Дата документу 12.09.2023 Справа № 333/4571/21
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 333/4571/21 Головуючий у 1 інстанції: Дмитрієва М.М.
Провадження № 22-ц/807/1847/23 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«12» вересня 2023 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Кочеткової І.В.,
секретар: Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4 , до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення за місцем реєстрації,
ВСТАНОВИВ:
В липні 2021 року ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення за місцем реєстрації.
В обґрунтування позову зазначила, що її батьку ОСОБА_1 , який є відповідачем у справі, належить квартира АДРЕСА_1 .
Вона зареєстрована у вказаній квартирі з 22 липня 1999 року, її син ОСОБА_4 - з 03 листопада 2015 року, та мають право проживати та користуватись нею.
Відповідач перешкоджає їм проживати в квартирі та з листопада 2020 року унеможливив доступ до квартири шляхом заміни замків та встановлення паркану з кодовим замком.
Вона з дитиною не визнавались такими, що втратили право користування вказаною квартирою, іншого житла не мають.
На підставі зазначеного просила усунути їй та малолітньому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з боку відповідача перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом вселення та встановлення порядку користування квартирою, а саме: виділити їй та малолітньому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у користування кімнату площею 14 кв.м з наданням ключів від вхідних дверей квартири, приміщення, що є у загальному користуванні: кухня, коридор, ванна кімната, санвузол, залишити в спільному користуванні сторін, вирішити питання про судові витрати.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2023 року позов задоволено частково.
Усунуто перешкоди ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з боку ОСОБА_1 у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом вселення до вказаної квартири.
Зобов'язано ОСОБА_1 передати ОСОБА_3 ключі від вказаної квартири.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на суперечливість в доказах позивача щодо дати реєстрації в спірній квартирі, в 2006 році при видачі паспорту було зазначене місце реєстрації в його квартирі замість дійсного місця проживання за іншою адресою, відсутність доказів щодо місця перебування дитини в дитячому розвивальному закладі, навчання і навчальному закладі, про місце перебування на диспансерному або амбулаторному обліку в дитячій лікарні межах м. Запоріжжя, відсутність інтересу позивача до проживання в квартирі та сплати комунальних послуг, перебування позивача з дитиною з 12 жовтня 2021 року за межами країни, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Представник позивача ОСОБА_5 подала заяву про розгляд справи без її участі та без участі ОСОБА_3 , заперечувала проти апеляційної скарги, зазначила, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду.
Представник відповідача ОСОБА_2 звернулась до суду з клопотанням про відкладення розгляд справи через неможливість з'явитись в судове засідання.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Представник відповідача ОСОБА_2 в заяві про відкладення розгляду справи причину неможливості з'явитись в судове засідання не зазначила.
Оскільки учасники справи були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, представник позивача ОСОБА_5 подала заяву про розгляд справи без її участі та без участі ОСОБА_3 , поважність причин неявки ОСОБА_1 представника відповідача ОСОБА_2 судом апеляційної інстанції не встановлена, відповідач реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у судове засідання відповідача та ухвалив розглядати справу апеляційним судом у судовому засіданні за відсутності учасників справи.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач та її син зареєстровані у спірній квартирі, як член сім'ї власника та малолітній син члена сім'ї власника мають право користуватись спірним житлом, відповідач створює перешкоди у реалізації вказаного права.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_3 є донькою відповідача ОСОБА_1 .
Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , яке видано Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис №1017, матір'ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 (а.с. 9).
ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом на право власності на житло № НОМЕР_2 від 10 липня 2001 року (а.с. 10 зворот).
Відповідно до змісту довідок про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_3 зареєстрована у зазначеній квартирі з 22 липня 1999 року, ОСОБА_4 - з 03 листопада 2015 року (9 зворот).
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України).
За приписами частин першою, другою статті 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу (частина четверта статті 156 ЖК України).
Згідно з положеннями статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) дійшла висновку, що у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім'ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.
У справі, яка переглядається, встановлено, що позивачі набули право користування спірним житлом згідно із законом, тобто набули охоронюване законом право на мирне володіння майном як член сім'ї ОСОБА_1 - власника спірної квартири та малолітня дитина члена сім'ї власника та не втратили право на користування цією квартирою у встановленому законом порядку, а ОСОБА_1 створюються перешкоди у користуванні спірним майном, що ним не заперечується, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для вселення позивачів до спірного будинку.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо розбіжностей в даті реєстрації позивача в спірній квартирі, оскільки відповідачем не спростовано наявність реєстрації ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , що свідчить про наявність в них права на користування квартирою.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що у випадку реєстрації в квартирі з 1999 року позивач приймала би участь у приватизації, при отриманні паспорта позивачем було зазначено не її адресу проживання, а адресу реєстрації, з метою позбавлення права на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_3 , право власності на яку було оформлено за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , не заслуговують на увагу, оскільки питання приватизації квартири відповідача та будь-якої іншої квартири не відноситься до предмету спору в цій справі.
Докази наявності у позивачки та її дитини іншого житла, а також їх проживання за іншою адресою відповідачем не надано.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Зазначаючи про те, що позивачі ніколи не проживали в належній йому квартирі, ОСОБА_1 не скористався правом звернутись до суду з позовом про визнання позивачів таким, що втратили право користування. Доказів протилежного не надано.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як передбачено статтями 76,77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до статей 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як встановлено статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ЦПК України обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних інтересів покладено саме на позивача, а відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Разом з тим, з урахуванням практики ЄСПЛ (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02) судом враховано, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).
З огляду на встановлені обставини суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 , щодо усунення перешкоди в користуванні квартирою шляхом їх вселення в квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ,
Апеляційна скарга не містить доводів щодо оскарження рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про встановлення порядку користування квартирою, ОСОБА_3 рішення суду в цій частині також не оскаржено.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, не вбачається, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2023 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 21 вересня 2023 року.
Головуючий А.В. Дашковська
Судді: О.М. Кримська
І.В. Кочеткова