Справа № 351/2249/21
Провадження № 11-кп/4808/403/23
Категорія ч.2 ст.286 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2023 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретарів с/з ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Івано-Франківську кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Снятинського районного суду від 02.06.2023 року, у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -
ВСТАНОВИВ:
Вказаним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, офіційно не працюючого, одруженого, раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді 3 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст.75 КК України, звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 2 роки.
Відповідно до ст.76 КК України на ОСОБА_7 покладено наступні обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи;
3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
Стягнуто зі ОСОБА_7 на користь Івано-Франківського НДЕКЦ витрати на залучення експертів, у зв'язку із проведенням експертиз у сумі 7379,66 грн.
Згідно вироку, обвинувачений ОСОБА_7 , керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_9 .
Кримінальне правопорушення вчинено за наступних обставин.
Так, обвинувачений ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 06:30 год., керуючи автомобілем марки «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 рухався ділянкою проїзної частини автодороги Н-10 «Стрий-Чернівці-Мамалига», що по вул. Шевченка у м. Снятині Коломийського району Івано-Франківської області у напрямку м. Чернівці.
У цей час, по нерегульованому пішохідному переходу, позначеному горизонтальною дорожньою розміткою 1.14.1 «зебра» та дорожніми знаками 5.35.1, 5.35.2 «Пішохідний перехід», розпочала переходити проїзну частину вул. Шевченка пішохід ОСОБА_9 , яка рухалась зліва на право по напрямку руху автомобіля під керуванням ОСОБА_7 та, відповідно до вимог п.п. 4.16 а) та 18.1 Правил дорожнього руху України, мала перевагу у русі.
ОСОБА_7 під час руху проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку та стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух і безпечно керувати ним, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу та маючи об'єктивну можливість завчасно виявити на ньому пішохода ОСОБА_9 , своєчасно не зменшив швидкість руху автомобіля аж до його зупинки, внаслідок чого здійснив наїзд на останню.
При цьому ОСОБА_7 порушив вимоги Правил дорожнього руху України, а саме:
п. 1.3., згідно якого учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими;
п. 1.5., де передбачено, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян;
п. 1.7., в якому вказано, що водії зобов'язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху , як велосипедисти, особи, які рухаються в кріслах колісних, та пішоходи. Усі учасники дорожнього руху повинні бути особливо обережними до дітей, людей похилого віку та осіб з явними ознаками інвалідності;
п. 2.3., в якому зазначено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху, водій зобов'язаний:
б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;
п. 4.16. а) згідно якого пішохід має право на перевагу під час переходу проїзної частини позначеними нерегульованими пішохідними переходами;
п. 12.1., у відповідності до якого, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, водій повинен урахувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;
п. 12.3., який зобов'язує водія в разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможній виявити, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди;
п. 18.1., згідно якого водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
У результаті порушення водієм ОСОБА_7 вказаних пунктів ПДР сталася дорожньо-транспортного пригода, унаслідок якої пішохід ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, набряку головного мозку, крововиливу під оболонки головного мозку, від яких загинула на місці.
З вироком суду не погодився прокурор та подав апеляційну скаргу, в якій вважає незаконним через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, застосування ст.75 КК України, не призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Зазначає, що висновки суду про щире каяття ОСОБА_7 і можливість його виправлення без відбування покарання невмотивовані.
Зокрема, ОСОБА_7 свою вину у вчиненні ним злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України визнав лише в останньому слові.
Під час судового розгляду справи так і під час досудового розслідування вину не визнавав. Той факт, що обвинувачений лише на словах визнав вину, не може безумовно свідчити про щире каяття.
Крім цього, суд першої інстанції не призначив обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, не навівши при цьому у судовому рішенні жодних підстав для такого висновку.
Суд першої інстанції при призначенні покарання не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини вчинення даного кримінального правопорушення, яке спричинило загибель людини.
Просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Під час апеляційного розгляду:
- прокурор підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити;
- обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора, вирок суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Прокурор оскаржив вирок лише в частині призначеного покарання, а тому апеляційний суд перевіряє оскаржуваний вирок в цій частині.
Як вбачається з вироку суду першої інстанції, ОСОБА_7 , з урахуванням даних про його особу, щирого каяття та добровільного відшкодування шкоди родичам загиблої потерпілої ОСОБА_9 завданих збитків, призначено мінімальне основне покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки. При цьому, суд першої інстанції вважав недоцільним призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, у зв'язку з тим, що обвинуваченим кримінальне правопорушення вчинено вперше, є необережним злочином, обвинувачений є годувальником сім?ї, неофіційно працює водієм. Також, суд дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого можливе без відбування покарання, а тому застосував ст.75 КК України.
З такими висновками апеляційний суд в повній мірі погодитись не може, оскільки вони суперечать загальній меті покарання.
Відповідно до ст.65 КК України, суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом?якшують та обтяжують покарання.
2. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Проте, суд першої інстанції при призначенні покарання не врахував зазначених вимог Закону та конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, яке призвело до смерті потерпілої, а тому вирок в частині призначення покарання підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.
Призначаючи обвинуваченому покарання, апеляційний суд враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення та конкретні обставини його вчинення, а саме: кількість допущених порушень ПДР, що подія сталася на пішохідному переході, де водій має бути особливо уважним та переконаним у відсутності пішоходів і його рух не створює небезпеки. Також суд враховує дані про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягався, офіційно не працює, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, добровільно відшкодував всю шкоду родичам загиблої, які визнані потерпілими, щиро покаявся.
Враховуючі у сукупності наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_7 необхідно призначити мінімальне основне покарання передбачене санкцією ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на 2 роки. Саме таке покарання буде достатнім, а також дієвим для виправлення ОСОБА_7 та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.
Крім цього, апеляційний суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без відбування покарання а тому ОСОБА_7 слід звільнити від відбування основного покарання, якщо він протягом двох років не вчинить нових кримінальних правопорушень та виконає покладені на нього обов'язки.
Що стосується доводів прокурора про безпідставне урахування щирого каяття, вони не заслуговують на увагу апеляційного суду. З матеріалів справи вбачається, що обвинувачений визнав себе винуватим та покаявся у вчиненому злочині. Щирість каяття підтвердив тим, що добровільно відшкодував потерпілим завдані збитки. За таких обставин, в решті вирок суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 420 КПК України, апеляційний суд,
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Вирок Снятинського районного суду від 02.06.2023 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання, скасувати.
Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 2 роки.
Відповідно до ст.76 КК України, покласти на ОСОБА_7 наступні обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи;
3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_4
ОСОБА_3