справа № 754/104/20 головуючий у суді І інстанції Галась І.А.
провадження № 22-ц/824/8974/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
ПОСТАНОВА
Іменем України
27 вересня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», про стягнення матеріальної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, -
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути з ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 71 391 грн. 64 грн.
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про збільшення позовних вимог та просила стягнути з ОСОБА_3 матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 120 700 грн. 11 коп. Заява обґрунтована тим, що згідно отриманого на її замовлення Висновку експерта для подання до Деснянського районного суду м. Києва №13-3/640 від 31 серпня 2020 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля марки Toyota Rav-4, державний номерний знак НОМЕР_1 , станом на момент проведення дослідження, а саме 18 серпня 2020 року, складає 170 836,94 грн. Тобто, різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою становить 120 700,11 грн.
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про зміну предмету позову та просила стягнути з ОСОБА_3 витрати, пов'язані з проведенням відновлювального ремонту транспортного засобу «Toyota Rav-4 Cross sropt», д.н.з. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , 2008 року випуску, в розмірі 120 700 грн. 11 коп.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_3 заперечувала щодо прийняття заяви позивача про збільшення позовних вимог, а також щодо прийняття заяви позивача про зміну предмету позову.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 49 ЦПК України передбачено, що позивач має право відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), а також збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Частиною третьою статті 49 ЦПК України визначено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, у грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути з ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 71 391 грн. 64 грн.
20 лютого 2020 року ухвалою Деснянського районного суду міста Києва відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. Призначено судове засідання на 01 квітня 2020 року на 15 год. 30 хв.
01 квітня 2020 року засідання у справі не відбулося, у зв'язку з неявкою учасників справи. Наступне судове засідання призначено на 27 травня 2020 року на 11 год. 00 хв.
27 травня 2020 року відбулося перше судове засідання.
При цьому, у відповідності до вимог ст. 49 ЦПК України до початку першого судового засідання позивач не скористалася своїм правом та не подала суду заяву про збільшення розміру позовних вимог чи заяву про зміну предмету позову.
14 вересня 2020 року, тобто, майже через сім місяців після відкриття провадження у справі, позивач звернулася до суду з заявою про збільшення позовних вимог, а також долучила до неї висновок експерта від 31 серпня 2020 року №13-3/640 в якості доказу.
15 вересня 2020 року протокольною ухвалою Деснянського районного суду міста Києва прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на заяву протягом 15 днів.
23 лютого 2021 року позивач подала заяву про зміну предмету позову, яку 24 лютого 2021 року протокольною ухвалою Деснянського районного суду міста Києва також прийнято до розгляду та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на заяву протягом 15 днів.
Приймаючи подані позивачем заяви про збільшення розміру позовних з доказами та про зміну предмету позову, суд першої інстанції не звернув уваги, що перше судове засідання у справі відбулось 27 травня 2020 року і у відповідності до вимог п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 49 ЦПК України позивач з зазначеної дати таким правом більше не наділена.
Крім того, до поданої заяви про збільшення позовних вимог позивач додала висновок експерта від 31 серпня 2020 року №13-3/640 в якості доказу.
При цьому, пунктом 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою; зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Частиною 2 ст. 83 ЦПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до ч. 4 ст. 83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Разом з тим, зі змісту позовної заяви не вбачається, що зазначений доказ, а саме висновок експерта не міг бути поданий в межах процесуального строку, не зазначено, з яких саме причин він не міг бути поданий у встановлений строк. В заяві про збільшення позовних вимог позивач не обґрунтувала причини неможливості подання висновку експерта у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно відомостей зазначених у Висновку експерта та в заяві, представник позивача звернулася з заявою про проведення авто-товарознавчої експертизи з наданням висновку експерта лише 13 серпня 2020 року. Тобто, після одного року з моменту ДТП та через пів року з моменту відкриття провадження у справі.
