ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" липня 2023 р. Справа № 911/1755/22 (911/927/23)
Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо аграрна компанія "Нова Технологія", Київська область, Яготинський район, с. Засупоївка
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс", Київська область, м. Бровари
за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Розпорядника майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю
"Виробничо аграрна компанія "Нова Технологія" - арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича
про стягнення 1272036,13 грн.
за участю секретаря судового засідання Єрьоміч О.А.
за участю представників згідно з протоколом судового засідання.
Обставини справи:
У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/1755/22 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Профтехнокомплект" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-аграрна компанія "Нова Технологія" про банкрутство, провадження в якій відкрите ухвалою господарського суду Київської області від 26.10.2022 р.
Наразі триває процедура розпорядження майном, повноваження розпорядника майна виконує арбітражного керуючого Кучак Юрій Федорович.
29.03.2023 р до суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-аграрна компанія "Нова Технологія" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс" 1272036,13 грн. неустойки, у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань за договором оренди транспортних засобів № 2/20 від 02.01.2020 р.
Ухвалою господарського суду від 31.03.2023 р. прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, в межах провадження у справі № 911/1755/22 про банкрутство ТОВ "Виробничо аграрна компанія "Нова Технологія", підготовче засідання призначено на 19.04.2023 р.
18.04.2023 р. через канцелярію суду представником відповідача подано відзив на позовну заяву.
19.04.2023 р. через канцелярію суду представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою господарського суду від 19.04.2023 р. розгляд справи у підготовчому засіданні суду відкладено на 31.05.2023 р.
28.04.2023 р. через канцелярію суду представником позивача подано відповідь на відзив.
30.05.2023 р. через канцелярію суду представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою господарського суду від 31.05.2023 р. закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 19.07.2023 р.
11.07.2023 р. на офіційну електронну адресу суду від арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. надійшло клопотання про залучення розпорядника майна ТОВ "Виробничо-аграрна компанія "Нова Технологія" арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
Ухвалою господарського суду від 19.07.2023 р. клопотання арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. про залучення до участі у справі у якості третьої особи задоволено; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача розпорядника майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо аграрна компанія "Нова Технологія" - арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого; зобов'язано позивача направити копії позовної заяви та доданих до неї документів, залученій даною ухвалою суду третій особі, а саме: розпоряднику майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо аграрна компанія "Нова Технологія" - арбітражному керуючому Кучаку Юрію Федоровичу ( 03035, м. Київ, а/с 9), докази направлення подати до суду у строк до 25.07.2023 р.; розгляд справи по суті в судовому засіданні відкладено на 26.07.2023 р.
21.07.2023 р. позивачем подано до суду докази виконання ухвали суду від 19.07.2023 р.
В судове засідання з'явились уповноважені представники позивача та відповідача, водночас належним чином повідомлена про місце, дату та час судового засідання третя особа не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила.
Водночас, судом враховано, що копію позовної заяви та доданих до неї документів направлено позивачем на адресу третьої особи та вручено останній поштовим відділенням, однак, будь-які заперечення чи пояснення відносно спору до суду не надходили.
Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
В силу вимог частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Зважаючи на те, що неявка належним чином повідомлених про місце, дату та час розгляду справи учасників такої справи не перешкоджає розгляду спору по суті, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та всебічного розгляду даного спору, суд вважає за можливе розглянути цю справу в даному судовому засіданні за відсутності третьої особи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, суд
встановив:
02.01.2020 р. між ТОВ “ВАК “Нова технологія” (далі - позивач, орендодавець) та ТОВ “НВК “Техімпекс” (далі - відповідач, орендар) укладено договір оренди транспортного засобу № 20 (далі - договір), згідно з умовами якого, орендодавець передає в строкове платне користування орендареві для виробничої діяльності такі транспортні засоби: ГАЗ - 3309, № двигуна, шасі - НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ; ГАЗ - 3302, № двигуна, шасі - НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_4 ; екскаватор ЕВЕНТО, № двигуна, шасі - НОМЕР_5 , державний реєстраційний номер НОМЕР_6 ; Volvo FL 6, № двигуна, шасі НОМЕР_7 , державний реєстраційний номер НОМЕР_8 ; Mersedes Bens - 313, № двигуна, шасі НОМЕР_9 , державний реєстраційний номер НОМЕР_10 ; КРАЗ - 257, № двигуна, шасі НОМЕР_11 , державний реєстраційний номер НОМЕР_12 ; МАЗ - 5334, державний реєстраційний номер НОМЕР_13 .
