ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 638/6778/23 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження апел.суду №11-кп/818/1410/23 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 4 ст.111-1 КК України
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Харкова матеріали за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2023 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 22022220000003119 від 6.10.2022 за частиною 4 статті 111-1 КК України, -
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою Дзержинського районного суду Харківської області від 05 вересня 2023 року задоволено клопотання прокурора, продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 строк тримання під вартою на 60 днів, тобто до 03.11.2023 включно, без визначення розміру застави.
Не погодившись з вказаною ухвалою, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, ухвалити нову ухвалу, якою змінити ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід, а саме домашній арешт, або визначити розмір застави.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, захисник посилається на те, що обвинувачуваний ОСОБА_9 має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, на утриманні у нього є особи похилого віку, та малолітні діти.
Апелянт звертає увагу, що вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу, суддя зобов'язаний здійснювати повноваження із судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування і судового розгляду, діяти відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Також захисник вказує, що при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у пункті 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»), дана вимога не була виконана суддею.
Окрім того, захисник звертався в суді першої інстанції із клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляду тримання під вартою на інший, однак ставлення суду до даного клопотання формальне, та по суті залишено поза увагою суду.
Апелянт посилається на те, що жоден із визначених КПК запобіжних заходів (тримання під вартою, домашній арешт, застава, особиста порука чи особисте зобов'язання), не є санкцією чи покаранням за скоєну дію. Такі заходи є попереджувальними, і їх метою є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків в разі, якщо є побоювання здійснення підозрюваним будь-яких дій, що заважають встановленню істини чи виявленню винних осіб у кримінальному провадженні.
Крім того, захисник зазначає, що такий запобіжний захід, як тримання під вартою, є винятковим запобіжним заходом, та законодавець встановив обов'язок визначати заставу, як альтернативу такому суворому заходу.
Апелянт звертає увагу, що обираючи найсуворіший запобіжний захід, судом не враховано, що кримінальний процесуальний закон не містить прямої заборони, щодо застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави. Суд може не застосовувати, але не обмежений у можливості визначити розмір застави, який забезпечить виконання обвинувачуваним своїх обов'язків в разі його внесення.
Так, відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року «Право на свободу та особисту недоторканність»: кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Захисник вважає, що на даний час стороною обвинувачення жодним чином не доведено існування ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України, окрім формального посилання на них, не надано суду жодного доказу, який беззаперечно вказував на реальне існування таких ризиків, у зв'язку з чим підстави для застосування відносно ОСОБА_7 найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є незаконним, необґрунтованим, та таким, що порушує його права, як людини, та процесуальні права, як сторони захисту, та відносно останнього запобіжний захід має бути змінений з тримання під вартою та домашній арешт або визначення суми застави.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими статтею 177 цього Кодексу.
Частиною 6 статті 176 КПК України, передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом п'ятим частини першої цієї статті. Пункт 5 частини 1 статті 176 КПК України запобіжним заходом є тримання під вартою.
Згідно із статтею 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд, відповідно до статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен враховувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховуватися від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до абзацу 8 частини 4 статті 183 КПК України під час дії воєнного стану, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 КК України.
Задовольняючи клопотання прокурора та продовжуючи строк тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував тяжкість скоєнного злочину, особу обвинуваченого, який може здійснювати вплив на свідків, які є мешканцями однієї територіальної громади де мешкає обвинувачений, або перетнути державний кордон України, щоб уникнути кримінальної відповідальності за скоєне, оцінив обставини вчинення злочину та тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, та дійшов висновку, що застосування відносно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу не зможе запобігти ризикам, передбачених пунктами 1, 3 частини 1 статті 177 КПК України та не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Відповідно до положень абзацу 4 частини 4 статті 183 КПК України суд першої інстанції не визначив розмір застави, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у скоєнні злочину, передбаченого статтею 111-1 КК України.
З таким висновком суду погоджується й суд апеляційної інстанції, вважає його обґрунтованим та вмотивованим, вважає мотиви прийнятого рішення такими, що відповідають вимогам статей 193-194, 196, 199 КПК України, пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції враховані положення статей 177, 178 КПК України, дані про особу, перевірені матеріали про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватою.
