ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 953/4642/23 Головуючий 1ї інстанції: ОСОБА_1
Апеляційне провадження № 11-сс/818/1084/23 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія: тримання під вартою
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2023 року колегія суддівr судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю підозрюваного ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харків апеляційну скаргу прокурора Харківської обласної прокуратури ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 26 липня 2023 року, якою частково задоволено клопотання слідчого ОВС СУ ГУНП в Харківській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором Харківської обласної прокуратури ОСОБА_8 , та застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 12023220000000516 від 03 травня 2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 303 КК України, до 22 вересня 2023 року,-
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
СУ ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023220000000516 від 03 травня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 303 КК України.
Органом досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_10 в жовтні 2022 року діючи з корисливих мотивів, маючи на меті незаконне отримання доходів на постійній основі, розробив план скоєння злочинів, направлених на створення місць розпусти, їх утримання та наданні таких місць для здійснення розпусних дій, з метою наживи, втягнення осіб у заняття проституцією та сутенерство, на території міста Харкова.
Внаслідок чого, ОСОБА_10 усвідомлюючи, що підшукування, та подальше втягнення жінок у заняття проституцією, з використанням їх уразливого стану, сутенерство, організація їх діяльності, утримання місць розпусти, постійний контроль повій, підшукання для них клієнтів, створення та утримання місць розпусти, потребує значних зусиль та часу, з метою отримання більшої наживи від противоправної діяльності залучив для своєї злочинної діяльності раніше знайомих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , які погодились із злочинним планом ОСОБА_10 на вчинення кримінальних правопорушень.
ОСОБА_6 виконував роль водія-охоронця, в обов'язки якого входило: у разі необхідності представляти охорону у створених місцях розпусти; на транспортному засобі під контролем ОСОБА_18 та ОСОБА_11 супроводжувати жінок, яких вони втягнули у заняття проституцією до адреси клієнтів на їх вимогу, з метою надання їм платних послуг сексуального характеру; очікувати вказаних жінок біля адрес клієнтів, поки останнім надаються платні послуги сексуального характеру; забезпечувати охорону жінок, яких вони втягнули у заняття проституцією, у випадках виникнення конфліктних ситуацій з клієнтами, що бажали отримати платні послуги сексуального характеру; зустрічати клієнтів на адресі місця розпусти, супроводжувати до квартири, отримувати грошові кошти як в готівковий так і в безготівковій формі на власні банківські рахунки; передавати грошові кошти, отримувати частку виручених коштів від надання платних сексуальних послуг жінками, яких вони втягнули у заняття проституцією.
22.07.2023 року ОСОБА_6 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.2 ст.303 КК України.
23.07.2023 року слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням, погодженим з прокурором, про застосування запобіжного заходу виді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_6 без визначення розміру застави у зв'язку з підозрою у вчиненні тяжкого злочину за попередньою змовою групою осіб.
В обґрунтування клопотання слідчий посилався на наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 злочинів, передбачених ч.2 ст.303 КК України, та наявність ризиків, передбачених п. 1, 2, 3, 4 ст. 177 КПК України, що свідчить про неможливість їх запобігання шляхом застосування до підозрюваного ОСОБА_6 інших, більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 26 липня 2023 року задоволено клопотанняслідчого та застосовано до ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 22.09.2023 року.
Визначено суму застави у розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 107 360 гривень., які необхідно внести на депозитний рахунок ТУ ДСА України у Харківській області. При внесенні визначеної суми застави вирішено ОСОБА_6 з-під варти - звільнити з покладенням на нього обов'язків: 1 прибувати до слідчого, прокурора, чи суду за першою вимогою; не відлучатись за межі території смт. Пісочин Харівського району Харківської області без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі прокурор просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави.
В обґрунтування апеляційних вимог прокурор посилається на те, що слідчим суддею не були в достатній мірі враховані та досліджені наявні ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, чим допущено неповноту судового розгляду, а визначення застави у розмірі 40 прожиткових мінімумів доходів працездатних осіб є не достатньою для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України.
