1058-ІV прийняті 03 жовтня 2017 року Законом № 2148-VІІІ.
78. Отже, враховуючи, що на виконання вимог пункту 5 статті 62, пункту 4 частини другої статті 63 Закону № 2136-VIII, Конституційним Судом не було закрито провадження у справі № 1-р/2020, відсутні підстави вважати, що у зв'язку із ухваленням Закону №1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017, втратили дію положення Закону № 1788-XII в частині регулювання прав на пільгову пенсію у період з 01.04.2015 року.
79. Проте положення пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 перешкоджають таким особам у реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VII. […]».
При прийнятті рішення суд враховує, що у рішенні №2-р/2019 від 04.06.2019 Конституційний Суд України вказав таке: Законом №911 встановлено як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону №1788; при цьому законодавець не мав об'єктивних підстав для запровадження юридичного регулювання, за яким встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - досягнення віку 50 та 55 років. Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення пункту "а" статті, яким внесені зміни до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону № 1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Також Конституційного Суду України дійшов висновку, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави. З огляду на наведене оспорювані положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.
Вирішуючи спір по суті, суд керується такими мотивами:
18.01.2023 ОСОБА_1 звернулася до органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII. Орган ПФУ при прийнятті рішення керується Законом №2148-VIII, за яким станом на 10.10.2017 (дату набрання чинності цим законом) спеціальний стаж заявниці повинен складати не менше 26 років 6 місяців. Оскільки за підрахунками відповідача спеціальний стаж ОСОБА_1 станом на 10.10.2017 становить 20 років 9 місяців 10 днів, такий є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII. При цьому до спеціального стажу позивачки не зарахований період трудової діяльності з 01.09.1990 по 31.12.1996 на посаді педагога-культорганізатора.
Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 з 01.09.1990 по 31.12.1996 працювала на посаді педагога-культорганізатора М.Дідушицької НСШ (запис трудової книжки №1, а.с. 13,51).
Відповідно до довідки про характер та умови праці Малодідушицької гімназії Стрийської міської ради Стрийського району Львівської області №33 від 11.04.2023 основними напрямками діяльності ОСОБА_1 , як педагога-культорганізатора з 01.09.1990 по 31.12.1996 було: - сприяння розвитку і діяльності дитячих громадських організацій та організація дозвілля учнів; - співпраця з органами учнівського самоврядування; - допомога в проведенні культурно-освітньої роботи в дитячих та юнацьких громадських організаціях; - сприяння у вивченні школярами народних традицій, звичаїв, обрядів, свят; - організація роботи учнівських об'єднань, доброчинних заходів, спрямованих на виховання загальнолюдських цінностей. Перебуваючи з 01.09.1990 по 31.12.1996 на посаді педагога-культорганізатора ОСОБА_1 виконувала наступні функції: - виховну (формування всебічно розвиненої особистості вихованця); - розвивальну (сприяння саморозвитку особистості кожного учня); - освітню (створення умов для формування компетенцій школяра); - організаторську (організація здійснення позакласної та позашкільної роботи з учнями).
У Переліку найменування посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, визначеному постановою КМУ від 04.11.1993 №909 віднесено роботу на посаді педагога-організатора. При цьому посади педагога-організатора, культорганізатора віднесена до посад педагогічних працівників, що передбачені Переліком №963, тому стаж роботи ОСОБА_1 на посаді педагога-культорганізатора підлягає зарахуванню до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років. Таким чином, відповідач протиправно не зарахував період роботи позивачки з 01.09.1990 по 31.12.1996 (це 6 років 3 місяці 29 днів) до стажу позивачки, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Отже, станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії (18.01.2023) в ОСОБА_1 наявний спеціальний стаж тривалістю понад 26 років 6 місяців, що є достатнім для призначення пенсії за вислугу років. Тому суд дійшов висновку про протиправність рішення №135050011752 від 25.01.2023 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ. Оскільки позивачка звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років 18.01.2023, то відповідно до статті 83 Закону №1788-XII пенсія за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягає призначенню з цієї дати.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову, за правилами, визначеними статтею 139 КАС України судові витрати позивача компенсуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.19-20,22,25-26,90,139,229,241-246,251,255,257-258,295 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №135050011752 від 25.01.2023.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, Львівська область, місто Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; ідентифікаційний код 13814885) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з 18.01.2023 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області (10003, місто Житомир, вул. О.Ольжича, буд. 7, ідентифікаційний код 13559341) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, Львівська область, місто Львів, вул.Митрополита Андрея, буд. 10, ідентифікаційний код 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 коп.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який постановив рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Москаль Р.М.