ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Номер провадження 22-ц/821/1164/23Головуючий по 1 інстанції
Справа №710/720/22 Категорія: 305010200 Сивоконь С.С.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2023 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т.Л.
судді секретарГончар Н.І., Новіков О.М. Матюха В.І.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги обох сторін на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 09.05.2023 (повний текст складено 16.05.2023, суддя в суді першої інстанції Сивокінь С.С.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП та розголошення медичної таємниці та конфіденційної інформації,
ВСТАНОВИВ:
в липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просив, після послідуючого уточнення, стягнути з відповідача на його користь 163 174,48 грн. у відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП з вини відповідача як результат пошкодження автомобіля позивача.
У свою чергу ОСОБА_2 03.10.2022 подав зустрічний позов, яким просив стягнути з ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок ДТП, в розмірі 50 000,00 грн. та моральну шкоду внаслідок розголошення медичної таємниці та конфіденційної інформації в розмірі 200 000,00 грн. зазначаючи про наявність у нього моральних страждань, обумовлених протиправною поведінкою ОСОБА_1 , який створив аварійну ситуацію на дорозі.
Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 09.05.2023 як первісний так і зустрічний позови задоволено частково та вирішено:
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 57 567,69 грн., витрати на проведення судової автотоварознавчої експертизи в сумі 1234,80 грн., судовий збір в сумі 575,68 грн.;
- у задоволенні решти вимог первісного позову - відмовлено;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду, завдану внаслідок розголошення конфіденційної інформації щодо стану здоров'я, в розмірі 5 000,00 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 11676,00 грн. та судовий збір в сумі 50,00 грн.;
- у задоволенні решти вимог зустрічного позову - відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що наданими у справі доказами підтверджуються первісні позовні вимоги ОСОБА_1 щодо наявності в нього матеріальної шкоди внаслідок ДТП, що виникло внаслідок дій обох учасників дорожнього руху, в розмірі 57 567,69 грн., яку має відшкодувати ОСОБА_2 . Також суд вказав, що внаслідок розголошення ОСОБА_1 конфіденційної інформації стосовно стану здоров'я ОСОБА_2 на користь останнього має бути відшкодована моральна шкода, а стосовно звернення з позовними вимогами про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, ОСОБА_2 пропустив строки позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні відповідних позовних вимог.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав 20.06.2023 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції змінити, задовольнивши його позовні вимоги повністю та відхиливши повністю позовні вимоги ОСОБА_2 . Вказує, що суд невірно прийшов до висновку про наявність в його діях частини вини щодо виникнення ДТП, адже до адміністративної відповідальності з даного приводу його притягнуто не було. Висновок експерта про недотримання ОСОБА_1 ПДР є необґрунтованим, так як не враховує, що рух транспортним засобом ОСОБА_1 здійснювався по дорозі з однією смугою руху в один бік. Скаржник наводить постанову ВС від 05.04.2018 у справі №585/8/16-к де вказано про відсутність вини водія щодо спричинення ДТП за аналогічних обставин. За висновком експерта водій ОСОБА_2 мав можливість уникнути ДТП. За відсутності вини ОСОБА_1 у виникненні ДТП ОСОБА_2 не має права на відшкодування моральної шкоди. Суд не вирішив клопотання про огляд оригіналу медичної документації щодо наявності діагнозу в ОСОБА_2 , який підтверджується сумнівними копіями документів. Суд не навів докази наявності у ОСОБА_2 моральних страждань, які нічим не підтверджуються. Суд помилково відхилив висновок експерта ОСОБА_3 від 04.05.2021, який є письмовим доказом у справі та за який має бути відшкодовано судові витрати. Суд не врахував, що витрати ОСОБА_1 на правову допомогу адвоката підтверджуються наявними доказами.
Також апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у даній справі було подано 26.06.2023 представником ОСОБА_2 адвокатом Різник В.М. в якій вона, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення в частині задоволення первісного позову, який новим рішенням відхилити, скасувати рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову щодо стягнення 50000,00 грн. моральної шкоди, який задовольнити повністю, та змінити рішення в частині часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди за розголошення конфіденційної інформації, задовольнивши вимоги про стягнення 200000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди. Вказує, що висновок судової експертизи від 12.12.2022 є неналежним доказом, адже ОСОБА_2 не було повідомлено про огляд транспортного засобу. Крім того, у вступній частині висновку не вказано про об'єкт, який досліджувався експертом, не зазначено про строк дії свідоцтва експерта, що виконував дослідження. Експерт вказав, що розмір матеріальної шкоди становить 56336,85 грн. При цьому ОСОБА_1 необґрунтовано просив стягнути 163 174,48 грн. Суд незрозумілим чином визначив суму майнової шкоди в розмірі 115135,38 грн. Суд помилково відмовив у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, у зв'язку зі спливом строків позовної давності, оскільки за вимогами ч.1 ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, яким є, зокрема, право на життя та право на охорону здоров'я, а в даній справі ОСОБА_2 була завдана шкода психічному здоров'ю. Такі висновки відображені в постанові ВП ВС від 23.01.2019 у справі №210/2104/16-ц. Суд не повною мірою врахував глибину душевних страждань ОСОБА_2 внаслідок розголошення ОСОБА_1 конфіденційної інформації про стан його здоров'я, які полягали у тому, що скаржник почав соромитися свого тіла, був вимушений зробити татуювання на проблемних місцях, усе життя він приховував свій діагноз від сторонніх осіб, а після дій ОСОБА_1 така поведінка стала неможливою. Такі втрати є непоправними.
У своїх відзивах на апеляційні скарги один одного ОСОБА_1 просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, вважаючи її доводи незаконними та необґрунтованими, відповідно вимоги його скарги - задовольнити в повному обсязі, сторона відповідача за первісним позовом ОСОБА_4 наполягала на задоволенні доводів своєї апеляційної скарги, при цьому, на їх думку, вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 є такими, що не відповідають вимогам закону та обставинам справі, відповідно до задоволення не підлягають. При цьому, сторони ґрунтували такі свої позиції доводами, аналогічними тим, що викладені ними в їх позовах та апеляційних скаргах. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При розгляді справи встановлено, що відповідно до постанови Шполянського районного суду Черкаської області від 27.08.2020 у справі № 710/1006/19, яка набрала законної сили 15.01.2021 після апеляційного перегляду, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та спричиненні ДТП 12.07.2019, справу закрито на підставі п.7.ч.1 ст. 247 КУпАП. У мотивувальній частині постанови, серед іншого, зазначено, що на підставі доказів, отриманих під час судового розгляду, суд приходить до переконання, що обидва водії своїми діями створили небезпечну дорожню обстановку, а далі - і аварійну ситуацію. У діях водія ОСОБА_2 вбачаються невідповідності вимогам пункту 9.2. б), 12.3, 12.4, 14.2 б ПДР України, які знаходяться в причинному зв'язку з настанням ДТП. Водночас, в діях водія автомобіля «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 вбачаються невідповідність вимогам пунктів 9.4, 10.1, 10.4 ПДР України, які знаходяться в причинному зв'язку з настанням даної ДТП (а.с.8-13, том.1).
У мотивувальній частині постанови Черкаського апеляційного суду від 15.01.2021 у зазначеній справі про адміністративне правопорушення вказано про те, що згідно з висновком експерта Черкаського відділення КНДІСЕ від 06.11.2019 №2265/19-23, а також висновком експерта від 28.05.2020 №12-1/54-23-3/5, наданого Київським НДЕКЦ, внаслідок недотримання обома водіями правил дорожнього руху, сталася ДТП. Таким чином місцевим судом вірно зазначено, що обидва водії своїми діями створили небезпечну дорожню обстановку, а далі - і аварійну ситуацію. Вина ОСОБА_2 доведена повністю, а його дії за ст. 124 КУпАП кваліфіковані вірно (а.с. 15-18 том 1).
Судами встановлено, що ОСОБА_2 12.07.2019 о 17 годині в м. Шпола по вулиці Івана Гончара керував мотоциклом Ява 350, реєстраційний номер НОМЕР_2 , при виконанні обгону не впевнився в безпечності та скоїв зіткнення з автомобілем TOYOTA, реєстраційний номер НОМЕР_3 , який в цей час здійснював поворот ліворуч, внаслідок чого транспортні засоби отримали пошкодження.
Згідно із висновком судового експерта Кипи С.М. за результатами експертного автотоварознавчого дослідження від 04.05.2021 №016/2021 розмір матеріальних збитків, заподіяних власнику автомобіля «TOYOTA CAMRY» реєстраційний номер НОМЕР_1 з урахуванням ПДВ на запасні частини та витратні матеріали складає 44539,10 грн. Вартість ремонту 84 787,07 грн. (а.с.18-35 том.1).
Крім того, відповідно до квитанції №016/2021, виданої ФОП ОСОБА_3 , підтверджується сплата ОСОБА_1 4000,00 грн. за експертне автотоварознавче дослідження по визначенню розміру збитків від ДТП (а.с.36 том.1).
Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера №1/7 від 07.07.2022 адвокат Тишкевич Т.В. прийняла у ОСОБА_1 на підставі угоди про правову допомогу за складання позову 1500,00 грн. (а.с.38 том.1).
Також за актом виконаних робіт за договором про надання правничої (правової) допомоги №141 від 19.09.2022, який підписаний 05.10.2022 адвокатом Різник В.П. та «Клієнтом» Поліщуком І.О., сторони підтверджують, що Адвокатом були надані, а Клієнтом прийняті та оплачені такі юридичні послуги: ознайомлення та вивчення матеріалів цивільної справи №710/720/22 та справи про адміністративне правопорушення №710/1006/19 - 1 година 1000 грн., збір доказів -1 година 1000 грн., складання та подання відзиву на позов - 3 години 3000 грн. Усього - 5000,00 грн. (а.с.175-176 том.1).
Відповідно до акту виконаних робіт за договором про надання правничої (правової) допомоги №141 від 19.09.2022, який підписаний 03.10.2022 адвокатом Різник В.П. та «Клієнтом» Поліщуком І.О., Адвокатом були надані, а Клієнтом прийняті та оплачені наступні такі послуги: збір доказів по справі - 1 година 1000 грн., складання та подання зустрічної позовної заяви і заяви про виклик свідка - 4,5 годин 4500,00 грн. Всього - 5500,00 грн. (а.с.90- 91 том.2).
Відповідно до прибуткового касового ордера №б/н від 05.10.2022 адвокат Різник В.П. прийняла від ОСОБА_2 на підставі договору про надання правничої допомоги №141 від 19.09.2022 п'ять тисяч гривень (а.с.90 том.1), а згідно прибуткового касового ордера №б/н від 03.10.2022 ще п'ять тисяч п'ятсот гривень (а.с.92 том.2).
На фотороздруківці зображений автомобіль «TOYOTA CAMRY» номерний знак НОМЕР_1 в день ДТП 12.07.2019, зокрема, на місці його скоєння, на задній частині якого наявні механічні пошкодження (а.с. 163-164 том.1).
У висновку судового експерта Черкаського відділення КНДІСЕ від 06.11.2019 №2265/19-23 за результатами проведеної судової автотехнічної експертизи, зазначено, що у даній дорожній обстановці, водій автомобіля TOYOTA CAMRY номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , із технічної точки зору, повинен був діяти відповідно до вимог пп. 9.4, 10.1, 10.ПДР України. У даній дорожній обстановці водій мотоцикла JAWA номерний знак НОМЕР_4 ОСОБА_2 , із технічної точки зору, повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 12.3, 12.4 ПДР України. У даній дорожній обстановці, для водія автомобіля TOYOTA CAMRY номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_1 , технічна можливість уникнути зіткнення з мотоциклом JAWA номерний знак НОМЕР_4 полягала у виконанні ним вимог п.п.10.1, 10.4 ПДР України. У даній дорожній обстановці, з технічного точки зору, небезпека для руху водію мотоцикла JAWA, номерний знак НОМЕР_4 , ОСОБА_2 виникла в момент зміни напрямку руху вліво автомобіля TOYOTA CAMRY, номерний знак НОМЕР_1 . Вирішити питання 5-10 постанови не представилось можливим по причинам, які зазначені в дослідницькій частині висновку.
У висновку судового експерта від 28.05.2020 № 12-1/54-23-3/5 наданого Київським НДЕКЦ, відповідно до наданого на експертизу відеофайлу «ХVR_сh1_main_20190712170610_20190712173148.mp4» встановлено, що перед початком та під час здійснення маневру повороту ліворуч у автомобіля «Тоуоtа Саmrу» д.н.з. НОМЕР_1 був увімкнений світловий покажчик лівого сигналу повороту. Перед початком та під час здійснення маневру повороту ліворуч у автомобіля «Тоуоtа Саmrу» д.н.з. НОМЕР_1 світловий покажчик правого сигналу повороту увімкнений не був; відповідно до наданого на експертизу відеофайлу «ХVR_сh1_main_20190712170610_20190712173148.mp4» встановлено, що під час здійснення обгону мотоциклом «Jawa» д.н.з. НОМЕР_4 іншого мотоцикла «Jawa 350» на мотоциклі «Jawa» д.н.з. НОМЕР_4 світловий покажчик лівого сигналу повороту увімкнений не був; відповідно до наданого на експертизу відеофайлу «ХVR_сh1_main_20190712170610_20190712173148.dav» та зазначеної у додатково наданих вихідних даних інформації, а саме листа від ОСОБА_5 , швидкість мотоцикла «Jawa» д.н.з. НОМЕР_4 складає 47,56 км/год ± 3,19 км/год; відповідно до наданого на експертизу відеофайлу «ХVR_сh1_main_20190712170610_20190712173148.dav» та зазначеної у додатково наданих вихідних даних інформації, а саме листа від ОСОБА_1 , швидкість руху «Jawa» д.н.з. 44-78 ЧКЕ складає 54,25 км/год ±3,36 км/год.
