Дата документу 21.09.2023 Справа № 336/3870/22
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 336/3870/22 Головуючий у 1-й інстанції: Боєв Є.С.
Провадження №22-ц/807/1879/23 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня2023 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району про позбавлення батьківських прав та стягнення пені за несплату аліментів, -
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району про позбавлення батьківських прав та стягнення пені за несплату аліментів.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 11 жовтня 2019 року між сторонами укладено шлюб. Під час шлюбу народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 17 червня 2021 року на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя шлюб розірвано. Починаючи з 13.05.2021 року сторони разом не проживають. Син проживає разом з позивачкою та перебуває на її утриманні. На підставі наказу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 липня 2021 року з ОСОБА_1 стягнено аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25.05.2021 року, і до досягнення дитиною повноліття. Єдиний період за який Позивач отримувала аліменти, це примусове стягнення із заробітної плати Відповідача. Але він був звільнений у зв'язку з нез'явленням на роботу, та виплати закінчились. Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментам, станом на 31.07.2022 рік Відповідач заборгував 37178,32 грн. Відповідач з травня 2021 року жодного разу не бачив свого сина. Жодного разу не поцікавився станом його здоров'я. Забезпеченням необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини займається виключно мати. Відповідач не спілкуються з дитиною взагалі, що може впливати на нормальне самоусвідомлення в майбутньому. Не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей оскільки жодного разу не приходив навіть погуляти з сином. Оскільки відповідач як батько дитини має певний обсяг прав щодо вирішення питань про місце проживання дитини, її навчання, виїзд за кордон тощо, позивач на може їх самостійно вирішувати та вимушена постійно звертатися до відповідача, який ніякого інтересу не проявляє. Нехтування батьківськими обов'язками з боку батька, принижує гідність дитини, а наявність людини, яка юридично має права батька, але фактично залишається чужою людиною, може в подальшому привести до негативних наслідків у житті сина. Тому, з метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини позивач вважає за доцільне позбавити відповідача батьківських прав, оскільки подальше нехтування ОСОБА_1 своїми батьківськими обов'язками негативно впливатиме на дитину, та робитиме її життя неповноцінним.
Щодо стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів позивач зазначає, що відповідач не є інвалідом, знаходиться у працездатному віці, він зобов'язаний та має можливість утримувати свою дитину. Відповідно до розрахунку державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), сукупний розмір заборгованості складає 37178,32 грн. На підставі наведеного в силу ч. 1 ст. 196 СК України просить стягнути пеню за несплату аліментів у період з травня 2021 по липень 2022 у розмірі, що не перевищує сукупний розмір заборгованості, тобто 37178,32 грн.
На підставі вказаного просила позбавити ОСОБА_1 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , а також стягнути з відповідача пеню за несплату аліментів у розмірі 37178,32 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 липня 2023 року позовні вимоги про стягнення пені за несплату аліментів задоволено в повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пеню за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини за період з травня 2021 року по 16 серпня 2022 року в розмірі 37 178,32 грн.
У задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та у позові відмовити повністю.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність вини ОСОБА_1 у несплаті аліментів, так як заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. По-перше, був звільнений з ініціативи роботодавця. По-друге, у зв'язку із карантином в країні ОСОБА_1 не мав можливості влаштуватися на роботу після звільнення. По-третє, у зв'язку із збройною агресією росії проти України ОСОБА_1 добровільно пішов захищати свою країну. Як тільки отримав фінансову можливість відразу погасив борг за аліментами. Кожний місяць ОСОБА_1 сплачує аліменти в розмірі 21 000,00 грн. Крім цього, на утриманні у ОСОБА_1 знаходиться ще троє неповнолітніх дітей.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. При цьому колегія суддів зауважує, що ухвалу про відкриття провадження у справі та апеляційну скаргу було направлено позивачу та третій особі 08 вересня 2023 року, яка отримана третьою особою 15.09.2023.
Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових правовідносин та справи про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Встановлено, що предметом позову у цій справі є позбавлення батьківських прав та стягнення пені за несплату аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Проте, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі оскаржує рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені за несплату аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Відповідно до п. 3 ч. 6 ст.19 ЦПК України для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи про стягнення аліментів та ін.
Ціна позову в цій справі становить 37178,32 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 08 вересня 2023 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав відносно ОСОБА_3 не оскаржується, тому в силу ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення в оскаржуваній частині зазначеним вимогам відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення пені за несплату аліментів, суд першої інстанції виходив з доведеності того факту, що заборгованість з аліментів виникла з вини відповідача, у зв'язку з чим позивачка набула права на стягнення неустойки (пені). Разом з тим, суд вказав, що виходячи з того, що при розрахунку пені за такою формулою розмір пені перевищує розмір загальної заборгованості зі сплати аліментів, суд враховує приписи частини 1 статті 196 СК України та вважає, що стягненню з відповідача на користь ОСОБА_2 підлягає пеня в розмірі не більше 100 відсотків заборгованості, а саме в розмірі 37178,32 грн.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11.10.2019.
Під час шлюбу народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1 ( а.с. 8).
17.06.2021 рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя шлюб між сторонами було розірвано ( а.с. 10-11).
