Справа № 420/23307/23
УХВАЛА
19 вересня 2023 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, у якому позивач просить суд:
визнати протиправною відмову Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки у виготовленні та наданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області нової довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , розрахованого відповідно до вимог ст. 43 і 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2270,00 грн.), встановленого законом на 01.01.2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до Постанови №704, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, які встановлені на 2021 рік для проведення з 01.02.2021 року перерахунку основного розміру пенсії;
зобов'язати Одеський обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області нову довідку про розміри грошового забезпечення ОСОБА_1 , станом на 01.01.2021 року у відповідності до вимог ст. 43 і 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2270,00 грн), встановленого законом на 2021 рік на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до Постанови №704, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у відповідності до рішення Міністра оборони України, доведеного телеграмою від 27.01.2021 № 248/612 щодо нарахування надбавки за особливості проходження військової служби в розмірі 65 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років та щомісячної премії, для здійснення обчислення та перерахунку пенсії з 1 лютого 2021 року;
стягнути з Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 1073 грн. 60 коп.
Ухвалою суду від 11.09.2023 року позовна заява залишена без руху та запропоновано позивачу в установлений законом строк усунути недоліки поданого позову, а саме надати: до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших (додаткових) підстав, що можуть свідчити про поважність пропуску такого строку з підтверджуючими відповідні обставини доказами.
18.09.2023 року на виконання вимог ухвали суду представником позивача надано заяву про поновлення строку звернення до суду.
В обґрунтування заяви зазначено, що про порушення свого права на отримання оновлених довідок про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2021 року позивач дізнався з листа-відмови Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. У заяві вказано, що позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, в якому зазначає, що у зв'язку з тим, що відповідачем самостійно відповідна довідка не була складена та не була направлена до відповідного органу Пенсійного фонду України для подальшого перерахунку пенсії позивача, позивач, з метою відновлення порушеного права звернувся до суду після отримання листа , яким відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для оформлення та надання довідки про грошове забезпечення. Верховний Суд у постанові від 02 березня 2021 року по справі №758/7700/17 зазначив, що у спорах, які виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, з моменту отримання грошових виплат, при отриманні від органу Пенсійного фонду України повідомлення про призначення пенсії, відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно_правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. В даному випадку позивач дізнався про порушення своїх прав відповідачем з моменту отримання позивачем відмови відповідача у видачі довідки для перерахунку пенсії. Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2022 року у справі №711/8648/17 дійшов висновку, що право позивача щодо перерахунку пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком у силу вимог частини третьої статті 51 Закону України №2262-ХІІ. З огляду на викладене, дата, з якої у позивача виникли підстави для перерахунку пенсії, а саме 01 січня відповідного року, жодним чином не впливає на факт порушення прав позивача шляхом відмови відповідача у видачі та направленні відповідної довідки, тобто строк звернення до суду не є пропущеним.
Крім того, позивач просить прийняти до уваги наявність збройної агресії проти України агресора російської федерації та оприлюднені 02.03.2022 р. рекомендації Ради суддів України про те, що слід виважено підходити до питань, пов'язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків, по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.
Дослідивши вказану заяву, суддя дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Частинами 1, 2 статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
За змістом ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Строк, що визначається роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року цього строку. Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку. Якщо закінчення строку, що визначається місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця. Останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Перебіг строку, закінчення якого пов'язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Згідно з ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Частинами 1, 2, 3 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені ст.123 КАС України.
Так, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (ч.1 ст.123 КАС України).
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2 ст.123 КАС України).
Частиною 6 статті 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Таким чином, законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 р. у справі № 809/1087/17, від 22.11.2018 р. у справі № 815/91/18 та від 12.04.2023 р. у справі № 380/14933/22.
Крім того, виходячи зі змісту наведених норм закону, заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити обґрунтування поважності пропуску цього строку і до неї мають бути додані докази поважності причин його пропуску.
При цьому поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій.
Оскільки КАС України не наводить конкретизованого чи вичерпного переліку обставин, які обумовлюють право суду відновити пропущений процесуальний строк, тому у кожному випадку суд, з урахуванням установлених на підставі доказів конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.
Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв'язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.
У цьому контексті суддя зазначає, що саме по собі посилання на відповідну статтю та на підзаконні нормативно-правові акти, наведення цитат із законодавчих та інших актів, вказівка на норми права, цитати законодавчих актів та/або правових позицій не є підставами для визнання поважними причини пропуску процесуального строку.
