Рішення від 14.09.2023 по справі 760/8686/21

Провадження № 2/760/4326/23

Справа № 760/8686/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2023 м. Київ

Солом'янський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Зуєвич Л.Л., за участю секретаря судового засідання - Гуцало М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали цивільної справи

за первісним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» /далі - ТОВ «ФК «Фінанс Інновація»/ (код ЄДРПОУ: 41146462; адреса: 03124, м. Київ, б-р. Вацлава Гавела, буд. 4, оф. 520), правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» /далі - ТОВ «ФК «Ріальто»/ (ЄДРПОУ: 43492595; адреса: 03124, м. Київ, бул. Вацлава Гавела, буд. 4), до ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ; адреса представника: АДРЕСА_2 ), про стягнення заборгованості;

та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "НЕССО" /далі - ТОВ «Нессо»/ (код ЄДРПОУ: 41146462; адреса: 03110, місто Київ, вул. Пироговського Олександра, будинок 19, корпус 6), ТОВ «ФК «Ріальто» про стягнення коштів та розірвання договору,

ВСТАНОВИВ:

Рух справи

06.09.2021 до Солом'янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна 07.04.2021 до Солом'янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, датована 29.03.2021, за підписом представника позивача - адвоката Руденко К.В. (діє на підставі довіреності), в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором № 191006-10242-1 від 06.10.2019 станом на 30.03.2021 у розмірі 8 918,14 грн, яка складається з:

- 3 000,00 грн - заборгованість за кредитом;

- 1 530,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.1. Кредитного договору за ставкою 1,7 % за кожен день користування кредитом за період з 06.10.2019 по 05.11.2019 (включно);

- 4 388, 14 грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 3.3. Кредитного договору за ставкою 3,5 % за кожен день користування кредитом за період з 06.11.2019 по 04.03.2020 (включно).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Українця В.В.

Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 23.04.2021 вказану позовну заяву прийнято до провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).

22.06.2021 до Солом'янського районного суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява від ОСОБА_1 , датована 15.06.2021, в якій він просить:

- розірвати позичальний договір № 191006-10242-1 від 06.10.2019 між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація», як позикодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником;

- стягнути з ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» на користь ОСОБА_1 12 429,13 грн безпідставно набутих коштів, отриманих за виконавчим написом нотаріуса, який не підлягає виконанню за рішенням суду та проценти за підставне користування грошовими коштами в сумі 443,61 грн.

Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 19.08.2021 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та вирішено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 19.08.2021 задоволено заяву про самовідвід головуючого в справі судді Українця В.В., цивільну справу передано для визначення судді для її розгляду в порядку, встановленому п. 15.2 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2021 для розгляду зазначеної справи визначено суддю Зуєвич Л.Л. Фактично справа передана судді по реєстру 03.09.2021.

Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 10.09.2021 справу прийнято до провадження новим складом суду, підготовче засідання призначено на 18.11.2021.

Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 18.11.2021 задоволено клопотання представника ОСОБА_1 про витребування доказів у зв'язку з чим підготовче засідання відкладено на 17.03.2022.

У зв'язку з початком збройної агресії рф 17.03.2022 судове засідання було перенесено на 17.11.2022.

Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 17.11.2022 залучено до участі у справі товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» в якості правонаступника товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація»; закрито підготовче провадження у справі; справу призначено до розгляду по суті на 06.04.2023.

Враховуючи клопотання представника ТОВ «ФК «Ріальто» про відкладення розгляду справи з метою ознайомлення з зустрічним позовом у справі, 06.04.2023 розгляд справи було відкладено на 25.05.2023.

Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 25.05.2023 визначено, що чинною назвою та адресою відповідача за зустрічним позовом є: товариство з обмеженою відповідальністю "НЕССО" (код ЄДРПОУ: 41146462; адреса: 03110, місто Київ, вул. Пироговського Олександра, будинок 19, корпус 6); залучено товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» (ЄДРПОУ: 43492595; адреса: 03124, м. Київ, бул. Вацлава Гавела, буд. 4) до участі у справі в якості співвідповідача за зустрічним позовом; у задоволенні заяви про збільшення позовних вимог за зустрічною позовною заявою - відмовлено. Враховуючи результат розгляду відповідних клопотань представника ОСОБА_1 , розгляд справи відкладено на 14.09.2023.

04.09.2023 до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання представника ТОВ «ФК «Ріальто» в якому ставиться питання про розгляд справи за його відсутності.

14.09.2023 до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання представника ОСОБА_1 , в якому вказується:

«Прохання судовий розгляд цивільної справи 14.09.2023р. провести без участі ОСОБА_1 та представника адвоката Цуркана В.І.

За наслідками розгляду цивільної справи прохання первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація на підставі позичального договору №191006-10242-1 від 6.10.2019р. суму позичального кредиту в розмірі 3'000.00 грн.

В іншій частині у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» до ОСОБА_1 відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» про стягнення утриманого за виконавчим написом (безпідставно отриманих коштів) та розірвання договірних відносин задовольнити повністю.

Розірвати позичальний договір №191006-10242-1 від 6.10.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація», як позикодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» на користь ОСОБА_1 12 429,13 грн безпідставно набутих коштів, утриманих за виконавчим написом нотаріуса, який не підлягає виконанню за рішенням суду, та проценти за безпідставне користування грошовими коштами в сумі 443.61 грн.

Судові витрати вирішити відповідно до ст.141 ЦПК, в тому числі щодо компенсації витрат за правничу допомогу та інші, пов'язані з розглядом справи, докази чого будуть надані протягом 5 днів з моменту ухвалення рішення суду».

Враховуючи наведені клопотання, суд ухвалив здійснювати розгляд справи по суті без участі учасників судового провадження.

Обґрунтування первісного позову

В позові вказується, що відповідно до укладеного договору № 191006-10242-1 від 06.10.2019 (далі - Кредитний договір) між ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» (торгова марка «МОNЕТКА») (далі - Товариство/Кредитор) та ОСОБА_1 (далі - Позичальник) відповідач отримав кредит у розмірі 3 000,00 грн, строком на 30 днів, шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_2 емітовану АТ «КБ «ПРИВАТБАНК» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,7 % від суми кредиту за кожен день користування та 3,5% від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення кредиту.

Зазначається, що кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на сайті в мережі Інтернет https://monetka.ua або https://monetka.com.ua та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Зауважується, що сума кредиту по укладеному Кредитному договору, перераховується на платіжну карту відповідача, яка була верифікована шляхом блокування певної суми коштів. Сума блокування грошових коштів на платіжній карті НОМЕР_2 відома тільки відповідачу, оскільки на номер телефону який він вказав, а саме НОМЕР_3 , направляється смс-повідомлення з сумою блокування, та розмір суму блокування Відповідач має вказати у відповідному полі особистого кабінету. Зазначення суми блокування на платіжній карті підтверджує, що саме Відповідач підтверджує верифікацію платіжної карти. Вказаний номер телефону відповідача, в тому числі співпадає з даними Українського бюро кредитних історій.

Зі слів позивача, одноразовий ідентифікатор НОМЕР_4 направлявся відповідачу 06.10.2019 о 13:09:01 год шляхом надсилання повідомлення на мобільний номер НОМЕР_3 , який вказувався при реєстрації.

Як стверджує позивач, Кредитний договір був підписаний 06.10.2019 о 13:09:43 год. шляхом введення одноразового ідентифікатора 236149 в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі Інтернет https://monetka.com.ua та/або https://monetka.ua/.

Позивач наполягає, що кредитні кошти були відправлені Відповідачу 06.10.2019 на платіжну картку № НОМЕР_2 емітовану AT «КБ «ПРИВАТБАНК», що підтверджується чеком.

Таким чином, на думку позивача, між позивачем та відповідачем було укладено Кредитний договір у електронній формі, що прирівнюється до письмової форми договору.

Разом з тим, у позові звертається увага на те, що відповідно до п. 1.2. Кредитного договору, позивач нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі 1,7 % від суми кредиту за кожен день користування. Строк надання кредиту відповідно до п. 1.3. Кредитного договору становить 30 днів. Відповідно до п.п. 2.4.1. Кредитного договору, позичальник зобов'язується у встановлений строк (п. 1.3 Кредитного договору) повернути кредит та сплатити проценти за його користування. Згідно п. 3.3. Кредитного договору, у разі порушення строків повернення кредиту встановленим п.1.3 Кредитного договору, позичальник сплачує Товариству плату за користування кредитом за підвищеною процентною ставкою у розмірі 3,5% від суми несвоєчасного повернутого кредиту за кожен день користування кредитом понад встановлений строк.

При цьому, позивач стверджує, що п. 3.3. Кредитного договору встановлено розмір процентної ставки, відповідно до ч. 2. ст. 625 Цивільного кодексу України, як відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

Позивач наголошує, що відповідач не повернув своєчасно позивачу суму кредиту та нараховані відсотки для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, та штрафними санкціями відповідно до умов Кредитного договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості, таким чином, в порушення умов Кредитного договору а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав.

Підсумовуючи позивач вказує, що у зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань заборгованість за Договором № 191006-10242-1 від 06.10.2019 станом на 30.03.2021 становить 8 918,14 гривень, яка складається з:

-3 000,00 грн - заборгованість за кредитом;

-1 530,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 1,7 % за кожен день користування кредитом за період з 06.10.2019 року по 05.11.2019 року (включно);

-4 388,14 грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 3.3. Кредитного договору за ставкою 3,5% за кожен день користування кредитом за період з 06.11.2019 по 04.03.2020 (включно).

Обґрунтування зустрічного позову

22.06.2021 до суду надійшов зустрічний позов в якому ОСОБА_1 просить: розірвати позичальний договір № 191006-10242-1 від 06.10.2019 між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація», як позикодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником; стягнути з ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» на користь ОСОБА_1 12 429,13 грн безпідставно набутих коштів, отриманих за виконавчим написом нотаріуса, який не підлягає виконанню за рішенням суду та проценти за підставне користування грошовими коштами в сумі 443,61 грн (т. І, а.с. 65-72).