Відповідно до пункту 1.3. договору за цим договором орендодавець передає орендарю транспортні засоби у користування строком на 1 рік.
Згідно з пунктом 2.1 договору орендар бере на себе обов'язки: підтримувати транспортні засоби у належному технічному стані, нести витрати, пов'язані з використанням об'єктів, в тому числі з обов'язкового страхування транспортних засобів, проводити необхідні роботи по ремонту об'єктів, забезпечити проходження технічних оглядів та інших необхідних процедур по утриманню та експлуатації орендованих транспортних засобів, передати об'єкти після закінчення строку оренди в належному стані з урахуванням відсотка зносу.
Пунктом 3.1 договору визначено, що загальна вартість орендної плати складає 53280,00 грн. за місяць з урахуванням сум ПДВ та без урахування її індексації.
Згідно з пунктом 5.2 договору строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений пунктом 5.1 договору та закінчується 31.12.2020 р.
Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача на користь позивача 1272036,13 грн. неустойки, визначеної положеннями частини другої статті 785 ЦК України, за період прострочення відповідачем строків повернення орендованого майна з 29.09.2020 р. по 08.12.2021 р., з посиланням на те, що відповідачем в порушення положень статті 785 ЦК України було порушено строки повернення орендованого майна після розірвання договору оренди транспортного засобу № 20 від 02.01.2020 р., що відбулось з 28.09.2020 р., що встановлено рішенням господарського суду Київської області від 22.04.2021 р. у справі № 911/3093/20, яке набрало законної сили.
Відповідачем, у свою чергу, подано відзив на позов, в якому він вказує на те, що позивач, звертаючись до суду із позовом про стягнення неустойки, нарахованої за період з 29.09.2020 р. по 08.12.2021 р. не врахував приписів статті 232 ГК України, якими визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Крім цього, відповідач також зазначає, що договір оренди транспортного засобу № 20 від 02.01.2020 р. не містить умов щодо застосування штрафних санкцій понад шестимісячний строк, визначений положеннями статті 232 ГПК України.
Також, відповідач зазначає, що за умовами наведеного договору оренди, саме наданим та підписаним сторонами актом надання послуг, підтверджується надання послуг орендодавцем і згода орендаря з їх належною якістю, лише після цього орендарем здійснюється оплата за надані послуги, однак як стверджує відповідач такі акти у період заявлений позивачем як такий в який не здійснено орендні платежі не було надано відповідачу, у зв'язку з чим, у нього не виник відповідний обов'язок. З урахуванням цих обставин відповідач, як він зазначає, звернувся з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Київської області від 22.04.2021 р. у справі № 911/3093/20, однак в задоволенні апеляційної скарги було відмовлено, а відтак, на його переконання, обов'язок у відповідача щодо повернення орендованого майна - транспортних засобів виник лише після винесення постанови Північного апеляційного господарського суду - 06.09.2021 р.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що вказані заперечення є необґрунтованими, оскільки частина друга статті 785 ЦК України як особлива міра відповідальності, що визначена законодавцем, за правовою природою як неустойка, має певну специфіку у застосуванні щодо не поширення на неї скороченого строку позовної давності (оскільки частиною другою передбачено право сторони стягнути таку неустойку за ввесь час неправомірного користування майном після припинення дії договору) та щодо не застосування до неї положень статті 232 ГК України про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців.
У ст. 86 ГПК України вказано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на таке:
За приписами частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (пункт 2 частини першої статті 193 Господарського кодексу України).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, положення частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України і статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Статтями 283, 286 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно зі статтею 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.
