Справа № 204/10971/23
Провадження № 2/204/2983/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2023 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді Черкез Д.Л.,
за участю секретаря судового засідання Романюк М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» про скасування наказу та зобов'язання виплатити середній заробіток, -
ВСТАНОВИВ:
21 липня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив: скасувати рішення відповідача про припинення виплати йому середнього заробітку у зв'язку з проходженням служби за контрактом у Збройних Силах України; зобов'язати відповідача виплатити йому нарахований середній заробіток за період з 19 липня 2022 року по день фактичного звільнення 10 березня 2023 року. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказав на те, що з 16 березня 2020 року його було прийнято на посаду Майстра у структурний підрозділ Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь». 05 травня 2020 року він уклав контракт з Міністерством оборони України про проходження військової служби у ЗСУ. Відповідач зберігав посаду, місце роботи та середній заробіток до липня 2022 року. На підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 06.02.2023 року № 51-РС позивача було звільнено з військової служби на підставі висновку ВЛК про непридатність до військової служби. Позивач звернувся до відповідача з заявою 07 березня 2023 року у зв'язку з припиненням виплати йому середнього заробітку, на що отримав відповідь від 10.03.2023 року № 03.03.01-335/к зі змісту якої дізнався, що виплата середнього заробітку йому припинена у зв'язку з внесенням змін до законодавства, а саме до ст. 119 КЗпП України. Однак, він не погоджується з припиненням виплат середнього заробітку, оскільки вважає Закон про внесення змін до КЗпП України не містить вимоги про розповсюдження його дії на правовідносини між працівником та роботодавцем до його прийняття. Враховуючи наведені обставини позивач був вимушений звернутися до суду з даним позовом.
10 серпня 2023 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач Приватне акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовсталь» позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Ухвалою від 21.12.2022 у справі № 908/2252/22 Господарським судом Запорізької області відкрито провадження у справі про банкрутство Боржника - Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь». Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ був прийнятий Верховною Радою України відповідно до конституційних повноважень, який набув чинності 19 липня 2022 року. Зазначеним законом було реформовано деякі питання у сфері трудових правовідносин та внесено зміни до Кодексу законів про працю, Закону України «Про відпустки», Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Так, з урахуванням внесених змін відповідно до ч. З ст. 119 КЗпП за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно віті підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Тобто, з 19 липня 2022 року у ПрАТ «МК «Азовсталь» відсутній обов'язок виплачувати середній заробіток ОСОБА_1 , оскільки за такими працівниками зберігається лише місце роботи і посада. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ не містить посилань на застосування його положень лише щодо осіб, які призвані на військову службу після набрання ним чинності. На теперішній час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ є чинним та обов'язковим до виконання. Отже, починаючи з 19 липня 2022 року за працівниками, прийнятими на військову службу зберігається місце роботи і посада, проте не зберігається середній заробіток. ПрАТ «МК «Азовсталь» правомірно зупинено з 19.07.2022 збереження заробітної плати за працівником, який був призваний на військову службу до дня набрання чинності Законом. В частині рішення ПрАТ «МК «Азовсталь» про припинення позивачу виплати середнього заробітку: з 19.07.2022 року слід акцентувати увагу на тому, що припинення збереження середньої заробітної плати пов'язано саме із скасуванням обов'язку, який виконувався на виконання приписів законодавства з метою дотримання встановлених вимог норм ч. 3 ст. 119 КЗпП України, а не на підставі наказу підприємства. Наказ підприємства є виключно внутрішнім розпорядчим документом, який видається керівником одноосібно та в межах своєї компетенції та не є нормативно-правовим актом, який би установлював, змінював або скасовував норми права. Звертає увагу, що зберігання середнього заробітку до 19.07.2022 відбувалось не на підставі виданого та погодженого між роботодавцем та працівником наказу, а було наслідком реалізації приписів норм законодавства, що зобов'язували підприємство виконувати обов'язок зі збереження середньої заробітної плати. Наказ підприємства в даному випадку може мати лише допоміжну роль для забезпечення суб'єктом дотримання норм законодавства. ПрАТ «МК «Азовсталь» правомірно припинено з 19.07.2022 року збереження заробітної плати за працівником на виконання норм законодавства, а не на підставі розпорядчого документа підприємства. У зв'язку з викладеним просив відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.
Позивач в судове засідання не з'явився, надав суду заяву, в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, у відзиві на позов просив відмовити позивачу у задоволенні позовної заяви.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 18.03.2020 року перебував у трудових відносинах з відповідачем Приватним акціонерним товариством «Металургійний комбінат «Азовсталь», що підтверджується довідкою № 03.03.01-336/к від 10.03.2023 року (а.с. 6), а також визнавалось відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Згідно наказу № 28/к від 10.03.2023 року про припинення трудового договору ОСОБА_1 звільнено 10 березня 2023 року за угодою сторін - п. 1 ст. 36 КЗпПУ (а.с. 11).
05 травня 2020 року ОСОБА_1 уклав з Міністерством оборони України контракт про проходження військової служби у Збройних силах України строком на три роки (а.с. 14-15).
Згідно наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 06 березня 2023 року ОСОБА_1 був звільнений з військової служби на підставі висновку ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку (а.с. 9).
Судом встановлено та визнавалося сторонами, що до липня 2022 року ОСОБА_1 , як працівнику, який проходить військову службу, Приватним акціонерним товариством «Металургійний комбінат «Азовсталь» на підставі ч. 3 ст. 119 КЗпП України виплачувався середній заробіток, що також вбачається з відповіді Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» № 03.03.01-335/к від 27березня 2023 року (а.с. 10).
Факт припинення виплати середнього заробітку позивачу з 19.07.2022 року визнавався сторонами, а тому доказуванню не підлягає.
Звертаючись у липні 2023 року до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просив скасувати рішення відповідача про припинення виплати йому середнього заробітку у зв'язку з проходженням служби за контрактом у ЗСУ; зобов'язати відповідача виплатити йому нарахований середній заробіток за період з 19.07.2022 року по день фактичного звільнення 10 березня 2023 року, посилаючись на те, що зміни до частини 3 статті 119 КЗпП України були внесені вже після того, як він почав проходити військову службу за контрактом, а з прийняттям вказаних змін до закону порушено його право на отримання середнього заробітку, що суперечить Конституції України, оскільки закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Надаючи оцінку доводам позивача суд виходить з наступних мотивів.
Так, частиною 2 статті 6 Конституції України закріплено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
У статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з частинами 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Статтею 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Глава VII Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» врегульовує особливості призову під час мобілізації.
Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».
Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України (в редакції від 02.04.2020 року, тобто станом на дату укладення позивачем контракту з Міністерством оборони України) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Отже, починаючи з 24 лютого 2022 року в Україні діє режим особливого періоду, визначений ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ внесені зміни, зокрема, у частину третю статті 119 КЗпП України, а саме у частині третій статті 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (п. 1 Прикінцевих та перехідних положень), опубліковано 18 липня 2022 року в газеті «Голос України» № 147.
Відповідно до конституційних повноважень Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ прийнятий Верховною Радою України відповідно до конституційних повноважень.
Тобто, починаючи з 19 липня 2022 року за працівниками, які призвані на військову службу, або проходять її за контрактом, зберігається місце роботи і посада, проте не зберігається середній заробіток.
Таким чином, передбачався обов'язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом, а тому суд зазначає, що дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати середнього заробітку є правомірними.
При цьому, суд не бере до уваги та відхиляє твердження позивача стосовно дії в часі норми права, а саме незастосування ч. 3 ст. 119 КЗпП України до трудових відносин, які виникли до внесення змін до цієї статті, тобто до 19 липня 2022 року з наступних підстав.
Так, частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Правову позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
У Рішенні Конституційного Суду України (Перший сенат) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2, 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року № 955-VIII зі змінами, від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.
У справі № 6-уп/98 Конституційний Суд України зазначає, що з прийняттям нормативно-правового акту в новій редакції втрачають чинність норми акту в попередній редакції.
У рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз'яснення порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього.
На теперішній час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ є чинним та обов'язковим до виконання.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що положення ч. 3 ст. 119 КЗпП України в частині збереження за позивачем ОСОБА_1 середнього заробітку на час проходження ним військової служби поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ. А починаючи з 19 липня 2022 року відповідач Приватне акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовсталь» не має обов'язку зберігати за позивачем середній заробіток.
При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ не містить посилань на застосування його положень лише щодо осіб, які призвані на військову службу після набрання ним чинності.
Отже, підсумовуючи все вищенаведене та враховуючи, що починаючи з 19 липня 2022 року частиною 3 статті 119 КЗпП України вже не передбачено збереження за працівниками прийнятими на військову службу за контрактом середнього заробітку на підприємстві, а передбачено лише збереження місця роботи, посади, суд приходить до висновку, що рішення відповідача в частині припинення з 19 липня 2022 року збереження та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку є законним та передбачено Законом, та підстави для скасування такого рішення зі стягненням з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період з 19 липня 2022 року по 10 березня 2023 року на теперішній час відсутні, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до переконливого висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 7 ст. 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки під час розгляду справи суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, а також враховуючи, що позивач при зверненні до суду з даним позовом був звільнений від сплати судового збору, то судові витрати в цій частині компенсуються за рахунок держави.
На підставі ст.ст. 6, 19, 24, 46, 58 Конституції України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 119 Кодексу законів про працю України, Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та керуючись ст.ст.2, 4, 76-81, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» про скасування наказу та зобов'язання виплатити середній заробіток - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Д.Л. Черкез