Номер провадження: 11-сс/813/1550/23
Справа № 522/16825/23 1-кс/522/5525/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.09.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря с/з ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
підозрюваного ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції з ДУ «Одеський слідчий ізолятор» апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2023 року про застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12023163520000450 від 25 серпня 2023 року за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, -
ВСТАНОВИВ:
Зміст оскарженого судового рішення.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2023 року було задоволено клопотання старшого слідчого СВ Відділення поліції № 1 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 та до ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» на 60 днів в межах строку досудового розслідування.
В якості альтернативного запобіжного заходу визначена застава - 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 214 720 (двісті чотирнадцять тисяч сімсот двадцять гривень 00 коп.) гривень та у разі внесення застави на підозрюваного покладені обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України.
Строк дії ухвали до 23 жовтня 2023 року.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, захисник ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати до підозрюваного більш м'який запобіжний захід.
Доводи апеляційної скарги обґрунтувала тим, що ОСОБА_8 за станом свого здоров'я не може утримуватись під вартою.
Крім того, на його утриманні знаходиться пристаріла матір ІНФОРМАЦІЯ_1.
Захисник зазначила, що її підзахисний не має наміру переховуватись від органу досудового розслідування, оскільки він чудово розуміє відповідальність за порушення покладених на нього процесуальних обов'язків.
Позиції учасників апеляційного розгляду
Захисник ОСОБА_7 та обвинувачений ОСОБА_8 підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити оскаржену ухвалу слідчого судді без змін.
Дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з вимогами ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Слід зазначити, що найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст.29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суддя-доповідач апеляційного суду вважає за необхідне застосувати Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до ст.5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п.с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи
Згідно з приписами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з положеннями ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.176 цього Кодексу.
Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про те, що підозра ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України є обґрунтованою.
Так, відповідно до клопотання слідчого ОСОБА_8 на початку літа 2023 року, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлений, ОСОБА_8 , перебуваючи на території міста Одеси, більш точного місця не встановлено, використовуючи мережу «Інтернет» та програму - месенджер для мобільних телефонів «Telegram», вступив, з корисливих мотивів, у попередню змову зі своєю співмешканкою ОСОБА_10 та іншою з невстановленою слідством особою, з якими домовився незаконно збувати, шляхом «закладок», наркотичні засоби на території міста Одеси.
На виконання попередньої змови, з метою збуту, з корисливих мотивів, шляхом «закладок», наркотичних засобів на території міста Одеси ОСОБА_8 діючи єдиним спільним умислом з ОСОБА_10 , за попередньою змовою групою осіб, перебуваючи на території міста Одеси, більш точного місця не встановлено, незаконно придбав у невстановленої слідством особи, наркотичні засоби, які ОСОБА_8 та ОСОБА_10 зберігали при собі з метою збуту.
25.08.2023 біля будинку № 29/1 по вул. Асташкіна в м. Одесі, працівниками Батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Одеській області під час виконання службових повноважень та патрулювання території Приморського району м. Одеси у ОСОБА_8 виявлено п'ять полімерних згортків із речовиною рослинного походження. Після чого на місце викликано слідчо-оперативну групу відділення поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області.
25 червня 2023 року в ході особистого обшуку ОСОБА_8 в порядку ч. 3 ст. 233 КПК України слідчо-оперативною групою відділення поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області виявлено та вилучено п'ять полімерних згортків з речовиною рослинного походження.
Встановлено, що речовина невідомого походження у одному з п'яти згортків, містить особливо небезпечний наркотичний засіб канабіс.
Особливо небезпечний наркотичний засіб ОСОБА_8 незаконно придбав та незаконно зберігав при собі з метою збуту.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, підтверджується долученими до клопотання слідчого доказами, зокрема: ротоколами обшуків; протоколами огляду місця події, протоколами допиту свідків; іншими матеріалами кримінального провадження №12023163520000450 від 25 серпня 2023 року в їх сукупності.
Апеляційний суд зазначає, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Мюррей проти Сполученого Королівства", зазначив що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.
Апеляційний суд вважає, що на даному етапі досудового розслідування зазначені докази є вагомими та достатніми для обґрунтування підозри ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України. При цьому, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено та стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено.
У справі «Ферарі-Браво проти Італії», ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою».
Ураховуючи наведене, ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачена відповідальність у виді позбавлення волі на строк від 6 до 10 років з конфіскацією майна.