Згідно вимог пункту 12.4 ПДР України, рух транспортних засобі у населених пунктах дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год, тому в даному випадку відповісти в категоричній формі на питання чи перевищувала обрана водієм ОСОБА_2 швидкість руху керованого ним мотоцикла «Jawa» д.н.з. НОМЕР_4 максимально дозволену швидкість руху транспортних засобів у населених пунктах, не представляється можливим.
Відповідно до наданого на експертизу відеофайлу «ХVR_сh1_main_20190712170610_20190712173148.dav», в момент зміни напрямку руху автомобіля «Тоуоtа Саmrу» д.н.з. НОМЕР_1 , прискорення мотоцикла «Jawa» д.н.з. НОМЕР_4 не відбувається.
Відповісти в категоричній формі на питання, чи перевищувала обрана водієм ОСОБА_2 швидкість руху керованого ним мотоцикла «Jawa» д.н.з. НОМЕР_4 (розрахована в вирішенні питання 3) максимально дозволену швидкість руху транспортних засобів у населених пунктах 50 км/год, не представляється можливим. Якщо в даній дорожній ситуації в діях водія ОСОБА_2 мало місце перевищення максимально дозволеної швидкості руху транспортних засобів у населених пунктах, то воно не знаходилося в причинному зв'язку з настанням ДТП.
В даній дорожній ситуації, експертами, з технічної точки зору, в діях водія ОСОБА_2 вбачаються невідповідності вимогам пункту 14.2 б) ПДР України, які знаходяться в причинному зв'язку з настанням ДТП. Питання, що стосується відповідності дій водія ОСОБА_2 вимогам пункту 12.3 ПДР України не має технічного сенсу, з причин, зміст яких викладений в дослідницькій частині даного висновку. Якщо швидкість руху мотоцикла «Jawa» д.н.з. НОМЕР_4 була більшою ніж 50 км/год, то експертами, з технічної точки зору, в діях водія ОСОБА_2 вбачаються невідповідності вимогам пункту 12.4 ПДР України. Якщо в даній дорожній ситуації в діях водія ОСОБА_2 мали місце невідповідності вимогам пункту 12.4 ПДР України, то вони не знаходились в причинному зв'язку з настанням ДТП, з причин, зміст яких викладений в дослідницькій частині даного висновку. В ситуації, що склалася на дорозі безпосередньо перед дорожньо- транспортною пригодою, водій мотоцикла «Jawa» д.н.з. НОМЕР_4 ОСОБА_2 повинен був керуватися вимогами пунктів: 9.2. б); 14.2 б); 12.4 ПДР України. Якщо дана ділянка проїзної частини являє собою Т-подібне перехрестя, то водій мотоцикла «Jawa» д.н.з. НОМЕР_4 ОСОБА_2 повинен був керуватися ще й вимогами пункту 14.6 а) ПДР України. В даній дорожній ситуації, з технічної точки зору, в причинному зв'язку з настанням даної ДТП є невідповідності дій водія мотоцикла «Jawa» д.н.з. НОМЕР_4 ОСОБА_2 вимогам пункту 14.2 б) ПДР України. Якщо ділянка проїзної частини (ділянка перед зіткненням транспортних засобів) являє собою Т-подібне перехрестя, тоді експертами, з технічної точки зору, в діях водія ОСОБА_2 вбачаються невідповідності вимогам пункту 14.6 а) ПДР України, які також знаходилися в причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди. В даній дорожній ситуації, експертами, з технічної точки зору, в діях водія автомобіля «Тоуоta Camry» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_1 вбачаються невідповідності вимогам пунктів: 10.1; 10.4 ПДР України, які знаходяться в причинному зв'язку з настанням даної дорожньо - транспортної пригоди. (а.с. 131-158 том.1).
