КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2023 року м.Київ № 320/14347/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Головенко О.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу ОСОБА_1 до Центрального Міжрегіонального Управління державноїї міграційної служби у м.Києві та Києвській області, заступника начальника Центрального Міжрегіонального Управління ДМС у м. Києві та Київській області Лемеша Дмитра Леонідовича, Державної міграційної служби України та Голови Державної міграційної служби України Науменко Наталії Миколаївни про визнання протиправними дії та зобов"язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Центрального Міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Києвській області, заступника начальника Центрального Міжрегіонального Управління ДМС у м. Києві та Київській області Лемеша Дмитра Леонідовича, Державної міграційної служби України та Голови Державної міграційної служби України Науменко Наталії Миколаївни та просить суд з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог:
визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 28.01.2021 про припинення громадянства України ОСОБА_1 ;
зобов?язати Центральне міжрегіональне У правління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області видати ОСОБА_1 , документ, що посвідчує особу громадянина України, а саме - паспорт громадянина України;
зобов?язати Центральне міжрегіональне Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області внести до Єдиного державного демографічного реєстру та до відповідної відомчої інформаційної системи, розпорядником якої є Державна міграційна служба України, інформацію про набуття ОСОБА_1 громадянства України, тa направити до Голосіївського відділу Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області та до Інформаційної підсистеми функціональний модуль «Недійсні документи» Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами Державної міграційної служби інформацію про скасування рішення Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 28.01.2021 про припинення громадянства України ОСОБА_1 та вилучити з реєстрів, які ведуться органами Державної міграційної служби України, відомості про припинення та/або про скасування рішення про оформлення громадянства України ОСОБА_1 .
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.05.2023 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
В обґрунтування своїх позовних вимог вказує, що є етнічною українкою та на весні 2015 року прийнята рішення покинути російську федерацію, де позивач народилась, проживала та отримала в установленому порядку дозвіл на іміграцію в Україну.
Зазначає, що 05.10.2015 отримала посвідку на постійне проживання в Україні та 21.12.2018 було прийнято рішення про оформлення набуття позивачем громадянства України.
21.12.2020 позивач звернулась до Центрального Міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Києвській області з заявою про прийняття декларації про відмову від громадянства російської федерації, проте відповідач рішенням від 28.01.2021 громадянство позивача припинив.
На думку позивача рішення відповідача від 21.12.2018 про оформлення громадянства України є актом індивідуальної дії однократного використання, який шляхом його виконання вичерпав свою дію, у зв'язку з чим вважає дії відповідача протиправними, а прийняте рішення від 28.01.2021 таким, що підлягає скасуванню.
Представник Центрального Міжрегіонального Управління державноїї міграційної служби у м.Києві та Києвській області своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, однак подав до суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва є справа № 640/8345/21 про спір між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Розглянувши вказане клопотання суд вважає за можливе відмовити у його задоволенні, оскільки вказаний позов було прередано на розгляд Київського окружного адміністративного суду та прийнято справу і ухвалою від 13.09.2023 залишено за заявою позивача без розгляду.
Від заступника начальника Центрального Міжрегіонального Управління ДМС у м. Києві та Київській області Лемеша Дмитра Леонідовича, Державної міграційної служби України та Голови Державної міграційної служби України Науменко Наталії Миколаївни відзиву на позовну заяву подано не було.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані сторонами, суд вважає, що позов слід задовольнити, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є єтничною українкою, її батько, мати, дідусі, бабусі теж українці, які проживали на території України.
На весні 2015 року позивач прийняла рішення покинути територію російської федераці, де вона народилась та мешкала та переїхати до України.
ОСОБА_1 отримала в установленому порядку дозвіл на імміграцію в Україну та переїхала до України.
05.10.2015 позивач отримала посвідку на постійне проживання в Україні.
02.11.2018 за заявою ОСОБА_1 та на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» було прийнято рішення щодо оформлення набуття нею громадянства України.
Також 21.12.2020 позивач подала заяву про прийняття декларації про відмову від громадянства російської федерації, відповідну декларацію та клопотання про видачу паспорта громадянина України, однак відповідачем 28.01.2021 було прийнято рішення про скасування раніше прийнятого рішення від 21.12.2018 та припинення громадянства України відповідно до ст. 21 Закону України «Про громадянство України».
Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернулась з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між учасниками справи, суд виходив з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235 (далі - Закон № 2235).
Так, відповідно до положень ст. 2, п. 2 ст. 6, ч. 1, 5, 8 ст. 8, ч. 6 ст. 9 Закону № 2235 законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:
єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;
запобігання виникненню випадків без громадянства;
неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;
визнання права громадянина України на зміну громадянства;
неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;
рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;
збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.
Громадянство України набувається, зокрема, за територіальним походженням.
Особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24.08.1991 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.
Документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.
Разом з тим, Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок № 215), яким визначено перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
Пунктом 1 розмілу І Порядку № 215 визначено, що для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку.
Заяви з питань громадянства оформлюються:
про прийняття до громадянства України та про вихід з громадянства України - на ім'я Президента України;
про встановлення та оформлення належності до громадянства України особою, яка проживає на території України, - на ім'я керівника територіального органу Державної міграційної служби України за місцем проживання особи;
про оформлення набуття громадянства України особою, яка проживає на території України, - на ім'я керівника територіального органу Державної міграційної служби України за місцем проживання особи;
про встановлення та оформлення належності до громадянства України особою, яка постійно проживає за кордоном, - на ім'я керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи;
про перевірку належності до громадянства України особою, яка перебуває за кордоном, - на ім'я керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем перебування особи;
про оформлення набуття громадянства України особою, яка постійно проживає за кордоном, - на ім'я керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи (п. 2 розділу І Порядку № 215).
Статтею 6 Закону № 2235 визначено, що підстави набуття громадянства України, а саме:
за народженням;
за територіальним походженням;
внаслідок прийняття до громадянства;
внаслідок поновлення у громадянстві;
внаслідок усиновлення;
внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в заклад охорони здоров'я, заклад освіти або інший дитячий заклад, у дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю;
внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;
у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;
за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону № 2235 особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24.08.1991 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається:
особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства;
іноземцем - зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Іноземці, які перебувають у громадянстві (підданстві) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство (підданство) усіх цих держав.
Подання зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави.
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, дід чи баба якої народилися до 24.08.1991 на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент їх народження до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (ч. 1 ст. 8 Закону), подає документи, передбачені п.п. "а" - "в" п. 24 цього Порядку, а також:
а) документ, що підтверджує факт народження діда чи баби заявника на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту;
б) документи, що засвідчують родинні стосунки заявника відповідно з дідом чи бабою, які народилися на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту (п. 28 розділу І Порядку 215).
Для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, дід чи баба якої постійно проживали до 24.08.1991 на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (ч. 1 ст. 8 Закону), подає документи, передбачені п.п. "а" - "в" п. 24 цього Порядку, а також:
а) документ, що підтверджує факт постійного проживання діда чи баби заявника на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту;
б) документи, що засвідчують родинні стосунки заявника відповідно з дідом чи бабою, які постійно проживали на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту (п. 29 розділу І Порядку 215).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримала довідку від 06.05.2019 № 243119 відповідно до якої ОСОБА_1 зареєстрована громадянином України.
В даній довідці, відповідачем зазначено, що позивач є громадянином України з 21.12.2018, тобто з дня прийняття рішення щодо оформлення набуття громадянства, однак суд не може погодитись з цим, оскільки відповідно до ч. 7 ст. 8 Закону № 2235 у випадках, передбачених статтею 8 цього закону, датою набуття громадянства України є дата реєстрації набуття особою громадянства України, а не дата прийняття рішення про оформлення набуття громадянства України, а реєстрація громадянства України позивача, на підставі ч. 1 ст. 8 Закону № 2235 та у відповідності до ч. 7 ст. 8 Закону № 2235, відбулася 06.05.2019.
Статтею 17 Закону № 2235 визначено підстави припинення громадянства України, а саме:
внаслідок виходу з громадянства України;
внаслідок втрати громадянства України;
за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 19 Закону № 2235 підставами для втрати громадянства України є, зокрема, набуття особою громадянства України на підставі ст. 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів.
Відповідно до ст.. 21 Закону № 2235 рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 7, 8, 10-13, 15 цього Закону внаслідок подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, у тому числі невиконання зобов'язання, взятого особою у зобов'язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства.
Пунктом 88 Порядку № 215 для скасування рішень про оформлення набуття громадянства України відповідно до ст. 21 Закону № 2235 територіальними органами Державної міграційної служби України, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України готуються такі документи:
подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України;
документи, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням (ст. 8 Закону) або була поновлена у громадянстві України (ст. 10 Закону) шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України (довідка територіального органу Державної міграційної служби України, дипломатичного представництва чи консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують (ч. 5 ст. 8 та ч. 2 ст. 10 Закону); інформація територіального органу Державної міграційної служби України про те, що іноземець, який подав декларацію про відмову від іноземного громадянства, не повернув паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави (ч. 8 ст. 8 та ч. 7 ст. 10); інформація про те, що на момент реєстрації громадянином України існували підстави, за наявності яких особа не поновлюється у громадянстві України (ч. 1 та 2 ст. 10 з урахуванням ч. 5 ст. 9 Закону; ч. 5 ст. 10 Закону); інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України відповідно до ст. 8 та 10 Закону, або інформація про приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України відповідно до ст. 8 та 10 Закону.
Пунктом 96 Порядку № 215 передбачено, що подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених ст. 21 Закону № 2235, стосовно особи, яка проживає в Україні, готується територіальним підрозділом Державної міграційної служби України, до якого цією особою подавалися документи щодо оформлення набуття громадянства України.
Подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України разом із документами, передбаченими п.п. "б" п. 88 цього Порядку, надсилається до територіального органу Державної міграційної служби України.
Згідно з п. 97 Порядку № 215 рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується керівником територіального органу Державної міграційної служби України або його заступником.
Повідомлення про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України у тижневий строк надсилається до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, яким було внесено подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України.
Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у тижневий строк з дня одержання повідомлення про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України повідомляє про це відповідну особу у письмовій формі із зазначенням причин скасування такого рішення.
З системного аналізу наведених правових норм слідує, що скасування рішення про оформлення набуття громадянства відбувається на підставі подання органів міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України та на підставі документів, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Тобто, необхідною та обов'язковою умовою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України відповідно до ст. 21 Закону № 2235 є встановлення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, факту набуття особою громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Указані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать, зокрема, про факт подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів. Крім того, встановленню підлягають також факти, підтверджуючі провину або злочинний намір, подачу завідомо хибних відомостей, обман заявника при отриманні ним паспорта громадянина України.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14.11.2018 у справі №820/1293/16, від 24.04.2019 у справі №2040/5642/18, від 19.12.2019 у справі №815/3575/15 та від 28.02.2020 у справі №520/4398/19.
Як було встановлено судом, 06.05.2019 позивач на підставі рішення ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області набув громадянство України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України", проте вже 28.01.2021 ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області прийнято рішення (подання) про скасування рішення від 21.12.2018 про набуття позивачем громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України".
Разом з тим, відповідачем не надано жодного належного доказу у розумінні КАС України на підтвердження факту подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, що на підставі ст. 21 Закону № 2235 надало б відповідачу право прийняти рішення про скасування громадянства позивачу.
Також в подібній справі № 360/4754/19 від 16.09.2021 Верховний Суд зазначив, що: "необхідною і обов'язковою умовою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України відповідно до ст. 21 Закону № 2235 є встановлення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, факту набуття особою громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Вказані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать, зокрема, про факт подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів. Окрім того, встановленню підлягають також факти, підтверджуючі провину або злочинний намір, подачу завідомо неправдивих або фальшивих відомостей, обман заявника при отриманні ним паспорта громадянина України.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 21.08.2020 та від 27.01.2021 у справах № 520/2915/19, № 826/15657/16.
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону № 2235 зобов'язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України
Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 1 Закону № 2235 декларація про відсутність іноземного громадянства - документ, в якому особа повідомляє про відсутність у неї іноземного громадянства (підданства) або громадянств (підданств) з обґрунтуванням причин такої відсутності.
Судом було встановлено, що така декларація була подана позивачем 21.12.2020.
З викладеного логічно припустити, що у разі наявності обґрунтованих доказів, наприклад подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, відповідач встановивши цю обставину до граничного дворічного терміну, коли позивач мав вийти з громадянства російської федерації, мав право лише скасувати довідку про реєстрацію громадянином України, що є підставою для видачі паспорта громадянина України, проте рішення про оформлення набуття громадянства України відповідач не мав правових підстав для скасування.
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 1 Закону № 2235 декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.
З метою організації виконання Закону України "Про громадянство України" - прийнято Указ Президента № 215/2001 про питання організації виконання Закону України "Про громадянство України".
У відповідності до п. 119 вказаного Указу, особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.
З огляду на викладене, у позивача були наявні підстави для отримання паспорта громадянина України, а відсутність підстав, які зумовили відповідача прийняти спірне рішення про припинення громадянства України, свідчить, що воно прийнято протиправно, а тому підлягає скасуванню.
Слід також звернути увагу, що ч. 4 ст. 159 КАС України встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
У справі Салов проти України від 06.09.2005 ЄСПЛ зауважує, що однією з вимог, яка постає з вислову "передбачений законом", є передбачуваність відповідних заходів. Та чи інша норма не може вважатися "законом", якщо її не сформульовано з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість (за необхідності й за належної правової допомоги) передбачити наслідки, до яких може призвести певна дія.
Так, відповідачем в порушення принципу пропорційності прийнято оскаржуване рішення, яке не містить в собі легітимну мету, яка необхідна в демократичному суспільстві як про це наголошує ЄСПЛ у справі "Бартік проти росії" (Bartik v. Russia).
Згідно вказаної правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Бартік проти росії" (Bartik v. Russia), п. 46, "необхідності в демократичному суспільстві" вимагає, щоб застосований засіб обмеження переслідував легітимну мету та щоб втручання в право не було більше тієї міри, яка необхідна для її досягнення. Іншими словами, цей тест, що, як правило, називається тестом пропорційності, вимагає, щоб обмежувальний засіб був належним (відповідним) для виконання передбачених захисних функцій.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Жодних доказів на підтвердження обставин, які могли б бути розцінені судом як свідоме подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів відповідачем також не надано.
Конституційний Суд України у рішенні №7-рп/2009 від 16.04.2009 висловив правову позицію, відповідно до якої, рішення суб'єкта владних повноважень повинні бути гарантією стабільності суспільних відносин, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Рішенням Конституційного суду України від 16.04.2009 в справі №1-9/2009 введено поняття акти індивідуальної дії. Так, вказаним рішенням зроблено висновок, що органи які прийняли індивідуальне рішення з якого в особи виникло індивідуальне право - не мають право його скасовувати, а вимушені звертатися до суду у встановленому законом порядку.
Як і зазначалося, рішення уповноваженого органу державної влади щодо оформлення набуття громадянства України позивачу є індивідуальним рішенням, що юридично вважається правочином, з якого в останнього виникли відповідні права та обов'язки, але на даний час відповідач скасував раніше прийняте рішення, тобто в односторонньому порядку відмовляється від вчиненого правочину.
Суд звертає увагу на те, що на підставі ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
Рішенням відповідача скасовано набуття громадянства позивачу, що у контексті наведених вище нормативних обґрунтувань та доказів є неприпустимим, суперечить діючому законодавству і Європейській Конвенції про громадянство (ратифіковано Законом № 163-V (163-16) від 20.09.2006), зокрема приписам ст. 4, 7, 16, 18.
Відповідно до ст. 25 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.
Згідно до ст. 4 Європейської конвенції про громадянство правила кожної держави-учасниці, які стосуються громадянства, ґрунтуються на таких принципах: a) кожна особа має право на громадянство; b) без громадянства слід уникати; c) жодна особа не може бути безпідставно позбавлена громадянства.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію "необхідності у демократичному суспільстві". Так, за практикою Суду при визначенні питання "необхідності у демократичному суспільстві" держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.
Європейський суд з прав людини оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому, суд дійшов висновку, що будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право, передбачене статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.
Конституційний Суд України у Рішенні №7-рп/2009 від 16.04.2009 висловив правову позицію, відповідно до якої, рішення суб'єкта владних повноважень повинні бути гарантією стабільності суспільних відносин, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom).Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia) від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia).
Таким чином позовні вимоги про зобов?язання Центральне міжрегіональне Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області видати ОСОБА_1 , документ, що посвідчує особу громадянина України, а саме - паспорт громадянина України, а також зобов?язання внести до Єдиного державного демографічного реєстру та до відповідної відомчої інформаційної системи, розпорядником якої є Державна міграційна служба України, інформацію про набуття ОСОБА_1 громадянства України, тa направити до Голосіївського відділу Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області та до Інформаційної підсистеми функціональний модуль «Недійсні документи» Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами Державної міграційної служби інформацію про скасування рішення Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 28.01.2021 про припинення громадянства України ОСОБА_1 та вилучити з реєстрів, які ведуться органами Державної міграційної служби України, відомості про припинення та/або про скасування рішення про оформлення громадянства України ОСОБА_1 мають бути задоволені, задля поновлення порушеного та належного захисту прав та свобод ОСОБА_1 .
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 9 КАС України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідач не надав беззаперечні докази того, що наявні обґрунтовані підстави для прийняття оскаржуваного рішення.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адмімінстративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 28.01.2021 про припинення громадянства України ОСОБА_1 .
Зобов?язати Центральне міжрегіональне Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598) видати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), документ, що посвідчує особу громадянина України, а саме - паспорт громадянина України.
Зобов?язати Центральне міжрегіональне Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598) внести до Єдиного державного демографічного реєстру та до відповідної відомчої інформаційної системи, розпорядником якої є Державна міграційна служба України, інформацію про набуття ОСОБА_1 громадянства України, тa направити до Голосіївського відділу Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області та до Інформаційної підсистеми функціональний модуль «Недійсні документи» Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами Державної міграційної служби інформацію про скасування рішення Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 28.01.2021 про припинення громадянства України ОСОБА_1 та вилучити з реєстрів, які ведуться органами Державної міграційної служби України, відомості про припинення та/або про скасування рішення про оформлення громадянства України ОСОБА_1 .
Стягнути на користь громадянина ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 6 441 грн (шість тисяч чотириста сорок одна) 61 коп за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.