В обґрунтування таких вимог, зокрема, вказується, що приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Єфіменко Денисом Олеговичем, за наслідками розгляду заяви про примусове і конання виконавчого напису № 5166 від 5.05.2020 постановою від 15.05.2020 відкрите виконавче провадження ВП № НОМЕР_8 (ідентифікатор доступу 381165А06969)

Зазначається, що при перевірці виконавчого провадження ВП № НОМЕР_8 за ідентифікатором доступу 381165А06969 виявлено, що на примусове виконання поданий виконавчий документ у вигляді виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального пугу Барщацького Ігоря Вікторовича за № 5166, виданого 05.05.2020. Стягувачем в межах виконавчого провадження є ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс інновація», код ЄДР 41146462; Боржником за виконавчим документом (виконавчим написом) та виконавчим провадженням зазначений ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 .

Також, в зустрічному позові вказується, що в межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_8 за змістом АСВП Міністерства юстиції України у сканованому вигляді виявлений виконавчий документ у вигляді виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального кругу Барщацького Ігоря Вікторовича за № 5166, виданого 05.05.2020, про, дослівно: «стягнення з ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце зародження Сумська обл. м.Охтирка, місце роботи невідомо, реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_5 Охтирським ПРВ УМВС України в Сумській обл. 03.04.1996 року, який є Боржником за Договором № 191006-10242-1 від 06.10.2019 року, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація», ідентифікаційний код юридичної особи 1146462, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 4, офіс 520, реквізити: п/р НОМЕР_6 в АТ КБ «Приватбанк», МФО 380269, далі іменоване - Стягувач, заборгованості за Договором №191006-10242-1 від 06.10.2019 року. Строк платежу за Договором №191006-10242-1 від 06.10.2019 року настав. Боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 06.10.2019 року по 29.04.2020 року».

Зауважується, що сума заборгованості за вказаним виконавчим написом становить 17 130,00 грн, що складається з:

-прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 3 000,00 грн,

-прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом

становить 14 130,00 грн.

За вчинення виконавчого напису нотаріусом на підставі ст. 31 Закону України «Про і нотаріат» стягнуто плати із стягувана, в розмірі 1 200,00 грн, які підлягають стягненню з боржника на користь стягувала.

Загальна заборгованість боржника визначена на суму 18 330,00 грн.

В зустрічному позові наголошується, що рішенням Охтирського міськрайонного суду від 01.02.2021 № 583/4786/20 (2/583/197/21) задоволений позов ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансової компанії Фінанс Інновація», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального лугу Баршацький Ігор Вікторович, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Єфіменко Денис Олегович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, вирішені питання по судовим витратам, пов'язаним зі сплатою судового збору на загальну суму 1 261,20 грн. Додатковим рішенням Охтирського міськрайонного суду від 01.02.2021№ 583/4786/20 (2-др/583/1/21) частково компенсовані витрати на правничу допомогу адвоката у спосіб стягнення з ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3052.50 грн. Постановою Сумського апеляційного суду від 20.04.2021 №583/4786/20 (22- _ 816/542/21) апеляційна скарга відхилена, додаткове рішення залишено без змін.

Разом з тим, у зустрічному позові зауважується, що відповідно до довідки № 151 від 19.04.2021 про утримання згідно ВП НОМЕР_9 по місцю працевлаштування ОСОБА_2 фактично стягнуто за виконавчим написом на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» 12 429,13 грн.

Позивач за зустрічним позовом наполягає, що оскільки вирішуючи спір між сторонами Охтирський міськрайонний суд прийшов до висновку, що виконавчий напис визнаний таким, що не підлягає виконанню, тому отримані на підставі вказаного виконавчого напису кошти підлягають поверненню власнику на підставі ст. 1212 ЦК, адже підстава, на якій вони були отримані, відпала.

Натомість, як звертає увагу ОСОБА_1 , ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» коштів не повернула, а звернулася до суду з позовом до нього ( ОСОБА_1 ) про стягнення заборгованості в розмірі 8 918,14 грн.

При цьому, в зустрічному позові звертається увага на те, що за розрахунком ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» до складових за позовними вимогами на суму 8 918,14 грн не включені раніше стягнуті 12 429,13 грн.

Крім того, позивач за зустрічним позовом порахував, що зважаючи на те, що ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» користувався безпідставно набутими коштами починаючи з травня 2020 року, з огляду на ставки НБУ, які діяли у зазначений період, розмір процентів за користування безпідставно набутими грошовими коштами складає 443,61 грн. (помісячний розрахунок - rnps://www.mak-mel.com/calculation/fine): за 2020 рік: травень - 1 842,40 грн (12,48 грн), червень - 1469.84 грн (8,11 грн), липень - 1 430,99 грн (7,27 грн), серпень - 1 426,61 грн (7,25 грн), вересень - 1 900,81 грн (9,35 грн), жовтень - 1 435,34 грн (7,06 грн), листопад - 1 426,78 грн (7,02 грн), грудень - 1 496,30 грн (7,60 грн), за 2021 рік: з 01.01.2021 по 15.06.2021 включно - 12 429.13 грн (377,47 грн).

Щодо вимог зустрічного позову в частині розірвання договору № 191006-10242-1 від 06.10.2019, такі вимоги обґрунтовані тим, що позикодавець на підставі договору застосовує нечесну підприємницьку тактику, нараховує незрозумілу заборгованість, яку намагається стягнути без повідомлення про те позичальника ОСОБА_1 .

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

В матеріалах справи наявна роздруківка договору від 06.10.2019 № 191006-10242-1 (далі - Кредитний договір) укладеного між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» (Товариство) та ОСОБА_1 (Позичальник), відповідно до п. 1.1 якого, Товариство надає Позичальникові кошти в розмірі 3 000,00 грн на умовах строковості, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом не пізніше строку, визначеного в п. 1.3 цього договору. Кредит надається не на споживчі цілі (т. І, а.с. 10-11).

За змістом п.п. 1.2, 1.3 Кредитного договору сторони погодили наступну процентну ставку за користування кредитом - 1,7% від суми кредиту за кожний день користування кредитом у межах строку, визначеного п. 1.3 цього договору. Строк надання кредиту та строк дії договору становить 30 днів, але в будь-якому випадку строк користування грошовими коштами, наданими у кредит не може становити менше 3 календарних днів. Строк надання кредиту може бути подовжений в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 3.3 Кредитного договору у випадку порушення строків повернення Кредиту, встановлених пунктом 1.3. Договору (з урахуванням пролонгації строку дії Договору), Позичальник сплачує Товариству плату за користування Кредитом за підвищеною ставкою - 3,5% від суми несвоєчасно повернутого Кредиту за кожний день користування Кредитом понад строк, зазначений у пункті 1.3 цього Договору.

Зі змісту додатку № 1 до кредитного договору вбачається, що кінцевою датою повернення кредиту є 05.11.2019, всього до сплати з урахуванням процентів: 4 530,00 грн, з яких сума кредиту - 3 000,00 грн, нарахована сума процентів - 1 530,00 грн (т. І, а.с. 11, зворотній бік).

Також, до первісної позовної заяви долучено відповідь АТ «Таскомбанк» від 18.03.2021 про надання підтвердження, що в рамках договору про організацію взаємодії при переказі коштів фізичним особам № 44 від 30.07.2018, Банком було здійснено перекази грошових коштів на рахунки одержувачів до яких емітовані електронні платіжні засоби, а саме:

-дата операції: 06.10.2019;

-картка отримувача: НОМЕР_7 ;

-сума зарахування: 3 000,00 грн;

-відправник: ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» (т. І, а.с. 13).

Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» було видано свідоцтво 18.05.2017 про реєстрацію фінансової установи, копія якого долучена до позовної заяви (т. І, а.с. 22).

Також до первісної позовної заяви позивачем долучено розрахунок заборгованості відповідача за Кредитним договором (т. І, а.с. 14), відповідно до якого загальна сума заборгованості становить 8 918,14грн та складається з:

-3 000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту;

-5 918,14 грн - прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

На а.с. 173, т. І справи міститься копія договору про відступлення права вимоги від 16.09.2021 № 16/09/2021-Р/М (а.с. 64-65) за змістом якого первісний кредитор: ТОВ «ФК «ФІНАНС ІННОВАЦІЯ», код ЄДРПОУ 41146462, та новий кредитор: ТОВ «ФК «РІАЛЬТО», код ЄДРПОУ 43492595, зокрема, домовились про те, що Первісний кредитор в порядку та на умовах, визначених цим Договором та чинним законодавством України, відступає (передає), а Новий Кредитор приймає (набуває) Права грошової вимоги Первісного кредитора за Кредитними договорами строк виконання зобов'язань за якими настав або виникне в майбутньому до третіх осіб Боржників (позичальниками за Кредитними договорами), включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Первісному кредитору. Перелік Боржників, підстави виникнення Права грошової вимоги до Боржників, сума грошових вимог та інші дані назначені в Акті прийому-передачі прав та додаткових договорах до Договору (п. 1.1). Право вимоги до Боржників (позичальників) за Кредитними договорами відступається в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, включаючи: право вимоги основної суми заборгованості за Кредитними договорами; право вимоги суми нарахованих процентів за Кредитними договорами, строк платежу яких настав на дату укладення цього Договору; право нарахування процентів, неустойки, штрафів, пені; тощо (п. 1.2). Загальна сума заборгованості Боржників за Кредитними договорами становить 51 361 605,39 грн (п. 1.3). Новий кредитор після переходу до нього права вимоги стає кредитором за Кредитними договорами та одержує право вимагати від Боржників (позичальників) належного виконання всіх без виключення зобов'язань за Кредитним договором, які існували та існують на момент укладення цього Договору (п. 1.4). В силу цього Договору, Первісний кредитор відступає Новому кредитору також права вимоги за всіма судовими рішенням (в т.ч. виконавчими провадженнями, виконавчими написами), щодо стягнення заборгованості на користь Первісного кредитора за Кредитним договором, а також за всіма судовими рішеннями (в т.ч. виконавчими провадженнями, виконавчими написами) щодо звернення стягнення на предмет застави/іпотеки/поруки, що забезпечують виконання зобов'язань за Кредитним договором в разі їх наявності (п. 1.5).