Зазначає, що ОСОБА_6 вчинив тяжкий злочин, за яке передбачено покарання лише у виді позбавлення волі, що зможе спонукати підозрюваного до вчинення дій, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню.
Прокурор у кримінальному провадженні до початку судового розгляду подала до суду заяву в якій просить провести судовий розгляд без її участі, у зв'язку з зайнятістю в іншому судовому засіданні та просила апеляційну скаргу задовольнити.
Позиції інших учасників судового провадження
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення підозрюваного та захисника які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Мотиви суду
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Згідно ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у виді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.177, 178 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Виходячи зі змісту ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Задовольняючи клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 слідчий суддя дійшов цілком обґрунтованого висновку про наявність ризиків, передбачених п.1,2,3,4 ч.1 ст.177 КПК України, що є виключними обставинами та у їх сукупності виправдовують тримання підозрюваного під вартою та свідчать про неможливість запобігання встановленим ризикам шляхом застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, що фактично й не оскаржується прокурором в апеляційній скарзі. При цьому вважав за необхідне при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначити заставу в межах, передбачених ч.5 ст.182 КПК України, - 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з покладенням на підозрюваного обов'язків, передбачених ст.194 КПК України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді, виходячи з наступного.
Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_6 інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.2 ст.303 КК України, підтверджується відомостями, які містяться у: протоколах за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 15.12.2022 року, 19.12.2022 року, 23.12.2022 року, 18.01.2023 року, 19.01.2023 року, 16.01.2023 року; 20.04.2023 року, 26.04.2023 року, 28.04.2023 року, 05.05.2023 року, 02.06.2023 року, 23.06.2023 року, 28.06.2023 року; протоколі проведення контролю за вчиненням злочину від 18.05.2023 року; протоколах допитів свідків; протоколах проведення впізнання за фотознімками за участю свідків; рапортах наданих на виконання доручення в порядку ст.40 КПК України.
Зважуючи на такий обсяг відомостей, матеріали судового провадження об'єктивно свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, як вжиття запобіжних заходів у зв'язку з наявністю саме обґрунтованої підозри, так як наявні у матеріалах провадження докази формують внутрішнє переконання, в тому числі й для стороннього спостерігача, причетності ОСОБА_6 до вчинення кримінального правопорушення, згідно підозри.
Крім того, підозрюваним та захисником не оспорюється обґрунтованість підозри, оскільки стороною захисту апеляційну скаргу не було подано, а прокурором в апеляційній скарзі не ставиться питання про скасування хвали слідчого судді в цій частині.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Судом першої інстанції також правильно взято до уваги й самі фактичні обставини (фабули злочину) згідно підозри, а саме те, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні умисного тяжкого злочину, а саме сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією , вчинені щодо кількох осіб, повторно за попередньою змовою групою осіб, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку як інкримінованого злочину, так й самої особи підозрюваного.
Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
За таких обставини, враховуючи, що дії ОСОБА_6 , за вчинення яких йому повідомлено підозру, класифікуються як тяжкий злочин, а саме - кримінальне правопорушення проти громадського порядку та моральності, внаслідок чого колегія суддів вбачає, що існує суспільний інтерес, який свідчить про те, що більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою не зможе запобігти ризикам, передбаченим п.п.1,2,3,4 ч.1 ст.177 КПК України.
За таких обставин колегія суддів зазначає, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового розслідування, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Крім того,ЄСПЛ в своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» неодноразово зазначав, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що оскільки на даний час органом досудового розслідування не встановлені усі обставини кримінального правопорушення, а тому є підстави вважати, що підозрюваний може знищити сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Також колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що при встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст.23, ст.224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4ст. 95 КПК).
Таким чином, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що перебуваючи на свободі підозрюваний ОСОБА_6 може інформувати про хід досудового розслідування інших можливих співучасників кримінального правопорушення, в тому числі ще невстановлених, що може зашкодити об'єктивному та повному розслідуванню кримінального провадження; підозрюваний може не з'являтися за викликом до слідчого, прокурора, суду, та необґрунтовано затягувати строк досудового слідства.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Колегія суддів приймає до уваги, що ОСОБА_6 має постійне місце проживання та реєстрації, раніше не судимий, однак такі відомості не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, передбачених п.п.1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України, запобігти яким в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою. Крім того, зазначені обставини існували на час інкримінованих підозрюваному дій, однак, згідно підозри, вони не стали для нього стримуючим фактором для уникнення від вчинення дій відповідно до повідомлення про підозру.
Зважаючи на вагомість доказів та обґрунтованість підозри у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення проти громадського порядку та моральності, за яке передбачено покарання лише у виді позбавлення волі від чотирьох до семи років, а також враховуючи особу підозрюваного, слідчий суддя, керуючись положеннями ч.1 ст.194 КПК України, обґрунтовано, враховуючи суспільний інтерес, який в даному випадку превалює над приватним, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, дійшов до цілком правильного висновку про застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Разом з цим, згідно ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
За змістом вищевказаної статті визначення розміру застави є невід'ємною складовою частиною при вирішенні питання про застосовування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
При цьому, КПК визначає сукупність обставин, а також критерії, якими повинен керуватися слідчий суддя, суд при визначенні у кожному конкретному випадку розміру застави. Такими обставинами є: 1) всі обставини кримінального правопорушення; 2) майновий та сімейний стан підозрюваного, обвинуваченого; 3) інші дані про його особу (наприклад, поведінка під час кримінального провадження); 4) ризики, передбачені в ст. 177 КПК, а критеріями - те, що розмір застави: а) достатньою мірою гарантуватиме виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та, водночас, б) не буде завідомо непомірним для нього. Це означає, що, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати за рішенням суду про звернення застави у дохід держави утримувала підозрюваного, обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого - її внесення не призвело до втрати ним та його утриманцями засобів для гідного проживання людини.
Суд першої інстанції врахував в повній мірі вищевказані норми процесуального закону та прийшов до обґрунтованого висновку про застосування застави у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, при обранні такого запобіжного заходу, як тримання під вартою щодо ОСОБА_6 .
Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги прокурора, оскільки суд першої інстанції, дотримуючись вимог ст. 177-178,183 КПК України, обґрунтовано у своїй ухвалі дійшов висновку щодо можливості застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави, який у разі її сплати стане надійною запорукою дотримання підозрюваним своїх процесуальних обов'язків, що обумовлено правовими наслідками, передбаченими ч.8,10 ст.182 КПК України, а покладення на нього додаткових обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, вочевидь, забезпечить дотримання вимог ст.2 та ч.2 ст.28 КПК України, щодо проведення досудового розслідування у розумні строки.
Крім того, ч.4 ст.183 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:
1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;
3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у виді застави, проте був порушений нею;
4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України;
5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
При обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Розмір застави не визначається під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідно до статей 629-631 цього Кодексу.
Зазначений перелік правових підстав щодо можливості не визначення розміру застави при обранні такого виду запобіжного заходу є вичерпним.
За таких обставин, колегія суддів не погоджується з доводами прокурора про необхідність застосування до підозрюваного запобіжного заходу в виді тримання під вартою без визначення розміру застави, оскільки прокурором в апеляційній скарзі не наведено виключних підстав, передбачених ч.4 ст.183 КПК України.
Разом з цим, при виявленні обставин, які будуть свідчити про фактичну неефективність запобіжного заходу, обраного відносно ОСОБА_6 у разі сплати суми застави, прокурор разом зі слідчим не позбавлений процесуальної можливості звернутись з відповідним клопотанням до слідчого судді, щодо зміни запобіжного заходу на більш суворий.
За таких обставин, ухвала слідчого судді відповідно до вимог ст.370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, про що йде мова в апеляційних скаргах захисника та прокурора, колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень вимог КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.407,419, 422 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу прокурора Харківської обласної прокуратури ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 26 липня 2023 року, стосовно підозрюваного ОСОБА_6 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4