Відповідно до медичної карти амбулаторного хворого №101 виданої на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджується наявність хронічного захворювання (Вітиліго) (а.с. 80-82 том.2).
На DVD-R диску у папці з назвою справа №710-1006-19 засідання від 01.1.. серед інших міститься папка із назвою documents, в якій міститься папка із номером 20191001081227, яка в собі містить папку із назвою audio в цій папці мітиться аудіофайл під номером 20191001 -084121. На згаданому аудіофайлі зафіксовано виступ ОСОБА_1 у судовому засіданні Шполянського районного суду Черкаської області від 01.10.2019 по справі №710/1006/19 під головуванням судді Побережної Н.П., за участю секретаря судового засідання Бараненко А.В., особи яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_2 , адвоката - Каракоці Р.В., потерпілого ОСОБА_1 .. Під час виступу в судовому засіданні ОСОБА_1 повідомив суду, що у ОСОБА_2 наявний діагноз (Вітиліго) у зв'язку з чим він не придатний до військової служби у мирний час. У результаті цієї хвороби у особи проблеми із щитовидною залозою, не працює очне яблуко, в очах двоїться тощо, і це впливає на психічну поведінку. Тому просив призначити судово-медичну експертизу ОСОБА_2 . Стверджував, що має достовірні відомості щодо діагнозу особи. ОСОБА_2 комісований військово-лікарською комісією по ст. 58а. Його хвороба має зв'язок із нервовою системою та зором. ОСОБА_1 погодився бути притягнутим до відповідальності в разі, якщо оголошена ним інформація відносно ОСОБА_2 його стану здоров'я не відповідає дійсності (а.с. 96 том.2).
Згідно із висновком судового експерта Кипи С.М. за результатами експертного автотоварознавчого дослідження від 12.12.2022 №028/2022, розмір матеріальних збитків, заподіяних власнику автомобіля «TOYOTA CAMRY» реєстраційний номер НОМЕР_1 з урахуванням ПДВ на запасні частини та витратні матеріали складає: 56336,85 грн. Загальна вартість ремонту - 115 135,38 грн. (а.с.185-202 том.2).
Відповідно до квитанції №028/2022 від 12.12.2022, виданої СПД ОСОБА_3 підтверджується сплата ОСОБА_1 3500,00 грн. за автотоварознавчу експертизу по визначенню розміру матеріальних збитків спричинених ДТП (а.с.204 том.2).
Ураховуючи вказані вище фактичні обставини справи, встановлені судом, позивач за первісним позовом ОСОБА_1 просить відшкодувати завдану йому внаслідок ДТП матеріальну шкоду, яка полягає у пошкодженні його автомобіля, а відповідач у поданому ним зустрічному позові - про відшкодування моральної шкоди від ДТП, а також моральної шкоди, завданої внаслідок розголошення конфіденційної інформації про стан здоров'я.
Зазначені правовідносини мають таку правову регламентацію.
Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Частиною першої статті 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Згідно зі статтею 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення речі.
Крім того, ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Крім того, ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Статтею 3 вказаного закону встановлено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-IV).
Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (пункт 9.1 статті 9 Закону № 1961-IV).
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Системний аналіз наведених положень Закону № 1961-IV та ЦК України дає підстави для висновку, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик за Законом № 1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).
Тобто, внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (пункт 149 постанови від 14.12.2021 Великої Палати Верховного Суду у справі № 147/66/17).
У разі, якщо потерпілий не реалізував своє право на отримання страхового відшкодування за рахунок страховика, він має права вимагати від винуватця - страхувальника, чия відповідальність застрахована, відшкодування шкоди, якщо розмір такої перевищує розмір страхового відшкодування, у тому числі і на суму франшизи.
Зазначені правові висновки містяться у постанові ВС від 02.02.2022 у справі №712/7104/19.
Відтак, винуватець ДТП, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність, що є обов'язковим в силу закону, відповідає за завдані ним збитки іншим учасникам дорожнього руху лише в разі, якщо вони не покриваються розміром страхової виплати за відповідним договором.
Верховний суд у постанові №686/17155/15-ц від 03.10.2018 вказав, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
На підставі цього висновку Верховний Суд визначив, що страховик за договором обов'язкового страхування відповідає у межах страхового ліміту за мінусом фізичного зносу, а за решту - безпосередній винуватець.
Окрім цього, Верховний Суд у своїй постанові від 22.01.2019 у справі №676/518/17 доходить висновку, що відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками слід розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливо б було відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням».
