УКРАЇНА
Справа № 196/904/22
№ провадження 2/196/148/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2023 року смт. Царичанка
Царичанський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Бабічевої Л.П.,
за участі секретаря судового засідання Шевченко Т.І.,
учасників справи:
представників позивача - адвокатів Мальцевої А.В., Змієвської Т.П. (у режимі відеоконференції),
відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження у залі суду в смт. Царичанка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕБТ ФОРС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит, -
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 10 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» і відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №4955584, згідно з умовами якого кредитодавець надав позичальникові кредит у розмірі 20000 грн. строком на 30 днів з 10 вересня 2021 року зі сплатою процентів за користування кредитом: 7500 грн., які нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Комісія за надання кредиту: 2000 грн., яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 10.10.2021 року.
28 грудня 2021 року між ТОВ «Мілоан» і ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу № 28-12/2021-72, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив право вимоги за кредитним договором № 4955584 від 10.09.2021 року, укладеним між ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 .
Відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, чим порушив умови договору, внаслідок чого станом на 16 листопада 2022 року сума заборгованості становить 146 500 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 20 000 грн., заборгованості за процентами на дату відступлення права вимоги у розмірі 67 500 грн., заборгованості за комісією у розмірі 2 000 грн., заборгованості за процентами (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) у розмірі 57 000 грн.
На підставі викладеного, позивача просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 146 500 грн., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 481 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
Ухвалою судді Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 16.01.2023 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін (Т.1 а.с. 94).
Ухвалою Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2023 року залучено до участі у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕБТ ФОРС" та замінено позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕБТ ФОРС" (Т.1 а.с. 240-242).
У судовому засіданні представник позивача ТОВ "ДЕБТ ФОРС" - адвокат Змієвська Т.П. (у режимі відеоконференції) позовні вимоги підтримала повністю з підстав, викладених у позові, просила їх задовольнити у повному обсязі. Наполягала на стягненні витрати зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. Також представник ТОВ "Вердикт Капітал" - адвокат Мальцева А.В. (у режимі відеоконференції) у ході судового розгляду пояснила, що позовні вимоги заявлені в межах законодавства. Відповідач взяв кредит, але умови договору не виконував, тому виникла заборгованість на загальну суму 146 500 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 20 000 грн., заборгованості за процентами на дату відступлення права вимоги у розмірі 67 500 грн., заборгованості за комісією у розмірі 2 000 грн., заборгованості за процентами (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) у розмірі 57 000 грн. Вказана заборгованість розрахована станом на 23 лютого 2022 року.
Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, а саме, в частині заборгованості за тілом кредиту у розмірі 20 000 грн., оскільки дійсно він згідно кредитного договору отримав кредит у сумі 20 000 грн., який не повернув. В іншій частині позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні, оскільки інша заявлена у позові сума для нього є завеликою та необґрунтованою. Також заявив клопотання про зменшення судових витрат на правничу допомогу з тих підстав, що заявлена сума витрат у розмірі 20 000 грн. є необґрунтованою та неспівмірною заявленим вимогам, не відповідає критеріям, визначеним Європейським судом з прав людини.
Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.
Судом встановлено, що 10 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» і відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 4955584 (Т.1 а.с. 8-16).
Відповідно до умов кредитного договору кредитор надав позичальникові кредит у розмірі 20 000 грн. строком на 30 днів з 10 вересня 2021 року зі сплатою процентів за користування кредитом: 7500 грн., які нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Комісія за надання кредиту: 2000 грн., яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 10.10.2021 року.
Факт отримання кредиту у сумі 20 000 грн. відповідач визнав та не заперечує.
28 грудня 2021 року між ТОВ «Мілоан» і ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу № 28-12/2021-72 (Т.1 а.с. 25-32), за яким право вимоги за кредитним договором №4955584 від 10.09.2021 року, укладеним з ОСОБА_1 набуло ТОВ «Вердикт Капітал».
09 березня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ "КАМПСІС ФІНАНС" був укладений Договір №09-03/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого до ТОВ "КАМПСІС ФІНАНС" перейшли права вимоги за кредитним договором №4955584 від 10.09.2021 року, укладеним з ОСОБА_1 (Т.1 а.с.174-184, 214, 216).
12.05.2023 року між ТОВ "КАМПСІС ФІНАНС" та ТОВ "ДЕБТ ФОРС" був укладений Договір №12-05/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого до ТОВ "КАМПСІС ФІНАНС" перейшли права вимоги за кредитним договором №4955584 від 10.09.2021 року, укладеним з відповідачем ОСОБА_1 (а.с. 195-203, 215, 217)
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
На підставі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до розрахунку заборгованості за вищевказаним договором, наданого ТОВ «Вердикт Капітал», станом на 23 лютого 2022 року відповідач має заборгованість за кредитним договором у сумі 146 500 грн., з яких: 20 000 грн.- заборгованість за тілом кредиту, 67 500 грн.- заборгованість за відсотками за період з 10 вересня 2021 року по 28 грудня 2021 року (дату відступлення права вимоги), 57 000 грн. - заборгованість за відсотками за період з 29 грудня 2021 року по 23 лютого 2022 року, 2 000 грн. - заборгованість з комісії (Т.1 а.с. 41).
Відповідач у судовому засіданні визнав факт отримання та неповернення кредиту у сумі 20 000 грн.
Суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 20 000 грн. є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача процентів (відсотків), то суд вважає позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню за таких підстав.
Договір між сторонами було укладено на строк 30 днів з 10 вересня 2021 року по 10 жовтня 2021 року.
Отже, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку позики. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Оскільки зі спливом строку, на який був наданий кредит, припинилося право нараховувати проценти за кредитним договором, то після 10 жовтня 2021 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» не мали законних підстав нараховувати відсотки, передбачені кредитним договором №4955584 від 10 вересня 2021 року.
Такий висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 390/1875/16-ц (провадження № 61-19255св18).
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Так, відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Судом встановлено, що між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 договір був укладений сторонами в електронній формі.
Як вбачається з умов пунктів 1.3, 1.4. договору, кредит надається строком на 30 днів з 10.09.2021 р., термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 10.10.2021 року.
Дійсно, відповідно до п.2.3.1.2 Кредитного договору № 4955584 від 10.09.2021 року позичальник може збільшити строк кредитування на один день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування. Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування на стандартних умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в п. 1.6. Договору.
Зазначені обставини свідчать про те, що умовами кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку кредиту та умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.
Проте, наведені умови кредитного договору є суперечливими, так як пунктами 1.3, 1.4 цього кредитного договору чітко визначено, що позичальник зобов'язаний повернути кредитодавцю кредит та проценти за користування кредитом 10.10.2021 р.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Тобто, право ТОВ «Мілоан» нараховувати відсотки за користування кредитом припинилося зі спливом строку дії договору після 10.10.2021, тому, починаючи із зазначеної дати, товариство не мало права нараховувати проценти за користування кредитом.
Отже, за умовами договору про споживчий кредит № 4955584 від 10.09.2021 сторони погодили строк його дії до 10.10.2021, тому починаючи із зазначеної дати, банк не мав права нараховувати проценти за користування кредитом.
При цьому в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечуються нормою ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 наголосила на тому, що в охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочки виконання грошового зобов'язання. Отже, період правомірного користування коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування супроводжується нарахуванням процентів у порядку та розмірі, що визначені у кредитному договору, а у разі прострочки позичальником виконання зобов'язань зі своєчасного повернення кредиту права кредитора захищаються шляхом нарахування процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
За таких обставин, після спливу визначеного договором строку кредитування, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинено.
Отже, з відповідача підлягають стягненню відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 7500 грн. (250 грн. х 30 днів = 7500 грн.).
Таким чином, враховуючи, що відповідач взяті на себе зобов'язання у встановлені договором строки не виконав, у зв'язку з чим має борг по кредитному договору, то суд вважає за необхідне стягнути з нього заборгованість за кредитним договором у сумі 29 500,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 20 000,00 грн., заборгованість за процентами - 7 500,00 грн. та заборгованість за комісією - 2 000,00 грн.
Щодо стягнення заборгованості за комісією суд зазначає таке.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частинами першою-третьою, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 47 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III Про банки і банківську діяльність банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII Про споживче кредитування (далі - Закон № 1734-VIII).
Згідно статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту;
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Статтею 9 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції на момент укладення Кредитного договору) визначено види та порядок надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 1734-VIII споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.
ОСОБА_1 , ознайомившись з умовами кредитного договору, мав реальну можливість відмовитися від укладення останнього, проте не зробив цього.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Умови договору про споживчий кредит визначені ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Так, Закон № 1734-VIII не забороняє встановлення у договорі про споживчий кредит комісій та інших обов'язкових платежів за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) (крім тих, які згідно із законом надаються безоплатно) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Враховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини із банком, якщо дійсно вважав встановлення комісії несправедливою умовою, натомість відповідач погодив зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень. Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчив, що погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором.
Зазначене вище узгоджується з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 30 червня 2021 року справа № 201/10403/19 провадження № 61-263св21.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача сума несплаченої комісії в розмірі 2 000 грн.
Частиною 1 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь ТОВ "ДЕБТ ФОРС" витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн., суд доходить до висновку, що в цій частині вимог слід відмовити, оскільки договір про надання правової допомоги по даній справі був укладений саме із ТОВ "Вердикт Капітал", а не із ТОВ "ДЕБТ ФОРС" і останньому згідно умов Договору №12-05/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 12.05.2023 року були передані лише права вимоги за кредитним договором №4955584, укладеним з відповідачем ОСОБА_1 .
Матеріали справи не містять належних доказів понесення саме ТОВ "ДЕБТ ФОРС" витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20 000 грн.
На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Понесення судових витрат на оплату судового збору підтверджується платіжним дорученням № 0351430012 про сплату судового збору у сумі 2481 грн. (а.с.1). Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено на 20,14 % (29500 грн. від 146500 грн. складає 20,14%), суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, яка становить 499,67 грн. (2481 грн. х 20,14% : 100).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 525, 526, 610, 612, 1048 ЦК України, ст.ст.12, 13, 78-80, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274, 279, 354 ЦПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕБТ ФОРС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕБТ ФОРС" заборгованість за договором про споживчий кредит №4955584 від 10 вересня 2021 року у розмірі 29 500,00 (двадцять дев'ять тисяч п'ятсот) гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 20 000,00 грн., заборгованість за процентами - 7 500,00 грн., заборгованість за комісією - 2 000,00 грн.; та витрати по сплаті судового збору у сумі 499 грн. 67 коп., а всього 29 999 грн. 67 коп. (двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять грн. 67 коп.).
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕБТ ФОРС", місцезнаходження: 02121, м.Київ, Харківське шосе, буд. 201/203, літера 2А, офіс 602, код ЄДРПОУ 43577608.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 27 вересня 2023 року.
Суддя Л.П. Бабічева