Відповідно до статті 774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Згідно зі статтею 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
За приписами статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Виходячи із, в тому числі наведених положень чинного законодавства рішенням господарського суду Київської області від 22.04.2021 р. у справі № 911/3093/20 позов ТОВ "ВАК "Нова технологія" до ТОВ "НВК "Техімпекс" про повернення речі задоволено повністю; вирішено повернути орендовані ТОВ "НВК "Техімпекс" транспортні засоби, а саме: ГАЗ - 3309, № двигуна, шасі - НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ; ГАЗ - 3302, № двигуна, шасі - НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_4 ; екскаватор ЕВЕНТО, № двигуна, шасі - НОМЕР_5 , державний реєстраційний номер НОМЕР_6 ; Volvo FL 6, № двигуна, шасі НОМЕР_7 , державний реєстраційний номер НОМЕР_8 ; Mersedes Bens - 313, № двигуна, шасі НОМЕР_9 , державний реєстраційний номер НОМЕР_10 ; КРАЗ - 257, № двигуна, шасі НОМЕР_11 , державний реєстраційний номер НОМЕР_12 ; МАЗ - 5334, державний реєстраційний номер НОМЕР_13 , ТОВ "ВАК "Нова технологія".
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2021 р. у справі № 911/3093/20 апеляційну скаргу ТОВ “НВК “Техімпекс” на рішення господарського суду Київської області від 22.04.2021 р. у справі № 911/3093/20 залишено без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 22.04.2021 р. у справі №911/3093/20 - без змін.
Ухвалюючи наведене рішення, суд виходив з наступного:
"Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробничо аграрна компанія “Нова технологія” (далі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича компанія “Техімпекс” (далі - відповідач, орендар) укладено договір оренди транспортного засобу № 20 від 02.01.2020 (далі - Договір), згідно з умовами якого, орендодавець передає в строкове платне користування орендареві для виробничої діяльності такі транспортні засоби: ГАЗ - 3309, № двигуна, шасі - НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ; ГАЗ - 3302, № двигуна, шасі - НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_4 ; екскаватор ЕВЕНТО, № двигуна, шасі - НОМЕР_5 , державний реєстраційний номер НОМЕР_6 ; Volvo FL 6, № двигуна, шасі НОМЕР_7 , державний реєстраційний номер НОМЕР_8 ; Mersedes Bens - 313, № двигуна, шасі НОМЕР_9 , державний реєстраційний номер НОМЕР_10 ; КРАЗ - 257, № двигуна, шасі НОМЕР_11 , державний реєстраційний номер НОМЕР_12 ; МАЗ - 5334, державний реєстраційний номер НОМЕР_13 .
Пунктом 3.1 Договору визначено, що загальна вартість орендної плати складає 53280,00 грн. за місяць з урахуванням сум ПДВ та без урахування її індексації.
Відповідно до пункту 4 Додаткової угоди: орендна плата сплачується орендарем шляхом безготівкових розрахунків через установи банку на поточний рахунок орендодавця в строк 5 банківських днів після закінчення місяця або передоплати на наступний місяць на підставі рахунку та підписаного сторонами акту надання послуг.
24.09.2020 на адресу відповідача направлено лист № 20/358 про розірвання договору оренди, який отримано уповноваженим представником відповідача 28.09.2020.
До матеріалів справи долучено: довідку (вх. № 20/10-22 від 22.10.2020) за підписом ген. директора позивача - Ващіліна В.С. та гол. бухгалтера - Васько Н.Д., згідно з якої вбачається наявність у відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 159840,00 грн. (за період з липня по вересень 2020 року), платіжні доручення: №3894 від 14.04.2020 на суму 53280,00 грн., № 4484 від 29.05.2020 на суму 159840,02 грн., № 4827 від 18.06.2020 на суму 53280,00 грн.