Крім того, аналогічного висновку дійшов Верховний Суд також і в постанові від 04.12.2019 у справі №359/2309/17, вказавши, що системний аналіз п.32.7 ч.1 ст.32 закону №1961-IV, ст.22, абз.3 п.3 ч.1 ст.988, стст.1166, 1187, 1194 ЦК, пп.1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й уразі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі така майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.
Суд враховує при розгляді справи висновок судового експерта Кипи С.М. за результатами експертного автотоварознавчого дослідження від 12.12.2022 №028/2022 (а.с.185-202 том.2). Цей висновок був підготовлений під час розгляду справи у суді. Так у ньому зазначено, що розмір матеріальних збитків з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу власника автомобіля «TOYOTA CAMRY» реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 56336,85 грн., вартість ремонту - 115135,38 грн.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що цивільно-правова відповідальності водія ОСОБА_2 ним не застрахована, отже, відповідно до вимог чинного законодавства України потерпілий має звернутися до МТСБУ, який за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність (ст. 41 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Таким чином страховик цивільно-правової відповідальності водія ОСОБА_2 ( в даному випадку -МТСБУ) в межах страхового ліміту має відшкодувати іншому водієві ОСОБА_1 реальні збитки з урахуванням зношеності запчастин автомобіля в сумі 56336,85 грн., а сам водій ОСОБА_2 мав би відшкодовувати різницю між вартістю відновлювального ремонту та фактичними збитками, яка складає 58798,53 грн., що відповідатиме вищенаведеним приписам статті 1194 ЦК України.
Одночасно слід врахувати, що згідно вимог ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме - за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Враховуючи, що в даному випадку має місце вина обох водії у виникненні ДТП з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , ступінь якої суд визначає як рівнозначну щодо дій кожного водія у скоєнні ними ДТП (50 на 50), тому з відповідача слід стягнути 50% різниці між вартістю відновлювального ремонту та фактичними збитками, тобто 58798,53 * 50 % = 29399,26 грн.
Апеляційним судом відхиляються посилання апеляційної скарги представник ОСОБА_2 на те, що висновок судової експертизи від 12.12.2022 є неналежним доказом, адже ОСОБА_2 не було повідомлено про огляд транспортного засобу, у вступній частині висновку не вказано про об'єкт, який досліджувався експертом, не зазначено про строк дії свідоцтва експерта, що виконував дослідження, з урахуванням такого.
Свої міркування стосовно даного експертного дослідження ОСОБА_2 мав можливість надати суду, однак ним не вказано, яким саме чином його неучасть в огляді пошкодженого транспортного засобу вплинула на об'єктивність проведеного дослідження чи його недостовірність. З описової частини експертного висновку вбачається,що дослідження проводилося стосовно пошкоджень автомобіля «TOYOTA CAMRY» реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також зазначено у вступній частині про наявне свідоцтво судового експерта, який проводив дослідження.
Отже в даній частині рішення суду першої інстанції слід змінити у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, визначивши розмір відшкодування шкоди ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в сумі 29399,26 грн.
Надаючи оцінку вимогам зустрічного позову про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП водієві ОСОБА_2 , апеляційний суд враховує, що відповідна подія виникла з вини обох водіїв, що сторонами не спростовується.
При цьому апеляційним судом відхиляються посилання апеляційної скарги позивача за первісним позовом з даного приводу про відсутність вини ОСОБА_1 у спричиненні ДТП, адже у мотивувальній частині постанови Шполянського районного суду Черкаської області від 27.08.2020 у справі № 710/1006/19, яка набрала законної сили зазначено, що на підставі доказів, отриманих під час судового розгляду, суд прийшов до беззаперечного переконання, що обидва водії своїми діями створили небезпечну дорожню обстановку, а далі - аварійну ситуацію. У діях водія ОСОБА_2 вбачаються невідповідності вимогам пункту 9.2. б), 12.3, 12.4, 14.2 б ПДР України, які знаходяться в причинному зв'язку з настанням ДТП. Водночас в діях водія автомобіля «Toyota Camry» ОСОБА_1 вбачаються невідповідність вимогам пунктів 9.4, 10.1, 10.4 ПДР України, які знаходяться в причинному зв'язку з настанням даної ДТП (а.с.8-13, том.1).
За приписами ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.
ОСОБА_1 в суді першої інстанції просив застосувати до позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, наслідки спливу строків позовної давності, оскільки про порушене право позивач знав з 12.07.2019, а позов подав до суду 03.10.2022, тобто через 3 роки і 2 місяці з часу порушення прав.
Так згідно положень ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У частині першій статті 268 ЦК України визначено, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.
Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню (статті 280 ЦК України).
У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що до вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності не застосовуються.
Таким чином до вимог про відшкодування моральної шкоди позовна давність не поширюється, оскільки вони випливають із порушення особистих немайнових прав, а пропуск позовної давності за вимогами про відшкодування майнової шкоди не свідчить про відсутність моральної шкоди.
Такий актуальний правовий висновок міститься в постанові ВС від 31.10.2018 у справі №751/306/17.
Отже суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП 12.07.2019, у зв'язку з пропуском строків позовної давності, чим порушив приписи норм матеріального права - ст. 268 ЦК України.
Вирішуючи по суті зазначені позовні вимоги ОСОБА_2 , апеляційний суд враховує, що особа, яка в момент ДТП керувала мотоциклом, безсумнівно перебувала у стресовій ситуації з таким рівнем впливу на якість життя, що спричиняє моральні страждання, які мають бути відшкодовані, враховуючи встановлення судами у справі про адміністративне правопорушення часткової вини водія іншого транспортного засобу ОСОБА_1 у виникненні ДТП.
Розмір грошового відшкодування, який відповідатиме засадам розумності та справедливості та має бути стягнутий на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди від ДТП, враховуючи фактичні обставини справи, слід визначити в сумі 3000 грн., частково задовольнивши відповідні позовні вимоги.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 наявності відповідних моральних страждань у ОСОБА_2 не спростовано.
Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок розголошення медичної таємниці та конфіденційної інформації, апеляційний суд враховує, що за приписами ч.ч.1, 3 ст.286 ЦК України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел.
Відповідно до ст. 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Одночасно згідно зі ст.5 ЗУ «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 21 ЗУ «Про інформацію» інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом. Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.
Такий висновок міститься у Постанові Верховного Суду у справі № 757/9133/18-ц від 24.12.2021 та у постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 742/3324/20.
Згідно офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012, - інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов'язані з особою та членами її сім'ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
ОСОБА_2 звернувся до суду за захистом своїх прав, порушених незаконним поширенням конфіденційної інформації про стан його здоров'я з боку ОСОБА_1 , який у судовому засіданні 01.10.2019 у справі № 710/1006/19 зазначив про те, що у ОСОБА_2 наявний діагноз (Вітиліго) у зв'язку з чим він не придатний до військової служби у мирний час. Вказав, що в результаті цієї хвороби у особи проблеми із щитовидною залозою, не працює очне яблуко, в очах двоїться тощо, і це впливає на психічну поведінку.
Діагноз, який має ОСОБА_2 , підтверджується медичною картою амбулаторного хворого №101, яка наявна в матеріалах даної справи на а.с. 80-82 том 2.
При цьому, апеляційний суд враховує, що стверджувані ОСОБА_1 особливості медичного стану ОСОБА_2 перебувають у логічному зв'язку з його ж доводами про обмежену здатність водія ОСОБА_2 керувати транспортним засобом. Відтак, реалізовуючи свій доступ до правосуддя та обґрунтовуючи свою правову позицію при розгляді судової справи про притягнення особи до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення при керуванні транспортним засобом ОСОБА_1 наводив аргументи, які, на його думку, стосувалися саме предмету судового розгляду.
Таким чином має місце втручання в право ОСОБА_2 на охорону конфіденційної інформації про нього з метою реалізації права ОСОБА_1 на аргументацію своєї позиції в суді для захисту його порушуваного права в суді.
Слід проаналізувати чи було таке втручання у права ОСОБА_2 виправданим та пропорційним переслідуваній меті.
Як вбачається з аналізу практики ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) критерій пропорційності передбачає, що втручання в право особи буде розглядатися як порушення законодавства, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами, пов'язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від нього. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Таким чином, враховуючи фактичні обставини даної справи, апеляційний суд констатує, що втручання у право ОСОБА_2 на охорону конфіденційної інформації було виправданим, адже переслідувало законну мету - обґрунтування позиції особи, яка захищає в суді свої права (доступ до правосуддя). У разі протилежних висновків інша сторона ОСОБА_1 був би позбавлений можливості наводити ті аргументи у підтвердження своїх доводів, які логічно стосуються існування стверджуваних ОСОБА_1 обставин, а саме: неможливості ОСОБА_2 за станом здоров'я належним чином керувати транспортним засобом, що і могло б бути причиною вказаної ДТП.
Відтак, суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок розголошення конфіденційної інформації, адже її використання ОСОБА_1 було об'єктивно виправданим та не порушувало норми закону.
Таким чином мають бути відхилені відповідні позовні вимоги ОСОБА_2 та аргументи в їх обґрунтування, наведені в апеляційній скарзі його представника.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Отже рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 09.05.2023 у даній справі слід змінити в частині вирішення позовних вимог первісного позову, вказавши, що до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає 29399,26 грн. майнової шкоди, а також скасувати в частині вирішення зустрічного позову та задовольнити частково зустрічні позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3000,00 грн., та відхилити зустрічні позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок розголошення медичної таємниці та конфіденційної інформації, а також скасувати в частині вирішення питання про розподіл судових витрат.
Таким чином подані сторонами апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення.
На підставі ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що первісні позовні вимоги у справі задоволено на 18%, зустрічні позовні вимоги задоволено на 1,2%, за розгляд справи судом першої інстанції:
- з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пропорційно до задоволеної частки вимог слід стягнути 293,71 грн. судового збору, 630 грн. за проведення судових експертиз.
При цьому апеляційний суд відхиляє апеляційні доводи ОСОБА_1 про необхідність відшкодування йому судових витрат на виготовлення висновку від 04.05.2021 №016/2021 на суму 4000 грн., адже цей висновок, як вірно зазначив суд першої інстанції, не є висновком експертного дослідження, а за приписами ст. 133 ЦПК України до відшкодування підлягають судові витрати саме за проведення експертного дослідження, а не виготовлення того чи іншого письмового доказу, як вказав скаржник.
Також апеляційний суд відхиляє посилання апеляційної скарги ОСОБА_1 на те, що судом першої інстанції не враховано надання йому правової допомоги на суму 1500 грн., адже, як зазначає сам скаржник, ним не було надано суду першої інстанції копію договору з адвокатом, яку він долучив лише до поданої апеляційної скарги, а за приписами ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
В даному випадку скаржником не обґрунтовано поважність причин неподання до суду першої інстанції доказів понесення ним витрат на послуги адвоката, відтак при апеляційному перегляді справи приймати такі докази для встановлення факту надання ОСОБА_1 при розгляді справи судом першої інстанції правової допомоги процесуальних підстав не має.
- з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пропорційно до задоволеної частки зустрічних позовних вимог слід стягнути 30 грн. у відшкодування судового збору та 210 грн. у відшкодування витрат на правову допомогу.
Після взаємозаліку сум судових витрат у порядку ч.10 ст.141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 683,71 грн. судових витрат за розгляд справи судом першої інстанції.
За апеляційний перегляд справи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 1115,56 грн. судового збору та 270 грн. витрат на правову допомогу, а також з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 48 грн. витрат на правову допомогу та 55,36 грн. судового збору.
Після взаємозаліку сум судових витрат у порядку ч.10 ст.141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 1282,20 грн. судових витрат за перегляд справи судом апеляційної інстанції.
Також ОСОБА_4 було понесено судові витрати на правову допоміг у суді апеляційної інстанції у сумі 7000 грн., про що було надано відповідні докази суду апеляційної інстанції, однак враховуючи вимоги ч.3 ст.141 ЦПК України, про те, що суд має враховувати при вирішенні питання про розподіл судових витрат, зокрема, щодо обґрунтованості їх розміру та пропорційності до предмету спору з урахуванням ціну позову, колегія суддів вважає, що до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 підлягають 3000 грн. в рахунок відшкодування таких витрат.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
подані сторонами апеляційні скарги - задовольнити частково.
Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 09.05.2023 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП та розголошення медичної таємниці та конфіденційної інформації - змінити в частині вирішення позовних вимог первісного позову, вказавши, що до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає 29399,26 грн. майнової шкоди, а також скасувати в частині вирішення зустрічного позову та розподілу судових витрат.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП та розголошення медичної таємниці та конфіденційної інформації, у даній справі - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3000 грн. у відшкодування моральної шкоди від ДТП, а в задоволенні решти вимог зустрічного позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 683,71 грн. судових витрат за розгляд справи судом першої інстанції.
У решті рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 09.05.2023 у даній справі - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1282,20 грн. судових витрат за перегляд справи судом апеляційної інстанції.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3000 грн. в рахунок відшкодування понесених витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 21.09.2023.
Суддя-доповідач
Судді