КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2023 року місто Київ.
Справа №755/1955/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/10293/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
судді-доповідача: Желепи О.В.,
суддів: Мазурик О. Ф., Немировська О.В.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року та на додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2023 року (ухвалене у складі судді Яровенко Н.О.)
у справі за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення боргу за договором страхування
ВСТАНОВИВ
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до відповідача, Моторне (транспортне) страхове бюро України, в якому просить стягнути з відповідача завдані збитки в порядку регресу у розмірі: 47 887,93 грн та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 11 травня 2015 року у м. Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода за участі т.з. «ЗАЗ», д.н.з. № НОМЕР_1 та «Nissan» д.н.з. № НОМЕР_2 , що підтверджується постановою у справі про адміністративне правопорушення. У результаті ДТП було пошкоджено транспортний засіб «Nissan» д.н.з. № НОМЕР_2 належний ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 . Цивільно-правова відповідальність винного в ДТП водія транспортного засобу «ЗАЗ», д.н.з. НОМЕР_4 , на момент ДТП була застрахована на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних зсобів № АІ/5630711 страховою компанією: ПрАТ «СК Україна». До ПрАТ «СК Україна» була подана заява про виплату страхового відшкодування. Розмір завданого збитку позивачу становить 37 486,85 грн. У строк визначений п.36.2, ст. 36ЗУ №1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»» ПрАТ «СК Укаїна» не здійснило виплату страхового відшкодування. Відповідно, з 19.08.2015 р. у ПрАТ «СК Україна» крім обов'язку виплатити страхове відшкодування, також з'явився обов'язок виплатити позивачу пеню, яка передбачена п. 36.2 с. 36 ЗУ №1961-IV та інфляційний збиток і 3% річних передбачені ст.625 ЦК України.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року відмовлено в задоволенні позову.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року доповнено рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України витрати на правову допомогу у розмірі 2 000, 00 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 19 травня 2023 року, засобами електронного зв'язку подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. Згодом апеляційну скаргу було доповнено та скаржник просив скасувати додаткове рішення від 22 травня 2023 року.
Скаржник аргументує апеляційну скаргу тим, що висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи, судом першої інстанції було невірно застосовано норми матеріального права.
Звертає увагу, що Сторонами визнається та не заперечується, що МТСБУ виконало частину зобов'язання за договором страхування в розмірі 26 239,00 грн. та підтвердило наявність обов'язку виконати зобов'язання за договором страхування без будь-яких доказів участі Позивача у справі про банкрутство ПРАТ СК Україна.
Сторонами визнається та не заперечується, що МТСБУ визнає обов' язок виплатити страхове відшкодування Позивачу без будь-яких доказів участі Позивача у справі про банкрутство ПРАТ СК Україна, що підтверджується листом МТСБУ.
З огляду на такі обставини скаржник вважає, що висновки суду, щодо необґрунтованості його позовних вимог через те що позивач не звертався з кредиторськими вимогами до ПрАТ «СК Україна» в процедурі банкрутства, є суперечливими та нелогічними.
Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 201/ 16373/ 16-ц (провадження N014-27цс21), вказує, що участь або не участь потерпілого у справі про банкрутство страховика жодним чином не впливає на наявність або відсутність обов'язку МТСБУ виконати зобов' язання за договором страхування у випадку передбаченому підпунктом "ґ" п.41.1 ст.41 Законом № 1961-ІV.
Вказує, що жодна норма чинного законодавства не зобов'язує потерпілого (в нашому випадку Позивача) звертатися з заявою про грошові вимоги у справі про банкрутство страховика для того щоб в подальшому отримати виплати від МТСБУ.
Щодо додаткового рішення скаржник вказує, що в матеріалах справи відсутній будь-який детальний опис виконаної адвокатом роботи та незрозуміло, за що саме адвокат визначає вартість 2 000 грн. Адвокатом не визначено витрачений час на надання професійної правничої допомоги та яка професійна допомога взагалі надавалась. Крім того відсутні докази оплати таких витрат.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 червня 2023 року відкрито апеляційне провадження у даній справі.
05 липня 2023 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника МТСБУ - Гусеєва П.В., в якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 11 травня 2015 року відбулася дорожньо-транспортна пригода за участі т.з. «ЗАЗ» д.н.з. № НОМЕР_4 та Nissan д.н.з. НОМЕР_2 , що підтверджується постановою у справі про адміністативне правопорушення.
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 05 червня 2015 року визнано винним ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КаАП України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 (двадцяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 340 (триста сорок) гривень в дохід держави.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність винного в ДТП водія транспортного засобу «ЗАЗ», д.н.з. НОМЕР_4 була застрахована на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5630711 страховою компанією ПрАТ «СК Україна».
11 травня 2015 року виникло договірне зобов'язання на підставі договору страхування АІ/5630711.
Розмір завданого збитку для позивача становив 37 486, 85 грн., що підтверджується Звітом №62/15 з оцінки матеріального збитку транспортного засобу від 22.06.2015 року. (а.с.14)
21 травня 2015 року ОСОБА_1 звернувся з заявою про страхове відшкодування в результаті настання страхового випадку 11 травня 2015 року транспортного засобу Nissan Note, д.н.з. НОМЕР_2 .
17 липня 2019 року Господарським судом м. Києва було вирішено ліквідувати ПрАТ «СК «Україна».
У 2017 році ОСОБА_1 звернувся до МТСБУ про виплату, яке в подальшому частково виконало зобов'язання.
Разом з тим, 22 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до МТСБУ з заявою про виплату за договором обов'язкового страхування, а саме здійснити виплату в розмірі 32 486,85 грн.
Однак, ОСОБА_1 звертаючись крім основної суми боргу страхового відшкодування МТСБУ просив здійснити виплати інфляційних втрат, пені та 3% річних.
МТСБУ своїм листом повідомило позивача, що свої зобов'язання перед ОСОБА_1 виконали у відповідності до вимог Закону № 1961-ІV , вказували, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання ПрАТ «СК Україна» зобов'язань, здійснені без урахування вимог, визначених ч.6 стю 232 Господарського кодексу України і строк позовної давності їх пред'явлення сплив відповідно до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з МТСБУ на користь позивача 3 % річних, інфляційних втрат та пені, оскільки позивач із письмовою заявою до господарського суду з вимогами до боржника не звертався, ухвалою Господарського суду м. Києва кредитором боржника позивач визнаний не був, що виключає обов'язок відшкодування відповідачем 3 % річних, інфляційних втрат та пені.
Колегія суддів з такими висновками не погоджується з огляду на таке.
Загальні підстави та особливості відшкодування шкоди передбачені статтями 1166, 1167, 1187 ЦК України, у тому числі завданої джерелом підвищеної небезпеки.
Статтею 1166 ЦК України визначено, зокрема, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Отже, особа, якій заподіяно шкоду, зокрема внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у випадках, визначених законом, має право на її відшкодування. Захист цього права фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або законом, забезпечує цивільно-правовий інститут страхування.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування, згідно з положеннямистатті 979 ЦК України, одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (пункт 3 статті 980 ЦК України).
За положеннями статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Законом України «Про страхування» встановлено види обов'язкового страхування, одним з яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкове страхування відповідальності).
Відносини у сфері обов'язкового страхування відповідальності регулює Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Об'єктом обов'язкового страхування відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу згідно зі статтею 5 цього Закону.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та захисту майнових інтересів страхувальників.
Статтею 4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що суб'єктами обов'язкового страхування відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, потерпілі.
При цьому страхувальники за цим законом - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.
Страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про страхування».
Отже, страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров'ю, а також завданих їм збитків, у тому числі за рахунок МТСБУ у випадках, передбачених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
МТСБУ є спеціальним суб'єктом у сфері страхування.
Як визначає стаття 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Бюро є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування відповідальності.
МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого статуту.
Згідно з підпунктом 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» одним з основних завдань МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
Для забезпечення виконання зобов'язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими при ньому створюються централізовані страхові резервні фонди, зокрема фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим Законом (підпункт 43.1.2 пункту 43.1 статті 43 Закону № 1961-IV).
Порядок виконання зобов'язань страховика, що ліквідується, визначає стаття 20 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Так, відповідно до пункту 20.1 цієї статті у разі ліквідації страховика, правонаступника якого встановлено, договори страхування зберігають свою силу до закінчення строку дії такого договору.
У разі ліквідації страховика за його власним рішенням визначені договором обов'язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія (пункт 20.2 статті 20 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
У разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом (пункт 20.3 статті 20 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
У випадку ліквідації страховика із встановленням його правонаступника права та обов'язки такого страховика переходять до його правонаступника у тому обсязі і на умовах, що були встановлені договором страхування, який зберігає чинність до закінчення строку його дії.
Натомість пункти 20.2 та 20.3 статті 20 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначають випадки, за яких права та обов'язки страховика за укладеними ним договорами не переходять до правонаступників, а саме - ліквідації страховика за його власним рішенням та за рішенням визначених законом органів, що відбувається в порядку та за встановленою законом процедурою, за якою ліквідаційна комісія такого страховика виконує його обов'язки за договорами страхування шляхом акцептування та задоволення вимог кредиторів у процедурі ліквідації.
Відповідно до статті 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Ліквідація юридичної особи - страховика у зв'язку з визнанням його банкрутом здійснюється відповідно до положень КУзПБ або Закону про банкрутство, який був чинний на час порушення справи про банкрутство ПАТ «УСК «Гарант-Авто» із особливостями, визначеними цим законом для банкрутства страховиків.
Так, частиною сьомою статті 87 Закону про банкрутство було визначено, що страхувальники за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати страхові виплати.
Отже, однією з підстав прийняття МТСБУ на себе зобов'язань страховика, що ліквідується, є встановлення в процедурі ліквідації недостатності майна цього страховика для виконання таких зобов'язань за договорами страхування.
Разом із цим згідно з положеннями пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:
а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;
б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;
в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи;
г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону;
ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності;
д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров'я згідно з чинним законодавством.
Так, МТСБУ відшкодовує шкоду у випадках, чітко передбачених положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», одним з яких є встановлення недостатності майна страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, для виконання зобов'язань за договорами страхування відповідальності, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих.
Цей випадок не є тотожним правонаступництву, що є підставою заміни сторони у зобов'язанні та внаслідок якого до правонаступника переходять права та обов'язки правопопередника у зобов'язанні у тому обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено у договорі або законі (стаття 512 ЦК України). Така процедура для страховика визначена пунктом 20.1 статті 20 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Основна функція МТСБУ у правовідносинах щодо відшкодування шкоди за договорами страхування замість страховика, що ліквідується і майна якого недостатньо для виконання цих зобов'язань, фактично зводиться до забезпечення у будь-якому разі отримання потерпілою особою належного їй відшкодування.
Отже, шкода, яку зобов'язане відшкодувати МТСБУ відповідно до положень пункту 20.3 статті 20, пункту 41.3 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є регламентною виплатою, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих, отримання якої потерпілим гарантується МТСБУ.
МТСБУ приймає на себе зобов'язання із відшкодування шкоди страховика, що визнаний банкрутом та ліквідується, лише за зобов'язаннями, для погашення яких у цього страховика недостатньо майна, тобто у цьому разі виступає спеціальним суб'єктом у сфері обов'язкового страхування, що фактично гарантує постраждалій особі (потерпілому) отримання належної їй регламентної виплати попри банкрутство та ліквідацію страховика, майна якого виявилося недостатньо для погашення акцептованих вимог кредиторів у процедурі банкрутства.
Наведене дає підстави для висновку про те, що МТСБУ не є правонаступником страховика, який ліквідується і щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов'язань за договорами, у розумінні статті 512 ЦК України, а натомість гарантує отримання потерпілою особою належного їй відшкодування попри ліквідацію зобов'язаного у цих правовідносинах страховика і встановлену недостатність його майна для виконання цих його зобов'язань.
При цьому після такої сплати за наявності обставин, передбачених пунктом 38.2 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у МТСБУ може виникнути право регресної вимоги до осіб, визначених зазначеним положенням.
Отже, МТСБУ вступає у правовідносини щодо відшкодування шкоди замість страховика, якого визнано банкрутом і ліквідовано із встановленням недостатності його майна для виконання зобов'язань за укладеними ним договорами страхування, лише із встановленням цих обставин та звернення до Бюро потерпілої особи за таким відшкодуванням. Тобто Бюро у межах цих правовідносин гарантує отримання лише відшкодування шкоди потерпілою від дорожньо-транспортної пригоди особою.
У даній справі встановлено, що МТСБУ виплатило позивачу суму відшкодування шкоди в загальному розмірі на суму 26 239 грн, що вбачається зі змісту заяви адвоката Більчука О.О., в інтересах ОСОБА_1 (а.с. 41).
Таким чином саме ці вимоги були заявлені позивачем у позасудовому порядку, які були визнані страховиком і відповідачем у цій справі, та виконані відповідачем замість страховика у порядку, визначеному положеннями ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Судом апеляційної інстанції встановлено, що МТСБУ здійснило страхову виплату у строки визначені законом, що сторонами не заперечуються. Отже, відсутні підстави для застосування до відповідача положення п. п. 36.5 ст. 36 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Звертаючись з позовом до МТСБУ, позивачем заявлено вимоги про сплату інфляційних втрат у розмірі 13 369,89 грн, 3 % річних у розмірі 2 850, 00 грн, а також пені у розмірі 3 1672,04 грн, а всього 47 887,93 грн, за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика ПАТ «СК «Україна», щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов'язань за договорами страхування, у тому числі за Договором страхування, право вимоги за яким набув позивач.
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).
Частина друга статті 625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.
Разом із цим МТСБУ не є правонаступником ліквідованого страховика, тобто не набуває усіх прав та обов'язків останнього як сторони у зобов'язанні, а фактично вступає у спірні правовідносини лише у разі та після встановлення факту недостатності майна страховика, що ліквідується, для погашення зобов'язань за договором страхування відповідно до рішення уповноважених законом органів, для погашення вимог кредиторів, тобто не є таким, що приймає на себе всі зобов'язання такого страховика, у тому числі і ті, які є наслідком неналежного виконання або невиконання цим страховиком власних зобов'язань за договорами страхування.
Положення Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не містять правових підстав покладення на МТСБУ такого ж обсягу зобов'язань за договорами страхування, який мав страховик, що ліквідований, та який набуває правонаступник у разі здійснення правонаступництва відповідно до пункту 20.1 статті 20 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" а отже, і правових підстав відповідальності МТСБУ за неналежно виконаними/невиконаними цим страховиком зобов'язаннями у вигляді нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України.
Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 липня 2023 року по справі №910/16820/21, у якому Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19, згідно з яким за змістом положень пункту 20.3 статті 20, підпункту «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі, а МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) є невід'ємною / складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування (підпункти 9.11.7, 9.11.11 постанови від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19).
Суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що МТСБУ лише здійснює відшкодування шкоди за зобов'язаннями страховика із відшкодування шкоди за договорами страхування відповідальності, для виплати за якими у страховика, що ліквідується за рішенням уповноважених законом органів, недостатньо коштів / майна, отже, лише гарантує отримання відшкодування постраждалою особою (потерпілим) та не несе відповідальності за прострочення виконання страховиком, а не МТСБУ, грошового зобов'язання з виплати відшкодування. Натомість, у разі прострочення виконання МТСБУ грошового зобов'язання зі здійснення регламентної виплати у нього виникає передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат та три проценти річних від простроченої суми.
Водночас установлені у справі обставини не дають підстав для висновку про те, що МТСБУ з моменту набуття ним обов'язку із здійснення регламентної виплати допустило прострочення виконання цього зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач не є правонаступником страховика, який може виступати як сторона у справі про стягнення спірних сум після припинення страховика як юридичної особи, а може виступати лише гарантом щодо відшкодування шкоди за вимогами, які були заявлені та визнані до початку або під час процедури банкрутства страховика.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції не повно встановив обставини справи, які мали значення для її вирішення, висновки суду не відповідають встановленим обставинам та вимогам закону, суд не надав належну оцінку всім доказам, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає зміні, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Щодо апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2023 року колегія суддів зазначає наступне.
12 травня 2023 року від представника відповідача МТСБУ - Гусєва П.В. до суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій представник відповідача просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Заява мотивована тим, що в рішенні Дніпровського районного суду міста Києва від 04 травня 2023 року судом не вирішено питання про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу. Враховуючи, що договірні зобов'язання між сторонами виконані в повному обсязі, а також враховуючи відмову у задоволенні позову, наявні підстави для стягнення з позивача понесених відповідачем при розгляді даної справи витрат на правову допомогу.
На підтвердження факту надання правової допомоги та розміру витрат на правничу допомогу представником позивача долучено до заяви укладений між Моторним (транспортним) страховим бюро України та адвокатським об'єднанням «ІНС.ЛОУ ГРУП» Договір про надання правової допомоги № 4.1/12-10/2021 від 12 жовтня 2021 року.
На виконання умов Договору про надання правової допомоги № 4.1/12-10/2021 від 12 жовтня 2021 року - між МТСБУ та АО «ІНС.ЛОУ ГРУП» укладена Додаткова угода на ведення справи за позовом до МТСБУ.
Крім того, відповідно до пункту 1 Додаткової угоди № 889 до Договору про надання правової допомоги № 4.1/12-10/2021 від 12 жовтня 2021 року вбачається вартість правової допомоги становить 2 000,00 грн., які сплачуються після підписання Акту виконаних робіт.
У відповідності до умов Додаткової угоди до Договору про надання правової допомоги № 4.1/12-10/2021 від 12 жовтня 2021 року АО «ІНС.ЛОУ ГРУП» в особі адвоката Проц А.В. здійснено представництво інтересів Моторного (транспортного) страхового бюро України у справі № 755/1955/23 за позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України у Дніпровському районному суді міста Києва, зокрема, але не виключно, подано відзив на позовну заяву по справі 755/1955/23.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що представником відповідача підтверджено належними доказами понесені відповідачем витрати на надану йому правову допомогу, а саме на написання відзиву, та враховуючи, що судом у задоволенні позову відмовлено, розмір понесених відповідачем витрат підлягає стягненню з позивача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками, з огляду на наступне.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року, справа № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22, дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Відповідно до п.п. 5.2.4. вартість послуг у справі, в якій ціна позову становить 10 000 грн і більше, складає 2 000 грн.
Згідно матеріалів справи, у відповідності до умов Додаткової угоди до Договору про надання правової допомоги № 4.1/12-10/2021 від 12 жовтня 2021 року АО «ІНС.ЛОУ ГРУП» в особі адвоката Проц А.В. здійснено представництво інтересів Моторного (транспортного) страхового бюро України у справі № 755/1955/23 за позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України про у Дніпровському районному суді міста Києва, зокрема, але не виключно, подано відзив на позовну заяву по справі 755/1955/23 (а.с. 56-92).
Відповідно до додаткової угоди № 889 до Договору про надання правової допомоги № 4.1/12-10/2021 від 12 жовтня 2021 року замовником передано, а виконавцем прийнято завдання на ведення від імені замовника і вартість таких послуг складає 2 000 грн.
Оплата послуг Виконавця в розмірі, який вказаний в пункті 1 цієї угоди, здійснюється Замовником шляхом безготівкового перерахунку коштів на поточний рахунок виконавця протягом п'яти банківських днів з дати підписання Сторонами Акти про виконання роботи.
Фіксація розміру гонорару відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в Постанові від 20 січня 2021 року по справі № 357/11023/18 (провадження № 61-18258св19), у якій зазначено, що «… саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. […] Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх не співмірності».
У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, провадження № 61-22131св19 також судом зроблено висновок, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про відсутність доказів оплати та відсутність детального опису виконаної адвокатом роботи.
Інші доводи висновки суду не спростовують.
Апеляційним судом встановлено, що додаткове рішення постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу в частині оскарження додаткового рішення слід залишити без задоволення.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ.
За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.
На підставі викладеного та керуючись ст. 255, 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України,
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: О.В. Желепа
О.Ф. Мазурик
О.В. Немировська