Таким чином, ураховуючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 у разі доведеності його вини, існує ризик того, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнути кримінальної відповідальності.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Вищенаведене в сукупності з встановленими ризиками свідчить про те, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів аніж тримання під вартою на даному етапі досудового розслідування не зможе запобігти заявленим слідчим ризикам та не дозволить контролювати місце перебування ОСОБА_8 , який у випадку застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу цілком ймовірно може вдатись до спроб зникнути з поля зору правоохоронного органу.
Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про існування ризику незаконного впливу підозрюваним ОСОБА_8 на свідків, оскільки станом на теперішній час триває досудове розслідування.
Апеляційний суд зазначає, що ризик незаконного впливу на свідків об'єктивізується з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками, у кримінальному провадженні, а саме, спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК). Тобто ризик впливу на потерпілу та свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Обставини, передбачені ч.2 ст.183 КПК України, які могли бути перешкодою для застосування відносно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею встановлені не були.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про недоведеність існування ризиків, які передбачають необхідність застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непереконливими, адже при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про те, що на теперішній час існують ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, та на підставі повного та всебічного дослідження всіх обставин провадження дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування до ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Разом з тим, апеляційний суд приймає до уваги доводи захисника про наявність у підозрюваного матері ІНФОРМАЦІЯ_1, однак, з огляду на відсутність у ОСОБА_8 офіційного працевлаштування не дає підстав вважати, що він має утриманців.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_8 інкримінується вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, та те, що він отримував дохід від незаконного збуту наркотичних засобів.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_8 хворіє та не може утримуватися в умовах слідчого ізолятору, апеляційний суд вважає необґрунтованим, з огляду на таке.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що, згідно пункту 2 глави 2 розділу X Наказу Міністерства юстиції «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України» від 14.06.2019 року № 1769/5, надання ув'язненим і засудженим медичної допомоги, у тому числі екстреної медичної допомоги, що не може бути надана у медичній частині, здійснюється відповідно до статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», статей 8, 107, 116 КВК, Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 10 лютого 2012 року № 239/5/104, Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 15 серпня 2014 року №1348/5/572.
Відповідно до пункту 3 глави 2 розділу X зазначеного Наказу, у СІЗО здійснюються медичний контроль за станом здоров'я ув'язнених і засуджених шляхом проведення медичних оглядів та обстежень, виявлення осіб, які потребують лікування та постійного медичного нагляду, проведення щодо них лікувально-оздоровчих заходів з метою збереження здоров'я і працездатності, амбулаторне і стаціонарне лікування відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров'я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством.
Апеляційний суд зазначає, що надання медичної допомоги, особам взятим під варту здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 10.02.2012 №239/5/104, відповідно до якого, у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного перелік та керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
Таким чином, лікування підозрюваного у разі наявності у нього медичних захворювань можливо в умовах ДУ «Одеській слідчий ізолятор» та не може слугувати підставою неможливості застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
З доданих захисником медичних документів убачається, що ОСОБА_8 був проопереваний 26.04.2019 року з діагнозом розлитий перетоніт.
В свою чергу апеляційний суд зазначає про те, що захисником не додано до апеляційної скарги доказів того, що ОСОБА_8 звертався за медичною допомогою, та йому було відмовлено у наданні такої, або така допомога, якої він потребує в умовах лікувального закладу вказаного типу не може бути наданою. Також не надано будь-якої медичної документації щодо критичного стану здоров'я підозрюваного, який би виключав можливість утримання особи під вартою в умовах слідчого ізолятора.
Щодо інших доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про незаконність оскарженої ухвали слідчого судді апеляційний суд враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).
Пункт 1) ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень («Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції»), (dec.); «Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2») [ВП], § 41).
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Так, ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, що відповідно до вимог п.2) ч.5 ст.182 КПК України, передбачає визначення застави від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Апеляційний суд вважає, що слідчий суддя з урахуванням положень п.2) ч.5 ст.182 КПК України, особи підозрюваного, обставин злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8 , обґрунтовано визначив заставу у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 214 720 гривень, оскільки саме такий розмір застави, у разі його внесення, буде достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку та запобігти заявленим у клопотанні слідчого ризикам.
За таких обставин, доводи захисника ОСОБА_7 про наявність підстав для застосування до ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою є необґрунтованими, а слідчий суддя дослідив всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не виявив перешкод для застосування такого запобіжного заходу, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, а визначений розмір застави є необхідним та достатнім для забезпечення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Частиною 3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційних скарг захисника ОСОБА_7 , у зв'язку з чим вважає за необхідне залишити їх без задоволення, а оскаржену ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 182, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2023 року, якою до ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» на 60 днів, з визначенням застави, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4