На підставі вищевикладеного апеляційний суд вважає, що заява про збільшення позовних вимог та докази долучені до неї, а також заява про зміну предмету позову подані з порушенням процесуальних строків, передбачених статтями 49, 83 ЦПК України.
Частиною 8 ст. 83 ЦПК України передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до положень статті 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
За правилами статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відтак, встановивши, що заяви про збільшення позовних вимог та про зміну предмету позову подано з пропуском строку визначеного судом, суд першої інстанції, в порядку визначеному ст. 126 ЦПК України повинен був залишити такі заяви без розгляду.
Враховуючи зазначене, апеляційний суд переглядає справу в межах первісно заявлених позовних вимог (а.с.36, т. І).
Зазначені позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17 липня 2019 року о 18 год. 00 хв. в м. Києві по пр. Маяковського, 38/10 сталася дорожньо-транспортна пригода між автомобілем FORD Mondeo, д.н.з. НОМЕР_3 , яким керувала ОСОБА_3 , та автомобілем Тоуоtа Rаv-4, д.н.з. НОМЕР_1 , яким керувала ОСОБА_1 , що призвело до механічних пошкоджень обох транспортних засобів. Постановою Деснянського районного суду міста Києва від 06 вересня 2019 року у справі № 754/12741/19 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, визнано ОСОБА_3 . Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди з вини відповідача позивачу заподіяно майнову шкоду. Згідно Аварійного сертифікату № 12-Б/62/6 складеного Аварійним комісаром ОСОБА_4 08 жовтня 2019 року, за результатами дослідження 19 липня 2019 року транспортного засобу, вартість відновлювального ремонту автомобіля Тоуоtа Rаv-4, державний номерний знак НОМЕР_1 , складає 118 583,41 грн. Таким чином, розмір збитку, завданого власнику автомобіля марки Тоуоtа Rаv-4, державний номерний знак НОМЕР_1 , тобто позивачу, за даними згідно Аварійного сертифікату за результатами проведення авто-товарознавчого дослідження складає 118 583,41 грн. Проте, ПрАТ СК «ПЗУ Україна», за результатом розгляду страхової справи № ІІА2019071900061 перерахувало позивачу страхове відшкодування у значно меншій сумі - 50 136,83 грн. Разом з тим, згідно рахунку № ВДиС-0050967 від 01 жовтня 2019 року виданого ТОВ «Віді Автострада», на підставі заявки ОСОБА_1 , загальна сума ремонту до сплати без ПДВ складає 121 528,47 грн. Таким чином, розмір фактичного збитку, завданого власнику автомобіля марки Тоуоtа Rаv-4, державний номерний знак НОМЕР_1 , складає 121 528,47 грн., що на 71 391,64 грн. більше, ніж сума, яка сплачена ПрАТ СК «ПЗУ Україна». Враховуючи, що страхова виплата є недостатньою для повного відшкодування завданої шкоди позивач вважає, що відповідач, як винна у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої було пошкоджено транспортний засіб, який належить позивачу, зобов'язана сплатити на користь позивача різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, а саме 71 391,64 грн.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 16 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач вказує, що предметом пред'явленого позову було відшкодування різниці між вартістю відновлювального ремонту та матеріальним збитком, виплаченим страховиком. Таким чином, в розумінні ст. 1188, 1194 ЦК України відповідач у справі зобов'язаний здійснити відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Однак, в незалежності від посилання судом першої інстанції на правові норми ст. 1188, 1194 ЦК України в оскаржуваному судовому рішенні, законні вимоги позивача, залишилися без задоволення, що є прямим порушенням норм матеріального права. Судом першої інстанції невірно застосовані положення ст. 22 ЦК України та зроблено хибний висновок, що на час вирішення спору по суті позивачем не було надано підтверджень про сплату позивачем ремонту автомобіля, що унеможливлює однозначне визначення розміру збитків. Аналізуючи пред'явлену позовну заяву та її предмет вбачається, що позивач у справі вимагала стягнення з відповідача реальних збитків, які становили