Також, до справи долучено копію витягу з акту приймання-передачі прав № 1 від 16.09.2021 до договору відступлення права вимоги № 16/09/2021-Р/М від 16.09.2021 за змістом якого під № 1506 зазначено договір № 191006-10242-1, дата укладення - 06.10.2019, дата закінчення - 05.11.2019, сума наданого кредиту - 3 000,00 грн, ставка - 1,7%, ПІБ позичальника - ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , загальна заборгованість за договором - 8 918,14 грн, заборгованість за кредитом - 3 000,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами - 5 918,14 грн, претензійно-позовна робота, що проводилась з метою стягнення заборгованості - проводиться (т. І, а.с. 175).

Крім того, заявником долучено копію платіжного доручення № 375 від 16.09.2021 про сплату ТОВ «ФК «Ріальто» на користь ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» 108 310,65 грн по договору про відступлення права вимоги № 16/09/2021-Р/М від 16.09.2021 (т. І а.с. 176).

До зустрічного позову додано, зокрема, копію виконавчого напису нотаріуса, вчиненого 05.05.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким І.В., зареєстрованого в реєстрі за № 5166 (т. І, а.с. 82), за змістом якого його вчинено на підставі кредитного договору № 191006-10242-1 від 06.10.2019, укладеного між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ОСОБА_1 .

При цьому, в оскаржуваному виконавчому написі вказується, що стягнення заборгованості з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), проводиться за період з 06.10.2019 по 29.04.2020, загальна сума заборгованості становить 18 330,00 грн та складається з:

-3 000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту;

-14 130,00 грн - прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом;

-За вчинення цього виконавчого напису нотаріусом стягнуто плати із стягувача в розмірі 1 200,00 грн, які підлягають стягненню з боржника на користь стягувача.

Також, в матеріалах справи наявна копія постанови від 15.05.2020 про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_8 щодо примусового стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса від 05.05.2020 № 5166 (т. І, а.с. 78-80).

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 01.02.2021 у справі № 583/4786/20 (т. І, а.с. 88-93) виконавчий напис, вчинений 05.05.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким Ігорем Вікторовичем, зареєстрований у реєстрі за № 5166 про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» заборгованості в розмірі 18 330,00 грн за договором № 191006-10242-1 від 06.10.2019 та 1 200,00 грн за вчинення виконавчого напису, - визнано таким, що не підлягає виконанню.

Разом з тим, як вбачається з довідки ПАТ «Укрнафта» від 19.04.2021 (т. І, а.с. 102), за період з травня по грудень 2020 року з ОСОБА_1 за місцем роботи в межах виконавчого провадження № НОМЕР_8 стягнуто 12 429,13 грн.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

При цьому, суд враховує, що як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20) реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Щодо вимог первісного позову

Згідно з ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно з ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19; від 16.12.2020 у справі № 561/77/19.

У ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243 св 20): «електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині».

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ОСОБА_1 було підписано електронним підписом з одноразовим ідентифікатором.

Отже, між сторонами було укладено кредитний договір, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.

16.09.2021 між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ТОВ «ФК «Ріальто» укладено договір відступлення права вимоги № 16/09/2021-Р/М, відповідно до умов якого право вимоги за договором від 29.05.2020 № 200529-8679-6 перейшло до ТОВ «ФК «Ріальто» (т. І, а.с. 173-174).

Згідно з ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Встановивши фактичні обставини у справі, суд вважає, що договір про надання кредиту підписаний за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину.

Крім того, позивачем надано належні та допустимі докази переходу права вимоги до ТОВ «ФК «Ріальто» за договором від 16.09.2021 № 16/09/2021-Р/М, а тому вимоги про стягнення заборгованості в сумі 4 530 грн, з яких: 3 000,00 грн - заборгованість за кредитом, 1 530,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.2 кредитного договору за ставкою 1,7 % за кожен день користування кредитом за період з 06.10.2019 по 05.11.2019 є обґрунтованими.

Надаючи оцінку щодо нарахування позивачем відсотків передбачених п. 3.3 Кредитного договору, суд виходить з наступного.

Згідно з п.п. 1.1 - 1.4 умов Кредитного договору Товариство надає Позичальникові грошові кошти (кредит) в розмірі 3 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом не пізніше строку, визначеного в пункті 1.3 цього договору.

Процентна ставка за користування кредитом - 1,7 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом у межах строку, визначеного в пункті 1.3 цього договору.

Строк надання кредиту та строк дії договору становить 30 днів, але в будь-якому випадку строк користування грошовими коштами, наданими у кредит не може становити менше 3 (трьох) календарних днів. Строк надання кредиту може бути продовжений в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Невід'ємною частиною цього договору є Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, через мережу Інтернет ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» (далі - Правила), які розміщені на сайті monetka.ua (а.с. 17-20).

Відповідно п. 2.4.1 Кредитного договору позичальник зобов'язаний у встановлений Договором строк повернути Кредит та сплатити проценти за його користування.

Пунктом 3.3. такого договору передбачено, що у випадку порушення строків повернення кредиту, встановлених пунктом 1.3. договору (з урахуванням пролонгації строку дії договору), позичальник сплачує плату за користування кредитом за підвищеною ставкою - 3,5 % від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожен день користування кредитом понад строк, зазначений у пункті 1.3 цього договору.

У п.п. 5.2-5.2.2 Кредитного договору позичальник, підписуючи даний договір, засвідчив, що ознайомлений, повністю розуміє та погоджується з усіма умовами та змістом договору, додатків до нього та Правил і зобов'язується їх дотримуватись; інформація, надана товариством, забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги за цим договором без нав'язування її придбання.

Згідно з п. 4.14 Правил впродовж терміну договору позичальник має право продовжити строк його дії (зробити пролонгацію), сплативши нараховані % по кредиту (до закінчення терміну договору), при цьому, продовження відбувається на строк, зазначений у договорі при отримання кредиту, та діє з дати сплати нарахованих %. Також, для продовження договору можливо скористатися послугою пролонгації «за комісію», сплативши комісію, яка відображена в особистому кабінеті. Строк пролонгації договору «за комісію» становить 7 або 14 днів.

За змістом п. 4.15 Правил у разі продовження строку Договору Позичальником, - нарахування процентів за Договором після продовження строку здійснюється за фактичну кількість календарних днів, на як продовжено строк Договору. Процентна ставка при продовженні змінюється, що вказується в договорі, та сплачується від суми несплаченого Кредиту і починає діяти з дати закінчення Договору при отриманні Кредитку.

Таким чином, встановлено, що строк дії договору від 06.10.2019 сторонами визначений 30 днів, якщо позичальник не виявить наміру пролонгувати даний договір (п. 1.3 договору).

З матеріалів справи не вбачається, що строк Кредитного договору було пролонговано.

При цьому, як вказує позивач, п. 3.3. Кредитного договору встановлено розмір процентної ставки, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, як відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах: від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 /провадження № 12-142гс19/).

Як зазначено у низці постанов Великої Палати Верховного Суду, в т.ч. від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19): передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) вказано:

«Суди попередніх інстанцій встановили, що умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також пунктом 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев'яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання».

Слід відмітити, що пункт 3.3. договору передбачає нарахування відсотків за підвищеною ставкою - 3,5 % від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожен день користування кредитом, а не за кожен день прострочення, та у разі пролонгації договору.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 25.07.2023 у справі № 910/19891/20: «З наданих Банком розрахунків вбачається, що проценти за період поза межами строку кредитування позивач нарахував саме як проценти за "користування кредитом", а не як міру відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України, що унеможливлює тлумачення нарахованих Банком процентів за "користування кредитом" поза межами строку кредитування як міри відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України та, як наслідок, унеможливлює задоволення вимог Банку про стягнення процентів, нарахованих поза межами строку кредитування».

Отже, на думку суду, проценти, передбачені умовами п. 3.3 укладеного між сторонами Кредитного договору, які нараховуються за кожен день користування кредитом понад строк, зазначений у п. 1.3 цього договору, за своєю правою природою, враховуючи спосіб їх обчислення не є такими, що підпадають під приписи ст. 625 ЦК України, та не відповідають принципам розумності, справедливості та пропорційності.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Разом з тим, згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов'язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

При цьому, суд враховує, що для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідні правові висновки щодо застосування вищезазначених норм ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» у спірних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 06.12.2019 у справі № 664/1261/16-ц (провадження № 61-25248св18), від 27.01.2020 у справі № 754/6091/18 (провадження № 61-11473св19), від 07.10.2020 у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 07.04.2021 у справі № 623/2936/19 (провадження № 61-1416св20).

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що визначений у п. 3.3. кредитного договору розмір відсотків не може бути врахований оскільки відповідний розмір процентів є непропорційно великою сумою компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості кредиту), не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Сума наданого кредиту складає 3 000,00 грн, в той час як відсотки, нараховані в порядку п. 3.3 Договору, позивачем визначені у розмірі 4 388,14 грн, що перевищує суму кредиту, а отже змістовне навантаження встановлення таких відсотків полягає не в компенсаційний, а в каральній, штрафній функції, при цьому, сума нарахованих в такому порядку відсотків є очевидно непропорційною до суми зобов'язання, та не відповідає принципам, встановленим у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог за первісним позовом в частині стягнення суми основного боргу (3 000,00 грн) та процентів, передбачених п. 1.2 Кредитного договору (1 530,00 грн).

Щодо вимог зустрічного позову

Щодо вимог про повернення безпідставно отриманих коштів та стяшгнення нарахованих відсотків

Главою 83 ЦК України визначені підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку із набуттям, збереження майна без достатньої правової підстави.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Також, судом враховується, що як зазначено в постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 6-1216цс17, сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул від нього.

Крім того, за змістом постанови Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 910/1531/18 якщо правові підстави набуття відповідачем коштів на виконання виконавчого напису, визнаного судом таким, що не підлягає виконанню, відсутні, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України.

Отже, оскільки, виконавчий напис, вчинений 05.05.2020 приватним нотаріусом Баршацьким І.В. та зареєстрований в реєстрі за № 5166, рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області визнанню таким, що не підлягає виконанню, то отримані стягувачем на підставі такого виконавчого напису грошові кошти в сумі 12 429,13 грн підлягають поверненню позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки правова підстава, на якій вони були отримані, відпала.

При цьому, як вбачається з постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_8 щодо примусового стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса від 05.05.2020 № 5166, стягувачем у відповідному виконавчому провадженні є ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» (ЄДРПОУ 41146462).

Доказів заміни стягувача у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_8 щодо примусового стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса від 05.05.2020 № 5166, матеріали справи не містять.

Отже повернення безпідставно стягнутої в межах такого виконавчого провадження суми має відбуватись шляхом її стягнення з ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» (ЄДРПОУ 41146462), чинною назвою якого є ТОВ «Нессо».

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) ст. 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК. Довід про те, що припис частини другою статті 625 ЦК може бути застосований судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання, не береться до уваги, бо ним якраз порушене позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК.

Враховуючи наведене, суд вважає такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача за зустрічним позовом в частині стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 12 429,13 грн та 443,61 грн нарахованих на них процентів.

При цьому, суд зауважує, що будь-яких доказів повернення в позасудовому порядку стягнутої в межах виконавчого провадження № НОМЕР_8 суми, матеріали справи не містять, як і доводів щодо незгоди та/або контррозрахунку щодо нарахованої позивачем за зустрічним позовом суми відсотків.

Щодо вимог про розірвання договору

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У статті 653 Цивільного кодексу України визначені правові наслідки розірвання договору, за змістом якої у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже наслідком розірвання договору є припинення зобов'язання, що виникли між сторонами на підставі такого розірваного договору.

За змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. В іншому разі буде відсутній предмет спору, яким і виступає у такому разі договір. Відповідні висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 651 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17, від 18.11.2019 у справі № 910/16750/18, від 16.09.2022 у справі № 913/703/20.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розірвання в судовому порядку договору № 191006-10242-1 від 06.10.2019, оскільки позовна вимога про його розірвання була заявлена після 05.11.2019, тобто після закінчення строку дії цього договору, визначеного сторонами у пункті 1.3 такого договору.

Щодо судового збору

Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Отже в порядку ст. 141 ЦПК України з відповідача за первісним позовом ( ОСОБА_1 ) на користь правонаступника позивача за первісним позовом (ТОВ «ФК «Ріальто») підлягає стягненню 1 157,00 грн судового збору, сплаченого позивачем за первісним позовом за подання позову (51% від 2 270,00 грн; т. І, а.с. 9).

Також, в порядку ст. 141 ЦПК України з відповідача за зустрічним позовом (ТОВ «Нессо») на користь позивача за зустрічним позовом ( ОСОБА_1 ) підлягають стягненню 908,00 грн судового збору сплаченого позивачем за зустрічним позовом за подання позову (т. І, а.с. 64).

Щодо витрат на правничу допомогу за первісним позовом

Згідно положень ч. ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) зазначено наступне:

«Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших».

Суд враховує, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, у прохальній частині первісної позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача в т.ч. 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 7, зворотній бік).

На підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру на її оплату, до матеріалів справи позивачем, зокрема, долучено:

-копію договору № 01/06/2020-ФІ про надання юридичних послуг від 01.06.2020, укладеного між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та Руденко К.В. (т. І, а.с. 27-28);

-копію додаткового договору до договору № 01/06/2020-ФІ про надання юридичних послуг від 01.06.20220 (т. І, а.с. 29);

-копію свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 30);

-копію акту приймання-передачі наданих послуг № 43 від 05.02.2021 до договору № 01/06/2020-ФІ про надання юридичних послуг від 01.06.2020 (т. І, а.с. 32-33);

-копію платіжного доручення від 05.02.2021 на суму 42 920,00 грн (т. І, а.с. 34).

Зі змісту копії акту про приймання-передачу наданих послуг до договору № 01/06/2020-ФІ про надання юридичних послуг вбачається, що ФОП Руденко К.В. надав ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» наступні послуги по боржнику ОСОБА_1 на загальну суму 8 000,00 грн (з розрахунку 1 000 грн/год), зокрема:

-письмова консультація що стосується запропонованої адвокатом стратегії захисту порушених ОСОБА_1 прав ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та наявної судової практики в аналогічних справах, роз'яснень з правових питань, що стосуються предмету позову;

-підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості;

-формування додатків до позовної заяви про стягнення заборгованості;

-складання адвокатських запитів про витребування доказів по боржнику ОСОБА_1 .

Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17).

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зауважував, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Принцип пропорційності - загальноправовий принцип, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення. Принцип пропорційності являє собою загальний, універсальний принцип права, який вимагає співрозмірного обмеження прав та свобод людини для досягнення публічних цілей. Отже, у разі встановленого договором фіксованого розміру гонорару співмірність витрат оцінюється через співвідношення суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів (їх складності та необхідності), кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.08.2023 у справі № 873/61/22).

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Отже, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Разом з тим, суд враховує, що складання первісного позову у дані справі не потребувало аналізу великої кількості документів, справа розглянута у загальному провадженні лише з огляду на наявність поданого у ній зустрічного позову. Надання правничої допомоги адвокатом у даній справі зводилося до складання та подання позовної заяви, з мінімальною кількістю доказів, які є типовими для даної категорії справ.

Враховуючу категорію справи, обсяг наданих адвокатом послуг, результат розгляду справи в суді, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, з урахуванням часткового задоволення позову, суд вважає, що заявлений позивачем за первісним позовом розмір витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у сумі 2 000,00 грн, що відповідає критеріям співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору.

Щодо витрат на правничу допомогу за зустрічним позовом

У заяві про збільшення позовних вимог за зустрічним позовом, яка надійшла до суду від представника ОСОБА_1 25.05.2023, зокрема, вказується:

-«судові витрати вирішити відповідно до ст. 141 ЦПК за попереднім і орієнтовним розрахунком суми судових витрат

як відповідача за первісним позовом до 7 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в межах первісного позову;

як позивача за зустрічним позовом до 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в межах зустрічного позову».

У клопотанні про розгляд справи без участі представника ОСОБА_1 , яке надійшло до суду 14.09.2023 через систему «Електронний суд», зокрема, вказано: «Судові витрати вирішити відповідно до ст.141 ЦПК, в тому числі щодо компенсації витрат за правничу допомогу та інші, пов'язані з розглядом справи, докази чого будуть надані протягом 5 днів з моменту ухвалення рішення суду».

Як вказано у постанові Верховного Суду від 26.07.2023 у справі № 160/16902/20 (провадження № К/9901/24445/21) зазначення у прохальній частині позову узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами вирішення спору не може розцінюватись як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини, без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір

Суд враховує, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Отже, наразі матеріали справи остаточного розміру витрат позивача на правничу допомогу та доказів на їх підтвердження не містять.

Суд зазначає, що ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 23.06.2022 у справі № 607/4341/20 (провадження № 61-18451св20) вказано, що обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18). Такі ж висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 15.04.2020 у справі № 199/3939/18-ц та від 09.06.2020 у справі № 466/9758/16-ц.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 5019/1274/11 з огляду на те, що склад і розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, підлягають доведенню, то у разі ненадсилання копій відповідних доказів іншій стороні фактично матиме наслідком порушення принципу змагальності та неможливості іншим учасникам судового розгляду бути ознайомленим із їхнім змістом. Вказані обставини, у свою чергу, позбавляють можливості іншу сторону надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку.

Суд також звертає увагу, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 915/606/21, суд порушує принцип змагальності сторін, якщо самостійно з власної ініціативи здійснює за сторону доведення обставин, що мають значення для вирішення питання розподілу судових витрат.

Оскільки на дату судового засідання 14.09.2023 матеріали справи не містять визначення остаточного розміру та документів на підтвердження витрат на правничу допомогу, які позивач за зустрічним позовом сплатив або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, то суд вважає передчасним вирішення питання щодо відшкодування ОСОБА_1 таких судових витрат (на правничу допомогу).

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто», до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» (код ЄДРПОУ: 43492595; адреса: 03124, м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, буд. 4):

- 4 530,00 грн (чотири тисячі п'ятсот тридцять гривень) заборгованості за договором № 191006-10242-1 від 06.10.2019;

-1 157,70 грн (одна тисяча сто п'ятдесят сім гривень сімдесят копійок) судового збору;

-2 000,00 грн (дві тисячі гривень) витрат на правничу допомогу.

У задоволенні іншої частини первісного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто», - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "НЕССО", товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» про стягнення коштів та розірвання договору, - задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "НЕССО" (18.09.1978 р.н.; код ЄДРПОУ: 41146462; адреса: 03110, місто Київ, вул. Пироговського Олександра, будинок 19, корпус 6) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ):

- 12 429,13 грн (дванадцять тисяч чотириста двадцять дев'ять гривень тринадцять копійок) безпідставно набутих грошових коштів;

- 443,61 грн (чотириста сорок три гривні шістдесят одна копійка) процентів річних;

- 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень) судового збору.

У задоволенні іншої частини зустрічного позову ОСОБА_1 , - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич