КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
справа №382/1550/21 Головуючий у І інстанції - Кисіль О.А.
апеляційне провадження №22-ц/824/11675/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Лащевської Д.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 23 травня 2023 року
у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Публічне акціонерне товариство «Сбєрбанк росії» про встановлення факту, від якого залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних та юридичних осіб,
установив:
ОСОБА_2 звернувся до Яготинського районного суду Київської області із заявою про встановлення факту, від якого залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних та юридичних осіб, мотивуючи свої вимоги тим, що він ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав в Україні посвідку на постійне проживання.
Місце його постійного проживання в Україні - АДРЕСА_1 .
22 січня 1993 року в місті мінську (республіка білорусь) в рамках країн СНД, з метою забезпечення належного захисту прав і законних інтересів громадян і осіб, які проживають на їх територіях, була підписана Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах.
Конвенція була ратифікована Україною 10 листопада 1994 року.
Учасниками даної Конвенції є як Україна так і російська федерація.
Відповідно до ст. 1 Конвенції громадяни кожної з країн-учасниць Конвенції, а також особи, які проживають на їх території, користуються на території всіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих і майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни даної Договірної Сторони.
Слід зазначити, що громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на їх території, мають право вільно і безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ кожної Договірної Сторони, до компетенції яких відносяться цивільні, сімейні та кримінальні справи, можуть бути їх учасниками, подавати клопотання, пред'являти позови і здійснювати інші процесуальні дії на тих же умовах, що і громадяни кожної Сторони.
При цьому, визначення поняття «іноземний елемент» надано в п.2 ч.1 ст.1 ЗУ «Про міжнародне приватне право», а саме іноземний елемент - ознака, що характеризує приватно -правові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: а) хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; б) об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; в) юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, чи мав місце на території іноземної держави.
Відповідно до ст.9 Конституції України, частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору (ч.1 ст.3 ЗУ «Про міжнародне приватне право»).
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (частина друга статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України»).
За змістом частини другої статті 3 ЦПК України, правила про підсудність, передбачені в міжнародних договорах, мають пріоритет перед нормами внутрішнього права.
В свою чергу абз.1 ч.1 ст.20 Розділу II Конвенції, встановлено, що якщо в частинах ІІ-V цього розділу не встановлено інше, позови до осіб, які мають місце проживання на території однієї з Договірних Сторін, подаються, незалежно від їх громадянства, в суди цієї Договірної Сторони, а позови до юридичних осіб подаються в суди Договірної сторони, на території якої знаходиться орган управлянні юридичної особи, його представництво або філія.
Згідно ч.2 ст.20 Конвенції, суди компетентні також у випадках, коли на її території здійснюється торгівля, промислова або інша господарська діяльність підприємства (філії) відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.3 ГК України, «під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність».
В свою чергу, відповідно до п.1 ч.2 ст.55 ГК України, «суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.»
А відповідно до ч.5 ст.55 ГК України «суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.»
В свою чергу, відповідно до п.2 ч.1 ст.76 ЗУ «Про міжнародне приватне право»; «суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.»
Так, згідно пошуку відомостей в Єдиному державному реєетрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань України засновником АТ «СБЕРБАНК», який знаходиться на території України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46, є ПАТ «Сбербанк росії».
Таким чином, ПАТ «Сбербанк росії» відповідно до приписів ГК України є суб'єктом господарювання та здійснює господарську діяльність на території України, що відповідає ч.2 ст.20 Конвенції.
Додатково, на підтвердження того, що ПАТ «Сбербанк росії», є суб'єктом господарювання та здійснює господарську діяльність на території України безпосередньо через своє дочірнє підприємство (філію) АТ «СБЕРБАНК», яке знаходиться на території України, звертає увагу на витяг з п. 1 Проміжної скороченої фінансової звітності АТ «СБЕРБАНК» (який знаходиться на території України) від 30 вересня 2021 року: «1 Вступ... 100% статутного капіталу Банку належить ПАТ «Сбербанк росії».
А також на п.3 Проміжної скороченої фінансової звітності АТ «СБЕРБАНК» (який знаходиться на території України) від 30 вересня 2021 року: «3. Основа складання звітності. Основа складання звітності. Ця проміжна скорочена фінансова звітність за дев'ять місяців, що закінчилися 30 вересня 2021 р., складена у відповідності до МСБО 34 «Проміжна фінансова звітність».
Проміжна скорочена фінансова звітність не містить усієї інформації й даних, що підлягають розкриттю в річній фінансовій звітності, і має розглядатись разом із річною фінансовою звітністю Банку станом на 31 грудня 2020 року, складеною у відповідності до МСФЗ.
Безперервність діяльності. Загострення відносин між Україною та російською федерацією, яке почалося у 2014 році, призвело до створення невизначеності щодо продовження діяльності в Україні російських банків.
Зокрема, 15 березня 2017 р. Рада національної безпеки і оборони України ввела пакет санкцій щодо українських банків з російським державним капіталом строком на один рік.
З введенням в дію санкцій, зазначеним банкам забороняється здійснювати операції на користь пов'язаних з ними осіб, зокрема, материнських банків, пов'язані з виведенням капіталу за межі України.
Зокрема, введено заборону на будь-які операції з материнськими банками за винятком клієнтських операцій, а саме: будь-яке пряме або опосередковане здійснення активних операцій; виплату дивідендів, процентів, повернення міжбанківських кредитів / депозитів, вилучення коштів із коррахунків, субординованого боргу; розподіл прибутку; розподіл капіталу.
Санкції було подовжено декілька разів рішеннями Ради національної безпеки і оборони України, останній раз - у березні 2021 року подовжено на три роки, до червня 2024 року.
Події та обставини, описані вище описують невизначеність стосовно здатності Банку продовжувати свою діяльність у поточному операційному середовищі.
Керівництво Банку вживає необхідні заходи включаючи, зокрема, залучення капіталу акціонерів, реалізацію проблемних активів, оптимізацію витрат, поліпшення операційної моделі та зменшення ризиків в цілому.
Додатково, материнський банк та керівництво Банку розглядають можливості щодо зміни структури власності Банку.
Не зважаючи на це, існує суттєва невизначеність, пов'язана насамперед із зазначеними вище подіями та обставинами, що може поставити під значний сумнів здатність Банку продовжувати свою діяльність на безперервній основі, і, отже, він не зможе реалізувати свої активи та погасити зобов'язання за звичайного перебігу господарської діяльності.
В березні 2021 року Акціонером Банку прийнято рішення збільшити статутний капітал Банку на суму 2500000 тис. грн. шляхом приватного розміщення простих іменних акцій існуючої номінальної вартості 1 гривня за акцію в кількості 2500000000 штук.
За результатами аналізу поточного фінансового стану Банку, в травні 2021 року Акціонером Банку було прийнято рішення відмовитись від емісії акцій.
Керівництво вважає, що незважаючи на вищезазначені фактори, що можуть зумовити виникнення суттєвого сумніву щодо здатності Банку продовжувати подальшу безперервну діяльність, поточний фінансовий стан Банку та фінансова підтримка Акціонера надають достатні підстави для підготовки цієї Фінансової звітності на основі принципу безперервної діяльності.
Тому балансова вартість активів та зобов'язань Банку, наведена у цій фінансовій звітності, не включає жодних коригувань, що стосуються зроблених Банком припущень щодо майбутнього та основних джерел невизначеності впливу факторів, про які йде мова.»
В свою чергу, відповідно до ч.1 ст.89 ГК України, управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства».
Відповідно до ч.1 ст.32 ЗУ «Про акціонерні товариства»: «загальні збори є вищим органом акціонерного товариства».
В свою чергу ч.1 ст.33 ЗУ «Про акціонерні товариства» зазначає наступне: «загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції наглядової ради законом або статутом».
А ч. 3 вказаної статті передбачає виключну компетенцію загальних зборів».
Таким чином, виходячи із Проміжної скороченої фінансової звітності АТ «СБЕРБАНК» (який знаходиться на території України) від 30 вересня 2021 року, можливо однозначно підтвердити, що ПАТ «Сбербанк росії»:
1. розраховує на виплату дивідендів на території України, але не може їх отримати завдяки рішенням Ради національної безпеки і оборони України;
2. розглядає можливості щодо зміни структури власності українського банку;
3. в березні 2021 року збільшує статутний капітал українського банку на суму 2500000 тис. грн. шляхом приватного розміщення простих іменних акцій існуючої номінальної вартості 1 гривня за акцію в кількості 2500000000 штук;
4. здійснює постійну фінансову підтримку українського банку, що є достатньою основою для підготовки фінансової звітності на основі принципу безперервної діяльності;
5. володіє майном на території України (прибуток, статутний капітал, акції тощо);
6. має виключну компетенцію для здійснення управління АТ «СБЕРБАНК» (який знаходиться на території України) та вирішення будь-яких питань діяльності АТ «СБЕРБАНК» (який знаходиться на території України).