витрати, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Отже, усі зібрані докази на підтвердження реальних збитків стосувалися витрат, які планує понести позивач для відновлення свого порушеного права, в частині ремонту пошкодженого ТЗ внаслідок ДТП від 19 липня 2019 року. Однак, суд першої інстанції проігнорував положення ч. 2 ст. 22 ЦК України, та зробив хибний висновок, що позивач не надала підтвердження оплати ремонту пошкодженого ТЗ, що унеможливлює визначення розміру реальних збитків. Отже, суд першої інстанції, в порушення ч. 2 ст. 22 ЦК України, змісту пред'явленої позовної заяви та форми обраної правової поведінки позивача, безпідставно та протиправно прийшов до висновку в частині недоведеності понесених витрат позивача на ремонт пошкодженого ТЗ, що унеможливило визначити дійсний розмір понесених збитків. Крім того, на переконання представника позивача, суд першої інстанції, з порушенням правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02 вересня 2019 року у справі № 545/425/17, від 11 березня 2020 року у справі № 754/5129/15-ц, від 19 липня 2021 року у справі № 206/3219/15-ц неправомірно 26 квітня 2021 року допустив призначення експертизи із питанням, що не охоплювалося предметом доказування. Представник позивача звертала увагу суду першої інстанції, що розмір реальних збитків, які підлягають стягненню із заподіювача шкоди в порядку ст. 1194 ЦК України здійснюються без застосування коефіцієнту фізичного зносу. Ключовим аспектом відшкодування вартості відновлювального ремонту в судовому порядку є відсутність показника «фізичний знос». Як прямо вбачається із аварійного сертифікату № 12-0/62/6 від 08 жовтня 2019 року складеного на замовлення страховика відповідача - ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» матеріальний збиток пошкодження транспортного засобу враховувався з показником фізичного зносу. Повертаючись до пред'явленого позову, заяви про зміну предмету позову та заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивач на підставі висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України № 13-3/640 від 31 серпня 2020 року просила стягнути з відповідача різницю між виплаченою страховиком сумою матеріальної шкоди (50 136, 83) та вартістю відновлювального ремонту (170 836,94 (без коефіцієнта фізичного зносу)), що становить 120 700 грн. 11 коп., тобто, суми яку понесе позивач під час здійснення ремонтних робіт. Таким чином, в межах розгляду зазначеної справи та предмету позову позивач просила стягнути з відповідача вартість відновлювального ремонту без врахування фізичного зносу. Такі вимоги позивача відповідають нормам ЦК та судової практики Верховного суду. Крім того, матеріалами справи підтверджується, що позивач довів розмір відновлювального ремонту шляхом отримання експертного висновку в порядку ст. 102 ЦПК України в державній експертній установі, що унеможливлює будь-які прояви неправильного розрахунку складових відновлювального ремонту. Таким чином, відповідач у справі міг скористатися своїм правом як для отримання висновку експерта так і щодо проведення судової експертизи за матеріалами, які були в нього наявні (за фотознімками). Позивач також вказує, що суд першої інстанції вирішив питання щодо відшкодування моральної шкоди, за обставин відмови позивача від зазначених вимог, яка була оформлена у заяві на усунення недоліків позовної заяви. На підставі викладеного вбачається, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідач не спростував розмір відновлювального ремонту належними та допустимими доказами, а тому вимоги позивача, які обґрунтовані висновком експерта поданого згідно ст. 102 ЦПК України, підлягали задоволенню в судовому порядку.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 вказує про те, що відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. За результатами розгляду страхової справи №UА2019071900061 ПрАТ СК «ПЗУ Україна» відшкодувало ОСОБА_1 суму матеріального збитку у розмірі 50 136, 83 грн. Таким чином, беручи до уваги вищевикладені обставини у відповідача відсутнє зобов'язання перед позивачем щодо відшкодування збитків, оскільки страховиком вони були відшкодовані в повному обсязі. Твердження апелянта щодо порушення судом першої інстанції статей 1188, 1194 ЦК України не відповідає дійсності та суперечить усталеній судовій практиці. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції невірно застосовні положення ст. 22 ЦК України та зроблено хибний висновок, що під час вирішення спору по суті позивачем не було надано підтвердження про сплату позивачем ремонту автомобіля, що унеможливлює однозначне визначення розміру збитків. Дане твердження позивача викликає когнітивний дисонанс. Так, у матеріалах справи відсутні будь які докази, які б стосувалися оплати позивачем ремонту транспортного засобу, про що фактично і зазначає суд першої інстанції в своєму рішенні. Всупереч статей 76, 77, 81 ЦПК України та практиці Верховного Суду, позивачем не було надано належних доказів, які б підтверджували факт сплати нею вартості відновлювального ремонту транспортного засобу (далі за текстом - ТЗ). На підтвердження своїх вимог, позивачем було додано до позовної заяви від 28 грудня 2019 року про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки: - рахунок № ВДиС-0050967 від 01 жовтня 2019 року виданий ТОВ «Віді Автострада», з якого вбачається, що загальна сума ремонту до сплати без ПДВ складає 121 528,47 грн.; - аварійний сертифікат № 12-Б/62/6 складений Аварійним комісаром Д.Ю. Видутою 08 жовтня 2019 року, за результатами дослідження 19 липня 2019 року транспортного засобу з якого вбачається, що вартість відновлювального ремонту автомобіля Toyota Rav-4, д.н.з. НОМЕР_1 складає 118 583,41 грн. В подальшому, 10 вересня 2020 року, тобто фактично через 8 місяців з моменту відкриття провадження у даній справі, розгляд якої призначено у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог до якої долучено у якості доказу висновок експерта від 31 серпня 2020 року. Зі змісту висновку експерта вбачається, що вартість відновлювального ремонту автомобіля Toyota Rav-4, д.н.з. НОМЕР_1 станом на момент проведення дослідження, а саме 18 серпня 2020 року складає 170 836, 94 грн. Разом з тим, зазначену заяву було подано позивачем в порушення норм ст. 49 ЦПК України. Щодо поданого висновку експерта, в якості доказу вартості відновлювального ремонту автомобіля відповідач зазначає, що всупереч частині четвертій статті 83 ЦПК України, позивач не повідомила суд та не зазначила з яких причин Висновок експерта в якості доказу не могло бути подано разом з позовною заявою. При поданні заяви про збільшення позивних вимог, позивач не обґрунтувала неможливість неподання доказу (Висновку експерта) у встановлений законодавством строк, що прямо суперечить вимогам статті 83 ЦПК України. З викладеного можна констатувати, що Висновок експерта, не може бути прийнятим у якості доказу, оскільки поданий всупереч ст. 83 ЦПК України. Відтак, оскільки позивачем були надані суперечливі докази вартості відновлювального ремонту ТЗ, а сам ТЗ та його фото у пошкодженому вигляді, не було надано для проведення автотоварознавчої експертизи, суд першої інстанції не мав можливості встановити реальну вартість відновлювального ремонту, що в свою чергу потягло за собою ухвалення законного рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі позивач просила розглядати справу з викликом учасників справи. Крім того, на адресу Київського апеляційного суду від позивача надійшло клопотання про перехід з письмового провадження та призначення справи до розгляду з викликом сторін.
Клопотання обґрунтоване тим, що під час перегляду рішення суду першої інстанції необхідно дослідити усі правові підстави призначення судової-товарознавчої експертизи згідно запитань, які не охоплюють предмет позову (коефіцієнт фізичного зносу не враховуються під час відшкодування вартості відновлювального ремонту-прим.), вищенаведене свідчить про безпідставність призначення такої експертизи та встановлення її результатів. Крім того, необхідно дослідити усі обставини відхилення судом першої інстанції розміру визначеного позивачем збитку, зробленого на підставі експертного дослідження наданого позивачем у справі.
