ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
28 вересня 2023 року м. ДніпроСправа № 360/1086/23
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., перевіривши матеріали адміністративного позову Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
19 вересня 2023 року до Луганського окружного адміністративного надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), з такими вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року у сумі 85927,84 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 01.11.2019 включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4463 гривні 15 копійок в місяць у загальній сумі 89411 гривень 77 копійок за період з 01.03.2018 по 01.11.2019 включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Ухвалою суду від 20 вересня 2023 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу протягом 10 календарних днів з дня отримання даної ухвали надати суду заяву про поновлення строку звернення до суду із обов'язковим зазначенням обставин, які можуть бути враховані судом, як поважні для поновлення пропущеного строку із наданням відповідних доказів.
25 вересня 2023 року на виконання зазначеної ухвали суду представником позивача надано заяву про поновлення строку звернення до суду.
Розглянувши надані позивачем матеріали в сукупності з позовною заявою, суддя дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), у зв'язку з чим суд вважає за необхідне продовжити позивачу строк для усунення недоліків.
Частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина шоста статті 161 КАС України).
Відповідно до частин першої, шостої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
В обґрунтування наданої заяви зазначено, що до 19 липня 2022 року строк звернення до суду щодо виплати індексації грошового забезпечення був необмежений законодавством. Враховуючи, що позивачу 01.11.2019 при звільненні з військової частини НОМЕР_1 не було відомо про зміни внесені 19 липня 2022 року, то позивач не мав можливості дізнатись, що йому потрібно звертатись до суду у місячний або тримісячний термін з дати звільнення. Відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Крім того, у період з дати внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України (з 19.07.2022) по дату звільнення з військової служби (14.07.2023 року) позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) та виконував бойові завдання внаслідок чого не мав можливості оформити належним чином позову заяву та направити її до суду.
Розглянувши заяву про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників процесу та своєчасного виконання ними передбачених процесуальним законом певних процесуальних дій.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
У постанові від 17.09.2020 (справа №640/12324/19) Верховний Суд зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Позивач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на судове оскарження дій суб'єкта владних повноважень, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом, як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10.09.2020 (справа №806/2321/16).
Позивачем заявлені вимоги щодо нарахування і виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 01.11.2019 включно.
Положеннями статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Отже, як наслідок позивач достовірно знав про виплачені йому суми починаючи з грудня 2015 року, оскільки грошове забезпечення виплачується щомісячно, однак, позивачем не зазначено жодних об'єктивних причин неможливості звернення до відповідача для з'ясування складових виплачених йому сум під час проходження ним служби.
Посилання позивача на введення на території України карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та введення воєнного стану на території України є незмістовними, оскільки карантин введено у 2020 році, а відповідні виплати отримані позивачем ще під час проходження ним служби у 2015-2019 роках.
Крім того, Верховним Судом неодноразово, зокрема у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 0940/1181/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 823/1915/18, від 22 січня 2020 року у справі № 826/4464/17, від 16 липня 2020 року у справі № 487/3042/16-а, була висловлена позиція, згідно з якою пропуск відповідного строку на звернення до суду через необізнаність щодо прийнятих актів законодавства або байдужість до своїх прав чи небажання скористатися цим правом не є поважними причинами пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, рішення від 22 жовтня 1996 року, справа Девеер проти Бельгії, рішення від 27 лютого 1980 року)".
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
У численній практиці Верховного Суду, в тому числі у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 308/12874/16-а, від 14 лютого 2019 року у справі № 805/3881/18-а від 01 грудня 2020 року у справі № 807/658/18, від 05 березня 2021 року у справі № 140/1738/19, Верховним Судом викладені висновки про те, що «поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, поновленню підлягають лише такі встановлені законом процесуальні строки, які порушені з поважних причин. В свою чергу поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та не залежала від волевиявлення особи.
Окрім того, позивачем не надано та не зазначено жодних об'єктивних причин пропуску і підстав, з яких він вважає ці причини поважними, а самі лише посилання на судову практику чи зазначення про очікування щодо права на звернення до суду з даною категорією позову без обмеження будь-яким строком не є належними підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
У зв'язку з викладеним, вказані позивачем в заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнаються судом неповажними, оскільки такі обставини не можна вважати об'єктивно непереборними, такими, що не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Отже, позивачу необхідно надати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.
Згідно з частиною другою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне продовжити позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви на 5 календарних днів з дня отримання ухвали про продовження строку.
Керуючись статтями 121, 160, 169, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
УХВАЛИВ:
Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви на 5 (п'ять) календарних днів з дня отримання даної ухвали суду.
Запропонувати позивачу протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом подання за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, з використанням власного електронного підпису заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.
У разі ненадання вищевказаних документів позовна заява буде вважатися неподаною і підлягатиме поверненню.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.
СуддяС.В. Борзаниця