З урахуванням вимог Договору, в частині оплати грошових коштів у строк 5 банківських днів після закінчення місяця, суд зазначає, що строк оплати за січень у розмірі 53280,00 грн. настав 05.02.2020, за лютий у розмірі 53280,00 грн. настав 05.03.2020, за березень у розмірі 53280,00 грн. настав 05.04.2020, за квітень у розмірі 53280,00 грн. настав 05.05.2020, за травень у розмірі 53280,00 грн. настав 05.06.2020, за червень у розмірі 53280,00 грн. настав 05.07.2020, за липень у розмірі 53280,00 грн. настав 05.08.2020, за серпень у розмірі 53280,00 грн. настав 05.09.2020, за вересень у розмірі 53280,00 грн. настав 05.10.2020.
Отже, з урахуванням граничної дати сплати грошових коштів за період з січня по березень 2020 року, який настав 05.04.2020 та першої здійсненої оплати відповідачем 14.04.2020 на суму 53280,00 грн., очевидно, що наявний факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання протягом трьох місяців підряд.
Крім того, з урахуванням дати направлення повідомлення про відмову від договору 24.09.2020, очевидно, що період, в якому був трьохмісячний строк невиконання грошового зобов'язання (53280*3=159840,00 грн.) включає в себе січень - серпень 2020 року (53280*8=426240,00 грн.), тобто, враховуючи фактичні оплати на суму 266400,02 грн., суд дійшов висновку, що позивач правомірно відмовився від договору на підставі статті 782 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач не вносив плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд та, станом на дату направлення повідомлення, сума заборгованості складає 159839,98 грн. (якщо сума розрахунку закінчується на 5, 6, 7, 8, 9 копійок, вона заокруглюється в бік збільшення до найближчої суми, яка закінчується на 0), отже, враховуючи дату отримання повідомлення - 28.09.2020, договір оренди вважається розірваним з 28.09.2020, що є підставою для повернення майна позивачу.".
Відповідно до положень частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, наведеним рішенням суду, що набрало законної сили встановлено, що договір оренди транспортного засобу № 20 від 02.01.2020 р. є розірваним з 28.09.2020 р., що є підставою для повернення майна позивачу, а відтак, дані обставини не потребують доведенню під час розгляду цієї справи між тими ж сторонами.
Поряд із наведеним, як свідчать матеріали справи, не зважаючи на те, що з 28.09.2020 р. договір оренди транспортного засобу № 20 від 02.01.2020 р. є припиненим, у порушення положень частини першої статті 785 ЦК України, якими визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі, відповідач (орендар) прострочив строк виконання вказаного зобов'язання, повернув предмет оренди (транспортні засоби) лише 09.12.2021 р. під час примусового виконання наведеного рішення суду (копію акту передачі майна стягувачу від 09.12.2021 р. додано до матеріалів справи).
Невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі після припинення дії договору свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Так, відповідно до частини другої статті 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Законодавець у частині першій статті 614 ЦК України визначив, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Отже, відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду України у постанові від 02.09.2014 р. у справі № 3-85гс14, а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 11.04.2018 р. у справі № 914/4238/15, від 24.04.2018 р. у справі № 910/14032/17 та від 09.09.2019 р. у справі № 910/16362/18 (пункт 51), від якої Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду не відступив при розгляді справи № 910/20370/17 (пункт 24 постанови від 13.12.2019 р.).
Положеннями статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов'язання.
За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною першою статті 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).
Тобто неустойка згідно із частиною другою статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).
Водночас неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Узагальнюючи наведені висновки стосовно наслідків припинення договору у разі, якщо орендар не повертає майно після припинення дії договору, зокрема у вигляді подальшого неправомірного користування майном, та права орендодавця застосувати передбачений законом спосіб захисту порушеного права - стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 ЦК України), суд, встановлюючи відмінності між орендною платою (платою за користування майном) та неустойкою, передбаченою частиною другою статті 785 ЦК України, зазначає про таке.
Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.
Отже, яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов'язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, що відбулось у даних спірних правовідносинах, наймодавець вправі вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.04.2021 р. у справі № 910/11131/19.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 13, частини першої статті 14 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмету доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 р. у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 р. у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 р. у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 р. у справі № 915/641/18).
Принцип змагальності, як однин з основних принципів господарського судочинства, забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 р. у справі № 916/401/17).
Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
З огляду на все вищенаведене, виходячи з обставин даної справи, а також встановлених рішенням господарського суду Київської області від 22.04.2021 р. у справі №911/3093/20, що набрало законної сили, обставин, договір оренди транспортного засобу від 02.01.2020 р. № 20 є розірваним з 28.09.2020 р. (дата отримання відповідачем листа позивача № 20/358 про розірвання договору оренди), а відтак, відповідач як наймач мав повернути позивачу як наймодавцю майно, що було передано в найм за наведеним договором негайно, тобто 28.09.2020 р., що у порушення положень статті 785 ЦК України ним вчинено не було.
При цьому, судом враховано, що відповідач жодним чином не спростовує факту наявності його вини, що в даному випадку полягала в неправомірному користуванні майном, що було передано в оренду за договором оренди транспортного засобу від 02.01.2020 р. № 20 після припинення договору, а його заперечення спростовуються наведеними положеннями чинного законодавства та здійсненим за результатами їх аналізу правовим висновком.
Що стосується тверджень відповідача, що у нього виник обов'язок повернути майно лише після набрання законної сили рішенням господарського суду Київської області від 22.04.2021 р. у справі №911/3093/20, суд вважає такі твердження необґрунтованими, так як таким рішенням лише встановлено обставини - розірвання договору оренди транспортного засобу від 02.01.2020 р. № 20 з 28.09.2020 р. та наявності невиконаного відповідачем обов'язку щодо негайного повернення предмету оренди після припинення договору.
Таким чином, судом критично оцінено доводи відповідача, викладені у відзиві, оскільки такі доводи не спростовують виявлених фактів порушення ним законодавства щодо строків повернення позивачу майна, предмету договору оренди транспортного засобу від 02.01.2020 р. № 20 та не є підставою для звільнення його від відповідальності, визначеної положеннями частини другої статті 785 ЦК України.
За таких обставин, позивачем правомірно заявлено позов про стягнення з відповідача неустойки, визначеної частиною другою статті 785 ЦК України, нарахованої за період неправомірного користування відповідачем майном, переданим йому позивачем на виконання договору оренди транспортного засобу від 02.01.2020 р. № 20, після припинення такого договору, а саме: з 29.09.2020 р. по 08.12.2021 р.
Здійснивши перевірку здійсненого позивачем розрахунку заявлених позовних вимог, з врахуванням того, що плата за користування майном (орендна плата), як база для нарахування неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України, визначається без урахування ПДВ, оскільки така спеціальна санкція не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість (даного висновку дотримується Верховний Суд у складі колегії судів Касаційного господарського суду в постанові від 25.05.2022 р. у справі № 904/4472/20), судом встановлено, що відповідний розрахунок здійснено позивачем вірно, а відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неустойка, визначена частиною другою статті 785 ЦК України за період неправомірного користування відповідачем майном, переданим йому позивачем на виконання договору оренди транспортного засобу від 02.01.2020 р. № 20, після припинення такого договору, з 29.09.2020 р. по 08.12.2021 р. у сумі 1272036,13 грн.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 р. та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 р. зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильне вирішення даного спору.
Приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За результатами повного та всебічного дослідження поданих доказів, які мають значення для правильного вирішення даного спору і стосуються предмету доказування, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки, передбаченої положеннями частини другої статті 785 ЦК України в розмірі 1272036,13 грн. підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 129, 237-238, 240 ГПК України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Техімпекс" (07400, Київська область, м. Бровари, бул. Незалежності, 14; код ЄДРПОУ 32499006) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо аграрна компанія "Нова Технологія" (76002, м. Івано-Франківськ, вул. Хриплинська, 11-Щ, офіс 15; код ЄДРПОУ 35088581) 1272036 (один мільйон двісті сімдесят дві тисячі тридцять шість) гривень 13 копійок неустойки та 19080 (дев'ятнадцять тисяч вісімдесят) гривень 54 копійки судового збору.
3. Видати наказ.
Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата підписання повного тексту рішення 21.09.2023 р.
Суддя А.В. Лопатін