Головуючий І інстанції: М.В. Довгопол
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2023 р. Справа № 440/5064/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 02.05.2023, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/5064/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області , Головного управління ДФС у Полтавській області третя особи Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 у справі № 440/5064/20, що набрало законної сили 17.02.2021 позову заяву ОСОБА_1 задоволено частково:
Визнано протиправними дії ГУ ДФС у Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у підготовці та наданні до ГУ ПФУ в Полтавській області оновленої довідки про розмір грошового забезпечення відповідно до статей 43 та 63 Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для здійснення обчислення та перерахунку з 01.04.2019 року основного розміру пенсії;
Зобов'язано ГУ ДФС у Полтавській області підготувати та надати до ГУ ПФУ в Полтавській області нову довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до статей 43 та 63 Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення з 01.04.2019 перерахунку основного розміру пенсії;
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
27.04.2023 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 , в якій позивач з підстав, визначених статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України просив суд:
- визнати протиправними дії ГУ ДФС у Полтавській області щодо невиконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 440/5064/20 в повному обсязі;
- зобов'язати ГУ ДФС у Полтавській області усунути причини та умови, що призвели до неповного виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 440/5064/20, підготувати та надати до ГУ ПФУ в Полтавській області нову довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 05 березня 2019 року, відповідно до вимог статей 43 та 63 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення з 01 квітня 2019 року перерахунку основного розміру пенсії, врахувавши наявність у позивача права на врахування під час визначення розміру належної йому пенсії таких видів грошового забезпечення як надбавка за виконання особливо важливих завдань (50%) та премія (100%).
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.05.2023 повернуто заяву про визнання протиправним рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області, Головного управління ДФС у Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 не погодившись з ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.05.2023, подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що Полтавським окружним адміністративним судом, ухвалюючи оскаржену ухвалу, вирішуючи питання про відповідність заяви від 27.04.2023 вимогам КАС України не враховано фактичні обставини справи та з порушенням норм процесуального права, допущено надмірний формалізм, що позбавило позивача права на судовий захист.
Вказує, що виконавче провадження за вказаним судовим рішенням не відкривалось, оскільки це не є ефективним механізмом захисту прав позивача.
Звертає увагу, що ухвалою Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 440/5064/20 встановлено право ОСОБА_1 подати повторно до суду першої інстанції заяву у порядку статті 383 КАС України, оскільки відповідач продовжує порушувати його права.
У поданому до суду письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність її вимог.
Згідно з ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Учасниками по даній справі було отримано копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2023 про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. відповідачем отримано копію апеляційної скарги позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення та довідками про доставку електронних документів через підсистему "Електронного суду".
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Так, приймаючи ухвалу про повернення заяви позивача, суд першої інстанції виходив із того, що заява від 27.04.2023 подана з порушенням десятиденного строку, оскільки позивачу зі змісту листа відповідача від 23.03.2021 № К/62/16-97-08-51 стало відомо про порушення його прав, а саме - 25.03.2021 ним отримано лист Головного управління ДФС у Полтавській області, яким повідомлено про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 у справі № 440/5064/20 та додано копію довідки про розмір грошового забезпечення. Також вказав на те, що інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання та про хід виконавчого провадження у заяві відсутня.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.
Право на звернення до суд не є абсолютним і на цьому неодноразово зауважував Європейський суд з прав людини, оскільки певна визначена процедура звернення за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права повинна бути передбачена нормами національного законодавства. І за таких обставин кожна особа, звертаючись до суду, повинна його (цього порядку) дотримуватися (рішення “Голдер проти Великої Британії” від 21.02.1975, “Жоффр де ля Прадель проти Франції” від 16.12.1992).
Виходячи з принципу змагальності у адміністративному судочинстві, прав та обов'язків сторін у справі, визначених Кодексом, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
В справі “Стаббігс та інші проти Великобританії”, справа “Девеер проти Бельгії” Європейським судом з прав людини зроблено висновок, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Поновлення строку звернення до суду може здійснюватися з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, або хибна помилка про не пропуск строку, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Крім того, поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Відповідно до частини 2 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України у такій заяві зазначаються:
1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява;
2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі;
3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі;
4) ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі;
5) номер адміністративної справи;
6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження;
7) інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання;
8) інформація про хід виконавчого провадження;
9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви;
10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
Згідно з частиною четвертою статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
У заяві позивач зазначає, що 25.03.2021 ним отримано лист Головного управління ДФС у Полтавській області від 23.03.2021 № К/62/16-97-08-51, яким повідомлено про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 у справі № 440/5064/20 та додано копію довідки про розмір грошового забезпечення, проте, із заявою в порядку статті 383 КАС України позивач звернувся до суду лише 27.04.2023, тобто, з порушенням десятиденного строку звернення до суду, передбаченого Кодексом адміністративного судочинства України.
Щодо доводів апелянта, що ухвалою Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 440/5064/20 встановлено право ОСОБА_1 подати повторно до суду першої інстанції заяву у порядку статті 383 КАС України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду Верховного Суду постановлено ухвалу від 07.04.2023 у справі № 440/5064/20, якою відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами ухвали Верховного Суду від 29.11.2022 у справі № 440/5064/20.
У мотивувальній частині цієї ухвали зазначено, що вказане не обмежує ОСОБА_1 у праві подати повторно до суду першої інстанції заяву в порядку статті 383 КАС України, якщо вважає, що ГУ ДФС у Полтавській області у результаті виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 продовжує порушувати його права.
Колегія суддів зазначає, що вказане Касаційним адміністративним судом Верховного Суду не впливає на обрахунок строків, що стосується звернення позивача із цією заявою в порядку ст. 383 КАС України, оскільки строки подання заяви в порядку ст. 383 КАС України врегульовано Кодексом адміністративного судочинства України.
При цьому, позивач не вчиняв дій які б надавали можливість звернутись повторно із заявою в порядку ст. 383 КАС України із дотриманням строків такого звернення.
Таким чином, заявником не підтверджено факт дотримання ним строку звернення до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.
Крім того, суд звертає увагу на те, що частина 2 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає зазначення у заяві інформації про день пред'явлення виконавчого листа до виконання, інформації про хід виконавчого провадження.
Колегія суддів зазначає, що визначені вимоги до заяви, яка подається відповідно до статті 383 КАС України, зокрема, надання інформації про день пред'явлення виконавчого листа до виконання та інформації про хід виконавчого провадження, не є формальними вимогами, а навпаки є важливою інформацією, яка дає можливість суду визначити, чи не є передчасним звернення стягувача до суду з такою заявою.
Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено у постанові від 09.12.2021 в справі № 9901/235/20.
Отже, право на звернення до суду з заявою в порядку статті 383 КАС України виникає тільки після того, як виконавче провадження з примусового виконання рішення суду було відкрите і в ході примусового виконання вказаного рішення з'ясувалось, що воно не виконується відповідачем попри вчинення передбачених законодавством заходів, направлених на його примусове виконання.
У заяві позивач ОСОБА_1 вказав, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 у справі № 440/5064/20 до примусового виконання не пред'являлось.
Отже, інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання та про хід виконавчого провадження у заяві відсутня.
Відтак позивач, незважаючи на те, що вважає, що відповідачем не виконано рішення суду від 29.10.2020 у справі № 440/5064/20, не скористався передбаченим законодавством порядком примусового виконання рішення суду.
Враховуючи викладене, заява позивача про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду у справі №440/5064/20, не відповідає вимогам статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із урахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 02.05.2023 по справі № 440/5064/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.М. Ральченко І.С. Чалий