Наказом Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 липня 2021 року з ОСОБА_4 стягнуті аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дитини У розмірі частини всіх видів його заробіьку ( доходу), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25 травня 2021 року, і до досягнення дитиною повнолітя.
Відповідно розрахунку державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), сукупний розмір заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів станом на 01.08.2022 складає 37178,32 грн. Заборгованість утворилася за період з травня 2021 року по липень 2022 року ( а.с. 9).
Згідно з повідомленням АТ "Запорізький завод феросплавів" від 14.01.2022 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 здійснювалося утримування аліментів з 01 липня 2021 року у розмірі 25% з урахуванням боргу з 13 травня 2021 року ( а.с. 12).
Інформація про стягнуті аліменти міститься й у довідці АТ "Запорізький завод феросплавів від 14.01.2022. , з якої вюачається, що за період з січня 2021 року по грудень 2021 року з ОСОБА_1 були стягнуті аліменти у розмірі 15306, 19 грн ( а.с. 13).
11.10.2021 ОСОБА_1 звільнений за прогули без поважних причин на підставі п. 5 ст. 40 КЗпП України з 11.08.2021 ( а.с. 12).
На день розгляду справи заборгованість зі сплати аліментів погашена в повному обсязі, що підтверджено позивачкою в судовому засіданні 24.07.2023.
За показаннями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , допитаних в суді першої інстанції, відповідач після розірвання шлюбу із ОСОБА_3 проживає окремо від неї та дитини.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування від 27.04.2023 вказаний орган вважає недоцільним позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 ( а.с. 63-64).
Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно з частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі N 333/6020/16-ц (провадження N 14-616цс18), відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі N 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі N 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі N 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі N 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі N 661/905/19 (провадження N 61-16670сво19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Тобто відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
Водночас стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
Встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 на підставі судового наказу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у справі № 336/3642/21, виданого 02.07.2021 року має сплачувати на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25.05.2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
У справі, яка переглядається, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, що останнім не спростовано, тому позивач має право на стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Колегія суддів погоджується із наданим позивачем розрахунком пені за несплату аліментів за період з 01травня 2021 року по 16 серпня 2022 року у розмірі 74074,98 грн. Між тим, керуючись положеннями статті 196 СК України, позивач заявила вимоги про стягнення пені в межах 100 відсотків розміру заборгованості, яка існувала на момент її звернення до суду з позовом.
Колегія суддів звертає увагу, що протягом розгляду справи відповідач власний контррозрахунок не надав, розмір наведеної позивачем пені не спростував, а доводи його апеляційної скарги зводяться лише до відсутності його вини у несплаті аліментів.
Частиною дев'ятою статті 7 СК України передбачено, що сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Отже, зі ОСОБА_1 підлягає стягненню неустойка (пеня), нарахована за період з 01 травня 2021 року по 16 серпня 2022 року у розмірі 175853,45 грн, однак її розмір значно перевищує сукупний розмір заборгованості за аліментами за цей період - 37178,32 грн.
Встановивши, що розмір неустойки (пені) за спірний період значно перевищує сукупний розмір заборгованості за аліментами, врахувавши загальні засади справедливості та розумності регулювання сімейних відносин, правильним є висновок щодо необхідності застосування положення статті 196 СК України та стягнення зі ОСОБА_1 пені у розмірі 37178,32 грн, що відповідає 100 відсоткам суми заборгованості по сплаті аліментів, яка існувала на день звернення ОСОБА_2 до суду із даним позовом.
З урахуванням вищевикладеного, апеляційним судом не встановлено необґрунтованості стягнення пені за несплату аліментів та підстав для зменшення пені.
Посилання в апеляційній скарзі на звільнення апелянта з ініціативи роботодавця, запровадження карантину у країні та наявність утриманців у апелянта ще трьох неповнолітніх дітей є необґрунтованими.
Так, матеріалами справи підтверджено, що звільнення відповідача з роботи стала відсутність останнього на робочому місці без поважних причин (прогул). Жодних доказів щодо наявності у апелянта статусу безробітного, а також відсутності у зв'язку з цим доходів ним не було надано суду.
Так само апелянт не довів, що запровадження карантину унеможливило його працевлаштування.
Твердження щодо наявності на утриманні ОСОБА_1 трьох неповнолітніх дітей не підтвердженні жодними належними і допустимими доказами, зокрема, свідоцтвами про народження дітей, посвідченням багатодітної родини тощо.
Відповідно до положень частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до положень статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення пені за несплату аліментів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що стягненню з відповідача на користь ОСОБА_2 підлягає пеня в розмірі не більше 100 відсотків заборгованості, а саме в розмірі 37178,32 грн.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - залишенню без змін.
Відповідно до підпунктів «б» "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції в резолютивній частині судового рішення повинен зазначити новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишається апеляційний судом без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін підстав для зміни розподілу судових витрат немає.
Керуючись ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 липня 2023 року у цій справі в оскаржуваній частині залишити без змін.
В іншій частині рішення суду не оскаржувалося і не переглядалось.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова складена 21 вересня 2023 року.
Головуючий, суддя Суддя Суддя
Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.