Отже, наведення самих по собі нормативно-правових актів, цитат таких актів та/або судової практики не є свідченням того, що перед судом доведено обґрунтування обставин/підстав щодо поновлення строку і які відповідають критерію поважності.
Неоднозначність судової практики у певних правовідносинах, відсутність такої чи її сформованість не є обставинами, з якими особа пов'язує виникнення у нього права та підстав для судового захисту, тому не можуть вважатись поважними причинами пропуску строку.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою 06.09.2023 року та заявив позовні вимоги щодо визнання протиправною відмови відповідача у оформленні та направленні до Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2021 року для перерахунку його пенсії з 01.02.2021 року.
Згідно ч.4 ст.63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 р. № 2262-XII усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
На виконання даної норми Кабінет Міністрів України Постановою від 13.02.2008 р. № 45 затвердив Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Порядок № 45).
Пунктом 1 Порядку № 45 визначено, що пенсії, призначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон), у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
За змістом пунктів 2 та 3 Порядку № 45 видача довідки, як елемент в системній послідовності алгоритму дій визначених Порядком № 45, пов'язується з моментом визначення Урядом України умов та розмірів перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. № 704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Наведена норма вказує на те, що грошове забезпечення військовослужбовці повинно змінюватись щороку з 1 січня, у разі зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як наслідок, саме з цією датою пов'язується визначення Кабінетом Міністрів України умов та розмірів перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Отже, позивач повинен був дізнався про порушення свого права на перерахунок пенсії, в тому числі і відсутності сформованої довідки, як складової в алгоритмі згаданого перерахунку, 1 січня відповідного року. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.
Такий самий висновок щодо застосування норм права у тотожних правовідносинах зробив Верховний Суд у постанові від 12.04.2023 р. у справі № 380/14933/22.
Крім того, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 р. у справі № 240/12017/19 щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого ст.122 КАС України:
"…для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Відтак, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що отримання позивачем листа відповідача від 08.11.2019 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за серпень 2014 року".
Згідно з ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Частиною 5 статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене, позивач пропустив установлений ст.122 КАС України шестимісячний строк на звернення до суду, оскільки повинен був дізнатись про порушення свого права у січні 2021 року, а з позовом звернувся до суду лише у вересні 2023 року.
Як при зверненні до суду з позовом, так і на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, позивачем подано заяви про поновлення строку на звернення до суду, які взагалі не містять жодного обґрунтування, коли позивач фактично дізнався про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), за оскарженням яких він звернувся до суду.
Також до позовної заяви та заяв про поновлення пропущеного строку не додано жодного доказу поважності причин його пропуску.
При цьому поважність пропуску строку на звернення до суду позивач мотивує виключно посиланням на норми законодавства у сфері пенсійного забезпечення, цитуванням практики Європейського суду з прав людини та правових висновків Верховного Суду, не зазначаючи взагалі ніяких обставин, якими би доводилась не лише поважність, але й наявністьпричин пропуску саме позивачем строку на звернення до суду.
Крім того, посилання позивача на правові позиції в наведених ним постановах Верховного Суду є безпідставними, так як наразі правові висновки щодо застосування строків звернення до суду у цій категорії адміністративних справ сформульовані у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 р. у справі № 240/12017/19 та у постанові від 12.04.2023 р. у справі № 380/14933/22.
У цьому контексті суддя звертає увагу на те, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (правова позиція, висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р. в справі № 755/10947/17).
В той же час, суд зазначає, що посилання представника позивача на обставини введення в країні воєнного стану не можуть вважатися судом належними та обґрунтованими, оскільки сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку. Проте, у клопотанні позивача відсутні посилання на конкретні обставини пов'язані із запровадженням воєнного стану, що перешкоджали такому зверненню, що не може бути визнано судом як поважні причини пропуску строку звернення.
Враховуючи вищевикладене, суддя дійшов висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Згідно п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
За змістом пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Оскільки, зазначені в заяві про поновлення пропущеного строку причини є неповажними, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід повернути позивачеві.
Керуючись ст.ст.169, 241, 248, 294-295 КАС України, суддя, -
УХВАЛИВ:
У задоволені заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст.ст. 293-295 КАС України.
Суддя Токмілова Л.М.