ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 755/16095/20
провадження № 51-5925км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого
ОСОБА_7 на вирок Київського апеляційного суду від 02 березня 2023 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1 , проживаючого у АДРЕСА_2 , раніше
не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Вступ
01 серпня 2020 року приблизно о 23:52, ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним мотоциклом, рухаючись з перевищенням максимально дозволеної швидкості по проспекту Шухевича у місті Києві, допустив порушення Правил дорожнього руху України та здійснив зіткнення з автомобілем. У результаті цих подій пасажир мотоцикла помер у лікарні.
Суд першої інстанції засудив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки та звільнив його від відбування призначеного покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю
3 роки.
Апеляційний суд, задовольнив скаргу прокурора, скасував вирок районного суду в частині призначення ОСОБА_7 покарання та ухвалив свій вирок, яким засудив його за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на
3 роки. В решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.
Не погоджуючись з таким рішенням апеляційного суду, засуджений подав касаційну скаргу в якій просить змінити вирок апеляційного суду у зв'язку з суворістю призначеного йому покарання та пом'якшити йому покарання шляхом застосування положень ст. 75 КК України.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи щодо справедливості призначеного апеляційним судом покарання, яке засуджений має відбувати реально без подальшого звільнення від його відбування з випробуванням.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 17 лютого 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 01 серпня 2020 року
о 23:52, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним мотоциклом «APRILLA RSL 1000», рухаючись з перевищенням максимально дозволеної швидкості по проспекту Шухевича у місті Києві у крайній лівій смузі, яка дозволяє здійснювати поворот лише ліворуч, порушуючи вимоги пунктів 1.5, 2.3 «б», 2.9 «а», 8.7.3 «е», 8.10, 12.4, дорожнього знаку 5.18 та дорожньої розмітки 1.18 Правил дорожнього руху, не зупинився на червоний сигнал світлофору та виїхав на перехрестя, де здійснив зіткнення із автомобілем марки CHEVROLET AVEO, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_8 , який рухався на зелений сигнал світлофору. У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир мотоцикла «APRILLA RSL 1000» помер у лікарні.
Вироком Київського апеляційного суду від 02 березня 2023 року рішення районного суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання скасовано.
Постановлено свій вирок, яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений просить змінити вирок апеляційного суду у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, зокрема не застосування положень ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість і пом'якшити йому покарання із застосуванням зазначеної норми закону.
Не оспорюючи фактичних обставин справи та правової кваліфікації своїх дій, засуджений стверджує, що апеляційний суд порушив загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначив йому занадто суворе покарання. Свої доводи мотивує тим, що суд не врахував конкретних обставин кримінального провадження, даних про його особу, стан його здоров'я, обставини, яка пом'якшує йому покарання, що в сукупності давало суду підстави застосувати ст. 75 КК України при призначенні йому покарання.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу
засудженого не подавалися.
У судовому засіданні засуджений, його захисник, підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор заперечував проти її задоволення.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Відповідно до ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;
3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;
4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
В свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Згідно із вимогами ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Частиною 1 статті 65 КК України установлено, що суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Нормами ст. 12 КК України передбачена класифікація кримінальних правопорушень:
1. Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.
2. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі.
3. Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.
Тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.
Пунктом 1 частини 1 статті 66 КК України встановлено обставини, які пом'якшують покарання, зокрема щире каяття.
Відповідно до ст. 67 КК України обставинами, які обтяжують покарання, визнаються, крім інших, вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, думку засудженого, його захисника, та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженого не підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_7 та кваліфікація його дій у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення в касаційній скарзі не оспорюються, судовий розгляд кримінального провадження проведений у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.
Слід зазначити, що у правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, в якій має використовуватись не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи.
На реалізацію принципу, встановленого частиною другою статті 61 Конституції України, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, спрямовані положення статті 65 КК України. Зазначений принцип, зокрема, конкретизовано у положеннях Кримінального кодексу України щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого покарання.
Керуючись загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК України), суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання.
Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину та передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Тобто, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.
Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з їх класифікації, що передбачена нормами ст. 12 КК України, а також із особливостей конкретного кримінального правопорушення й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо кримінальне правопорушення вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.
З огляду на викладене, справедливість розглядається як рівновага між злочином і наслідками для особи, що вчинила це діяння, тобто між поганим вчинком і покаранням.
Таким чином, на несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання, і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватись при призначенні покарання.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину.
Що стосується обставин даного кримінального провадження, слід зазначити, що відповідно до Основного Закону України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3 Конституції України).
Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, тобто керуючи транспортним засобом він порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, яке відповідно до положень ст. 12 КК України є тяжким кримінальним правопорушенням. При цьому хоча по відношенню до наслідків вина засудженого є необережною, проте об'єктом посягання являється життя іншої людини та наслідком вчинення якого є смерть людини.
Вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу засудженого, його позитивну характеристику за місцем проживання, те, що він на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, до кримінальної відповідальності притягується вперше, наявність обставини, що пом'якшує покарання - щире каяття, обставину, що його обтяжує - вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння та дійшов висновку про необхідність призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки із подальшим звільненням від його відбування з випробуванням із встановленим іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Дане рішення районного суду було предметом перевірки апеляційного суду за результатами якої вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Втім, ухвалу апеляційного суду було скасовано постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 25 травня 2022 року. Рішення Верховного Суду мотивоване тим, що апеляційний суд залишив поза належною увагою доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме безпідставного застосування положень ст. 75 КК України, необхідним чином їх не перевірив, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції в частині звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку. Суд касаційної інстанції зазначив про порушення вимог ст. 419 КПК України та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також про те, що, якщо при новому апеляційному розгляді не буде встановлено інших обставин, які відповідно до вимог закону можуть істотно вплинути на висновок суду щодо виду та розміру покарання, застосування положень ст. 75 КК України слід вважати необґрунтованим.
Під час нового розгляду Київський апеляційний суд усунув зазначені порушення, надав оцінку усім доводам апеляційної скарги прокурора та дійшов висновку про невідповідність призначеного судом першої інстанції покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість у зв'язку з чим ухвалив новий вирок, яким засудив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України та призначив йому покарання, яке він має відбувати реально, проте, у мінімальних межах санкції зазначеного кримінального правопорушення, з позбавленням права керувати транспортними засобами на певний строк.
Апеляційний суд дійшов законного, обґрунтованого та вмотивованого висновку про те, що призначене засудженому покарання з подальшим звільненням від його відбування з випробуванням із встановленим іспитовим строком не забезпечить досягнення мети покарання.
Так, з матеріалів даного провадження слідує, що апеляційний суд, на підставі всебічного, повного та неупередженого з'ясування обставин кримінального провадження в їх сукупності взяв до уваги характер допущених порушень Правил дорожнього руху, тяжкість наслідків, наявність обставини, що обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння та ухвалив рішення про необхідність скасування вироку районного суду в частині визначеного покарання та призначення покарання, яке останній має відбувати реально.
Під час нового розгляду справи, після скасування рішення суду судом касаційної інстанції, вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді, згідно ч. 2 ст. 439 КПК України.
До того ж зазначені засудженим відомості щодо його особи, обставини, що пом'якшує покарання та дані про його стан здоров'я, були враховані судом апеляційної інстанції у результаті чого цим судом було призначено засудженому покарання у мінімальних межах ч. 2 ст. 286 КК України, а саме у види позбавлення волі строком на 3 роки, з чим погоджується і колегія суддів.
При цьому інших обставин, які можуть пом'якшити ОСОБА_7 покарання, апеляційним судом встановлено не було.
Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи новий вирок та обираючи засудженому вид і розмір покарання, яке останній має відбувати реально, належним чином мотивував своє рішення про те, що необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, є покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
З рішенням суду апеляційної інстанції про призначення засудженому покарання, яке він має відбувати реально без подальшого звільнення від його відбування з випробуванням погоджується і колегія суддів.
До того ж, звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку за обставин з наслідками, які були встановлені судами у даному кримінальному провадженні, не вплине на формування думки інших осіб про неприпустимість грубого порушення Правил дорожнього руху України та чітке розуміння того, що особа буде нести невідворотне та справедливе покарання за такі дії.
Отже, відсутні підстави вважати призначене покарання без застосування ст. 75 КК України явно несправедливим.
Таким чином, переконливих доводів про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосування положень
ст. 75 КК України, що призвело до суворості призначеного засудженому покарання з касаційної скарги засудженого не вбачається та перевіркою матеріалів провадження не встановлено.
Доводи касаційної скарги та матеріали кримінального провадження не містять даних про порушення судом апеляційної інстанції при розгляді даного провадження в частині призначення покарання норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
З урахування наведеного, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженому покарання, яке він має відбувати реально.
Призначене засудженому ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам
ст. ст. 50, 65 КК України. Таке покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Вирок апеляційного суду належним чином мотивований і відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України.
Інші доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом апеляційної інстанції при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.
Врахувавши зазначене, касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Київського апеляційного суду від 02 березня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 -
без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3