Номер провадження: 11-кп/813/2186/23
Справа № 518/289/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.09.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали кримінального провадження №42022164010000151 від 19.07.2022 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу Великомихайлівського районного суду Одеської області від 06.09.2023 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою з раніше визначеним розміром застави, щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України,
встановив:
На розгляді Великомихайлівського районного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження №42022164010000151 від 19.07.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.28, ч.1 ст.263 КК України.
Ухвалою Великомихайлівського районного суду Одеської області від 06.09.2023 року, задоволено клопотання прокурора та в порядку ст.331 КПК України, обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком до 05.11.2023 року, із можливістю внесення, раніше визначеного розміру застави відповідно до ухвали суду від 21 березня 2023 року.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати обвинуваченому запобіжний захід у виді домашнього арешту в нічний час доби за місцем його проживання та реєстрації.
Захисник посилається на незаконність, необґрунтованість та невмотивованість ухвали суду, стверджує про неврахування судом особи обвинуваченого, наявність у нього місця проживання та реєстрації, місця роботи, проживання в фактичних шлюбних відносинах. Звертає увагу, що з огляду на введений воєнний стан, життя ОСОБА_6 , який утримується в умовах ізоляції, перебуває під загрозою. Крім того, захисник зазначає, що як прокурор, так і суд послалися на існування ризику можливого переховування обвинуваченого, як на єдиний ризик, який по суті є мінімальним, а існування лише такого ризику не може буди єдиною підставою для продовження строку його дії. Захисник звертає увагу, що обвинувачений повністю визнає свою вину та щиро кається у скоєному.
Апеляційний розгляд проведено без участі обвинуваченого та його захисника, які не заявляли клопотання про проведення апеляційного розгляду за їх участі.
Прокурор також не звертався із заявою про розгляд апеляційної скарги сторони захисту за його участі.
Відповідно до положень ст.422-1 КПК України (далі - КПК) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Заслухавши суддю-доповідача; обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює або обирає запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, а також існування ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду, здійснення незаконного впливу на свідків, а також вчинити інше кримінальне правопорушення. Крім того, суд врахував дані про особу обвинуваченого, зокрема відсутність у нього офіційного місця працевлаштування та міцних соціальних зв'язків.
Захисником до апеляційної скарги не додано доказів на підтвердження наявності у обвинуваченого місця роботи.
Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_6 , а також існуючі ризики, які були враховані під час обрання найсуворішого запобіжного заходу, виправдовуютьзастосування виняткового запобіжного заходу відносно обвинуваченого.
Колегія суддів також враховує суть висунутого обвинувачення, яке пов'язане з неодноразовим збутом боєприпасів та вогнепальної зброї, вчиненого організованою групою осіб, у якій ОСОБА_6 , відповідно до висунутого обвинувачення є організатором, що не може вказувати на те, що він діяв без умислу на вчинення протиправної діяльності з метою отримання прибутку від збуту боєприпасів та зброї. Відомостей про те, що обвинувачений працевлаштований та намагався отримувати дохід законним шляхом, матеріали провадження не містять, так як і не містять відомостей про активну соціальну позицію у суспільстві. Суть обвинувачення навпаки вказує на причетність ОСОБА_6 до кримінального правопорушення, пов'язаного з незаконним обігом вогнепальної зброї та боєприпасів з втягненням у злочину діяльність військовослужбовців ЗСУ та дикредитацію Збройних Сил України в очах суспільства, шляхом використання військовослужбовців без будь-яких моральних вагань, з єдиною метою - наживи.
Апеляційний суд визнає непереконливими посилання захисника на наявність міцних соціальних зв'язків у обвинуваченого, оскільки вони не підтверджені документально.
Наведені вище обставини в своїй сукупності, на думку апеляційного суду, в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_6 може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Враховуючи обставини інкримінованого обвинуваченомузлочину, дані про його особу, кількість епізодів злочинної діяльності, апеляційний суд також вважає вірними висновки суду про продовження існування ризику можливого впливу обвинуваченого на свідків з метою зміни ними своїх показів.
За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що в даному кримінальному провадженні існує реальний ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Апеляційний суд, на противагу доводам апеляційної скарги захисника звертає увагу, що як прокурором, так і судом встановлена наявність не лише ризику можливого переховування, а й ризику впливу на свідків та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, з огляду на те, що відповідно до клопотання прокурора, не всі учасники організованої групи встановлені, та можливо не вся вогнепальна зброя і боєприпаси виявлені.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому злочину, його ролі у вчиненні злочину, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам переховування обвинуваченого від суду, впливу на свідків, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою. Обвинуваченим апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування його під вартою.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а обвинувачений або його захисник не позбавлений можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання ОСОБА_6 під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
На переконання апеляційного суду визначений судом першої інстанції розмір застави, у сукупності з покладенням на ОСОБА_6 обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України є достатнім для забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, дозволить контролювати його місце перебування під час судового розгляду, а також зможе запобігти ризикам, передбаченим ч.1 ст. 177 КПК України, які знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду скарги.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу районного суду, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
З огляду на зазначені вище обставини, апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню, а ухвала суду відповідає вимогам діючого кримінального процесуального законодавства, а тому не підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу Великомихайлівського районного суду Одеської області від 06.09.2023 року, якою в кримінальному провадженні №42022164010000151 від 19.07.2022 року обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з раніше визначеним розміром застави - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4