ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6821/23 Справа № 212/4208/23 Суддя у 1-й інстанції - Власенко М.Д. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2023 року м.Кривий Ріг
справа № 212/4208/23
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання Гладиш К.І.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2023 року, яка постановлена суддею Власенко М.Д. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 19 червня 2023 року,
УСТАНОВИВ:
В червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою. Одночасно з позовом подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_2 в межах ціни позову у розмірі 588 062,67 грн., які знаходяться в усіх банківських установах на всіх рахунках останнього, включаючи картковий рахунок № НОМЕР_1 , що відкритий в АТ КБ «ПриватБанк».
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач вказує, що повернення боргу за борговою розпискою неможливо без рішення суду, тому невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладенням арешту на грошові кошти ОСОБА_2 , зокрема реалізація останнім належних йому грошових коштів, може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у майбутньому.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування ухвали суду першої інстанції та постановлення нової ухвали про задоволення заяви про забезпечення позову посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема на те, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не враховано вимоги ст.ст. 151,152 ЦПК України та висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, провадження 14-729цс19, та від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20, провадження 12-90гс20, зроблено помилковий та необґрунтований висновок про відсутність наявності передбачених законом підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Суд не взяв до уваги, що у позивача відсутня інформація про наявність у відповідача банківських рахунків, оскільки така інформація є конфіденційною, при цьому суд може накласти арешт на рахунки у фінансових установах без їх конкретизації, в такому випадку майно та кошти боржника мають бути виявлені державною виконавчою службою або приватним виконавцем в силу положень Закону України «Про виконавче провадження».
Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у справі № 212/4208/23.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , в режимі відеоконференції, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом установлено, що в провадженні Жовтневого районного суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою.
Відповідно до копії боргової розписки від 16 січня 2020 року ОСОБА_2 взяв у борг гроші в розмірі 10 000 доларів США, які зобов'язався повернути до 15 лютого 2020 року.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна не містить даних про наявність у відповідача нерухомого майна.
Представником позивача було подано до Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу позовну заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_2 в межах ціни позову у розмірі 588 062,67 грн., які знаходяться в усіх банківських установах на всіх рахунках останнього, включаючи картковий рахунок № НОМЕР_1 , що відкритий в АТ КБ «ПриватБанк».
Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції посилався на те, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках відповідача, в тому числі в АТ КБ «Приватбанк», позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності у відповідача таких рахунків, а також їх виду та призначення рахунків, що позбавляє суд можливості дотримати вимоги ч.4 ст.150 ЦПК України та не допустити забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші визначені законом виплати.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз'яснено, що особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язків елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, як би стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Згідно з п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз'яснено, що забезпечення позову допускається на будь якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Співмірність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.
Колегією суддів установлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійсно виник спір та існує реальна загроза істотного ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, у разі його доведеності, оскільки, ставиться питання про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 10 000,00 доларів США.
При вирішенні питання про забезпечення позову колегія суддів враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20), згідно з яким вказано, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Аналогічні висновки викладені в ухвалах Верховного Суду від 25 липня 2022 року у справі № 289/2563/21 (провадження № 61-6440ск22) та від 01 серпня 2022 року у справі № 522/11017/21(провадження № 61-6277ск22).
При цьому, колегія суддів бере до уваги, що наявні у відповідача грошові кошти, за рахунок яких можливе виконання рішення суду про стягнення з відповідача заборгованості, у разі визнання судом доведеності та обґрунтованості позову, можуть бути будь-яким шляхом відчужені чи витрачені відповідачем, що в подальшому призведе до невиконання рішення суду та порушення прав позивача.
Колегія суддів враховує, що у випадку накладення судом арешту на кошти відповідача в межах суми стягнення наслідки для відповідача будуть незначними, в порівнянні з тими наслідками, які можуть настати в результаті невжиття судом заходів забезпечення позову, та такі наслідки для відповідача будуть полягати лише в неможливості до ухвалення судом рішення у даній справі витрачати або іншим чином скористатися коштами, які за обставинами справи фактично належать позивачеві, оскільки такі не були повернуті відповідно до умов договору позики; інших негативних наслідків для відповідача у зв'язку з вжиттям заходів забезпечення не настане.
Колегія суддів виходить з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, необхідності забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів. У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню виходячи з розміру боргу, який, н переконання позивача становить 10 000 доларів США, що, за офіційним курсом НБУ, на момент постановлення ухвали становить 365 686 грн.
В іншій частині в задоволенні заяви слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2023 року скасувати.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.
Накласти арешт на належні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошові кошти в межах суми заявлених позовних вимог в розмірі 365 686 (триста шістдесят п'ять тисяч шістсот вісімдесят шість) грн., що знаходяться (обліковуються) у банківських установах на території України, на рахунках, що будуть виявлені Державною виконавчою службою або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, крім рахунків зі спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом.
В задоволенні іншої частини заяви про забезпечення позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 03 жовтня 2023 року.
Головуючий:
Судді: