Справа № 560/17253/23
УХВАЛА
іменем України
27 вересня 2023 рокум. Хмельницький
Суддя Хмельницького окружного адміністративного суду Драновський Я.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 до Міністерства оборони України , Сьомого відділу Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про встановлення фактів,
ВСТАНОВИВ:
До Хмельницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Сьомого відділу Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому просить:
- встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- встановити факт родинних відносин між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- встановити факт перебування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на утриманні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 2018 року по жовтень 2022 року.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи немає підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
Вирішуючи питання про відкриття провадження, суд враховує таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначає, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Поряд з цим, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг. Суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, чітко визначені статтею 19 глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, за цією процесуальною нормою, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
2) 1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов'язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;
15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу;
16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.
Отже, Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
В свою чергу, Цивільний процесуальний кодекс України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до частини другої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
При цьому, згідно з частиною сьомою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 частини другої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Зі змісту позовної заяви видно, що позивач звернулась до адміністративного суду з цим позовом про встановлення фактів, що мають юридичне значення, а саме: фактів проживання, перебування на утриманні та родинних відносин її малолітнього сина та ОСОБА_3 .
Однак, суд наголошує, що до юрисдикції адміністративних судів згідно з вимогами статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено розгляд справ щодо встановлення юридичних фактів, оскільки справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення вирішуються згідно з розділом IV Цивільного процесуального кодексу України.
Справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, не мають ознак спору взагалі, а тим більше ознак публічно-правового спору.
Заявлені у цій справі позовні вимоги щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення, не є публічно-правовими вимогами, тому не можуть бути розглянуті адміністративним судом.
Відносно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц, де вказано, що "оскільки вимоги пов'язані і доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за позивачем певного соціально-правового статусу, на пов'язаного з будь-якими цивільними права та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами позивача з державою", слід вказати на те, що забезпечення єдиного підходу до формування сталості та єдності судової практики, в тому числі визначення юрисдикційності того чи іншого спору, відповідно до статті 36 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" повинен забезпечити Верховний Суд.
Поряд з цим, на важливість забезпечення єдності та сталості судової практики вказують наявність в процесуальних кодексах України положень про те, що підставою перегляду судових рішень Великою Палатою Верховного Суду є порушення предметної чи суб'єктної юрисдикції.
Зокрема, частиною шостою статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що крім випадків передбачених законом, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної, а відповідно до вимог статті 403 Цивільного процесуального кодексу України - предметної чи суб'єктної юрисдикції.
Враховуючи те, що рішення Великої Палати Верховного Суду з приводу розмежування предметної юрисдикції з цього питання відсутнє, а адміністративний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати будь-які юридичні факти, тим більше за правилами окремого провадження, визначеними Цивільним процесуальним кодексом України, то такий адміністративний суд не є судом, що встановлений законом щодо розгляду такої категорії справ.
Суд вкотре наголошує, що цю справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки вимоги позову йдуть в розріз з положеннями статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначений вичерпний перелік справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) будь-які юридичні факти.
Необхідно також зазначити, що аналіз рішення Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц вказує на те, що спір підлягає розгляду адміністративним судом лише у разі, коли встановлення відповідного факту поєднано з вирішенням публічно-правового спору.
Поряд з цим, в даному випадку жодних позовних вимог до Міністерства оборони України та Сьомого відділу Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки позивач у цій справі не заявляє.
Відсутність позовних вимог до суб'єктів владних повноважень, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів згідно з статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що цю справу (в межах заявлених вимог) не можна вважати справою адміністративної юрисдикції.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
За таких обставин, оскільки цей спір не належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства, тому у відкритті провадження в адміністративній справі слід відмовити.
При цьому на виконання вимог частини шостої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суд роз'яснює позивачу, що відповідно до частини першої статті 316 Цивільного процесуального кодексу України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, розглядається за правилами цивільного процесуального законодавства за місцем проживання заявника.
Окремо суд звертає увагу позивача, що в порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені рішення (дії чи бездіяльність) суб'єктів владних повноважень - Міністерства оборони України та Сьомого відділу Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки у тому числі щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця. І саме при розгляді справи щодо оскарження відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд може надавати оцінку зазначеним вище обставинам.
Тобто позивач не позбавлена права звернутися до адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України чи іншого компетентного органу, уповноваженого приймати рішення про призначення одноразової грошової допомоги сім'ям загиблих військовослужбовців, однак лише щодо спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів згідно з статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 170, статтею 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
УХВАЛИВ:
У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 до Міністерства оборони України , Сьомого відділу Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про встановлення фактів - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Головуючий суддяЯ.В. Драновський