ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2023 року
м. Черкаси
Справа № 712/2156/23
Провадження № 22-ц/821/1314/23
категорія: 304090000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мисана Василя Миколайовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, у складі: головуючого судді Стеценко О. С., повний текст рішення складено 16 червня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу.
Позовні вимоги мотивував тим, що 07.11.2022 ОСОБА_1 взяла в борг у позивача грошові кошти у сумі 2700 доларів США, які зобов'язалася повернути у строк до 31.12.2022, про що написала розписку.
21.01.2023 та 22.02.2023 відповідачем було повернуто частину богу у сумі 20 000 грн та 10 000 грн відповідно.
Зазначав, що після 22.02.2023 ОСОБА_1 перестала контактувати з ним, мотивуючи це тим, що свої зобов'язання перед ним виконала повністю та уникає мирного вирішення спору, тому він змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
Вказував, що станом на 24.02.2023 заборгованість складає 1950 доларів США, що з урахуванням офіційного курсу НБУ відповідає 71370 грн.
Просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість у сумі 71370,00 грн, судовий збір у сумі 1073,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 1000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 червня 2023 року позов задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг у сумі 71370 грн, судовий збір у сумі 1073,60 грн.
Рішення мотивовано тим, що відповідач не оспорювала факту наявності написаної нею власноручно розписки, а доводи про неотримання коштів у борг спростовуються самою розпискою та фактом часткового повернення боргу, а саме 21.01.2023 у сумі 20000 грн, 22.02.2023 у сумі 10000 грн. Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження своїх доводів щодо неотримання грошових коштів.
Суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими, доказово доведеними, а тому підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі, поданій 11 липня 2023 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Мисан В. М. просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 червня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відмовити повністю.
Вважає, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим і таким, що прийняте без повного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Зазначає, що однією з головних умов договору позики є передача коштів, проте в судовому засіданні не було встановлено і позивачем не підтверджено отримання нею 2700 доларів США.
Вказує, що розписка від 07.11.2022 не містить відомостей щодо отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 грошових коштів у позику, тобто не підтверджує факту передачі коштів 07.11.2022 або у буд-який інший день.
Згідно розписки від 07.11.2022 ОСОБА_1 лише зобов'язалась віддати позивачу грошові кошти у сумі 2700 доларів США, а не повернути отриману в борг суму коштів, що не доказує існування між сторонами правовідносин за договором позики, чим мотивовано позов, тому позовна вимога про стягнення боргу не підлягала задоволенню.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову, суд проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2017 року № 6-996ц 17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (провадження № 14-48цс21).
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до розписки від 07.11.2022, ОСОБА_1 зобов'язується повернути ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 2700 доларів США, які вона позичила без згоди, які зобов'язалась повернути до 31.12.2022 (а.с. 22).
Аналізуючи зміст розписки, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що згідно вказаного документу ОСОБА_1 отримала саме в борг від позивача грошові кошти у розмірі 2700 доларів США, врахувавши встановлений обов'язок відповідача щодо повернення грошових коштів.
З розписки вбачається, що ОСОБА_1 власноручно написала, що «грошові кошти в сумі 2700 доларів США отримала, шляхом взяття коштів із шухляди позивача».
При цьому наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваної суми, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Відповідач в процесі розгляду справи не заперечувала факту власноручного написання нею розписки, проте оспорювала отримання нею грошових коштів у борг в розмірі 2700 доларів США, також відповідач не заперечувала факту повернення позивачу 30000 грн, вказуючи, що ця сума і була позичена нею.
Суд першої інстанції обґрунтовано визнав такі аргументи відповідача неспроможними, зазначивши, що вони спростовуються самим змістом розписки, у якій чітко вказано, що ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 грошові кошти на певний період та зобов'язана їх повернути у визначений строк.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 601/1473/19 та від 22 січня 2022 року у справі № 370/1170/20.
Отже, враховуючи суму повернутих ОСОБА_2 відповідачем ОСОБА_1 коштів у сумі 30000 грн, сума боргу, яку відповідач зобов'язана повернути позивачу становить 71370 грн.
Враховуючи наведене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що розписка від 07.11.2022 не містить істотних умов, які б давали можливість кваліфікувати вчинений правочин як договір позики.
З урахування викладеного, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неврахування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16, оскільки висновки суду у справі, що переглядається не суперечать наведеним вище висновкам Верховного Суду, які зроблені за інших встановлених судами фактичних обставин.
У постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16 Верховний Суд зробив висновок про відсутність між сторонами правовідносин за договором позики, оскільки розписка не містила умови про передачу коштів у борг і обов'язок відповідача повернути позичені кошти. Тому висновки судів про відсутність підстав для задоволення позову Верховний Суд визнав такими, що відповідають нормам матеріального права.
У даній справі із власноручно написаної розписки чітко вбачається, що відповідач позичила, тобто взяла в борг у позивача, 2700 доларів США та зобов'язувалась їх повернути до 31.12.2022.
Отже, враховуючи суму повернутих ОСОБА_2 відповідачем ОСОБА_1 коштів - 30000 грн, сума боргу, яку відповідач зобов'язана повернути позивачу становить 71370 грн.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду спростовують.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мисана Василя Миколайовича - залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 червня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Текст постанови складено 20 вересня 2023 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: В. Г. Бородійчук
О. В. Карпенко