Разом з тим, апеляційний суд не вбачає підстав до задоволення зазначеного клопотання з наступних підстав.
Згідно вимог ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Так, клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не підлягає задоволенню, оскільки ціна позову становить 71 391 грн. 64 коп., що є меншою сумою, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (268 400 грн.), характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням учасників справи.
Крім того, доводи позивача щодо доцільності призначення судово-товарознавчої експертизи були предметом апеляційного перегляду ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року про призначення експертизи, за наслідками якого 02 грудня 2021 року Київським апеляційним судом прийнято постанову.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 17 липня 2019 року о 18 год. 00 хв. в м. Києві по пр. Маяковського, 38/10, сталася дорожньо-транспортна пригода між автомобілем FORD Mondeo, державний номерний знак НОМЕР_3 , яким керувала ОСОБА_3 , та автомобілем Тоуоtа Rаv-4, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керувала ОСОБА_1 , що призвело до механічних пошкоджень обох транспортних засобів.
Постановою Деснянського районного суду міста Києва від 06 вересня 2019 р. у справі № 754/12741/19, номер провадження: 3/754/3695/19, винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, визнано ОСОБА_3 . Постанова не оскаржувалася і набрала законної сили.
Згідно Аварійного сертифікату № 12-Б/62/6 складеного Аварійним комісаром Д.Ю. Видутою 08 жовтня 2019 року, за результатами дослідження 19 липня 2019 року транспортного засобу, вартість відновлювального ремонту автомобіля Тоуоtа Rаv-4, державний номерний знак НОМЕР_1 , складає 118 583,41 грн. Одночасно аварійним комісаром визначено матеріальний збиток без врахування втрат товарної вартості в розмірі 50 136,83 грн. При визначенні розміру матеріальної шкоди аварійним комісар застосовано коефіцієнт фізичного зносу автомобіля 0,677. Тобто, вартість матеріального збитку завданого власнику КТЗ прийнята на рівні вартості відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу запчастин, без урахування ВТВ.
Позивачем надано рахунок № ВДиС-0050967 від 01 жовтня 2019 року виданий ТОВ «Віді Автострада», на підставі заявки ОСОБА_1 , загальна сума ремонту до сплати без ПДВ складає 121 528,47 грн.
Підтверджень про здійснення ремонту пошкодженого автомобіля Тоуоtа Rаv-4, державний номерний знак НОМЕР_1 , саме в ТОВ «Віді Автострада» суду надано не було.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оцінюючи надані позивачем на підтвердження вартості відновлювального ремонту докази сукупно, суд дійшов висновку що жодний з доказів окремо не може дати однозначну відповідь, щодо вартості відновлювального ремонту автомобіля Тоуоtа Rаv-4, державний номерний знак НОМЕР_1 , оскільки дані докази суперечать між собою, щодо переліку необхідних для відновлення автомобіля запчастин, так і переліку необхідних робіт. Також, дані докази суперечать Аварійному сертифікату № 12-D/62/6, яким встановлено характер і обсяг пошкодження КТЗ. Судова експертиза не була проведена у зв'язку з невиконанням стороною позивача вимог судового експерта. Крім того, на час вирішення спору по суті позивачем не було надано підтверджень про сплату позивачем ремонту автомобіля, що унеможливлює однозначне визначення розміру збитків.
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Статтею 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» визначено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами не оспорюється факт ДТП, вина відповідача та отримання позивачем від страховика суми страхового відшкодування у розмірі 50 136,83 грн. Предметом спору є недостатність, на думку позивача, суми страхового відшкодування для відновлення пошкодженого майна, яку в повному обсязі просить стягнути позивач в апеляційній скарзі.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому, такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Оскільки вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_1 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то із ОСОБА_3 , як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням.
Аналогічні по суті висновки, викладено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18), від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18 (провадження № 61-11244св19), від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) та від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19).
Доводи відповідача про те, що розмір завданої майнової шкоди не перевищує ліміт відповідальності страховика і це є підставою для відмови у стягненні майнової шкоди з неї, не відповідає фактичним обставинам розглядуваної справи та є помилковими з огляду на таке.
Відносини між ОСОБА_3 та ПрАТ СК «ПЗУ Україна», яким було застраховано автомобіль Ford Mondeo, реєстраційний номер НОМЕР_4 , регулюються умовами, визначеними в полісі № ЕР.164948525 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та Закону № 1961-IV, яким зокрема передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу страховиком відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відтак, різниця між виплаченою ОСОБА_1 страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля пошкодженого у ДТП, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов'язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу.
За таких обставин, саме ОСОБА_3 , як особа винна у вчиненні ДТП, зобов'язана сплатити ОСОБА_1 таку різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Визначаючи розмір відшкодування майнової шкоди, який підлягає стягненню із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , апеляційний суд приймає за основу аварійний сертифікат №12-D/62/6 про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди завданої власнику транспортного засобу Toyota Rav 4, д.н.з. НОМЕР_1 , від 08 жовтня 2019 року, здійснений аварійним комісаром ОСОБА_4 на замовлення страховика відповідача та з яким ОСОБА_1 погодилась та не оспорювала у встановленому порядку.
Посилаючись на рахунок № ВДиС-0050967 від 01 жовтня 2019 року виданий ТОВ «Віді Автострада», з якого вбачається, що загальна сума ремонту до сплати без ПДВ складає 121 528,47 грн., позивач не звернула уваги, що такий рахунок не може бути належним доказом вартості (розміру) майнової шкоди, оскільки за своєю суттю є лише погодженою між сторонами вартістю ремонту автомобіля, тобто договірною ціною.
Інших належних та допустимих доказів, які б були подані з дотриманням процесуального порядку, та які б вказували на розмір матеріального збитку спричиненого позивачу, матеріали справи не містять.
Відтак, апеляційний суд приймає до уваги аварійний сертифікат №12-D/62/6 від 08 жовтня 2019 року, який є належним доказом вартості (розміру) майнової шкоди завданої ОСОБА_1 та різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням. Зазначений сертифікат складено аварійним комісаром ОСОБА_4 на підставі свідоцтва аварійного комісара №1220 від 10 грудня 2010 року.
Так, згідно з вказаним сертифікатом вартість відновлювального ремонту склала 118 583,41 грн., а вартість матеріального збитку (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу) 50 136, 83 грн.
Страховиком виплачено позивачу ОСОБА_1 50 136 грн. 83 коп., що узгоджується з приписами ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Таким чином, розмір відшкодування майнової шкоди, який підлягає стягненню із відповідача ОСОБА_3 на користь позивача становить 68 446 грн. 58 коп. із розрахунку 118 583,41 грн. - 50 136, 83 грн.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову не відповідають фактичним обставинам справи, судом не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою скасування судового рішення з прийняттям постанови по суті вимог позивача.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі позовної заяви сплаті підлягав судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. При подачі апеляційної скарги сплаті підлягав судовий збір у розмірі 1 261 грн. 20 коп. В загальному розмірі сплаті підлягав судовий збір у розмірі 2 102.
Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог (96%), сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2 017 грн. 92 коп.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 березня 2023 року скасувати та прийняти постанову.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», про відшкодування матеріальної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_5 , на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_6 , матеріальну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки у розмірі 68 446 (шістдесят вісім тисяч чотириста сорок шість) гривень 58 копійок та судовий збір у розмірі 2 017 (дві тисячі сімнадцять) гривень 92 копійки.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.