З матеріалів судового провадження вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину проти основ національної безпеки України, передбаченого частиною 4 статті 111-1 КК України, який відповідно до частини 4 статті 12 КК України є нетяжким злочином, за який передбачено покарання у виді штафу до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна, у зв'язку з чим обвинувачений може також переховуватися від суду та органу досудового розслідування.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та тих обставин, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину в умовах воєнного стану, спрямованого на передачу матеріальних ресурсів збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави - агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, на думку колегії суддів у цьому кримінальному провадженні існує беззаперечно суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
При цьому, належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_7 може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу, призведе до порушення розумних строків судового розгляду.
Доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 про те, що прокурором не доведено та не надано доказів наявності ризиків, передбачених пунктами 1, 3 частини 1 статті 177 КПК України, які не зменшилися та продовжують існувати, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки продовжуючи запобіжний захід ОСОБА_7 суд дійшов правильного висновку про наявність ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України, зазначивши при цьому підстави, за яких застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу є неможливим, з яким цілком погоджується суд апеляційної інстанції.
Поміж з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58).
Надаючи оцінку можливості переховуватися обвинуваченого від суду, незаконно впливати на свідків, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій.
Виходячи із фактичних обставин пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення, його специфіки, яке стосується злочинів проти національної безпеки, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого, на думку суду апеляційної інстанції у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Належить також врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від суду, здійснити незаконний вплив на свідків, враховуючи встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні.
Суд апеляційної інстанції приймає до уваги ті обставини, що свідки у кримінальному провадженні, які ще судом не допитані, мешкають в одній територіальній громаді, де мешкав ОСОБА_7 . За вказаних обставин, обвинувачений може здійснювати вплив на свідків з метою схилити їх у будь-який спосіб до зміни або відмови від раніше наданих ними показань.
Колегія суддів вважає, що обвинувачений ОСОБА_7 може вдатися до дій, передбачених пунктами 1,3 частини 1 статті 177 КПК України, враховуючи обставини кримінального правопорушення у якому він обвинувачується, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також до неналежного дотримання ним процесуальних обов'язків.
Щодо посилання захисника в апеляційній скарзі на наявність постійного місця проживання, та міцні соціальні зв'язки обвинуваченого, суд апеляційної інстанції приймає їх до уваги, проте зазначені обставини не зменшують існування ризиків, оскільки ці обставини існували і на час вчинення кримінального правопорушення у якому він обвинувачується, а тому вони не утворюють жодних моральних запобіжників, які унеможливлюють вчинення дій обвинуваченим, пов'язаних з вищенаведеними ризиками при обранні ним певної моделі поведінки, а відтак не здатні перешкодити вчиненню дій, передбачених пунктами 1, 3 частиною 1 статті 177 КК України
За таких обставин, колегія суддів вважає, що на час проведення апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали, ризики, передбачені пунктами 1, 3 частини 1 статті 177 КПК України, що існували на час застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не втратили свою актуальність, а суспільний інтерес, внаслідок висунутого йому обвинувачення, об'єктивно переважає принцип поваги до особистої свободи.
Поміж з цим, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції у даному кримінальному провадженні відповідно до положень абзацу 8 частини 4 статті 183 КПК України обґрунтовано не визначив розмір застави, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке стосується злочину проти основ національної безпеки України, під час дії воєнного стану, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого, висновки суду щодо не визначення розміру застави є цілком законними та обґрунтованими.
За таких обставин, проаналізувавши доводи апеляційної скарги захисника, колегія судів приходить до висновку, що враховуючи тяжкість обвинувачення, специфіку і фактичні обставини вчинення злочину, наявна необхідність у продовженні обвинуваченому строку тримання під вартою, та відсутні підстави, які б спростовували вагомих ризиків, які обґрунтовують подальше його тримання під вартою, а також те, що менш суворі запобіжні заходи не будуть достатніми заходами у даному кримінальному провадженні і зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виключити ризики, пов'язані із звільненням його з під варти.
У зв'язку із наведеним, колегія суддів приходить до висновку, що порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та вмотивоване рішення, судом апеляційної інстанції не виявлено, а наведені в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 доводи, колегія суддів не вбачає достатніми для скасування оскаржуваної ухвали.
Керуючись статтями 177, 178, 404, 405, пунктом 1 частини 1 статті 407, 418, 419, 422-1 КПК України,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2023 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до статті 424 КПК України.
Головуючий:
Судді: