ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Головуючий суддя у першій інстанції: Гудима Н.С.
02 жовтня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/10668/23 пров. № А/857/14412/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Матковської З.М., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 липня 2023 року у справі № 460/10668/23 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови, -
ВСТАНОВИВ :
02.05.2023р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області в якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 17.01.2023р. №347512.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11.07.2023р. позов задоволено.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Державна служба України з безпеки на транспорті подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.07.2023р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Відповідно до п.3 ч. 1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 29.11.2022р. на підставі направлення на рейдову перевірку №013467 від 25.11.2022р. посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області на 362км а/д М-07 проведено рейдову перевірку транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ 409, державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1
29.11.2022р. за результатами перевірки посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області складено акт №333539 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
Із змісту акту видно, що при перевірці транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ 409, державний номерний знак НОМЕР_1 , виявлено порушення, відповідальність за яке передбачене ст.60 Закону України “Про автомобільний транспорт”, зокрема, здійснення перевезення вантажу за відсутності документів, визначених ст.48 Закону України “Про автомобільний транспорт”, а саме: протокол перевірки та адаптації тахографа.
17.01.2023р. за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт контролюючий орган виніс постанову про застосування адміністративного-господарського штрафу №347512 у розмірі 17000грн. за порушення ст.48 Закону України “Про автомобільний транспорт”, відповідальність за яке передбачена абз.3 ч. 1 ст.60 Закону України “Про автомобільний транспорт”.
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачена відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Згідно абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.39, ст.48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Тобто, суб'єктом відповідальності, передбаченої ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт є автомобільний перевізник.
ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
У главі 6 (ст.29-34) Закону України «Про автомобільний транспорт» наведені положення про автомобільного перевізника.
Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
ст.34 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачені вимоги до автомобільного перевізника.
Автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Автомобільні перевізники з кількістю транспортних засобів десять і більше зобов'язані організовувати підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів автомобільного транспорту, діяльність яких пов'язана з наданням послуг автомобільного транспорту, у термін один раз на п'ять років, а з питань безпеки перевезень, охорони праці та пожежної безпеки - у термін один раз на три роки в порядку, який визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
В ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» (про порушення якої зазначено відповідачем в оскаржуваній постанові) видно, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, зокрема за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність несуть саме автомобільні перевізники суб'єкти господарювання.
ч.2 ст.55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Про те, що відповідальність за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт несуть саме фізичні особи як суб'єкти господарювання, тобто фізичні особи-підприємці, додатково свідчать і відповідні графи у «Постанові про застосування адміністративно-господарського штрафу №», що є Додатком 5 до Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2022 р. №79), яким і передбачені положення щодо оформлення результатів перевірки та застосування адміністративно-господарських штрафів.
При цьому, ОСОБА_1 станом на час виявлених контролюючим органом порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт та прийняття оспорюваної постанови, діяв не як фізична особа - підприємець, а здійснював перевезення вантажу як фізична особа для власних потреб.
Одночасно, суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що позивач, маючи посвідчення водія, на належний йому на праві власності транспортний засіб - 29.11.2022р здійснював перевезення вантажу, який придбав за власний рахунок та для власних потреб (здійснення своєї підприємницької діяльності).
Як видно з квитанції від 09.08.2022р. №0.0.2634764800.1 фізичною особою - ОСОБА_2 здійснено оплату за товар ТОВ “Агротехніка” відповідно до договору від 14.02.2022р. №ВЗ-Д-1-1-230 у сумі 35837,50грн.
Тобто, позивач не надавав послуг з перевезення вантажу на договірних умовах із замовником послуги за плату, а здійснював перевезення вантажу на транспортному засобі марки MERCEDES-BENZ 409, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить йому на праві приватної власності для власних потреб.
З урахуванням наведених вище обставин колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_1 в даних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому не міг бути суб'єктом відповідальності за порушення, наведені у ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Так, позивач маючи посвідчення водія, на належному йому на праві власності транспортному засобі, здійснював перевезення вантажу, придбаного за власний рахунок та для власних потреб, а тому не надавав послуг з перевезення вантажу.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що контролюючий орган протиправно притягнув позивача до відповідальності, яка передбачена абз.3 ч.1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в акті №333539 від 29.11.2022 р. вказано, що транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ 409, державний номерний знак НОМЕР_1 , не обладнаний тахографом, а перевізник не забезпечив водія індивідуальною контрольною книжкою водія.
В п.6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 07.06.2010р. №340, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2010р. №811/18106 (на норми якого в обґрунтування своєї позиції посилається відповідач у відзиві) видно, що водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
п.1.4. вказаного вище Положення передбачено, що воно не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються, зокрема, фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.
Позивач на належному йому на праві власності транспортному засобі марки MERCEDES-BENZ 409, державний номерний знак НОМЕР_1 здійснював перевезення вантажу, що був придбаний як фізичною особою (а не фізичною особою-підприємцем) за власний рахунок та для власних потреб без використання праці найманих водіїв.
Вказане виключає можливість застосування до позивача вимог Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 07.06.2010р. № 340, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 14 вересня 2010 р. за № 811/18106.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області діяв не у спосіб що визначені законами та Конституцією України.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29).
Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 липня 2023 року у справі № 460/10668/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді З. М. Матковська
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 02.10.2023р.