Всі вищезазначені ознаки однозначно вказують на те, що ПАТ «Сбербанк росії» є суб'єктом господарювання та здійснює господарську діяльність на території України, що відповідає ч.2 ст.20 Конвенції та п.2 ч.1 ст.76 ЗУ «Про міжнародне приватне право».
Ознайомитись із Проміжною скороченою фінансовою звітністю АТ «СБЕРБАНК» від 30.09.2021р., можливо за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 або https//www.sbrf.com.ua/fin_rep_ifrs/.
Підсумовуючи, можливо зробити наступні висновки: ПАТ «Сбербанк росії» веде господарську діяльність на території України (п.2 ст. 20 Конвенції); ПАТ «Сбербанк росії» володіє майном на території України (статутний капітал, акції, прибуток тощо), на яке можна накласти стягнення (п.2 ч.1 ст.76 ЗУ «Про міжнародне приватне право»).
З 2016 року існує спір між заявником та заінтересованою особою на території російської федерації.
Заінтересована особа нехтує вимогами російського законодавства, нормами міжнародного права чим порушує його права.
Крім того, звертає увагу суду на те, що відповідно до п.4 ч.5 ст.12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Додатково звертає увагу на те, що Україна захищає права свої громадян в зв'язку із збройною агресією держави-агресора російської федерації, збройним конфліктом із державою-агресором російською федерацією, що призвели до порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
В зв'язку з вищенаведеним в нього виникла необхідність встановити факти того, що ПАТ «Сбербанк росії» є суб'єктом господарювання та здійснює господарську діяльність на території України, володіє майном на території України (статутний капітал, акції, прибуток тощо) на яке можна накласти стягнення та є вищим органом управління АТ «СБЕРБАНК» (який знаходиться на території України) яке фактично є представництвом або філією Заінтересованої особи.
Встановлення - вказаних фактів надасть заявнику можливість захищати свої порушенні права в судах на території України.
Від встановлення вказаних фактів, залежить виникнення, зміна або припинення його особистих чи майнових прав.
Просив, встановити факт, що ПАТ «Сбербанк росії» здійснює господарську діяльність на території України.
Встановити факт, що ПАТ «Сбербанк росії» володіє майном на території України (статутний капітал, акції, прибуток тощо), на яке можна накласти стягнення.
Встановити факт, що ПАТ «Сбербанк росії» є вищим органом управління АТ «СБЕРБАНК», який знаходиться на території України.
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 23 травня 2023 року, у задоволенні вказаного позову було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив ті ж обставини, про які було зазначено в заяві до суду першої інстанції.
Вважає, що суд першої інстанції розглядаючи його заяву проявив надмірний формалізм.
Просив скасувати рішення Яготинського районного суду Київської області від 23 травня 2023 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким його заяву задовольнити у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду даної заяви всі зазначені заявником відомості не відповідали дійсності.
Крім цього, заявником не було зазначено відповідної мети встановлення факту про який просить заявник, тобто від даного факту, які саме залежать виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника та не доведено його встановлення в інший спосіб, з огляду на заявлені вимоги , в тому числі не доведено, що чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення даного факту.
З висновками, викладеними в оскаржуваному рішенні погоджується і колегія суддів, з огляду на наступне.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.1 постанови від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо.
Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
Факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення, оскільки один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
Заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).
Чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Важливе значення має вимога про обов'язкове зазначення у заяві мети встановлення юридичного факту, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.
У заяві необхідно також вказати причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та навести докази його існування.
З урахуванням зазначеної в заяві мети, суд визначає коло осіб, які можуть бути залучені до участі у справі.
Тобто, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний.
Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо їх встановлення не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року (справа №302/991/19).
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.
При цьому, суд також правомірно взяв до уваги ті пояснення заявника, що між ним та заінтересованою особою існує певний спір, що виключає можливість розгляду справи в порядку окремого провадження.
При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 367,374,375,381-384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Яготинського районного суду Київської області від 23 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 02 жовтня 2023 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба